Роль мови у суспільному житті

Робота  редактора з фактологічним матеріалом

 

Факт у структурі  журналістського тексту виступає як відображення у свідомості дійсності різного рівня узагальнення і предметного змісту. Якісні характеристики фактів: правдивість, типовість, соціально-політична значимість, ідейність, точність, доречність. Існують певні обмеження на обсяг фактажу.  Факти класифікуються: за функцією (вхідні, деталізуючі, вихідні, посилкові); за джерелом використання (авторські, факти-цитати). Види деталізуючих фактів: аргументативні та ілюстративні.

Фактологічний матеріал це – сукупність  опорних елементів тексту – поняттєвих і предметних відносин. Завдання редактора при роботі з фактологічним матеріалом: з’ясування якості фактологічного матеріалу, встановлення правильності і точності відомостей.

Логіка тематичного  відбору фактів, залежить від редакційного (виробничого) і комунікативного завдань. Порушення логіки відбору фактів: надмірність інформації, змішування соціально важливих фактів з випадковими, замовчування фактів.

Способи перевірки точності і достовірності фактологічного матеріалу. Для цього проводиться перевірка джерел фактів і фактів за джерелами: звіряння з авторитетним джерелом, офіційне підтвердження. Внутрішньотекстова перевірка така: конкретизація; співвіднесення фактів (фактів у тексті і фактів, добре відомих редактору; фактів у тексті, пов’язаних за змістом; повторюваних фактів; фактів, пов’язаних з посиланнями); підрахунки; перебудова низки фактів за іншим принципом; зіставлення даних із закономірністю іх зміни; осмислення термінів; прийоми, що застерігають від недоліків прискореного читання; комбінація прийомів перевірки. Причини фактичної неточності і недостовірності тексту, робота редактора з фактичними помилками повідомлення.

Література: 1 (130–133), 2 (С. 76–90),4 (167, 184–212), 5 (С. 47–85).  

1.Капелюшний А. О. Стилістика  і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.

3.Мильчин А. Э. Методика редактирования  текста. – М.: Книга, 1980. – 320 с.

4.Мучник Б. С. Основы стилистики и редактирования. – Ростов н / Д: Феникс, 1997. – 478 с.

5.Памятная книга редактора. –  М.: Книга, 1998. – 415 с.

Особливості роботи редактора з темою матеріалу

Існує розмаїття визначень  теми твору. Текстологічний погляд такий: тема як відображення у творі актуального факту дійсності, що є основою змісту твору. Діяльнісний погляд: тема як система фактів, вибір яких зумовлений сферою потреб і мотивів автора і читача, метою висловлювання і сприймання, мовною ситуацією. Психологічний погляд: тема як понятійна система, що формується на етапі виникнення задуму автора чи розуміння твору. Формальний погляд: тема як денотатна система і структура твору, де вибір кожної мовної одиниці семантично зумовлений.

Класифікація тем: за ступенем важливості (початкова, похідна, вихідна), за кількісним виявом (основна, побічна), за суб’єктом виділення з твору (авторська, читацька). Типологія похідних тем: категоріально-понятійні, побічно-асоціативні. Різновиди категоріально-понятійної теми: макротема і підтема (субтема). Різновиди побічно-асоціативної теми: суміжні, ланцюгові, паралельні.

Тематичне відхилення – це наслідок побічної асоціації читача. Різновиди тематичних відхилень: контрольовані, неконтрольовані, експліцитні (явні), неекспліцитні. Неконтрольовані тематичні відхилення є основою неоднорідних тематичних структур.

Тематична організація  твору є: однотемна і багатотемна. Існують тематично однорідна (тематично цілісна) і тематично неоднорідна (тематично розірвана) структури твору. Тематично аморфна структура є різновид тематично неоднорідної текстової структури. Зв’язки в тематично однорідній структурі: основний, субтематичний, макротематичний. Зв’язки в тематично неоднорідній структурі: асоціативний формальний, асоціативний змістовий. Різновиди асоціативно-змістового зв’язку: ситуативний, предикативний.

Література: 1 (С. 169–175, 186–187, 209–215), 2 (С. 190–198).

1.Литературное редактирование / И.  К. Гужова, Р. А. Молибоженко,  К. М. Накорякова,    Т. И. Сурикова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 160 с.

2.Різун В. В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – С. 169–175, 186–187, 209–215.

Логічні засади редагування

 

Сутність логічного  аналізу тексту. Вимоги логіки щодо побудови тексту: точність, визначеність, обґрунтованість, несуперечливість. Операціями логічного аналізу тексту є: уявний поділ тексту на частини, дослідження зв’язків між ними. Логічний аналіз тексту завжди має певну складність.

Основні закони правильного  мислення – це закони: тотожності, виключеного третього, суперечності, достатньої підстави Характеристики закону суперечності: контактно-виразні, контактно-імпліцитні, дистантно-виразні, дистантно-імпліцитні.

Завдання редактора  в оцінці твору з логічного  погляду: усвідомлення логічних зв’язків у тексті, перевірка правильності логічних зв’язків. Прийоми виявлення логічних зв’язків: виокремлення слів або розділових знаків, що передають характер логічних зв’язків; зіставлення суджень чи понять, логічний зв’язок між якими вербально або пунктуаційно не виражено. Прийоми перевірки правильності логічних зв’язків: чітке виокремлення суджень і згортання їх до простіших; відновлення пропущених ланок; зіставлення логічно пов’язаних ланок; зіставлення суджень про один предмет упродовж одного твору; зіставлення логічно однорідних членів з узагальнюваним словом і між собою; зіставлення конкретизувальних фактів з узагальнюваним положенням; зіставлення частин у визначеннях; зіставлення підстави і наслідку; зіставлення тези і аргументації.

Література: 1 (С. 36–38), 2 (С. 21–28), 3 (С. 120–125, 219–255), 42.

1.Капелюшний А. О. Стилістика  і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.

2.Литературное редактирование / И.  К. Гужова, Р. А. Молибоженко,  К. М. Накорякова,    Т. И. Сурикова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 160 с.

3.Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. – М.: Книга, 1980. – 320 с.

4.Свинцов В. И. Смысловой анализ  и обработка текста, 2-е изд., перераб.  – М.: Книга, 1979. – 272 с.

Робота  редактора з композицією тексту

Композиція - це системно-структурна організація твору. Характеристика компонентів композиції: композиційні одиниці, композиційні зв’язки. Класифікація композиційних зв’язків: за формою (послідовність, підпорядкованість, незалежність, перехрещення), за семантичним наповненням (часові, причиново-наслідкові, класифікаційні).

Композиційна структура – це сукупність композиційних одиниць, об’єднаних композиційними зв’язками. Види композиційної структури: оповідна, описова, наукова, діалогічна, ієрархічна, архівна, циклічна, вкладена, гіпертекстова, комбінована. Існують одномірна і двомірна структури композиції. Типологія оповідної композиції: пряма хронологічна, зворотна хронологічна, одночасова багатосюжетна (“паралельна”), багаточасова, змішана хронологічна. Описової композиції відрізняється від оповідної; типи описів: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний. Наукова композиційна структура залежить від будови доведення; сутність і структура доведення: теза, база, сукупність аргументів; форми наукової композиції: індуктивна, дедуктивна, індуктивно-дедуктивна.. Гіпертекстова композиція на сьогодні – це панівний тип Інтернет-повідомлень.

Основні типи композиційних  шаблонів: триблочний, “перевернута піраміда”, інтерв’ю, алфавітний, дипломатичний, наказу, реферативний, енциклопедичний, дисертаційний.

Особливості застосування методів контролю: положеннєві, шаблонні, структурні методи – це основні методи контролю композиції.

Логічність композиції –це  редакційна умова. Логічні правила ділення поняття виступають як засіб перевірки логічності композиції: обґрунтованості ділення, співрозмірності, взаємовиключення, безперервності ділення.

Рубрикація – це контроль повідомлень великого обсягу.

Література: 1 (С. 32, 383), 2 (С. 114–166), 3 (С. 7–23), 4 (С. 72–73, 151–171), 5 (С. 186–187), 6 (С. 76–78).

.      Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – С. 32, 383.

2.      Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. – М.: Книга, 1980. – С. 114–166.

3.      Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – С. 72–73, 151–171.

4. Різун В. В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – С. 186–187.

5.      Памятная книга редактора. – М.: Книга, 1998. – С. 7–23.

6. Пронина Е. Е. “Живой текст”: четыре стилевых признака Net-мышления // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. – 2001. – № 6. – С. 74–80.  

 

Особливості роботи редактора з мовою і  стилем твору

Полістилізм мови ЗМІ. Особливості формування “газетних термінів”.

Основні методичні вимоги до аналізу мови і стилю твору: визначення загальних і специфічних особливостей мови і стилю тексту; уникнення суб’єктивності у стилістичних оцінках, виправленнях і зауваженнях (причини суб’єктивності); обережність у використанні правил і рекомендацій нормативної стилістики; знання прийомів аналізу, що допомагають помічати і видаляти типові нормативно-стилістичні помилки.

Прийоми видалення типових  нормативно-стилістичних помилок. Співвіднесення між собою синтаксично залежних слів: співвіднесення членів речення, що вимагають узгодження; співвіднесення керуючого слова з кожним керованим словом або кожного з кількох керуючих з одним керованим; схематизація синтаксичних зв’язків. Встановлення варіантів синтаксичних залежностей: співвіднесення слів який, котрий, що у підрядному реченні з усіма співвіднесеними словами у головному; варіація залежностей між складними однорідними членами речення і загальним словом; співвіднесення прийменника з наступними словами і словосполученнями, якими він керує; варіація словосполучень, що змінюють зміст тексту. Заміна займенника словами, які він може заміщати. Виділення і пов’язування однакових, однокореневих і протилежних за змістом слів. Виділення логічно акцентуючих слів. Виявлення зайвих слів: визначення змістового і стилістичного навантаження, виділення типових словесних надлишків (характеристика основних груп зайвих слів); співвіднесення за змістом тексту, що читається, з прочитаним текстом. Виділення ознак, притаманних канцелярському стилю: виділення розщеплених присудків і протиставлення їм форм з повнозначним дієсловом-присудком; виділення віддієслівних іменників для зіставлення з рівнозначними дієслівними формами; виділення дієслова є для зіставлення з більш конкретними і точними дієсловами або з бездієслівними конструкціями; виділення слів питання, проблема, момент, задача; виділення канцелярських штампів.

Література: 1, 2, 3 (С. 256–304), 4 (С. 71–178), 5 (С. 63–75).

1.Капелюшний А. О. Стилістика  і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.

2.Литературное редактирование / И.  К. Гужова, Р. А. Молибоженко,  К. М. Накорякова,    Т. И. Сурикова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 160 с.

3.Мильчин А. Э. Методика редактирования  текста. – М.: Книга, 1980. – 320 с.

4.Былинский К. И. Язык газеты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. – 302 с.

5.Справочная книга редактора и корректора: Редакционно-техническое оформление издания. – М.: Книга, 1985. – 244 с.

Особливості редагування текстів різних видів  і жанрів

Стиль мовлення –  це особливий спосіб, манера організації змісту з метою досягти відповідного результату сприймання повідомлення. Характеристика елементарних стилів мовлення: агітаційний, аналітичний, описовий, репродуктивний, експресивний. Змістові структури елементарних стилів пов’язані з видами текстів.

Поняття тексту є послідовність вербальних знаків. Елементарні види текстів є породженням елементарних стилів. Існує розмаїття класифікацій видів текстів. Розповідь, опис і роздум є провідні різновиди текстів. Основні принципи викладу матеріалу в тексті-розповіді: хронологічний, географічний, тематичний. Способи розповіді: епічний, сценічний. Класифікації описових текстів: аналітичні і синтетичні; статичні і динамічні. Характеристикою тексту-роздуму є його різновиди: дедуктивні, індуктивні.

Інтернет-текст (“павутинотекст”) –  це новий різновид журналістського  тексту. Типологічними особливостями  Інтернет-тексту є: гіпертекстові посилання, “асорті-композиція”, специфічний темпоритм, специфічна стилістика інтерактивності. 

Жанр журналістського  твору – це комбінація елементарних стилів, як змістовий тип, організований певним стилем. Стильова характеристика жанрів (замітка, репортаж, інтерв’ю, звіт, огляд листів, кореспонденція, стаття, замальовка, нарис, рецензія, памфлет, фейлетон, лист).Редактор має враховувати типові недоліки жанру.

Специфікою редакторського читання тексту є те, що є тексти довільного і обов’язкового прочитання. Типи редакторського читання: перше (ознайомче), друге (оціночне і шліфувальне).

Межами втручання редактора  в текст може бути “мовчазний компроміс” як угода між автором і редактором з приводу втручання в текст, який має етапи “мовчазного компромісу”. Редакторське втручання залежить від авторської кваліфікації та самооцінки. Є тексти, що не підлягають редагуванню.

Література: 1 (С. 10–14, 16–17, 84–85, 148–149), 2 (С. 39–76), 3 (С. 37–42, 86–89, 114–120), 4  (С. 47–85), 5 (С. 143–145), 6 (С. 54–63), 15 (С. 123–132), 16 (С. 216–217), 7 (С. 36–42).