Кримінальне право

Найбільш важливим із усіх названих ознак є суспільна небезпека  діяння, що виявляється в зазіханні  на суспільний чи державний лад, систему  господарства, власність, особу, політичні, трудові, майнові й інші права  громадян і правопорядок. Діяння, що не являють собою суспільної небезпеки, вже в силу цього не є злочином (ст.7 КК). Ознака суспільної небезпеки  притаманна не тільки злочинам, але  і деяким іншим правопорушенням. Однак ступінь суспільної небезпеки  останніх набагато менш значна. Злочини  відрізняються від інших правопорушень, насамперед, підвищеною суспільною небезпекою зробленого діяння. Другою загальною  ознакою кожного злочину є  протиправність діяння.

Протиправність найтіснішим образом  зв'язана із суспільною небезпекою, будучи, власне кажучи, її юридичним  вираженням. Злочином визнається тільки таке суспільне діяння, що передбачене  в кримінальному праві.

Третьою ознакою злочину є винність, що виражається в чи намірі необережності  особи, що скоїла суспільно небезпечне і протиправне діяння. Особа, що скоїла таке діяння при відсутності провини, кримінальній відповідальності і покаранню  не підлягає, а саме діяння не може розглядатися в цьому випадку як злочин. Так  називане об'єктивне зобов'язання, тобто  визнання злочинним і кримінально  карним діяння особи, що не бажала, не передбачала  і по обставинах справи не могла  передбачати настання небезпечних  наслідків, чужо принципам кримінального  права і правосуддя.

Четвертим із загальних ознак злочину  є його караність. Оскільки особа  зробила суспільно небезпечне, протиправне  і винне діяння, воно підлягає кримінальному  покаранню (ст.2 УПК). У силу конкретних обставин (ст.50, 51 КК) особа, що скоїла злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання. Але  це не правило, а виключення, що допускається кримінальним законом лише тоді, коли діяння винного чи він сам особисто, чи розслідування судового розгляду утратили свою суспільну небезпеку, а також стосовно зробленого вперше малозначним злочинам.

Крім цих загальних ознак  злочину, що відрізняють його від  інших правопорушень, слідчий (особа, що проводить дізнання) зобов'язаний установити й інші передбачені законом  ознаки, що характеризують дане діяння як злочин і відрізняють його від  суміжних чи близьких по характері  злочинів. Сукупність таких ознак  іменується в науці кримінального  права, у кримінально-процесуальному законодавстві, у слідчій і судовій  практиці складом злочину.

4. Покарання є заходом примусу, що застосовується від Імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України). Ознаки покарання є: 1) покарання є заходом примусу; 2) покарання застосовується від імені держави; 3) покарання застосовується лише за вироком суду; 4) покарання застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину; 5) покарання полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.

 Метою покарання є: а) кара  за вчинений злочин; б) виправлення  та перевиховування засуджених; в) запобігання вчиненню нових  злочинів як засудженим, так і  іншими особами.

 Особа вважається невинуватою  у вчиненні злочину і не  може бути піддана кримінальному  покаранню, доки її вину не  буде доведено в законному  порядку і встановлено обвинувачувальним вироком суду (сг. 62 Конституції України).

 У відповідності до cm. 52 КК України покарання поділяються на три групи: 1) основні - громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі; 2)додаткові- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна; 3) такі, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові- штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

 Штраф - це грошове стягнення,  що накладається судом у випадках  і межах, встановлених в Особливій  частині КК України. Розмір  штрафу визначається судом залежно  від тяжкості вчиненого злочину  та з урахуванням майнового  стану винного в межах від  тридцяти до тисячі неоподатковуваних  мінімумів громадян, якщо статтями  Особливої частини КК України  не передбачено вищого розміру  штрафу. Штраф як додаткове покарання  може бути призначений лише  тоді, якщо його спеціально передбачено  в санкції статті Особливої  частини КК України.

 У разі неможливості сплати  штрафу суд може замінити не-сплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковувані мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років.

 Позбавлення військового, спеціального  звання, рангу, чину або кваліфікаційного  класу. У відповідності до ст.54 КК України засуджена за тяжкий  чи особливо тяжкий злочин  особа, яка має військове, спеціальне  звання, ранг, чин або кваліфікаційний  клас, може бути позбавлена за  вироком суду цього звання, рангу,  чину або кваліфікаційного класу.

 Позбавлення права обіймати  певні посади або займатися  певною діяльністю. У відповідності  до ч. 1 ст. 55 КК України позбавлення  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю  може бути призначене як основне  покарання на строк від двох  до п'яти років або як додаткове  покарання на строк від одного  до трьох років.

 Громадські роботи у відповідності  до ч. 1 ст. 56 КК України полягають  у виконанні засудженим у вільний  від роботи чи навчання час  безоплатних суспільно корисних  робіт, вид яких визначають  органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються  на строк від шістдесяти до  двохсот сорока годин і тривають  не більше як чотири години  на день. Громадські роботи не  призначаються особам, визнаним  інвалідами першої або другої  групи, вагітним жінкам, особам, які  досягли пенсійного віку, а також  військовослужбовцям строкової  служби.

 Виправні роботи у відповідності  до ст. 57 КК України встановлюються  на строк від шести місяців  до двох років і відбуваються  за місцем роботи засудженого.  Із суми заробітку засудженого  до виправних робіт здійснюється  відрахування у дохід держави  у розмірі, встановленому вироком  суду, в межах від десяти до  двадцяти відсотків. Виправні  роботи не застосовуються: до  вагітних жінок та жінок, які  перебувають у відпустці по  догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти  років, до осіб, що досягли пенсійного  віку, до військовослужбовців, працівників  правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних  службовців, посадових осіб органів  місцевого самоврядування.

 Довічне позбавлення волі. Довічне  позбавлення волі згідно із  ст. 64 КК України встановлюється  за вчинення особливо тяжких  злочинів і застосовується лише  у випадках, спеціально передбачених  КК України, якщо суд не вважає  за можливе застосовувати позбавлення  волі на певний строк. Довічне  позбавлення волі не застосовується  до осіб, що вчинили злочин  до 18 років і до осіб у віці  понад 65 років, а також: до  жінок, що були в стані вагітності  під час вчинення злочину або  на момент винесення вироку.

 Службове обмеження для військовослужбовців  згідно із ст. 58 КК України проявляється  у позбавленні майнового характеру:  в дохід держави проводиться  відрахування у розмірі, встановленому  вироком суду, у межах від десяти  до двадцяти відсотків із суми  грошового забезпечення засудженого;  засуджений не може бути підвищений  на посаді, у військовому званні, строк покарання не зараховується  йому у строк вислуги років  для присвоєння чергового звання. Воно застосовується на строк  від шести місяців до двох  років.

 Покарання у вигляді конфіскації  майна полягає в примусовому  безоплатному вилученні у власність  держави всього майна або його  частини, що є власністю засудженого.  Якщо конфіскується частина майна,  суд повинен зазначити, яка  саме частина майна конфіскується,  або вказати предмети, що конфіскуються.  Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК України (ст. 59 КК України). Перелік майна, що не підлягає конфіскації за вироком суду, визначений в додатку до КК України.

 Арешт є новим видом основних  покарань. За своєю природою він  є різновидністю позбавлення  волі на короткий строк (від  одного до шести місяців), що  полягає в триманні засудженого  в умовах ізоляції, яке має  провести на нього шоковий  виправний вплив. Арешт допустимо  застосовувати до всіх засуджених, в тому числі і до непрацездатних  осіб, осіб пенсійного віку, військовослужбовців  строкової служби. Не можна застосовувати  це покарання до осіб віком  до шістнадцяти років, до вагітних  жінок та жінок, котрі мають  дітей віком до семи років  (ст. 60 КК України).

 Обмеження волі справляє  двоякий вплив на засудженого:  а) він обмежується в свободі  пересування і виборі місця  проживання; б) він обов'язково  залучається до праці. Засуджені  відбувають це покарання у  кримінально-виправних установах  відкритого типу без ізоляції  від суспільства. За ними у  встановленому порядку здійснюється  нагляд. Обмеження волі є строковим  покаранням -воно може призначатися судом на строк від одного до п'яти років.

 Даний вид покарання не  може застосовуватися до: а) неповнолітніх;  б) вагітних жінок; в) жінок,  котрі мають дітей віком до  чотирнадцяти років; г) осіб  пенсійного віку; д) військовослужбовців  строкової служби; є) інвалідів  першої і другої групи (ст. 61 КК України).

 Тримання в дисциплінарному  батальйоні застосовується виключно  до військовослужбовців строкової  служби. Таке покарання є одним  із видів основних покарань, що  застосовується на строк від  шести місяців до двох років.  Покарання у виді тримання  в дисциплінарному батальйоні  застосовується судом у випадках, передбачених чинним КК України,  а також у випадках, коли суд,  враховуючи обставини справи  та особу засудженого, вважатиме  за можливе замінити позбавлення  волі на строк не більше  двох років тримання у дисциплінарному  батальйоні на той самий строк  (ст. 62 КК України).

 Позбавлення волі- полягає в примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Це основне покарання може застосовуватися на строк від одного року до п'ятнадцяти років виключно тоді, коли воно вказане в санкціях норми КК України, яке передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також у порядку амністії чи помилування при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк. Також воно може застосовуватися, коли суд прийде до висновку про можливість незастосування довічного позбавлення волі.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності є актом гуманності держави, який застосовується  судом і полягає у відмові від кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, притягнення її до кримінальної відповідальності, від накладання на неї обов'язку дати відповідь за свою поведінку і вжити примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого порушення.

Чинне кримінальне законодавство  — КК України — передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

1. Добровільна відмова від доведення  злочину до кінця. Добровільна  відмова - це остаточне припинення  особою із власної волі готування  до злочину чи замаху на  злочин, якщо при цьому вона  усвідомлювала можливість доведення  злочину до кінця[ч. 1 ст. 17 ККУ] . Ознаки добровільної відмови від злочину, остаточне припинення особою готування до злочину чи замаху на злочин; відмова від злочину з власної волі особи; наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.

2. Звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку з  дійовим каяттям. Особа, що  вперше вчинила злочин невеликої  тяжкості, звільняється від кримінальної  відповідальності, якщо вона після  вчинення злочину щиро покаялася,  активно сприяла розкриттю злочину  та повністю відшкодувала завдані  нею збитки чи усунула заподіяну  шкоду[ст. 45 ККУ].

3. Звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку із  примиренням винного з потерпілим. Особа, що вперше вчинила злочин  невеликої тяжкості, звільняється  від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим  і відшкодувала завдані нею  збитки чи усунула заподіяну  шкоду[ст. 46 ККУ].

4. Звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку з  передачею особи на поруки. Особу,  котра вперше вчинила злочин  невеликої або середньої тяжкості  та щиро покаялася, може бути  звільнено від кримінальної відповідальності  з передачею її на поруки  колективу підприємства, установи  чи організації за їхнім клопотанням  за умови, що вона протягом  року від дня передачі її  на поруки виправдає довіру  колективу, не ухилятиметься від  заходів виховного характеру  та не порушуватиме громадського  порядку. У разі порушення умов  передачі на поруки особа притягується  до кримінальної відповідальності[ст. 47 ККУ] .

5. Звільнення від кримінальної  відповідальності у зв'язку зі  зміною обстановки. Особу, що вперше  вчинила злочин невеликої чи  середньої тяжкості, може бути  звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на  час розслідування або розгляду  справи в суді внаслідок зміни  обстановки вчинене нею діяння  втратило суспільну небезпечність  або ця особа вже не є  суспільно небезпечною[ст. 48 ККУ] .