Когнітивна семантика - дослідження ментальних структур

 

Концептуалізація - це, свого роду, бачення, сприйняття і організація світу, і кожен природна мова відображає певний спосіб "розуміння" світу і, відповідно, носії різних мов можуть бачити світ дещо по-різному, через призму своїх мов.

 

Говорячи про концептуалізації, ми звертаємося до проблеми мовної картини світу, активно досліджується в сучасній лінгвістиці. Більшість лінгвістів використовують цей термін в якості умовного позначення відображеної в мові концепції світу, яка властива певного етносу в певний історичний період його розвитку. "У кожному природному мові відображається певний спосіб сприйняття світу, що нав'язується в якості обов'язкової всім носіям мови".

 

У цілому уявлення про концептуалізації наших уявлень про світ і про роль мови в цьому процесі пов'язано зі зміною базового встановлення розглядати мову "в самому собі і для себе" на лінгвістику антропологічну, яка передбачає вивчати мову в тісному зв'язку з людиною, з його духовно-практичною діяльністю .

 

Розглядаючи питання про картину світу, дослідники, перш за все, розрізняють концептуальну та мовну картини, відзначаючи при цьому, що в створенні концептуальної картини світу беруть участь різні типи мислення, роблячи її багатшою мовної картини світу. Картина світу не відображає світ як дзеркало, а інтерпретує його будучи результатом світорозуміння, світобачення. Обидві картини світу пов'язані між собою. Так Б.А. Серебренніков пише: "Мова означівает окремі елементи концептуальної картини світу. Це означивание виражається звичайно в створенні слів і засобів зв'язку між словами і реченнями ... мова пояснює зміст концептуальної картини світу, пов'язуючи в мові між собою слова". Одна з функцій мовної картини світу, як зазначає автор, - це "експлікація засобами мови концептуальної картини світу". Мовна картина світу висловлює концептуальну картину світу, використовуючи слова та їх значення, словозмінної та словотворчі форматива, синтаксичні конструкції. У мовній картині світу ми знаходимо два протилежних уявлення про світ, виражених засобами лексичної семантики (інтегральна мовна картина світу) і граматичної семантики (диференціальна мовна картина світу). Кожна картина світу (як концептуальна, так і мовна) має свої засоби вираження. У сфері граматичної семантики мовна картина світу представлена ​​граматичними категоріями (родом, числом, відмінком і т. п.), в області лексичної семантики вона репрезентується понятійними полями, семантичними полями, лексико-семантичними групами, асоціативними полями.

 

Змістовним елементом мовної картини світу з Ю.М. Караулову є семантичне поле, одиницею ж концептуальної картини світу - константи свідомості. Він говорить про те, що концептуальна картина світу являє інформацію, виражену в поняттях, а основу мовної моделі світу складають знання, що знаходяться в семантичних полях, категоріях, які складаються зі слів і словосполучень, по-різному організованих у рамках цього поля того чи іншого природної мови .

 

Замінюючи введений Л.В. Щербою термін "обивательський" на "наївний" по відношенню до мовної картині світу, Ю.Д. Апресян узагальнює погляди більшості дослідників чотирма моментами:

 

"1. Кожен природна мова відображає єдину систему поглядів, свого роду колективну філософію по-своєму, яка нав'язується в обов'язковому порядку всім носіям мови.

 

2. Властивий мові спосіб концептуалізації дійсності почасти універсальний, почасти специфічний, і це не може не позначитися на сприйнятті світу тим чи іншим мовним співтовариством.

 

3. З іншого боку він "наївний" в тому сенсі, що в багатьох істотних деталях відрізняється від наукової картини світу. Але при цьому наївні уявлення аж ніяк не примітивні. Вони відображають досвід інтроспекції десятків поколінь протягом багатьох тисячоліть і здатні служити надійним провідником у цей світ.

 

4. У наївною картині світу можна виділити наївну геометрію, наївну фізику простору і часу і т. п. Аналізуючи пари слів типу хвалити і лестити, обіцяти і слухати, дивитися і підглядати та ін під. можна витягти уявлення про основоположні заповідях російської наївно-мовної етики. Ось деякі з них: "недобре переслідувати вузькокорисливі мети" (домагатися, лестити, обіцяти); "недобре вторгатися у приватне життя інших людей" (підглядати, підслуховувати, соглядатай, цікавість); і т. п. ".

 

Отже, поняття мовної картини світу включає дві пов'язані між собою, але різні ідеї: 1) мовна картина світу відрізняється від "наукової" і 2) кожна мова "малює" свою картину, що зображує дійсність дещо інакше, ніж це роблять інші мови. З цієї точки зору, реконструкція мовної картини світу складає одну з важливих завдань сучасної лінгвістичної семантики. Реконструкція мовної картини світу виробляється шляхом системного семантичного аналізу лексики мови. Концептуальна ж картина світу експлікується на основі аналізу розумових утворень - концептів.

 

5. Знакові відносини: від денотата до концепту

 

Процес концептуалізації - це "пошук сенсу". Зміст же відноситься до плану змісту мовного знака. Питання про співвідношення власне мовного та мовленнєвого значень, тобто сенсу, досліджувався різними вченими. С.Д. Кацнельсон вважав, що у значенні потрібно розмежовувати формальне поняття і змістовне. А. А. Потебня розрізняв "найближчим" і "подальше" значення.

 

Пошуки "посередників" між власне мовним значенням і позначається дійсністю призвели до теорії референції, одного з ключових понять когнітивної парадигми. Такими посередниками виявляються стереотипи свідомості - прототипи, фрейми, сценарії. В. Н. Телія, пропонуючи ретроспективний аналіз розвитку нової парадигми, вказує на кілька головних віх становлення її. Перша з них - затвердження логіка Г. Фреге про те, що "сенс зумовлює обсяг ознак денотата. Якщо задано значення імені, то цим визначається і наявність денотата". Розрізнення інтенсіонал і екстенсіонала, запропоноване ще Р. Карнапом, є другою важливою віхою. При цьому під інтенсіоналом малися на увазі всі "ті смисли, які несе знак, а під екстенсіоналом - вся область його референції". Далі відбулося розширення поняття інтенсіонал за рахунок включення до нього інтенцій мовця, таких як необхідність, намір, можливість, ймовірність і т. п. У інтенсіонале виділили імплікаціонал (тобто Пресупозиція) і емоціонал (тобто супутні почуття) і т . п. Йдеться про знакові відносинах. Резюмуючи сказане, В. Н. Телія вказує на причини введення поняття "концепту". "Крім поняття і сенсу в описі знакового відношення повинно бути введено поняття концепту, екстенсіоналом якого є типовий образ (прототип або гештальт-структура), за допомогою якого формується як сам концепт, так і умови його референції. Поняття, за визначенням, - це лише суттєві ознаки об'єкта, тому воно не забезпечує референцію до несуттєвих; сенс - це ... жодної конкретної ситуації з усіма притаманними їй подробицями в тих чи інших модальних "рамках"; прототип є певною універсальною або культурно-національної формі знання, він кореспондує з поняттям і формує сенс та умови референції ". Автор висловлює гіпотезу, що саме денотат і є та суть, яка "співвідносить" "зміст" і референт, коли вони "означена" в мовних формах.

 

6. Форми концептуалізації дійсності

 

В даний час ученими виділяються чотири когнітивні моделі (cognitive models) або форми концептуалізації дійсності, без яких неможливе утворення нових понять і отримання нового знання: пропозіціональние, образно-схематичні, метафоричні і метонимические. Пропозиція є "особливою оперативної структурою свідомості та / або особливої ​​одиницею зберігання знань у голові людини". Будучи одним з особливих типів репрезентації знань, пропозиція передає уявлення про зв'язки між об'єктами, про справжній стан справ у світі, будучи смисловим інваріантом висловлювання, яке може і повинно розумітися (інтерпретуватися) однозначно. Тлумачення фрази "вчителям повинні підвищити платню" виробляється в контексті дієслів пропозіціональной установки (я знаю, що вчителям повинні підвищити платню - алетіческое розуміння; я вважаю, що вчителям повинні підвищити платню - деонтіческой розуміння).

 

Образ-схема - це "повторюваний динамічний зразок наших процесів сприйняття і наших моторних програм, який надає зв'язність і структуру нашого досвіду".

 

Такі, наприклад, схеми, вмістилище, шлях, перешкода, процес, схожість, частина-ціле, центр-периферія. На думку Дж. Лакофф і М. Джонсона базові концептуальні структури спираються на наш фізичний досвід. Кожна образ-схема описується в термінах тілесного досвіду, структурних елементів та базової логіки. Центральну роль у побудові радіальних категорій грають трансформації образ-схем, тобто деякі перетворення, які переносять образно-схематичні значення з однієї просторової ситуації на іншу і з просторових ситуацій на безпосередні. Так як образна схема пов'язана, з теорії Дж. лаків, не просто з людиною, а лише з його просторовими відчуттями і моторними реакціями, хоча є і "набір абстрактних понять, який можна віднести до image scheme" кількість "," час "," простір "," каузація "," тотожність "і т. п. Є. В. Рахілина пропонує переводити термін image scheme не як образна схема, а як топологічна і при цьому вказує ще на один компонент - функціональний, який грає в деяких випадках незамінну роль в аналізі значення. У її статті наводиться приклад Анни Вежбіцкой з яблуком, яке потрібно їсти певним чином, тримаючи в руці, і, як вказує автор, "саме ця обставина, а зовсім не топологія, визначає мовну поведінку цього слова - наприклад, числове, сполучуваність з прикметниками і под. ". Ще один інструмент для утворення нового значення - метафора, що складається з області-джерела, області мішені і безпосередньо перетворення з області-джерела в область-мішень. Дослідники мовної картини світу наголошують, що" картина світу не є дзеркальне відображення світу ", а саме картина, тобто інтерпретація, акт світорозуміння, і що вона залежить від призми, через яку здійснюється це світорозуміння. Однією з таких призм може бути метафора," володіє властивістю "нав'язувати" мовцям цією мовою специфічний погляд на світ ", а з іншого - вона" вплітається "в концептуальну систему відображення світу.

 

Л. Г. Лузіна наводить шість типів метафор на основі аналізу робіт Лаккофа, Джонсона, Лангакера. Нарешті, останнім джерелом полісемії є метонімія - перенесення назви за суміжністю.

 

Бібліографія

 

1. Арутюнова, Н.Д. Пропозиція та її зміст: логіко-семантичні проблеми / Н. Д. Арутюнова. - М.: Наука, 1976. - 384 с.

 

2. Арутюнова, Н.Д. Введення / Н.Д. Арутюнова / / Нове в зарубіжній лінгвістиці. Логіка і лінгвістика (Проблеми референції). М., 1982. Вип. 13.

 

3. Болдирєв, М.М. Когнітивна семантика: курс лекцій з англійської філології / Тамбов: Вид-во Тамбо. Ун-ту, 2001. 123 с.

 

 

 

http://ua-referat.com