Замки Львовщины

Будівництво Олеського замку можна поділити на три основні періоди. Перший період - кінець XIII - початок XIV ст.: створення давньоруського фортечного, овального в плані, муру, близько 130 м за периметром. Другий період - XV - половина XVI ст.: спорудження всередині мурів двоповерхового приміщення в східній частині замку (до наших днів збереглися готичні портали й обрамлення вікон), каплиці, башти в південно-східній частині двору, студні посеред дитинця. Третій період будівництва замку - кінець XVI - початок XVII ст.: добудова та надбудова двоповерхових корпусів у східному й західному крилі, триповерхового приміщення з північного боку замку, нової надворітноЇ башти. На той час стіни фортеці були вже отиньковані, висота їх місцями перевищувала 10 м.Криницею, згадуваною в 1511 р., користувалися до 1875 р.- тоді вона завалилася й була засипана. Вирубана в мергелі на глибину 42 м, вона існувала так довго, бо була ретельно викладена каменем.

Найбільших змін зовнішній вигляд замку зазнав у 1590-1620 рр., коли набирає розвитку вогнепальна зброя. Міняється характер укріплень, засоби оборони виносяться поза мури, вдосконалюються вали, в Їх системі виділяються бастіонні споруди, сліди яких із східного боку простежуються і тепер. Якщо раніш основним житлом були дерев'яні будинки, що стояли за валом, а за мурами фортеці в невеличких прибудовах до стін люди тулилися тільки під час облог, то тепер замкові приміщення розширюються, набувають житлового характеру. Внутрішній простір дитинця сильно зменшується, ростуть будинки й угору.Архітектурно-мистецька виразність старих кріпостей проявлялася у співвідношенні об'ємів, що немовби доповнювали і в певній мірі повторювали абриси пагорбів, на яких вони будувалися.Починаючи з XVII ст. дедалі більшого значення надається оздобленню площин стін та веж, хоча в плані лишається в основному низка тих же приміщень, що за традицією примикають до оборонних мурів. Для їх об'єднання місцями будуються відкриті галереї у вигляді ордерних аркад. Вікна других поверхів отримують кам'яне обрамлення, а двері - портали; над воротами та в порталах розміщуються герби володарів замків.Хто ж здійснює ці роботи в Олеському замку? Відомо, що в той же час тесть Даниловича будує замок у Красичині, недалеко від Перемишля. Можна припустити, що роботи в обох замках проводили ті ж самі майстри і зодчі, на користь чого говорять аналогічні портали в красичинській і олеській спорудах.Нелегко було архітекторові середньовічну фортецю перетворити в ренесансний палац. По стіні, що замикала дитинець з боку Олеська, проходила крита галерея, яка з'єднувала між собою два крила замку. В брамі стояла велика гармата на колесах, в ніші - камін для обігрівання охорони, трохи далі - вхід «під склепіння». Приміщення підвалів та першого поверху використовувалися для господарських цілей: тут були кухня, пекарня, арсенал, «татарня», скарбниці тощо.Дослідження залишків декору свідчать, що найактивніше ці роботи проводилися у другій чверті XVIII-на початку XIX ст. Інтер'єрам було надано палацового характеру. Велику роль в їх прикрашанні відіграв французький скульптор Леблан.В інтер'єрах з'явилися нові каміни та печі, стіни покривали ліпниною, монументальними розписами або штучним мармуром. Кімнати, в залежності від свого призначення, а частіше - від декору, отримували назви. «Портретною» стала називатися кімната, на стіні якої намальовано королівські портрети, «європейською» - плафон якої прикрашала картина «Викрадення Європи»; у «віденській» була велика картина «Битва під Віднем», а «дзеркальна» містила дзеркала.Приміщення третього поверху в правому крилі надбудовані на початку XIX ст. Тоді-то при реконструкції лівої частини знесено завершення великої башти, й висота будівлі вирівнялася. В кінці XVIII ст. почали ліквідовувати дрібні будиночки неподалік замку.До нашого часу зберігся колишній монастир капуцинів, побудований в 1737 р. архітектором з Поділля Мартином Добравським. Це класичний барочний комплекс будівель, композиційним центром якого е костьол. З півдня до нього примикає квадратний у плані (35Х35 м) корпус монастиря з келіями на першому й другому поверхах і замкнутим внутрішнім двором. До вівтарної частини костьолу приєднані капітул - місце збору монахів та закристія. З південної сторони монастир замикається трапезною і кухнею зі студнею.Серед фасадом костьолу у відкритому дитинні скульптор Леблан встановив три кам'яні фігури святих. Мур висотою до трьох метрів оточує монастирський двір, що нагадує в плані тринефну одноабсидну культову споруду: на місцях вівтарів - п'ять мурованих капличок.Зелені насадження у дворі були схожі на парки барочних палаців. Територію розділяли доріжки, що йшли по осі монастиря. Стрижені шпалери, партери, засаджені лікарськими рослинами, ділянки з городиною та фруктовими деревами і, нарешті, два басейни, що домінували в центрі подвір'я,- все це більше нагадувало палац XVIII ст., ніж монастир.

2. Свірзький замок

 

Замок розташований у селі Свірж Перемишлянського району Львівської області.Згадки про нього зустрічаються в архівних документах 1530 року, коли він належав шляхетському родові Свірзьких. Але сучасного вигляду він набрав з середини XVII столиття, з часу переходу його у власність графа О. Цетнера (від імені якого названо цілий район — Цетнерівка та ботанічний сад у Львові). Граф наказав перебудувати і значно зміцнити замок.

Існують припущення, що задум Цетнера по укріпленню Свірзького замку здійснював відомий фортифікатор, генерал від артилерії Павло  Гродзіцький. Роботи по перебудові замку провадились приблизно в той же час, коли генерал Гродзіцький будував у Львові одразу два арсенали — королівський та Сенявських.

Незважаючи  на своє вигідне оборонне розташування — замок розташований на горі Белз і був оточений непрохідними болотами, ставками, в підніжжі мурів — ровами і звідним мостом, палацовий тип його архітектури навряд чи міг мати серйозне оборонне значення. Відомо, що під час українсько-польської війни в 1648—1654 рр. замок не раз здобували козацькі загони, а в 1648 р. — спалили татари.

Але в 1672, під  час походу турків на Львів, він все-таки вистояв турецьку облогу. Під час  другого походу турків Свірзький  замок знову вистояв і захистив у своїх мурах залогу Поморянського  замку, що не маючи достатньої сили для оборони, через таємний хід вийшла до лісу і переховалася у Свіржі.

 На території замкового парку зберігся костьол, заснований ще в XV ст. Сучасна мурована будівля костьолу в стилі ренесансу, яка поставлена на місці дерев'яного, що завалилася, походить з 1541 р. Над входом в костьол і нині можна бачити рештки шляхетського герба колишніх володарів. До костьолу від замку вів підземний хід. Завалену частину підземного ходу можна побачити з рову, який оточує замок біля перекидного моста.

Львівський  краєзнавець Й. Гронський розповідає, що ще у 1956 р. у Свірзькому костелі біля замку (у Свіржі є ще й другий костел), бачив усередині фрески, які відкрилися внаслідок облуплення тиньку. На фресках була зображена оголена жіноча постать з довгим розпущеним волоссям в молитовній позі на колінах на фоні панорами середньовічного Свіржа. Судячи з опису, це могла бути Марія Єгипетська. Подальша доля цих фресок невідома.

 

3.Високий замок

Львів оточений пагорбами Розточчя. На одному з  пагорбів близько 1360 року за наказом  короля Казимира ІІІ було закладено Високий Замок, важливу частину міських укріплень. Є гіпотези про те, що мурований замок виріс в XIV столітті на підвалинах свого попередника, дерев'яного замку князя Лева, але це поки що гіпотези. Місце під форпост вибрали вдале: гора була високою і крутою, а тому укріплення здавалося неприступним. Воно і було неприступним - аж поки в 1648р. козаки Максима Кривоноса не зруйнували твердиню. Гарнізон після того з замку вивели - і в 1672р. турки захопили фортецю без бою. Відомо, що замок мав сім веж, брами, криницю і гарнізонний будинок, з 1495р. мав на озброєнні гармати. Згадана криниця була сухою (Розточчя!), воду збирали дощову. Підземелля замку використовувались як в'язниця: відомо, що після 1410р. там сиділи полонені тевтонці, захоплені під Ґрюнвальдом. В 1559р. тут відбувала ув'язнення нещасна Гальшка Острозька. Цікаво, що ув'язнених ділили за класовим станом: у Шляхетській вежі покарання відбувала шляхта, у Гультяйській - всі інші пройдисвіти. Замок належав безпосередньо королю Польщі, а комендант фортеці (бурґграф) займав посаду заступника королівського старости.

За австрійських часів, як і скрізь на Галичині, замок  почав занепадати та поступово розбиратися. А коли комусь з міських урядовців  прийшла в голову шалена ідея насипати на замковій горі курган (kopiec) во славу Люблінської Унії, замок був приреченим. Курган насипали довго, кажуть, під ним дотепер зберігся замковий барбакан, а все, що залишилося від фортеці - невеликий фрагмент південної стіни недалеко від сучасної телебашти. Колишній мер Львова Л.Буняк задумав був відновити Високий Замок, але місто збунтувалося на таку безглуздість.

Крім Високого, був і дерев'яний Низький Замок (на місці сучасного Народного  музею і колишнього театра Скарбека, зараз - ім. Заньковецької), що входив в  склад міських укріплень. Відомо, що Низький Замок згорів в 1381р., був знову відбудований з дерева, а мурами і гарним ренесансним фасадом обріс лише після пожежі 1565р. Замок стояв на березі Полтви і мав три вежі: Суддівську, Ювелірів і Кутову, а ще внутрішній рів і Гетьманську бастею.

В історію Низький  Замок увійшов завдяки підписаному  в його стінах в 1537р. Сигізмундом  І Старим документу, за яким скасовувалася  спадковість королівської влади. В 1704р. в Низькому замку мешкав шведський  монарх Карл ХІІ - після того, як взяв Львів. З XVIII століття Низький Замок теж перетворився на руїну, його розібрали ще до 1802 року.

Відомого усім львів'янам кам'яного лева, який стоїть біля підніжжя гори, перенесли сюди 1874 року з ратуші і ще сто років  тому газети писали, що він тут безнадійно нищиться. Лоренцовичівський лев настільки спотворений часом, вітрами і дощами, що малі діти, які вперше його бачать, кажуть, що це не лев, а жаба. На щастя, лише зовсім нещодавно розробили проект порятунку цієї більше, ніж чотирьохсотлітньої пам'ятки. Старовинного лева планують перенести назад на подвір'я Ратуші, відреставрувати і законсервувати для наступних поколінь.

Власне парк Високий замок був заснований більше, ніж півтора століття тому. Зрізану Лису гору засадили майже  п'ятдесятьма видами звичайних та екзотичних дерев та кущів. Нижня тераса є найгарнішим місцем парку. 1841 року тут було споруджено штучну печеру або грот, оздоблений левами з колишньої львівської ратуші. З кінця 19 століття цей грот охрестили гротом самогубців. Проте жодних письмових свідчень про якиісь конкретні випадки самогубств на цьому місці не залишилось.

 Львів'яни  дуже люблять свій парк Високий  замок. Він розташований практично  у центрі міста і кожен львів'янин  з найшумнішої і найзабрудненішої  газовими викидами вулиці може за 10-15 хвилин пішки потрапити у затінок цих розкішних і величних дерев, щоб насолодитися неповторною красою цього унікального куточка, який височіє над нашим древнім містом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури:

 

1.Історія української культури/за ред.І.П.Крип’якевича.- К.:Либідь,1994

2.Овсійчук В.  Архітектурні пам’ятки Львова. –Л.:Каменяр,1963

3.Вуйцик В.С.  Державний історико-архітектурний  заповідник у Львові.-Л.:Каменяр,1991

4.Крип’якевич  І.П. Галицько-Волинське князівство.-К.:Наукова думка,1984

5.Памятники  градостроительства и архитектуры  УССР.т.3.-К.:Наукова думка,1984

6.Вуйцик В.С.  Львовський історико-архітектурний  заповідник:Єкскурсія по місту.-Л.:Каменяр,1976

7. За матеріалами гезети "Поступ"

8.Закон України «Про курорти» від 05.10.2000

 9. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортів” від 28.12.96 р. № 1576.

10. В.І. Мацола. Рекреаційно-туристичний комплекс України: Монографія (Інститут регіональних досліджень НАН України; Редкол.: М.І. Долішній (відп. ред.). - Львів, 1997.-259.

 11. Географічна енциклопедія України. - К., 1993. - Т. 2,3.

 12 Горленко І. О., Тарангул Л. Л. Економічні райони України. – К., 1999, 213 с.

 13. Данилишин В.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В., Новоторов О.С., Паламарчук М.М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвит¬ку України. - Київ: РВПСУ НАН України, 1999. - 716 с.

 14. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). – К.: Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу, 2000. – 185с.

15. Курорти України: Путівник / Упоряд.: О. Зінкевич, В. Гула /. – 2-ге вид. – К.: Смолоскип, 1995. – 480 с.: іл.