Українізація іншомовних термінів

 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ПРАВА

 

Кафедра філософських та соціально-гуманітарних дисциплін 

Дисципліна: «Українська  мова (за професійним спрямуванням)

 

УКРАЇНІЗАЦІЯ  ІНШОМОВНИХ ТЕРМІНІВ

 

 

 

 

Реферат

студента групи ПБ-14

Клименка Ігоря Миколайовича

 

Перевірила:

ст. викладач

Авраменко Н.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

       Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Іномовні слова в українській мові…………………………………………1
1. Причини засвоєння іншомовних слів………………………………2
2. Дослідження науковців питання іншомовних запозичень

в сучасній українській термінології………………………………………3

1. Публікацій О. Кочерги та Н. Непийводи………………………….4

2.2. Доповідь Г. Вознюка та А. Загороднього.

2.3. З виступу В. Калашника та М. Черпака.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасне суспільство не може існувати без мови – найважливішого засобу спілкування, засобу вираження  думок та передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мова – наше національне  багатство, тому на перший план виходить питання культури мови. Серед них  головними є питання оволодіння правилами граматики, правопису, вимови й наголошення. Величезне значення має також вивчення й правильне  використання мовних засобів вираження  думки залежно від мети й змісту висловлювання.

        Особливе місце мова посідає у професійній діяльності юриста: законопроекти, дізнання, оформлення цивільної угоди, судові вироки, захист права підсудних. Юрист — це правознавець, фахівець із правознавства, юридичним наук; практичний діяч у сфері права. Він усім своїм діяльністю охороняє норми права, захищає різні громадян, охороняє їх, попереджає правопорушення, відновлює соціальну справедливість; роз'яснює громадянам норми права, регулюючі суспільні відносини і виражають волю держави. І все це робиться з допомогою мови. Тільки у вигляді мови законодавець формулює норми права. Тож порушення юристом мовних правил може викликати негативну реакцію чи недовіра із боку слухачів; через це пропадає повага до нього, з'являється невпевненість у його знаннях. Неточності у мові можуть призвести до неточному тлумаченню закону.

        Формуючи і формулюючи правові норми, охороняючи в численних правових документах і роз'яснюючи громадянам, юрист повинен бездоганно володіти нормами мови та охороняти їх.

 

\

 

 

 

 

1. Іншомовні слова в українській мові.

За підрахунками фахівців, кількість  іншомовних слів у складі української  лексики не перевищує 10 %. Це означає, що твердження про засилля запозичених  слів в українській мові є перебільшенням. Така частка запозичень не може становити  загрози самобутності мови.

Наведемо міркування видатного  українського поета та перекладача  М. Рильського. У його статті "Про  іноземні слова" читаємо: «Один науковий працівник, бажаючи зробити приємність іншому, сказав: "Нашому колективу  дуже хотілося б, щоб цю роботу очолила  така одіозна постать, як ви". Його спокусило, очевидно, "пишне" звучання іноземного слова "одіозний", яке  в його уяві асоціювалося, мабуть, із "грандіозний", чи що. Коли тому науковцеві пояснено було, що термін латинського  походження одіозний означає ненависний, небажаний, неприйнятний і т. ін., то він, звичайно, зніяковів. Але потяг  до прикрашання своєї мови непотрібними і раз у раз неправильно  чи неточно вживаними іноземними слівцями властивий багатьом нашим  товаришам, і він, цей потяг, здається мені лихом, проти якого треба  боротись і боротись».

Із сказаного, певна річ, в жодному разі не випливає, ніби слід силоміць, штучно викорінювати з мови усталені інтернаціональні терміни (наукові й технічні), а також  слова іншомовного походження, що міцно й широко увійшли у народний вжиток. Чи потрібно віднаходити українські замінники таким лексичним одиницям, як кардіолог, терапевт, футбол, теніс, історія, філософія, республіка, демократія, театр, політика, парламент, кабінет, джинси тощо? Звичайно ж, ні. Не треба пояснювати, чому не дістала підтримки у фахівців (і мовознавців, і медиків) спроба авторів одного із словників очистити українську медичну термінологію від  іншомовних слів (пропонувалося, наприклад, здійснити такі заміни: очник —  замість окуліст, повитуха— замість акушерка,  дрібноживцезнавець — замість мікробіолог).

Необхідно розуміти, що наявність  іншомовних слів у мові є закономірним явищем, яке відображає зв'язки певного  народу з іншими. Запозичення —  закономірний шлях збагачення лексики  будь-якої мови. Відкритість мови вважається ознакою її сили, а не слабкості. Саме тому культура української мови проголошує не викоренення іншомовних слів, а вимогу не зловживати ними. "Без  іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати  їх тільки тоді, коли вони справді доконче  потрібні — і, це вже безумовно, у  властивому їм значенні..." (М. Рильський). Питання про іншомовні слова  має вирішуватися з погляду потреби. Якщо в українській мові немає  для позначення поняття власного слова, то можна послуговуватися  запозиченим. Якщо поняття може бути виражене українським словом, то саме йому має віддаватися перевага, а  не його дублетові-за-позиченню. Іншомовні  слова не завдають шкоди українській  мові, якщо вони не витісняють українську лексику, якщо мовці використовують їх доречно, тобто відповідно до їх значення і до конкретної ситуації мовлення.

Дехто вважає, що вживання іншомовних слів підкреслює освіченість, інтелектуальні здібності людини. Таку думку спростовують як мовознавці, так і майстри слова. Зокрема, письменник О. Югов пише: "Чим освіченіша людина, тим глибше вона зобов'язана знати мову свого народу. А отже, і потреба хапатися за іншомовне слівце у того, хто зважується писати статті й книги, має виникати значно рідше, ніж у людини з недостатньою освітою".

             Слова української мови за походженням поділяються на власне українські та іншомовні (запозичені). До власне української лексики належать слова, народжені самою мовою на будь-якому етапі її розвитку. Іншомовними називають слова, що увійшли в українську мову з інших мов. Запозичення іншомовної лексики відбувається у результаті розвитку політичних, економічних, культурних зв'язків між народами і є неминучим явищем для будь-якої мови. У процесі вживання іншомовна лексика засвоюється українською мовою, пристосовується до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів.

До словникового складу української  мови входить значна кількість запозичених  слів, які міцно засвоєні українською  мовою, не потребують коментарів чи перекладу. Як свої сприймаються, наприклад, слова, що прийшли із грецької мови (миска, оладка, мак, м'ята, академія, філософія, бібліотека, театр), латинської (адвокат, секретар, республіка, аудиторія, конституція), німецької (майстер, цех, вексель, поштамт, курорт, штраф), французької (прем'єр, парламент, кабінет, аванс), англійської (трамвай, клуб, мітинг) та ін. Дуже багато запозичень включає термінологія різних галузей.

 

1.  Причини засвоєння іншомовних слів.

Розрізняють кілька причин засвоєння іншомовних слів. По-перше, часто вони запозичуються  разом із поняттям. Такі слова звичайно не мають українських відповідників, наприклад, іменники політика, спортсмен, футбол, тунель, пальто, університет, корабель, театр, курорт, бухгалтер. Другою причиною запозичень є прагнення деталізувати уявлення про предмет, назва якого  вже існує в мові. Наприклад, слово  джем означає різновид варення, десерт — це солодощі, які подають після  обіду: бар — невеликий ресторан або закусочна, госпіталь — медичний заклад для лікування військовослужбовців, лайнер — велике швидкохідне судно, імпорт — ввіз товарів з-за кордону, спринтер — бігун на короткі дистанції, стаєр — бігун на довгі дистанції. Третьою причиною запозичення є  прагнення замінити описовий вираз, словосполучення одним словом: транспорт  — замість "засоби пересування", мотель — замість "готель для  автотуристів", круїз — замість "подорож на пароплаві", турне  — замість "подорож по круговому  маршруту", вакансія — замість "вільна посада".

Мовленнєва надмірність  і недостатність

Точність  вираження думки є однією з  важливих ознак культури мови. Найтиповіше  порушення цієї вимоги — вживання слів без урахування їх значення. Невміння автора точно висловити свою думку виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів'я) і мовленнєва недостатність.

Формами мовленнєвої надмірності є плеоназм і тавтологія.

Плеоназмом (від грецьк. pleonasmos — надмірність, надлишок) називають частковий збіг значень слів, що утворюють словосполучення: пам'ятний сувенір (сувенір — "подарунок на пам'ять"), передовий авангард (авангард — "ті, хто попереду"), спільне співробітництво (співробітництво — "спільне вирішення проблем, спільна робота"), народний фольклор (фольклор — "народна творчість"), прейскурант цін (прейскурант — "довідник цін"), вільна вакансія (вакансія — "вільна, незайнята посада"), основний лейтмотив (лейтмотив — "провідний мотив, основна думка твору"), дублювати двічі (дублювати — "повторювати"), демобілізуватися з армії (демобілізуватися — "увільнитися зі збройних сил"). Плеонастичними є звороти на зразок: на полях кипить гаряча робота; необхідно взаємно допомагати один одному; ви повинні написати свою автобіографію; п'єсу виконувало тріо з трьох виконавців; він уперше дебютував у 1989 році.

До плеоназмів належить також немотивоване поєднання  у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один одного: схвалити рішення одностайно і однодушно, виявляти до когось неповагу і непошану, неослабно і пильно контролювати тощо.

Деякі плеонастичні словосполучення закріпилися у  мові і не вважаються сьогодні порушенням лексичних норм. Це такі вирази, як: букіністична книга (від фр. bouquin — стара книга), експонат виставки (від лат. ехропо — виставляю напоказ), монументальний пам'ятник (від лат. monumentum — знак пам'яті), реальна дійсність (від лат. realis — дійсний), період часу (від грецьк. лєріобос; — коло часу).

 

 

2. Дослідження науковців  питання іншомовних запозичень  в сучасній українській термінології

2.1 Публікацій О. Кочерги та Н. Непийводи

 Питання іншомовних  запозичень в сучасній українській  термінології було в центрі  уваги публікацій О. Кочерги  та Н. Непийводи "Висловлювальні можливості української мови та втілення їх у термінотворенні". Автори проаналізували низку англо-українських та російсько-українських словників і дійшли висновку, що сучасні словники у своїй перекладній частині переважно калькують модель терміна мови-продуцента, і тому маємо неоковиті аналоги на зразок відредагувати, відбілити, замість зредагувати, вибілити. Вони пропонують повернути суфіксам втрачену спеціалізацію, зокрема використовувати прикметники з суфіксами –івн- у тих випадках, коли слід позначити активну здатність, замість форм на -альн -(ий), бо цей афікс має сему “призначений".

           У публікації йде мова про запозичення іншомовних конструкцій, що сприяє поширенню російського канцеляризму у термінології, неточності перекладу з англомовних джерел (зокрема автори доводять, що за Оксфордським словником терміни офіційна мова і державна мова - синоніми), про негативну роль мови-посередника, якої переважно є російська, бо через неї ми нерідко отримуємо спотворені терміни типу хакер, замість гекер тощо.

 

2.2 Доповідь Г. Вознюк  та А. Загородній.

 Г. Вознюк та А.  Загородній у доповіді “Проблема  іншомовних запозичень в сучасній  українській фінансово-економічній  термінології” (на матеріалі  третього видання “Фінансового  словника") поставили вимогу очищення  “замуленого джерела нашої термінології  від різних механічно скопійованих  чи скалькованих покручів", не  заперечуючи при цьому природного  процесу інтернаціоналізації української терміносистеми, постійний контакт з європейськими мовами [ 1,С. 98-99] .

2.3 З виступу В. Калашника та М. Черпака.

 В. Калашник та М. Черпак у виступі “Еволюція впливу російської та англійської мов на розвиток української наукової термінології в умовах глобалізації економіки й інтернаціоналізації науки” чітко окреслили ситуацію, яка сьогодні склалася в галузі наукової термінології, зокрема: 1) наявність значного прошарку наукової інтелігенції, яка одержала освіту російською мовою і донині продовжує нею послуговуватися; 2) відсутність ще деякої фахової літератури українською мовою; 3) наявність великої кількості фахівців, які вважають російську мову своєю рідною і не бажають переходити на українську. [ 1, С. 132].

Іншомовні терміни в діловому стилі української мови.

         Діловий стиль української мови сформувався пізно, тому в основному він спирався на давні зразки документів і на те, що було створене в інших мовах. Контактуючи з різними мовами, українська так чи інакше запозичує нові слова як загальновживані, так і спеціальні. Тому нерідко постає проблема точного перекладу і пошуку національного відповідника. Саме про проблеми перекладу іншомовних слів йдеться у публікаціях Кікець Н. "До питання про деякі труднощі при перекладі термінів і шляхи їх подолання", Н. Сапальової "Використання в українському перекладі науково-технічних термінів іншомовного походження". Зокрема в останній йдеться про безеквівалентну лексику, тобто таку, яка на сьогодні ще не має національних відповідників, та способи її передачі українською, серед яких автор називає транслітерацію, калькування, описовий переклад. У публікацій обстоюється думка, що сучасні мови мають змішаний характер, тобто насичені запозиченнями, без яких не обійтись, бо вони полегшують спілкування фахівців. У побутовому мовленні, у художньому таких слів значно менше. “Кожне іншомовне слово, - стверджує автор, - можна перекласти на українську мову, і при цьому переклад не завжди може бути влучним і легко може замінити чужомовний еквівалент. Для цього потрібно, щоб широкі кола українства вподобали це слово і прийняли його до вжитку. Але часто і тоді українське слово не може вигнати з ужитку чужомовне, а існуватиме поряд із ним. Позитивним є те, коли український неологізм стає влучнішим і поступово витісняє чужомовне слово із нашого вжитку”.