Роль ЗМІ у формуванні іміджу політичного лідера

 

 

РОЗДІЛ 2

Вплив мас-медіа на створення політичного іміджу

 

2.2. Місце ЗМІ  у передвиборчій кампанії

Попередні вибори засвідчили, що політичні інститути суспільства все ще є недорозвинутими, а тому виборці орієнтуються на особистість, а не на партію або рух, які висунули свого кандидата. Але ж хіба можна досягти мети без підтримки впливових лідерів політичних партій? Без перебільшення можна сказати, що без команди однодумців це зробити не можливо. Так само і популярні політики в переважній більшості користуються підтримкою певних політичних сил — партій, громадських організацій і т.д. А громадскість сприймає їх суто як особистість і не хоче асоціювати кандидата з певною політичною силою. Тому після виборів виникає багато непорозумінь між виборцами та їхнім новообраним політиком.

Зрештою, пробитися на Олімп політичної влади не так вже й просто. Для того, аби стати професійним політиком, необхідно перемогти на виборах. Для перемоги на виборах необхідно провести величезну роботу.  

Потрібно зазначити, що преса може внести дуже вагомий внесок до перемоги. Як згадувалося у попередніх розділах, саме завдяки мас медіа можна зреалізувати багато планів щодо створення незаперечного іміджу [38].

Політологічні дослідження останніх років дали можливість визначити, які елементи політичної реклами найбільше цікавлять виборців в контексті виборчої кампанії. До останніх слід зарахувати, насамперед, власні проблеми, особистості політиків, сенсації та коментар політичних рішень.

Виходячи з цього можна визначити такі об’єкти політичної реклами в ході проведення передвиборчої кампанії:

1. Особистісні якості кандидатів;
2. Політичні програми;
3. Способи розв’язання конкретних проблем;
4. Відмінності позицій кандидатів, що претендують на обрання [10, 76].

Взагалі передвиборча агітація є чи не найважливішим етапом проведення кампанії, однією з найпоширеніших форм політичної реклами.  Отож, можна вважати, що передвиборча кампанія повинна стати запорукою “гарного” іміджу.

Дослідник В. Королько подає таке визначення виборчої кампанії — “виборча кампанія — це ті ж самі скоординовані, цілеспрямовані, але здійснювані на протязі визначеного виборчим законодавством часу публічні зусилля з метою мобілізації підтримки кандидата виборцями і забезпечення його перемоги у день виборів [9, 261].”

Основною персоною виборчої капманії є кандидат. Кандидат — це особа, яка несе повну відповідальність не лише перед собою але й відповідає перед тими, хто його підтримує. Його поведінка визначає успіх боротьби. Існують універсальні принципи, яких повинні дотримуватися усі кандидати на виборчі посади: ключова відповідальна особа; бадьорий лідер; головний оратор; головний збирач коштів; голова комітету кампанії; головна діюча особа кампанії; керівник, що довіряє; підтримка сім’ї; чудовий хопець; ініціатор, новатор, лідер.

Однозначно, що далекоглядний кандидат налагоджує добрі зв’язки з місцевими засобами масової інформації. До того, як він висуне свою кандидатуру на вибори, з’ясовується, хто є провідними фігурами в засобах масової інформації, здатними вплинути на виборчу кампанію. Для цього кандидат складає список усіх каналів масової інформації, що обслуговують обраний ним округ, включаючи щоденні та тижневі газети, радіо- і телестанції, галузеві видання.

У кожному з інформаційних каналів він повинен знайти найвпливовіших працівників, які б могли висвітлювати його кампанію: видавців, редакторів газет, керівників радіо- і телестанцій, тих хто задає тон у висвітленні новин. Усе це робиться для того, аби перед виборами створити як омога позитивніший образ чарівного політика.

І справді, сьогодні одним з головних елементів успішної діяльності державних органів, політичних партій та інших організацій, а також кандидатів на виборчі посади є розробка розгорнутої програми зв’язків з засобами інформації. Не заперечним є те, що ті організації та політичні діячі, що налагоджують двосторонній зв’язок з громадскістю, досягають більшої популярності, мають сприятливий імідж, користуються довірою та повагою, добрим ставленням до себе з боку населення.

Всезагально прийнято, що кандидат на виборчу посаду призначає відповідального за зв’язки з громадскістю. Оскільки представники мас медіа  мають особистісні стосунки не з кандидатом, а його представником,  є велика ймовірність того, що створений мас медіальний образ політика, м’яко кажучи, буде дещо відрізнятися від реального. Тим самим аудиторія (лекторат) вірить не у те, що є насправді, а у те, що їй подають. Другим кроком кандидата є приділення часу, знаходження ресурсів та докладання зусиль для успішного поширення інформації про нього. Коли ці два кроки зроблено, наступає період постійного використання зв’язків з громадскістю та засобами інформації на користь конкретної особи.

 

 

 

 

 

 

2.3 Тенденції конструювання  іміджу політиків у ЗМІ

Середньостатистичний споживач інформації вважає, що практично уся інформація про діяльність політиків є оплаченою рекламою. Та існує поняття “заслужити пресу”, що означає висвітлення, яке кандидат дістає у засобах інформації завдяки своїм досягненням, помітній діяльності, визначним подіям або заявам, які заслуговують на те, щоб потрапити у  програму новин. Заслужене висвітлення у пресі має значення для виборчої кампанії через такі причини: по-перше, оскільки кандидат просто неспроможний зустрітися з кожним виборцем  у своєму окрузі, репортажі у пресі про його кампанію можуть бути основним каналом спілкування з населенням.  По-доруге, заслужене висвітлення в засобах інформації дає кандидатові такий кредит довіри, який не можна отримати за допомогою платної реклами. Поява на телеекрані, виступ по радіо чи в газеті можуть скласти у виборців враження про кандидата, як про значну особу, як потрапляє в новини. Це важливо для його подання як людини, що має достатній рівень підготовки та авторитету, аби обійняти виборну посаду. По-третє, вартість оплеченої реклами настільки висока, що під час багатьох виборчих кампаній кандидати не можуть собі цього дозволити. Кандидату слід використовувати кожну можливість висвітлення в пресі своєї діяльності, оскільки воно є важливим компонентом виборів будь-якого маштабу. 

Кандидат і члени його команди не повинні бути упереджені до журналістів. Та інколи спостерігається зовсім протилежне явище. Бувають випадки, коли політики прихильні до представників мас медіа лише у передвиборчий час, до коли у них є що “продати”. Але кандидат та його представник повинні стати надійним джерелом інформації для преси.

“До числа основоположних принципів зв’язків з ЗМІ можна передусім віднести такі:

1. щоб мати доступ до преси, необхідно з’ясувати, хто її представляє і як вони працюють;
2. щоб мати добру пресу кандидат повинен подавати свої твердження у такий спосіб,  щоб вони були доступними для репортерів і їх легко було друкувати [9,397-398].”

У передвиборчій роботі із ЗМІ слід зазначити, що поширюючи прес-релізи, або надсилаючи запрошення, потрібно дбати про те, щоб жодний канал інформації не залишився поза увагою. Преса надто чутлива до того, аби бути у курсі усіх подій. Також важливо постійно поновлювати контрольний список засобів інформацій.

Проаналізувавши коло засобів інформації та їх можливості, команда кандидати переходить до розробки стратегій ефективного підходу до них. Останній залежить від особливостей політичної ситуації, кандидата та опонентів.

Щоб отримати добру пресу, роблять так, щоб репортерам було легко писати про кандидата і кампанію. Надаючи інформацію пресі, кандидат дотримується середини між “примітивним” викладом фактів і відвертою саморекламою. Щоб знайти щасливу середину, до засобів інформації передається релевантні та такі, що заслуговують бути новиною, повідомлення. Вони опосередковано сприяють інтересам кампанії. Та репортери одразу відчувають, що такі повідомлення прислуговуються цілям передвиборчої кампанії. Але матеріал, який відверто схожий на платну політичну рекламу кандидата, вони негайно відхиляють.

Кожне повідомлення повинне мати певний “кут зору”. Цей “кут зору” або “гачок” має бути головним в матеріалі, який кандидат подає у персу. Та слід пам’ятати, що за пресою завжди залишається останнє слово.

Розглянемо особливості висвітлення іміджу сучасного політика в українських друкованих виданнях. У порівнянні з телебаченням, друковані мас-медіа не мають такої переваги як відеоряд, а також поступаються рівнем оперативності. Незважаючи на це, українські газети «Сільські вісті» та «Високий замок», які ми досліджували, виграють завдяки високій якості матеріалів, присвячених темі розвитку іміджу політичного лідера. Зокрема, у даних виданнях ми розглянули висвітлення особистостей провідних українських політиків Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. Якщо систематизувати та проаналізувати інформацію з обох видань, то можна дійти висновку, що ці друковані органи не перебувають під впливом конкретних політичних сил, але вони підтримують певні ідеї та мають свої власні суспільно-політичні переконання. Щоб детально охарактеризувати створення іміджу політиків у цих виданнях, нам довелося опрацювати номери газет за січень-квітень 2008 року.

Яскравим прикладом формування дипломатичного рівня, а й від так політичного іміджу Юлії Тимошенко є інформаційний матеріал («Високий замок», 31 січня-6 лютого, № 18) про візит прем’єрки до Брюсселя, де вона провела низку зустрічей з європейськими лідерами.

Як уже зазначалося у нашому дослідженні вище, на імідж політичних лідерів впливають і їхні сім’ї, тобто стан сім’ї політика. Іміджотворчу статтю на першій полосі опублікували під заголовком «Жіночі «половинки» чоловіків-політиків» («Високий замок», 6-12 березня, № 43). Саме такі публікації у ЗМІ формують громадську думку у читачів і створюють певні стереотипи політичних персон, а в кінцевому результаті впливають на їх імідж.

Важливим у формуванні статусу політиків є публікації, де дослівно друкують виступи, або звернення окремих політиків. Добрим виразником такого способу завоювання авторитету у читача є звернення Юлії Тимошенко у газеті «Сільські вісті» за 15 січня 2008 року (№6).  Редакція публікує звернення Прем’єр-міністра України у зв’язку з початком виплат громадянам заощаджень Ощадбанку колишнього СРСР [37].

«Парад амбіцій», який створився навколо крісла столичного мера, описує газета «Сільські вісті» за 11 квітня 2008 року (№44). Тут автор описує політичні пастки та шанси політиків «вилізти» на стілець мера. Позицію Юрія Луценка, який ніби вирішив не брати участі у параді амбіцій розглянуто у коментарі. Саме таким непомітним шляхом журналісти «вкраплюють» у свідомість людей образ політика.

Хорошим методом формування іміджу політичного лідера є використання певних журналістських жанрів. Найчастіше ефективними стають розширені інтерв’ю та репортажі. Особливу увагу займають фоторепортажі з мітингів та зустрічей політиків з громадянами. Саме завдяки цим жанрам журналісти найчастіше вдаються до прихованої реклами, свідомо створюючи образ політика-героя. Інтерв’ю з Юрієм Луценком є вдалим прикладом зображення цінностей та приорітетів політика («Сільські вісті», 7 березня 2008 року, № 29).

Деякі редакції користуються можливістю отримати ексклюзивне інтерв’ю і таким чином «розкрутити» політика, а для газети збільшити тираж. Під рубрикою «Порушивши обітницю мовчання» газета «Високий замок» за 27 березня № (57) публікує інтерв’ю Юрія Віталійовича Луценка, де він розповідає про очікавання змін у політиці, про війни з Генпрокуратурою, ситуацію на дорогах країни, відносини з Юлією Тимошенко, а також протистояння «Самооборони» і Віктора Балоги. Різноманітні питання та політично спрогнозовані відповіді створюють певний імідж-образ політика, який завжди бореться за правду та ідею чесної демкратії.

У тому ж таки номері «Високого замку» можна розпізнати замовну інформацію під статтю «Один у полі не воїн?», де нібито на прохання редакції газети експерти оцінили плюси і мінуси перших 100 днів роботи уряду Тимошенко. Звичайно, що плюсів виявилося більше і вони мають значно більшу вагу, аніж мінуси. Також у цьому номері присвячено цілу сторінку діяльності уряду Юлії Тимошенко за перші 100 днів роботи [8].

Специфіка друкованих видань обмежує їх можливості щодо оперативності, але підвищує рівень аналітики, а й при цьому дає результат формування політичного іміджу. Потенційні читачі друкованих видань, які справді зацікавлені у діяльності певних політиків переконливо заявляють, який ЗМІ є підвладним тій чи іншій політичній силі. Інколи громадська думка виявляється хибною і саме в цьому визначається провина засобів масової інформації, адже якраз журналісти найчастіше вдаються до фальсифікацій з метою привернення уваги аудиторії  до окремих політиків чи політичних сил.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Проблема політичного лідерства — одна з центральних у сучасній політиці. Особа політичного лідера надзвичайно складна та багато компонентна і складається з різноманітних взаємопов’язаних структурних елементів.  

Важливо пам’ятати, що у сьогоднішньому політичному житті найпотужнішим і найнадійнішим засобом впливу політика на публіку є комунікація. З її допомогою політик не лише передає свої почуття й думки, але й будує свій образ і навіть створює специфічну політичну реальність.

Образ політичного лідера, або як його прийнято називати, імідж — це набір певних якостей, які люди асоціюють з певним індивідом. Засоби масової інформації здатні впливати на політичну поведінку людей, спонукаючи їх до певних дій, визначаючи їх цілі і зміст, запобігаючи або блокуючи появу опозиційних політичних рухів і протестів. З цією метою ЗМІ здатні замовчувати політичні факти, применшувати їх значення, відвертати увагу людей від тих чи інших подій, використовуючи різні сенсації, скандали, шоу тощо, замовчуючи або виключаючи зі сфери суспільних дискусій і політичних рішень певні теми, події, факти.

Сучасний арсенал засобів маніпулювання він включає чимало спеціальних прийомів, методів і технологій, до яких належать: систематичне навіювання соціальних міфів, підтасування фактів, поширення неправди й наклепу, фрагментація інформації та її тенденційне коментування, а також використання спеціальних методів формування ілюзорної свідомості – таких, як „напівправда”, „наклеювання ярликів”, „перенесення чужого авторитету”, „спіраль замовчування” тощо.