Паронимия та паронимична атракция у поетичному тексти

Особливу увагу ми звернули на приклади римованої паронімії  і продемонстрували довершеність асоціативних зв’язків між ними, які здатні розкривати ідею та сутність поетичного твору.

Кожна окрема пара атракантів у поезії Ліни Костенко є неповторною, надзвичайно експресивною та емоційною. Тим не менш, помічаємо деякі часто  вживані пари атракантів (ріки-руки), що можливо, якось співвідноситься з аспектами світовідчуття самої авторки, тобто, щось на кшталт домінуючих асоціацій.

Цікаве питання наскільки  осмисленим є використання прийому  ПА у Ліни Костенко? Чи цей прийом випадковий, оказіональний, і таким  чином може бути сприйнятий лише як глибокий звуковий повтор, чи авторка навмисне використовує фонетично подібні слова для того, щоб дати поштовх до осмислення тих пластів тексту, які можна сприйняти лише на рівні почуттів та асоціації. Зважаючи на поширеність прийому парономазії у поезії шістдесятників, до яких належить сама Ліна Костенко, та на обсяг паронімічних конструкцій (або глибоких смислових повторів, якби це була лише гра з формальними елементами) в її текстах, ми доходимо висновку, що паронімія є однією із чільних характеристик індивідуального стилю письменниці, і без аналізу її стилістичних можливостей часто неможливо відчитати поетичний підтекст.

Список використаної літератури

1. Ліна Костенко. Вибране.  – К.: Дніпро, 1989. – С.4-551

2. Ліна Костенко. Поезії. - Балтимор ;Париж ;Торонто, Смолоскип,1969.

3. Вишнякова О.В. Паронимы  в русском языке. – М., 1974. –  С.8-41.

4. Гвоздев А.Н. Почерки  по стилистике русского языка.  – М., 1955. – С.67-70.

5. Григорьев В.П, Звуковая  организация текста. Паронимическая  аттракция/ Почерки истории языка русской поэзии 20 века. Поэтический язык и идиостиль. – М.: Наука, 1990. – С.162-300.

6. Григорьев В.П. Поэтика  слова. – М.: Наука, 1979. – С.170-173; 251-299

7. Гринчишин Д.Г., Сербенська  О.А. Словник паронімів української  мови – К.: Рад.школа, 1986.

8. Дащенко Н.Л. Паронімічна  атракція в українській поезії 60-80 рр. 20 ст.: Автореферат дисертаціїна  здобуття ступеня кандидата філологічних  наук. – К., 1996

9. Дудик П.С. Стилістика  української мови. – К.:Академія. – С.164-166.

10. Зубова Л.В. Потенциальные свойства языка в поэтической речи Марии Цветаевой. – Ленинград, 1987. – С.12-27.

11. Кадимов Р.Г. Паронимическая  аттракция в русской советской  поэзии: Автореферат на соискание  ученой степени кандидата филологических  наук. – 1985. – С.1 –22.

12. Качуровський Ігор. Основи аналізу мовних форм (Стилістика). – Мюнхен – Ніжин, 1994. – С.27-28.

13. Ковальчук М.С., Левун  Н.В. Стилістичні властивості  паронімів у мові поезії. - www.nbuv.gov.ua/Articles/ KultNar/knp49_1/knp49_1_228-230.pdf

14. Колесников Н.П. Паронимия в современном русском языке/ Русский язык в школе. – 1961. - №3. – С.52-54.

15. Колесников Н.П. Парономазия  как стилистическая фигура/ Русский  язык в школе. – 1973. - №3. –  С.86-89.

16. Критенко А.П. Паронімія  в українській мові// Мовознавство. – 1968. - №3. – С.50-62; 48-58.

17. Кукушкина Е.Ю. О  предпосылках паронимии в лирике  А. Блока/ Проблемы структурной  лингвистики. – М.: Наука, 1979. –  С.195-204.

18. Лагутіна А.В. Щоб  словам було тісно, а думкам  просторо. – К.: Знання, 1970. – С.45-48.

19. Пономарів О.Д. Стилістика  сучасної української мови. –  Тернопіль, 2000. – С.51-55.

20. Русанівський В.М.  Культура української мови: довідник. – К.: Либідь, 1990.

21. Самойлов Давид.  Книга о русской рифме. –  М., 1982. – С.223-251.

22. Тарабрин Л. О паронимах/ Русский язык в школе. – 1974. - №3. – С.60-62.

23. Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2004.

24. Чабаненко В.А. Стилістика  експресивних засобів української  мови. – Запоріжжя, 2002. – С.6-47.

25. Шмелев Д.Н. Современный русский зык. Лексика. – М.: Просвещение, 1977. – С.231-233.