Запорізька Січ-вільна козацька республіка

 Символами козацького війська були малиновий прапор, полкові хоругви, гетьманська булава, бунчук та ін. Малиновий (червоний) прапор із зображенням на одному боці Св. архангела Михаїла (білим кольором), а на другому — білого хреста; печатка — герб Запорізької Січі — являла собою зображення козака з рушницею на плечі, із шаблею і списом, устромленим у землю поруч із козаком; гетьманська булава — символ влади.[6]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Занепад Запорізької Січі

Поворотним етапом в історії  Запорізької Січі стала Переяславська  рада 1654 р. За Січчю було визнано  ті самі права, якими користувалися  й інші козацькі війська в Російській державі, передусім право на самоврядування та на прийняття (хоч і не офіційно) селян-утікачів. Згодом царський уряд почав посилати запорозькому війську жалування грішми, хлібом, порохом тощо. Одночасно з цим на Запоріжжі почали з'являтися і царські війська, а згодом там почали будувати й урядові фортеці. Під владою Російської держави зміцнилися позиції Січі у боротьбі проти агресії татарських, турецьких і польських феодалів, а це сприяло, зокрема, народній колонізації запорозьких володінь. Розширювалися межі запорозької території (на півночі до лівих притоків Дніпра — р. Самари та р. Орелі), зросло населення, розвинулися промисли й торгівля.[5]

Разом з тим царський уряд використав свої війська і фортеці  на Запоріжжі не тільки для оборони  краю, а й для встановлення контролю над Запорозькою Січчю в інтересах  кріпосницької держави. Запорозька Січ поступово втрачала незалежність. В 2-й пол. 17 ст. шляхетська Польща, захопивши  Правобережну Україну, почала нищити козацтво та реставрувати кріпосницькі порядки, а Крим і Туреччина розгорнули наступ на Україну. В той тяжкий час  для українського народу запорозьке козацтво мужньо боролося проти польських, кримських і турецьких агресорів. Особливого значення набули походи запорожців проти Польщі й Криму під проводом уславленого кошового отамана Івана  Сірка в 60-х-70-х роках 17 ст.

Уряд царя Петра І розглядав  Запорозьку Січ як один з осередків  визвольної боротьби українського народу. Після переходу на бік шведів гетьмана Івана Мазепи та частини запорозької  старшини й козаків під проводом кошового отамана Костя Гордієнка, царський уряд звинуватив усе запорозьке козацтво в зраді. За наказом царського  уряду 14 (25) травня 1709 р. Запорозьку Січ  було зруйновано військами під орудою полковника Яковлєва.

Після поразки шведської  армії та українських козаків  під командуванням гетьмана Мазепи під Полтавою деякі запорожці  пішли на південь й в 1710 році заснували  нову Січ, при впаданні в Дніпро ріки Каменки (на Херсонщині). Однак за наказом  Петра вона була зруйнована військами  гетьмана Скоропадського й генерала Бутурліна. Запорожці відійшли ще далі й заснували Олешківську Січ  у межах Османської імперії. Відповідно до Прутської мирної угоди (1711) та Адріанопольської угоди (1713) Московська держава відмовлялась від претензій на Правобережну Україну  та Запоріжжя та визнавала юрисдикцію Туреччини над Запорозькою Січчю.

Останній період (1734—1775 рр.) в історії Запорозької Січі позначився з одного боку, помітним економічним  піднесенням Запорожжя, з другого  — поступовим занепадом автономії  Запорозької Січі і тих порядків, які були властиві їй у ранній період. Посилення феодально-кріпосницького і національного гніту в центральних районах України і відносний спокій на російсько-кримських кордонах сприяли народній колонізації Запоріжжя. В 70-х роках 18 ст. населення Запоріжжя становило, ймовірно, 100 тис. чоловік. У зв'язку з цим ускладнилося й управління краєм. Саме тоді склався адміністративно-територіальний поділ Запоріжжя на 8 паланок (округів).[7]

Для нагляду за діями кошової  старшини біля Січі 1735 р. було збудовано  Новосіченський ретраншемент і поставлено військову залогу. Вживалися заходи для перевірки козацьких компутів (списків) і впровадження паспортів. На кордонах Запоріжжя за наказом  царського уряду збудовано систему  укріплених ліній і засновано  військові поселення Нову Сербію (1752 р.) і Слов'яно-Сербію (1753 р.).

Після ліквідації гетьманства (1764 р.) Запорозька Січ лишалася єдиним українським краєм, де ще зберігалася  автономія. За Кючук-Кайнарджійським  мирним договором 1774 р. кордони Росії  відсунулися до гирла Південного Бугу, і Запорозька Січ втрачала значення форпосту в боротьбі проти  турецько-татарської агресії. Крім того, царський уряд пригадуючи участь січовиків  у кривавому повстанні на Правобережжі в 1768 році, більш відомому як Коліївщина, побоювався нових заворушень. Тим  більше, Омелян Пугачов у 1774 р. під  час бунту збирався йти на возз'єднання  з запоріжцями, відчуваючи моральну підтримку з їхнього боку. Після  подавлення бунту для багатьох учасників  цього повстання Запоріжжя стало  надійним прихистком.

У квітні 1775 року Григорій Потьомкін  виступив на засіданні царського  уряду з проектом ліквідації Запорозької  Січі. На початку червня 1775 р. царські  війська на чолі з генералом П.Текелієм, що поверталися з турецького фронту, обложили Запорозьку Січ 4-5 (15-16) червня 1775 р. Не маючи сил боронитися, кошовий  отаман Петро Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом із старшиною його було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна заслано  довічно до Соловецького монастиря.

Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької  Січі царський уряд почав роздавати  поміщикам, а козаків покріпачувати. Це спричинилося до втечі 5 тисяч запорожців на підвладну Туреччині територію  в гирлі Дунаю, де вони заснували  Задунайську Січ.[6]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

       Таким чином, роблячи висновок, ми можемо сказати, що потужним імпульсом консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури стала Запорізька Січ. Питання початкового періоду козаччини та оформлення Ії військово-політичної організації – Запорізької Січі – є одним з актуальних в українській історіографії і відзначається різноманітністю поглядів дослідників.

       Серед найважливіших причин появи Запорізької Січі слід виділити, насамперед, потребу організації козацтва в зв’язку із зростанням його чисельності на середину XVI ст. З іншого боку, заснування центру козацької вольниці зумовлювалося потребою захисту українських земель від дедалі зростаючої татарської агресії.

        Перша велика січ з кам’яним замком з’явилась на о. Хортиця між 1552 – 1556 рр. Її спорудили козаки із ініціативи Дмитра Вишневецького, що відкрило нову козацьку сторінку в історії України. З діяльністю Вишневецького Запорізька Січ виходить на міжнародну арену й перетворюється на лідера боротьби східного слов’янства проти Кримського ханства й султанської Туреччини. Причому, в очах сучасників вона постає як своєрідне державне утворення, без якого європейські країни вже не могли обходитися в міждержавних відносинах.

         Проаналізувавши військово - політичну організацію Запорізької Січі, слід зауважити, що козацтво виробило власну суспільну організацію, яка найповніше відповідала національному характерові українців і потребам часу. Провідна роль військового елементу в цій республіці проявлялась в тому, що козацька військова адміністрація контролювала вся сфери життя.

        Верховна влада на Січі належала козацькій раді. Рада обирала кошового отамана, або ,як ще його називали, старшого чи гетьмана, якому належала виконавча влада.

        Було сформовано командно – управлінський апарат Запорізької Січі. З’явилися різні військові посади. – суддя, писар, осавул, обозний, курінні отамани.

           Отже, підводячи підсумок, ми можемо стверджувати, що Запорізька Січ мала форми демократичної республіки де всі командні посади були виборними.

          Розглянувши козацьку символіку, можна зробити висновок, що вона була представлена: булавою; перначем, що є різновидом булави; бунчуком; прапором (хоругвою чи корогвою); печатками; литаврами; каламарем та гербом, які відносились до козацьких клейнодів.

         Українському козацтву не вдалося створити рівноправне суспільство. У XVIII ст. соціальний устрій Лівобережної України був приведений у відповідність з устроєм сусідніх земель. З виникненням у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову стали кріпаками, а козаки за своїм статусом зрівнялися з селянами. На Правобережжі відновила свій режим польська шляхта, яка повернула старі порядки.

 В Запорізькій Січі, як і в козацтві загалом, найяскравіше віддзеркалилося прагнення українського народу до свободи і незалежного державного життя, то робило її виразником загальнонаціональних інтересів. Всупереч існуючим політичним кордонам Запорізька Січ завжди прагнула поширити свій державний суверенітет на інші українські землі, визволити їх з-під влади шляхти та встановити «козацькі порядки». В Україні не було практично жодної сфери життя, яка б залишилася поза увагою Запорізької Січі. Вона матеріально підтримувала діяльність братств та навчальних закладів, опікувалася православною вірою, фінансувала просвітницьку роботу православних церков і монастирів тощо. Запорізьке козацтво на своїх землях ліквідувало кріпосницькі порядки, впроваджуючи прогресивніші буржуазні відносини, послідовно формувало демократичні інститути, які з часом як клітини національної державності утвердилися на більшості українських земель.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

1. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.
2. Електронне посилання: Дмитро Яворницький. Історія запорізьких козаків// URL http://exlibris.org.ua/cossacks/index.html
3. Лазарович М.В.Історія України:навч.посіб./М.В.Лазарович.- 2-ге вид., виправл.і допов.-К.:-Знання,2011.-685с.
4. Електронне посилання: Самійло Величко. Літопис// URL http://litopys.org.ua/velichko/vel.htm
5. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2004. - 687 с.
6. .Електронне посилання: Енциклопедія. Електронна енциклопедія. Суспільство// URL http://uateka.com/uk/article/society/heritage/929
7. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.
8. Електронне посилання:Web-версію книги створено за виданням:  "Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове".  "Веселка", Київ 1992 URL      http://kaschenko.uaweb.org/opovidannia/index.html 
9. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. - К.: Кондор, 2007. - 249 с.