Семантико-структурні та словотворні особливості молодіжного сленгу

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Феномен сленгу як лінгвістичного явища

1.1 Сленг як об’єкт  лінгвістичних досліджень

1.2 Джерела формування  молодіжного сленгу

Розділ 2. Семантико-структурні та словотворні особливості молодіжного  сленгу

2.1 Семантично-структурний  розгляд молодіжного сленгу

2.2 Дослідження словотвірних  процесів в молодіжному сленгу

Висновки

Список використаних джерел

 
ВСТУП

Актуальність  теми

Упродовж тривалого часу, коли українська мова перебувала під  впливом радянської тоталітарної системи, існував та визнавався за єдиний стандарт літературної мови. Проте існування  в мові протягом часу різноманітних  діалектизмів та сленгізмів доводить, що мова залишається динамічною системою, яка постійно живе і розвивається. Сленг як унікальне міжмовне та внутрішньомовне  явище постійно запозичує лексемні одиниці з жаргонів та інших підсистем, а також, в свою чергу, стає незалежним постачальником слів розмовного використання. Постійна зміна системи сленгу робить майже неможливим його фіксацію на паперовому носії, а також підрахування його кількісного складу.

Тривалий час сленгові та жаргонні шари розмовної лексики  української мови залишалися поза увагою вітчизняних учених. Ставлення філологів  та мовознавців до підмов та підсистем  було відверто негативним. Причиною такого нехтування була тоталітарна радянська  ідеологія, що виключала зі сфери  наукового дослідження мовний шар  сленгу. Звичайно, що за таких умов вітчизняна українська жаргонологія не розвивалася  як наука. Але будь-яка національна  мова характеризується не лише літературною лексикою, а й різноманітними територіальними  та соціальними діалектами, яким властиві певні лексичні, граматичні та фонетичні  особливості, що відрізняються від  загальнонаціональних літературних норм. Дослідженню мови як соціального  явища приділяли свою увагу такі вчені як В. Жирмунський, Є. Поливанов, Й. Дзендзелівський, О. Береговська, Л. Нікольський, О. Горбач. На сучасному  етапі вивчення соціальних варіантів української мови ведуться Л. Ставицькою, О. Тараненком та ін.

Актуальність дослідження  зумовлює брак у лінгвоукраїністиці досліджень різновидів жаргонних підсистем, серед яких чільне місце посідає  молодіжний сленг. Особливу ж увагу  слід приділити дослідженню словотворних процесів в молодіжному слензі, оскільки воно є найбільш плідним збагаченням  словника сучасного молодіжного  сленгу.

Мета нашого дослідження полягає у дослідженні словотворних процесів в молодіжному соціолекті.

У відповідності з метою  завдання дослідження можна сформулювати наступним чином:

1.  визначити поняття сленгу та обґрунтувати поняття «молодіжний сленг»;

2.  проаналізувати основні джерела сленгу та встановити основні способи творення молодіжного сленгу; охарактеризувати місце сленгової лексики в молодіжному мовленні;

3.  визначити семантично-структурні особливості молодіжного сленгу;

4.  визначити словотвірні особливості молодіжного сленгу.

Об'єктом поданого дослідження є лексична система українськомовного молодіжного сленгу.

Предметом дослідження є семантико-структурні, словотвірні та функціональні особливості українськомовного молодіжного сленгу.

Мета і завдання дослідження  зумовили використання таких методів  аналізу, як описовий, що включає лінгвістичне спостереження, аналіз і систематизацію мовних явищ, а також дефініційний, елементи порівняльно-зіставного аналізу. Значну частину результатів було отримано за допомогою метода вивчення теоретичних джерел, класифікації та узагальнення отриманої інформації.

Наукова новизна роботи полягає  у тому, що це дослідження є спробою  здійснити лексико-семантичний, словотвірний, структурний аналіз молодіжного  сленгу, простежено специфіку формування українського молодіжного сленгу, виділити тематичні групи, а також з’ясувати  функції, які виконує молодіжний сленг у мовленні його носіїв. Комплексне дослідження спрямоване на вивчення динаміки змін у лексичному складі сучасної української мови.

Практична цінність роботи обумовлена тим, що матеріали та результати дослідження можуть бути використані  у подальшому вивченні сленгової  лексики української мови та її впливу на розвиток загальнонаціональної мови, а також при викладанні курсів “Сучасна українська літературна мова”, “Загальне мовознавство”, “Практична стилістика” та ін.

Структура і обсяг  роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, бібліографічного переліку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано вибір  теми курсової роботи, відзначена актуальність проведених досліджень, викладені мета і завдання роботи, показані наукова  новизна, практична цінність одержаних  результатів, вказуються методи дослідження  матеріалу.

У першому розділі «Феномен сленгу як лінгвістичного явища» розглядаються  загальні теоретичні проблеми дослідження  соціальних діалектів української  мови, введені поняття «арго», «жаргон» і «сленг», конкретизоване поняття  «молодіжний сленг», а також розглянуті основні джерела формування молодіжного  сленгу в сучасній українській мові. Вказано періодизацію звернення  мовознавців до проблеми існування  жаргонології, наведено характеристику розподілу сучасних соціальних діалектів. Також зауважено імена науковців, які студіюють актуальну проблему в сучасному мовознавстві – Л. Бакуменко, В. Балабін, А. Березовенко, Н. Дзюбишина-Мельник, Т. Ілик, Л. Масенко, Ю. Мосенкіс, С. Пиркало, Л. Ставицька, Н. Шовгун та інші.

Увагу другого розділу  «Семантико-структурні та словотворні  особливості молодіжного сленгу»  зосереджено на аналізі семантично-структурного розгляду молодіжного сленгу. Зауважено, що відображення мовної картини світу  в лексико-семантичній системі  молодіжного сленгу слід розглядати з урахуванням системи цінностей  молодіжного соціуму й того, що у центрі мовної картини світу  молодіжного сленгу знаходиться  людина. Окреслено, що всю лексику  молодіжного сленгу, в свою чергу, можна розподілити на підгрупи, які  описують лексику інших жаргонів: це шкільний та студентський жаргони, музичний жаргон, армійський жаргон, комп’ютерний жаргон, жаргон, що стосується вживання наркотичних засобів та алкогольних  напоїв тощо. Докладно розглянуто словотворчі  процеси в молодіжному жаргоні. Дійдено висновків, що формування молодіжного  сленгу української мови відбувається на основі семантичних перетворень  лексем літературної мови з використанням  складних тропів, шляхом запозичень, а  також засобами деривації. Підраховано, що сленгізми, які виникли внаслідок  семантичного перетворення лексем літературної мови, становлять майже третину одиниць  молодіжного сленгу. Нові значення з’являються шляхом метафоричного, метонімічного переосмислення слів, запозичень тощо.

У висновках підсумовано  результати дослідження, окреслено  перспективні шляхи подальшого дослідження  проблеми, окремо вказано на подальшу її актуальність.

Повний обсяг роботи складає 30 сторінок. Бібліографія нараховує 38 позицій.

РОЗДІЛ 1. ФЕНОМЕН  СЛЕНГУ ЯК ЛІНГВІСТИЧНОГО ЯВИЩА 

1.1 Сленг як  об’єкт лінгвістичних досліджень

Початок нового тисячоліття  для України ознаменувався декількома факторами, що визначили шляхи розвитку держави. Ці фактори можна виокремити таким чином: в першу чергу, це здобуття незалежності країни, по-друге, це стрімкий науково-технічний розвиток та активна інтеграція у світовий процес технічного розвитку, і, по-третє, це масова культура.

Уперше сам термін «slang»  був зафіксований у 1750 році зі значенням  «мова вулиці» [28:7]. І дійсно, жива мова залишається динамічною системою, яка постійно живе і розвивається. Сленг є активним постачальником слів розмовного використання і носить, в першу чергу, урбаністичне забарвлення. Мова сучасного міста — це складна  лінгвістична система, яка розподіляється за ознаками віку, території та соціально-груповій. Поділяючи лексичний шар сленгу на дві групи – сленг загальний  і сленг спеціальний, можемо визначити, що сленг загальний є загальновживаним і зрозумілим для носіїв мови. Спеціальний  сленг використовується у вузькій  сфері та пов’язаній із різними  професійними і соціальними групами. Але слід зазначити, що обидві групи  є потужним джерелом активного збагачення лексичного складу розмовної мови.

Саме за мовним простором  міста закріплений в якості розмовного компонента сленг, який здійснює певні  функції мовлення: оцінну, пейоративну, експресивну, евфемістичну тощо. Особливо цікавою для дослідження є  молодіжна лексика, яка в мовознавстві існує під англомовною категорією сленг (slang).

Щодо визначення безпосередньо  поняття «сленг» існує багато досить суперечливих підходів та дефініцій. Єдиного визначення поданого поняття  не існує і досить, оскільки спроби розмежувати сленг і загальновживану  лексику або сленг і нецензурну мову не дали точних результатів. Мовознавці, які студіювали питання вивчення сленгу, так і не дійшли єдиного  висновку щодо визначення терміну. Так, Т.Нікітіна ототожнює поняття «сленг»  та «жаргон» [18:3], так само дефініціює це поняття новітній словник іншомовних слів та виразів:

1. «Те ж, що й жаргон»;

2. «Сукупність жаргонізмів,  які утворюють прошарок розмовної  лексики, що відображає фамільярне, іноді гумористичне ставлення  до предмета мовлення» [19:747]. До  жаргонної лексики відносить  сленг також і Л. Ставицька  [27:11].

На нашу думку, найбільш точним є визначення, що дав поняттю «сленг»  російський мовознавець В. Хомяков, який у праці «О специальном сленге»  визначив сленг як «відносно стабільний для певного періоду, широко розповсюджений та загальнозрозумілий шар нелітературної лексики і фразеології у середовищі живої розмовної мови, вельми неоднорідний за своїм генетичним складом та ступенем наближення до літературної мови; носить яскраво виражений емоційно-експресивний оціночний характер, що часто є  протестом-насмішкою над соціальними, етичними, естетичними, мовними та іншомовними  умовностями та авторитетами» [34:8].

Сленг не є новою ознакою  сучасного розмовного мовлення. У  літературі сленґізми використовували  як засіб стилізації І. Франко, В. Винниченко, О. Корнійчук, Л. Первомайський, І. Микитенко, О. Бердник та багато інших письменників та поетів. Історичні витоки українського жаргону припадають ще на період ХІХ  століття у вигляді арготичних систем, коли були розпочаті спеціальні системні дослідження, присвячені збиранню та студіям  діалектів української мови. Увагу  дослідників привертали мовні особливості  таких соціальних груп, як жебраки, правопорушники, військові, ремісники  і робітники, в'язні, бурсаки-учні, реміснича  та шкільна молодь. Проте такі дослідження  були скоріш історичними розвідками, носили розрізнений та несистемний  характер. Окремо в історії дослідження  мовного аналізу лексики діалектів  соціальних груп слід виокремити період початку 60-х років ХІХ століття, коли починають виходити друком студії, що вивчали мовлення соціальної групи  правопорушників та злодіїв (К. Естрейхер, П. Петров), жебраків (В. Боржковський, К. Студинський, Ф. Николайчик, В. Гнатюк) та молоді (К. Широцький, В. Щепотьєв) [20:4-5]. Монографія О. Горбача «Арго на Україні» аналізує арго українських музик (зокрема  лірників та кобзарів), жебраків, ремісників, бурсацьке арго тощо. Мовознавець  пов’язує формування українських арготичних систем із історичними факторами, зокрема, обстоює думку про те, що через  входження у минулому частин території  України до різних держав на південні та східні субсистеми мовлення значним  чином вплинула мова російська [6].

Ю. Шевельов, аналізуючи стан розвитку української мови в період першої половини ХХ століття, приділяє велику увагу ролі сленгу у розвитку мови та зазначає, що недостатня розвиненість міського сленгу свідчить про можливий занепад сучасної української мови: «...міський сленг належить до найактивніших  прошарків сучасних мов і має  найвищі шанси вижити ...брак цього шару в сучасній мові ставить під сумнів майбутнє цієї мови. ...міський сленг націлений у майбуття мови…» [32:18-19]. За думкою Шевельова, нормалізацію, якої зазнала українська мова у ХХ столітті, опосередковано можна спроєктувати на орієнтацію в мовному просторі саме в аспекті соціокультурного статусу мовної норми. Мовна орієнтація на звичне стала способом соціальної орієнтації особистості, що породило, в свою чергу, певну примітивізацію поведінки.

Активне вивчення особливостей соціально-вікового та професійного мовлення відбувається у другій половині ХХ ст. і пов’язане, в першу чергу, з факторами історичними. 60-80-ті роки ХХ століття є найбільш стабільним часом радянської історії, але і  вони пронизані глибокими протиріччями. Це – період хрущовської «відлиги»  та період формування покоління «шістдесятників» — вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю  до ідеологічного диктату, повагою  до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. Розвиток мови власного народу не міг  залишитися повз їх уваги. З середини 80-х років в умовах піднесення національної самосвідомості, становлення  демократії багато українських діячів мови та літератури займають активну  громадсько-політичну позицію. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений  «Закон про мови в Українській  РСР». Статус української мови як державної  закріпила Конституція України [27:7]. У цей період (60–80-х рр.) тему субстандартних мов розробляють О. Горбач (в німецькій  еміграції) та Й. Дзендзелівський. На цей  же час припадають і перші теоретичні роботи, присвячені проблемі тлумачення термінів «арго», «жаргон» і «сленг». Значний внесок у вирішення проблеми зробили В. Балабін, В. Винник, Д. Ганич, С. Єрмоленко, Т. Ілик, С. Пиркало, Л. Ставицька [7:130].

Період 90-х років ХХ століття можна схарактеризувати як період бурхливого розвитку жаргонного субстандарту, що, в свою чергу, визначило здобуття мовної та державної свободи. Виокремлюється як клас наука жаргонологія, зникає цензурованість вжитку сленгової лексики  в художній літературі та засобах  масової інформації. Терміни «арго», «сленг», «жаргон» втрачають пейоративні  конотації та стають окремим самостійним  об’єктом системного вивчення.

Початок ХХІ століття характеризується стрімким розвитком інформаційних  технологій, що спричинило стрімку  появу величезної кількості сленгових  виразів з обігу комп’ютерників, музикантів, спортсменів, системних  адміністраторів, управлінців тощо. В першу чергу, розподіл лексики  відбувається переважно за соціальним принципом.