Формування нових видавничих стандартів з прийняттям незалежності україни на прикладі ISBN

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ  ЖУРНАЛІСТИКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

УКРАЇНСЬКІ ВИДАВНИЧІ

СТАНДАРТИ

Формування нових видавничих стандартів з прийняттям незалежності україни  на прикладі ISBN

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ –– 2003

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність  стандартизації у видавничій справі 3

Теоретичні положення

ISBN як найголовніший міжнародний стандарт книги 5

Практичне застосування

Застосування видавничих стандартів в Україні 

в 90-х роках 12

Від “найдавніших” часів  до сьогодення 14

Висновок

Сучасний стан із розробкою нових 

вітчизняних стандартів 16

З оптимізмом в майбутнє 16

 

Список використаної латератури та першоджерел 20

Список аналізованих видань 21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  стандартизації у видавничій справі

 

Стандарт. У широкому розумінні  це поніття тлумачиться як еталон, який береться за вихідні дані для  співставлення з ним інших  подібних предметів, товарів чи виробів.

Потреба в уніфікації того чи іншого виробу людських рук виникла  в суспільстві дуже давно. Щодо витоків цієї проблеми у видавничій справі, то можна найперше згадати повільне зародження і становлення конкретних основних параметрів первинних матеріалів, що клалися в основу творення рукописних книг, –– ширину й довжину сувоїв, папірусних аркушів чи глиняних табличок. З поширенням друкарства уніфікуються обсяг рядків на кожній сторінці, величина черенків, пробіли між рядками та словами тощо. Поступово у світовій книговидавничій практиці виробляється ціла система положень і правил щодо виготовлення і тиражування книг.

Важливість розробки кожною державою власних видавничих стандартів обумовлюється кількома чинниками. Передусім, за цим визначається рівень культури національного видання, професіоналізм тих, хто створює книгу, якість редакційно-видавничого і книготорговельного процесу в цілому. По-друге, йдеться про повноту, зручність, точність і водногчас лаконічність інформування потенційного читача кожного видання, а отже, і успішне просування такого видання на ринку. По-третє, вміння й бажання дотримуватися вимог стандартів виводить кожного книговиробника на відповідний рівень співмірних характеристик його твору з міжнародними критеріями, залучення конкретної книжкової продукції до загальносвітової книжкової скарбниці й ідентифікації окремо взятої держави чи окремо взятого видавця в цьому книжковому морі. Іншими словами, ідеться про законне право держави посісти належне місце серед книговидавничих набутків інших країн світу, на рівноправних умовах брати участь у творенні загальноцивілізіаційного книжкового фонду. Саме перелічені вище чинники й поклали до життя Міжнародну організацію із стандартизації (ISO), нормативні положення якої клалися в основу розробки відповідних документів окремих держав. Виникла ця організація 1946 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

ISBN як найголовніший міжнародний стандарт книги

 

У країнах Західної Європи вже від давна жодне книжкове видання не виходить без цьото  знаку. Наші ж видавці лише звикають до ньго. Як і до тієї обставини, що ще донедавна такий ідентифікаційний номер завжди починався з цифрі 5 (що вказувало на приналежність видання Радянському Союзу, нині Росії).

Візитною ж карткою  нашої, української, книги на міжнародному рівні з 1996 року стала цифра 966.

На початку –– дещо з історії цього питання.

Перша ідея щодо необхідності створення зручної в користуванні системи Міжнародної стандартної нумерації книг зазвучало на третій Міжнародній конференції проблем дослідження книжкового ринку та раціоналізації у книжковій торгівлі, яка проходила в Берліні 1966 року. Якраз на той час значна частинаа видавців та книгорозповсюджувачів у Європі з метою поліпшення управління видавничими процесами уважно вивчала можливість використання у своїй діяльності комп’ютерної техніки.

Ставало цілком зрозуміло, що ефективна комп’ютеран система має базуватися на простій та унікальній нумерації, здатній однозначно ідентифікувати кожне окреме видання. Система, що повністю відповідала цій вимозі, нині знана як система Міжнародної стандартної нумерації книг –– ISBN. В її основу покладено систему нумерації книг, що була представлена на розгляд компанією “J.Whitaker and Sons Ltd.” у 1967 році в Об’наному Королівстві та компанією “The R.R. Bowker” у 1968 році в США. Тоді ж Комітетом технічної документації Організації міжнародної стандартизації –– ISO –– разом з Британським інститутом стандартизації було утворено робочу групу, головне завдання якої полягало у вирішенні питання адаптації Британської системи нумерації з метою її подальшого впровадження у світову практику. Після ряду зустрічей з цього питання, організованих представниками окремих європейських країн із залученням спостерігачів ЮНЕСКО, було вироблено і прийнято нормативний документ, в якому давалося визначення Міжнародного стандартного номера книги –– ISBN –– та було регламентовано правила щодо його проставлення на видання.

Згідно з цим документом, ISBN є універсальним ідентифікаційним кодом, що проставляється на книгах, брошурах, електронних виданнях, виданнях для сліпих, окремих видах аудіовізуальної продукції. Цей код супроводжує видання, починаючи з моменту їх виготовлення. Він складається з абревіатури ISBN (незалежно від мови видання) і десяти цифр. Цифрова частина ISBN складається з чотирьох груп цифр, кожна з яких містить різну кількість цифрових знаків, відокремлених один від одного дефісом. Цифрова частина відокремлюється від абревіатури ISBN пробілом. Чотири групи цифр ISBN розташовуються в такій послідовності:

1. ідентифікатор групи (країни);
2. ідентифікатор видавця (видавництва або видавничої організації);
3. порядковий ідентифікатор книги;
4. контрольна цифра.

Для позначення цифрової частини ISBN застосовуються арабські цифри від 0 до 9. Остання  цифра ISBN –– контрольна –– може бути римською цифрою Х, що використовується для позначення числа 10.

Наприклад, у нижньому лівому куті звороту титульної сторінки книги та внизу реквізитної сторінки наприкінці книги або четвертої сторінки обкладинки (суперобкладинки), палітурки проставлено:

ISBN 966-516-005-2.

Прочитати код  можна так:

966 –– ідентифікатор  України;

516 –– ідентифікатор  видавця;

005 –– порядковий ідентифікатор книги;

2 –– контрольна  цифра.

Відразу варто наголосити, що неструктуроване оформлення десятизначного номера неприпустиме. У такому випадку ISBN як міжнародний стандартний книжковий номер недійсний.

Ідентифікатор групи (країни) встановлюється Міжнародним агенством ISBN/ISMN і служить для визначення мовної області або країни.

Ідентифікатор видавця, що означає видавця книги, присвоює Національне агенство ISBN. Ці ідентифікатори визначають місце видавництва на міжнародному рівні.

Ідентифікатор видавця може налічувати різну кількість цифрових знаків (від двох до п’яти), залежно від обсягу книжкової прордукції, що випускається.

Видавництвам з більшим  обсягом книжкової продукції  присвоюється ідентифікатор з найменшою  кількістю цифрових знаків.

І навпаки, видавя-початківця можна відразу розпізнати за ідентифікатором  з більшою кількістю цифрових знаків.

Порядковий ідентифікатор  книги служить для ідентифікації  конкретного видання. Він присвоюєтьсяя  видавництвом.

Використання системи ISBN дає змогу видавцям, книгорозповсюджувачам, бібліотекарям, науковим працівникам, визнаним у всьому світі способом здійснювати без перешкод розповсюдження літератури відповідно до запиту, вдосконалити пошук та замовлення видань, скоротити кількість супровідної документації, прискорити процес взаємодії видавців з поліграфічними підприємствами, тобто спростити весь цикл створення та доведення книги до споживача.

Сьогодні система ISBN функціонує більш, як у 130 країнах світу. Управління нею  здійснюється на трьох рівнях: міжнародному, національному (або групи) та на рівні видавців.

За управління системою ISBN на міжнародному рівні відповідає Міжнароде агенство ISBN/ISMN у Берліні, яке пропагує її, контролює правильність функціонування черерз національні агенства ISBN, взаємодіє з керівними органами міжнародних інформаційних програм.

Міжнародне агенство ISBN/ISMN присвоює ідентифікатор групи, що позначає або  групу країн (наприклад, 0 –– для  англомовних країн: Великої Британії, США, Австралії, Канади, Ірландії та інших), або окрему країну (наприклад, 966 –– для України). Кількість цифр в ідентифікаторі групи залежить від річного обсягу книжкової продукції країни.

Ідентифікатори групи встановлюються Міжнародними агенством ISBN/ISMN у таких  діапазонах чисел: 0 –– 7; 80 –– 94; 950 –– 997; 9980 –– 9989; 99900 –– 99999. Таким чином, наша країна потрапила до третьої ідентифікаційної групи.

Щороку Міжнародне агенство ISBN/ISMN організовує засідання Координаційної Ради з питань функціонування системи ISBN, на яких приймаються звіти від національних агенств

Для управління системою ISBN в Україні  створені національні агенства ISBN.

В Україні систему ISBN було впроваджено  з 1988 року. Ідентифікатором Радянського  Союзу, як відомо, була цифра 5. Після  здобуття Україною незалежності виникла нагальна потреба створення національного управлінського органу, яякий міг би здійснювати відповідний контроль за системою ISBNзку з цим, наказом Мінпресінформу (нині Державний комітет з інформаційної політики) у лютому 1996 року було створено робочу групу з впровадження в Україні системи Міжнародної стандартної нумерації друкованих видань. Протягом терміну свого існування цією групою діючим видавництвам та видавничим організаціям України було присвоєно видавничі ідентифікатори.

У березні 1997 року як підрозділ Книжкової палати України, було утворено Національне агенство ISBN (далі НА ISBN), яке на території нашої держави несе відповідальність за впровадження і пропаганду системи ISBN, контроль за правильністю її функціонування. Співробітники НА ISBN присвоюють суб’єктам видавничої діяльності ідентифікатори видавців та ведуть їх реєстр, який двічі на рік надсилається до Міжнародного агенства ISBN/ISMN (з метою включення цих відомостей до Довідника міжнародних ідентифікаторів видавців у системі ISBN), надають у користування ISBN, перевіряють правильність проставлення ISBN на обов’язкових примірниках, що, згідно з Законом України (Про обов’язковий примірник документів), надходять до Книжкової палати, та їх відповідність наданим у користування видавцям ISBN, готують інструктивно-методичні матеріали, проводять консультації з питань функціонування системи ISBN.

На червень 1999 року НА ISBN видавництвам і видавничим організаціям України  було присвоєно близько 1550 ідентифікаторів  видавців.

Які ж документи мають подати до національного агенства видавці для присвоєння їм ідентифікаторів у системі ISBN та одержання Міжнародних стандартних номерів книг ISBN? Передусім це завірені у встановленому порядку (нотаріально) копії Статуту та Свідоцтва прро державну реєстрацію. До цього також додається гарантійний лист на бланку організації, в якому вказано повну юридичну та поштову адреси, номери телефонів, факсів тощо (зразок гарантійного листа можна одержати в Національному агенстві ISBN).

Передача видавництвами та видавничими організаціями своїх ISBN, наданих їм НА ISBN у користування іншим видавництвам  і видавничим організаціям, як і проставлення ISBN на видання, на які Міжнародна стандартна нумерація книг не поширюється (в першу чергу це стосується періодичних видань і видань, що продовжуються) забороняється.

У разі виявлення факту порушення  зазначених вище вимог НА ISBN уповноважених  виключати таке видавництво або  видавничу організацію із системи ISBN. Це може призвести до ряду складнощів, зокрема, у стосунках з виготівниками видавничої продукції, БАК України, привнесенні суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру України, адже відомості про порушників будуть надаватися не тільки до Міжнародного агенства ISBN/ISMN у Берлін, а й до Державного комітету з інформаційної політики, з яким НА ISBN тісно і плідно співпрацює.

Нещодавно Книжкова палата України  та Міжнародне агенство ISBN/ISMN підписали  Контракт про впровадження в Україні  системи Міжнародної стандартної  нумерації нотних видань (ISMN). Виконання  функцій Національного агенства ISMN покладено на Національне агенство ISBN.

ISBN і ISMN є основними  елементами у рамках міжнародного  книгообміну і книжкової та  нотної торгівлі, на їх основі  будуються штрихові коди ЕАN для  книг і нотних видань. Та це  тема окремої розмови.

 

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

 

Застосування  видавничих стандартів в Україні  в 90-х роках.

 

Один з  парадоксів розвитку українського книговидання з початку 90-х років полягає  в тому, що в такій важливій ділянці  як практичне застосування видавцями  стандартів панувало повне безладдя і хаос.

Проведений аналіз засвідчує  цілковиту неузгодженість, самодіяльність і більше того –– профанацію цієї важливої справи (в умовах існуючого вакууму) більшістю видавців, особливо нової  генерації. Простежуються три підходи. Частина видавців, здебільшого державної форми власності, продовжували користуватися старою, радянською, системою видавничих стандартів. Інша, досить немала група, в якій домінують приватні видавництва, взяла за основу розроблений нещодавно в Російській Федерації комплект нових видавничих стандартів. І третя група видавців, також значна за кількістю, яка не сповідує в цій справі жодної системи й оформляє та видає книги так, як вважає за потрібне.

Елементарна безграмотність і безвідповідальність  творців таких книг не може не шокувати. Кілька характерних прикладів.

Минуле десятирічча  було особливо модним на видання всіляких хрестоматій та збірок документів. Віддавна будь-який молодший редактор будь-якого видавництва знав, що такі рукописи готують упорядники з  числа науковців чи педагогів. Так вони й зазначалися в усіх радянських виданнях на зворотах титульних аркушів. З приходом незалежності українські видавці чи не кругом, навіть у колишніх державних видавництвах, зробили раптом таких упорядників уже авторами. Виходить смішна і навіть парадоксальна ситуація: людина лише зібрала докупи тексти різних авторів, або систематизувала віднайдені документи в архівах, написала невеликі за обсягом передмови чи примітки, яле її прізвище вже зазначається на обкладинці книги як автора. Відповідно, за цим автором шукають таку хрестоматію і в каталожних залах бібліотек.