Журналістська галузь документно – комунікаційної діяльності

1. Дискретність (перерваність) потоку інформації, на відмінe від радіомовлення й телебачення, де цей потік безперервний. У цьому відношенні преса завжди не встигає за новинами. Потік подій, що відбуваються в світі, безперервний, але газета не може синхронно повідомляти про нього. Вона змушена подавати новини порціями. Навіть щоденна газета через це відстає від оперативності радіо й телебачення, які можуть навіть перервати трансляцію певної програми, щоб сповістити своїх слухачів і глядачів про екстраординарну подію.

2. Преса доступна лише освіченій  людині, більше того, потребу в  ній відчувають особи з розвинутими  навичками читання, на відміну  від РМ і ТБ, що доступні й неосвіченим людям і тим громадянам, які не мають стійких навичок до читання. Аудиторія преси менша, ніж аудиторія електронних ЗМІ. її прихильники дедалі виразніше виявляють свою приналежність до національної еліти, особливо в тих випадках, коли йдеться не про розважальну, а загальну суспільно-політичну газету.

Атрибутивні особливості радіожурналістики такі:

1.  Носій інформації в радіомовленні лише звук, що передається на будь-які відстані і сприймається негайно, практично в момент передачі сигналу з передавального пристрою.

2.  Радіомовлення для свого сприйняття потребує мінімального технічного обладнання: радіоприймачів, які в сучасних технічних умовах мають кишенькові портативні розміри і невелику ціну.

3. Сучасні технологічні вирішення дозволяють зробити прослухо-вування радіопрограми максимально зручним: за допомогою навушників передачу можна сприймати, не заважаючи навколишнім, у громадському місці: у транспорті, в установі, просто на вулиці.

4.  Унаслідок дії вищеперехарованих атрибутивних ознак радіо висунулося на роль найбільш проникного засобу масової інформації: його слухають кухарки на кухнях, водіїв автомобілях, пасажири у вагонах електричок тощо. Радіосигнали сприймаються скрізь, у будь-яких умовах, розносячи по всьому світові негайну інформацію. Радіожурналістика володіє найбільшою аудиторією.

5. Радіо на повну потужність спирається на силу мовленого слова. Як відомо, власне у семантиці слів міститься 20% з передаваної інформації. Решта припадає на інтонацію, міміку, жест, які супроводжують наше мовлення

6. Відсутність відеоряду не відволікає  уваги реципієнта й дає можливість

а) цілком зосередитись на змісті звукової інформації і

б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідомості образи, що супроводжують звукове повідомлення.

7. Радіомовлення уперше надало можливості подавати інформацію про подію в момент самої події (наприклад, вести репортажі зі спортивних змагань, пленарних засідань Верховної Ради, демонстрацій чи мітингів), довівши оперативність повідомлень до одночасності з самим фактом. Таким чином, саме в радіожурнашстиці був опанований ідеал масово-інформащйної діяльності: максимально стиснути хронологічну відстань між подією і повідомленням про неї.

Наступні ознаки радіомовлення фіксують його негативні сторони:

1. Радіомовлення характеризується неможливістю відкласти про-слуховування на більш  зручний час, зробити його  швидшим чи повільнішим, позбавляє слухача вибірковості, прив'язує до запланованих програм і передач. Слухач не вільний у виборі, мусить слухати те, що в цю мить транслюють радіостанції, а у випадку зайнятості — пропустити цікаву програму.

2. Радіомовлення потребує попередньої інформації про свої передачі, а відтак виникає проблема ного планування і створення програми передач. Як правило, в усьому світі електронні ЗМІ розв'язали цю проблему шляхом потижневого планування своїх передач. Це дозволило слухачам і глядачам з великою мірою вірогідності очікувати, що у певний день тижня о певній годині відбудеться така-то передача. Але навіть напрацьована вже десятиліттями система інформування реципієнтів електронних ЗМІ про програми радіо й телебачення лише ви-яскравила неможливість обійтися без попереднього інформування. З цим познайомився кожен з нас, опинившись у певний момент без телепрограми і відчуваючи відчутну незручність від неможливості зорієнтуватися у виборі найбільш цікавої передачі.

3. Газети й журнали слід передплачувати (один або кілька разів на рік) або купувати щодня, радіоприймач купують один раз, щоб слухати різні програми, але (тут починаються незручності) не можна слухати кілька передач чи програм одночасно, тоді, як газети, що прийшли одночасно, можна читати в зручний час.

Іноді студенти, вислухавши пояснення до цього пункту, жартома сповіщають, що мають два радіоприймачі чи два телевізори і можуть вмикати і слухати їх одночасно. Але справа полягає не в економічній можливості придбати стільки радіо- й телеапаратури, скільки існує радіостанцій чи телеканалів у даному регіоні, а в такій організації психіки людини, яка не дозволяє з однаковою увагою сприймати кілька (хоча б два) паралельних інформаційних потоків. Людська психіка налаштована на послідовне їх розташування. Тому технічне розв'язання цієї проблеми не вирішує справи по суті, бо її джерела — не у зовнішньому по

відношенню до людини світі, а у внутрішній її сприйняттєвій природі. Атрибутивні ознаки тележурналістки можуть бути представлені гак:

1. Телебачення поєднує переваги радіо й преси, звукову й відеоінформацію, досягає синтетичності, діючії на два головні людські відчуття: зору й слуху. Людина як біологічний індивід наділена лише п'ятьма відчуттями: зору, слуху, нюху, дотику й смаку. Але природа сприйняття людиною довкілля організована так, що на перші два відчуття припадає 95% інформації, отримуваної із зовнішнього світу, а на решту три відчуття — лише 5%. Таким чином, синтезувавши зір і слух, телебачення домоглося максимальної мобілізації Інформативних можливостей людини. На ньому грунтується й величезний вплив телебачення на глядацьку аудиторію.

2. Телебачення досягає могутнього ефекту присутності глядача на місці події. Недарма існує приказка: краще один раз побачити, ніж сто разіїз почути. В її основі думка про те, що жоден словесний опис не може передати автентичної картини дійсності, у ньому завжди міститиметься велика частка авторської суб'єктивності. Створюючи ефект присутності глядача на місці події, тележурналістика виступає тим самим найбільш об'єктивним інформаційним джерелом. За допомогою телеекрана індивід ніби сам бере участь у події, спостерігає за фактами і явищами, із власних спостережень черпає висновки, а тому й довіряє найбільше телебаченню.

3. Окрім виголошуваного в ефір тексту та його інтонаційного забарвлення (дані можливості надає й радіомовлення), тележурналістка використовує а такі засоби донесення змісту висловлювання, як міміка, жест, поглцд, поза, розташування тележурналіста в кадрі. Глядач бачить на екрані живу особу, яка розмовляє з багатомільйонною яудиторією, але звертається до кожного конкретного індивіда, приходить у його власний дім. Учасники телепередачі перетворюються таким чином на присутніх перед глядачем його співрозмовників, використовуючи для аргументації своїх положень усі наявні аспекти логічного й психологічного впливу: семантику висловлювання, інтонацію, міміку, жест і т. д. Це також одна з причин особливої ефективності тележурналістки.

4. Сила телебачення — в аудіовізуальному синтезі, під яким розуміється використання майстерного монтажу, чергування близького й далекого планів, темпоритмічної організації матеріалів, змістовного текстового ряду, вмілого коментування зорових образів ведучим. Сучасна тележурналістнка — це не розтягнуті пейзажі чи голови мовців у нерухом ому карді, а динамічне чергування картин дійсності з роз'ясненнями журналіста, виголошуваного ним енергійного тексту і музичного й шумового супроводу, яскравих виразних репортажних зйомок на місцях і влучного коментаря спеціаліста зі студії.

5. Сприяє глибокому впливу телебачення на глядачів сприймання телепрограм у малому колективі, в родині, у домашніх умовах, де люди почувають себе цілком вільно, часто не переривають розмови біля екрана телевізора, можуть дозволити собі безбоязно обмінюватися репліками з приводу побаченого, коментувати картинку оператора й текст ведучого телепрогр-ами.

6. Особливістю цього виду електронних ЗМІ є й те, що кількість глядачів його істотно коливається, масова аудиторія з'являється в телебачення тільки увечері, коли після робочого дня люди повернулися додому. Але це по-справжньому масова аудиторія. У цьому відношенні телебачення цілком справедливо називають зброєю масового ураження. Преса позбавлена відчутних коливань у розмірі аудиторії, вона завжди має аудиторію, що виміряється тиражем видання. З тележурналісткою справа виглядає інакше: тут існує поняття особливо престижного ефірного часу: це вечірні години, коли переважна більшість громадян опиняється біля телеекранів, шукаючи хто поважної інформації, хто відпочинку, хто розваг.

7. Послідовне розташування програм  у тележурналістці вимагає поєднання інформаційної насиченості, поважних аналітичних програм з відпочинком, розважальними передачами. Свідомість окремого індивіда не може бути постійно налаштованою лише на споживання інформації, чи глибокі філософські теми, чи розважальні музичні передачі. Тому найкраще запропонувати людині в певних оптимальних пропорціях поєднання на одному каналі різноманітних товарів інформаційного ринку. Від задоволення різноманітних потреб глядача в інформації залежатиме в кінцевому рахунку успіх колективу тележурналістів.

8. Негативні сторони телебачення ті ж, що й у радіомовлення, що дозволяє не говорити про одне й те саме двічі.

Опитування абітурієнтів і студентів першого курсу переконують у тому, що у більшості з них (часто ця цифра сягає 90%) уявлення про журналістику склалися на підставі телебачення. Загальне зубожіння населення України, що призвело до скорочення передплати на друковані періодичні видання і зробило газету рідкісним гостем у пересічній українській родині, спричинилося до того, що людина з мікрофоном, що на вулицях міста розпитує громадян про якусь тему (і дуже рідко проблему) або просто пропонує їм поспівати в ефірі чи передати привіт родичам і знайомим, зафіксувалася як нормативний образ, що представляє професію журналіста.

Молодих фахівців, що сприймають журналіста лише як людину :з мікрофоном, яка невимушене розмовляє перед телекамерою з різними співбесідниками, слід попередити про ілюзорність легкості праці тележурналіста. Телебачення вимагає від співробітника органу масової інформації також уміння володіти словом, причому як усним, так і письмовим, адже жодна програма не створюється без наперед написаної сценарної заявки, а потім і сценарію. Робота в тележурналістці потребує від суб'єкта миттєвої реакції, дотепності, абсолютно вільного володіння словом, глибокої ерудиції, гарної дикції й голосу. А у вищому навчальному закладі спеціалізація з тележурналістки може бути побудована лише як надбудова над базовою освітою газетного журналіста. Це мусять зрозумій: ті, хто не знаючи особливостей фаху, сприймаючи лише його парадіи й бік, прагне стати (часто без достатніх на те підстав) гележурналістом.

Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й таке. Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, матеріали для радіо, а особливо для телебачення — наслідок колективної праці. Телебачення і радіомовлення — для тих, хто хоче відбутися, преса — для тих, хто хоче відбулися й залишитися.

1.3 Проблеми ЗМІ.

Існує декілька проблем ЗМІ:

1. Зростаючий розрив між невеликою  кількістю журналістів агентств  і загальною чисельністю журналістів. Цей розрив існував завжди, але  сьогодні він набуває небезпечних  розмірів, що пов'язано з надто  швидкими темпами зростання журналістів і викликано збільшенням кількості носіїв писемної, аудіовізуальної і телематичної інформації. Справа в тому, що велика частина інформації, яка поширюється ЗМІ. має у своїй основі майже як ексклюзивні джерела, повідомлення чотирьох світових телеграфних агентств (АП, ЮПІ, Рейтер, Франс-Пресс), нашого Укрінформу та кількох державних і приватних агентств ближнього закордоння, на яких і ґрунтується у підсумку «виробництво» інформації.

А більша частина засобів масової інформації і журналістів лише повторюють, доповнюють і нюансують цю інформацію, яка буквально є інфраструктурою їх власного виробництва. Виходить так, що переважна більшість журналістів опиняється у становищі коментаторів цієї інформації. Сьогодні піраміда інформації виявляється перевернутою. Такого роду диспропорція може мати з часом негативні наслідки, оскільки коментар і досьє подій не можуть служити противагою силі і правдивості раніше виробленої інформації.

2 Модель журналіста друкованої  преси і домінанта аудіовізуальних  засобів Престиж друкованої преси пов'язаний, зокрема, з тим, що журналісти дещо більш незалежні, завдяки численним політичним баталіям, які дозволили їм поступово закріпити свій авторитет і свою законність. Звичайно, аудіовізуальна преса має немалий престиж, а її «зірки» більш відомі, ніж основна частина журналістів друкованої преси, проте незастаріла інформація, що справляє великий вплив, у більшості випадків походить з письмових джерел. І у нас сьогодні найсерйозніші політичні кризи, викликані втручанням ЗМІ, пов'язані переважно з діями друкованої преси.

3. Рекламний репортаж і похідні  від нього форми журналістики. Уся система ЗМІ зіткнулася з новою проблемою, яку можна визначити як все більш сильне змішування реклами та інформації. На даний момент це явище зачіпає переважно друковану пресу, але можна не сумніватися, що воно пошириться на телематику і аудіовізуальну сферу. Різниця між двома такими видами матеріалів зрозуміла кожному, однак при читанні численних текстів бачимо, як непомітно зникають ці грані, і в результаті реклама поглинає власне пресу, підриває її престиж.