Жан-Батист Кольбер и кольбертизм

      В результаті проведеної Кольбером лінії талья стала забезпечувати не дві третини королівських доходів, як у роки війни, а лише одну третину, тобто її частка в бюджеті повернулася до рівня початку 1630-х років, і відповідно зросли надходження від непрямих податків. Заможні верстви населення дали французькій короні новий потік прибутків. Паралельно з цим різко зросли акцизні збори («ед» і «октруа»), що, ймовірно, було пов'язано з розвитком внутрішньої торгівлі товарами першої необхідності. Непрямі податки та акцизні збори були більш оптимальним варіантом оподаткування, оскільки охоплювали широкі маси суспільства.

      Разом із тим Кольбер запропонував задля  «кращого» збирання податків використовувати  розквартировані в провінціях війська. Війська мали залишатися під командуванням  інтендантів, втім, Кольбер рекомендував залучати до збору податків війська лише у крайніх випадках.

      Досягнута за Кольбера фінансова стабілізація була, однак, занадто хиткою, щоб не звестися нанівець після того, як Франція була втягнена з 1670-х років в затяжні війни з європейськими коаліціями. Тоді, особливо в роки останніх воєн Людовика XIV, знову пішли в хід прийоми добування грошей за посередництва фінансистів, включаючи і позики під високі відсотки. Правда, створені за Кольбера традиції впорядкованої фінансової звітності дозволяли дещо краще контролювати фінансистів, чиї відсоткові ставки вже не досягали таких розмірів, як у роки Тридцятилітньої війни.

      Сприяючи  централізації держави, Кольбер  не в останню чергу приділяв увагу  обмеженню дворянських свавіль та самоуправління інтендантів. Щодо інтендантів, то ще на початку 1664 р. Вийшла «Записка для інтендантів» авторства Кольбера, в котрій він вимагав повної звітності інтендантів щодо економічного та господарського становища окремих генеральств, політичних настроїв місцевого населення³. Цим кроком Кольбер бажав завадити перетворенню інтендантів на нових феодалів замість старої родової знаті.

      Особливу  увагу він приділяв дворянству, бажаючи  вирвати з його рук основні  важелі його політичної та економічної  потуги. Ще в 1661 р. Кольбер радив королю провести у всіх провінціях надзвичайні розслідування, причому на перший план серед усіх злочинів він ставив, поряд з ухиленням від сплати королівських податків, «побори, які накладаються на народ дворянами».

      Старе провінційне дворянство в часи Фронди показало свою опозиційність, саме воно найчастіше вимагало скликання Генеральних Штатів, і Кольбер вважав доцільним покарати дворян та показати їм справжню силу королівського уряду. У 1664 – 1666 рр. в Оверні була проведена виїзна сесія Паризького парламенту; дворянство було неабияк налякане, деякі сеньйори поплатилися зриттям своїх замків і позбавленням прав сеньйоріального суду. Але після завершення кампанії ситуація суттєво не змінилося, і дворянство так і залишалося вищою інстанцією для більшості селян (відносини між феодалами та їх селянами в той час мали контролюватися  інтендантами). Втім, малоймовірно, що метою проведення даної акції було упередити дворян проти зловживань по відношенню до селян, тим не менш звісток про фрондерські настрої провінційних нобілів стало значно менше. Очевидно, дана акція пройшла небезуспішно.

      Існувала  ще одна проблема: за час війни багато міст і сільських общин брали в борг і тепер не знали, як розплатитися з кредиторами. Потрібно було організувати перевірку і погашення їхніх боргів, в основному шляхом збору додаткових непрямих податків – і цим теж зайнялися інтенданти; в результаті в цілому ряді провінцій був встановлений їх жорсткий контроль над бюджетами міст і громад. У 1683 р. королівським едиктом ця ситуація була узаконена для більшої частини території Франції, де містам було дозволено брати гроші в борг лише з дозволу інтенданта, а сільським общинам брати в борг взагалі заборонялося. Інтенданти повинні були особисто складати міські бюджети і потім представляти їх на затвердження Державної ради. Зате і кредитори вже не могли порушувати судові справи проти міст-боржників інакше, як з дозволу інтенданта.

      Таким чином, здійснення кольберівської політики в кінцевому рахунку вимагало все нового розширення компетенції інтендантів, посилення їх влади за рахунок позбавлення владних прерогатив представників регіональної еліти. Завдяки цьому перевага адміністративних методів управління, що намітилася в роки війни за кардинала Рішельє, була підтверджена і закріплена в нормальних, мирних умовах.

      За Кольбера були зроблені кроки щодо уніфікації королівського законодавства. Саме королівського законодавства, а не французького права взагалі. Останнє завдання було надто складним – треба було б здійснити синтез «кутюмного» ​​права північній Франції і римського права Півдня. Але і в справі уніфікації королівських законів Кольбер вважав за краще діяти поступово: замість того, щоб відразу створити єдиний кодекс, він вирішив спочатку підготувати серію ордонансів з окремих тематичних розділів. Так з'явилися королівські ордонанси про судову процедуру в цивільних справах (1667), у кримінальних справах (1670), ордонанси про торгівлю (1673), про води і ліси (1669), про морське право (1681)⁴. Встановлювані ними норми були обов'язковими для всіх королівських судів, вони означали дійсний крок до загальнонаціональної кодифікації права. Єдиний звід королівських законів за Людовіка XIV так і не був складений.

      Перед Францією стояла задача знищення внутрішніх митних кордонів. Про це йшлося, зокрема, в постановах від третього стану на Генеральних Штатах 1614 р. Здавна в країні склалася вільна від внутрішніх митниць так звана «зона п'яти великих відкупів», яка займала приблизно половину королівства з центром у Парижі. На півночі вона межувала з Артуа і Фландрією, на заході – з Бретанню, на півдні - з Сентонжем, Ангумуа, Маршем, Оверню, Ліонне, на сході - з Франш-Конте і Лотарингією. Землі за межами цієї зони ділилися на дрібніші митні округи, за провінціями або їх групами. Кольбер зберіг відособленість вільної зони, уніфікувавши тарифні ставки на всіх її кордонах у складеному стосовно до цієї зони помірно-протекціоністському тарифі 1664 р. Проте потім він створив «над нею» систему певних загальнофранцузьких мит. Це був його відомий другий, ультрапротекціоністський тариф 1667 р.: майже всі фіксовані там мита були імпортними і мали на меті перешкодити ввезенню до Франції готової іноземної продукції. Таке сталося вперше, і тільки з часів Кольбера можна говорити про появу загальнофранцузької митної системи, пристосованої до захисту національної промисловості.

      Подібні кроки Кольбера позначають протекціоністську  спрямованість його митної політики. Кольберівський меркантилізм ліг в основу терміну «кольбертизм», який нині застосовується в економічній теорії. В його основу входять:

• меркантилізм у внутрішній та зовнішній торгівлі;
• сувора регламентація виробництва;
• сприяння з боку держави розвитку промисловості.

      Для Кольбера ідеалом держави в економічному плані були Англія та Голландія. Кольбер всіляко намагався підтримати ідею створення французьких торгівельних компаній для трансокеанської торгівлі. Однак всі попередні спроби створення подібних акціонерних товариств провалювалися через відносно невеликі капіталовкладення. Зрештою, не в останню чергу за ініціативою Кольбера в 1664 р. була створена Французька Вест-Індська компанія. Одним із найбільш активних акціонерів був і сам Кольбер⁵.

      Агресивний  меркантилізм Кольбера викликав суперечності між Англією та іншими європейськими  державами. Особливо загострилися ці протиріччя з виходом французів на заокеанські ринки. Так, деякі історики навіть стверджують, що кольберівська політика була одним із основних факторів для розв’язання франко-голландської війни в 1672 р⁶.

      Промислова  політика Жана-Батіста Кольбера носила вельми суперечливий характер. Вона являла собою певний синтез середньовічних уявлень про виробництво з бажанням розвивати нові, капіталістичні його форми.

      Так, з одного боку Кольбер велику увагу  приділяв цеховому виробництву. Він  навіть посприяв створенню нових цехових організацій – жіночих цехів. Так, перші жіночі ткацькі цехи були створені в 1675 р. в Руані⁷. Цехи не могли перевищити регламентацію виробництва і суворо підпорядковувалися місцевим властям, залишаючись архаїчним елементом в тогочасній економічній системі.

      Разом із тим Кольбер дбав про створення  нових форм виробництва – мануфактур, заснованих на капіталістичних засадах. Опорою французької промисловості  він бачив великих купців-мануфактурників, які отримували щедру державну допомогу. За приблизними підрахунками, протягом 1661 – 1683 рр. великим промисловцям було надано державних субсидій на 2 млн. ліврів⁸. Всі ці заходи французького уряду також входили до поняття «кольбертизм».

      Відсутність у XVII ст. повної промислової статистики не дозволяє стверджувати про розвиток французької промисловості за Кольбера – за винятком, мабуть, суднобудування, завдяки безпрецедентному підйому якого Франція увійшла в трійку провідних військово-морських держав і навіть обігнала за кількістю та тоннажем військових кораблів Англію: число військових кораблів зросло з 12 в 1660 р. до 194 в 1671 р.; перевага Англії на морі відновилася тільки в 1700-х роках. Це було дуже важливо і для успішної морської торгівлі: сильний військовий флот був здатний забезпечити надійне конвоювання, успішно боротися з корсарами, ізолювати свої колонії від іноземної контрабанди. Про інші галузі виробництва можна лише сказати, що загальне число створених в 1661 – 1683 рр. мануфактур цілком можна порівняти з тим же показником за 60 попередніх років.

      Дещо  більш точні відомості ми маємо  щодо королівських статків за доби контролерства Кольбера. Кольбер, будучи генеральним контролером фінансів, неухильно стежив за майном королівської родини. Особлива увага приділялася  створенню цілої мережі королівських мануфактур, які, окрім забезпечення двору левовою часткою необхідних предметів вжитку, ще й приносили Людовіку XIV величезні прибутки. Якщо до 1661 р. загалом королю належали 68 мануфактур, то за кольберівської доби було створено ще 113 мануфактур⁹. Іншим примітним фактом, який підкреслює успішність економічної політики Кольбера, є те, що на момент смерті Жана-Батіста Кольбера в 1683 р. статки Людовіка XIV склали 40 млн. ліврів, що становило просто величезну суму як для приватної, хоча і коронованої особи. Жоден європейський монарх не міг і мріяти про подібні багатства¹⁰. Разом із цим, подібний стан речей послугував «ведмежою послугою» для Франції: король та двір остаточно відірвалися від потреб нації та змусили державу працювати на задоволення власних амбіцій та розкішних примх. І якщо за доби Людовіка XIV його величезний авторитет не давав шансів опозиції, то згодом подібна ситуація до межі загострила внутрішньополітичну ситуацію у Французькому королівстві.

      Втім, незважаючи на успішність реформ Жана-Батіста Кольбера, вони не мали цілковитого успіху і не сприяли досягненню поставлених самим Кольбером цілей. Не варто забувати про абсолютну політичну залежність Кольбера від волі «короля-Сонця» Людовіка XIV. Король вів постійні війни за європейську гегемонію з Габсбургами, Англією, Голландією, німецькими та італійськими державами, в той час як програма Кольбера була розрахована на умови мирного часу. Ідеалом держави для Кольбера була не Франція і не імперія Габсбургів, які постійно мали відстоювати свої позиції зброєю своїх солдат, а Голландія та Англія, які економічно домінували над рештою Європи залишаючись при цьому обороноздатними державами. Зрештою, наприкінці свого життя він був вже не енергійним реформатором, а змученим хворобами бюрократом, який постійно мав знаходити кошти на дорогі військові кампанії Людовіка.

      Жан-Батіст Кольбер помер 6 вересня 1683 р., ставши в один ряд з такими видатними  діячами XVII ст. як герцог Сюллі, кардинали Рішельє та Мазаріні. Кольбер успішно продовжував почату цими політиками лінію щодо перетворення Франції на: а) централізовану державу сучасного типу; б) абсолютну монархію як нову на той час форму державного устрою.

      Чимало  здобутків Кольбера було зведено  нанівець його наступниками, в тому числі і самим королем Людовіком. Король, ведучи постійні війни, настільки виснажив французьку економіку, що ідеали Кольбера були забуті вже через кілька десятиліть після його смерті. Однак саме за його правління Франція заклала основи своєї промислової потужності. Кольбер активно сприяв починанням короля щодо централізації держави, сприяв подоланню феодальних пережитків, таких як функціонування різних систем права в окремих регіонах Франції, складна митна та фіскальна система, що діяли у Французькому королівстві. Зрештою, саме Жан-Батіст Кольбер заклав підґрунтя величезної політичної та економічної потужності французької корони, що не в останню чергу сприяло розгортанню Великої Французької Революції за століття після смерті видатного реформатора.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки.

      Епоха Людовіка XIV – це найвищий етап розвитку французької монархії. За його правління (1643 – 1715) бурбонська монархія переживала свої найкращі часи. Франція нарешті подолала залишки багатовікової феодальної роздробленості, вийшла на шлях європейської гегемонії, розбудувала армію, флот та економіку в цілому, вийшла на заокеанські простори. Однак подібний стрибок у розвитку держави не міг статися лише завдяки діяльності однієї людини, в даному випадку короля Людовіка. Епоха «короля-Сонця» знаменувалася діяльність двох видатних діячів свого часу – кардинала Джуліо Мазаріні та генерального контролера фінансів Жана-Батіста Кольбера.

      Якщо  Мазаріні в першу чергу запам’ятався сучасникам як один із творців Вестфальської системи та переможець Іспанії на дипломатичній арені, то Кольбер став справжнім «сірим кардиналом» Французького королівства. Працюючи непомітно для світських інтриганів, Кольбер поступово, але впевнено закладав основи економічної могутності Франції. Були створені потужна за тогочасними мірками промисловість, розпочато інтенсивну заокеанську торгівлю, було впорядковано судову та митну систему, та, зрештою, подолано опір опозиційного дворянства та викорінено залишки Фронди. Людовік, який жив постійними війнами з іншими європейськими державами, фактично залишив всю внутрішню політику в розпорядження свого талановитого генерального контролера фінансів.

      Спроба  тотальної модернізації французького суспільства, яку бачив у своїх  ідеалах Кольбер, не була доведена до кінця. Втягнений проти своєї  волі у воєнні авантюри короля, Кольбер вже наприкінці життя більше переймався питанням надання коштів Людовіку для ведення масштабних воєнних кампаній. Тому, хоча і реформи Кольбера справили величезний вплив на французьке суспільство та економіку, реалізувати свій задум реформатору не вдалося. Людовік, можливо, не до кінця усвідомлював важливість реформ Кольбера, і тому сам звів нанівець чимало його позитивних починань.

Використана література:

1. А.Н. Савин. Век Людовика XIV. – М. 1930. – 249 с.
2. В. Ададуров. Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIII ст.). – Львів. 2002. – 412 с.
3. История Европы. Т.4. Европа Нового времени (XVII – XVIII века). – М.: Наука. 1994. – 509 с.
4. К.О. Джеджула. Історія Франції. – Х. 1953 р. – 657 с.
5. Малов В.Н. Жан-Батист Кольбер. Абсоютистская бюрократия и французское общество. – М.: Наука. 1991. – 240 с.
6. В. Н. Малов. Жан-Батист Кольбер – реформатор XVII века (1619-1683) // Новая и новейшая история, No3, 2002. – с. 34 – 49