Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Апреля 2013 в 09:53, реферат
Львів,обласнай центр однойменної області - одне з найстародавніших міст нашої держави. Місто розташоване на самому заході країни. Львів вирізняється вигідним географічним положенням на важливих сухопутних шляхах, в центрі найбільш густо населенного району краю. Місто стоїть в котловині і схилах водорозділу Дністра і Буга. В межах Львова річка Полтва, ліва притока Буга, тече в підземному тунелі.
ВСТУП ………………………………………………………………...… 3
1. Олеський замок ……………………………………………….………6
2. Свірзький замок………………………………………………………12
3.Високий замок ……………………………………………………..…13
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ
АРХІТЕКТУРНО-ХУДОЖНІЙ ІСНТИТУТ
КАФЕДРА ОСНОВ АРХІТЕТКУРИ
РЕФЕРАТ
На тему «Замки Львівщини»
Одесса 2013
ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………...… 3
1. Олеський замок ……………………………………………….………6
2. Свірзький замок………………………………………………………12
3.Високий замок ……………………………………………………..…13
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Львів,обласнай центр однойменної області - одне з найстародавніших міст нашої держави. Місто розташоване на самому заході країни. Львів вирізняється вигідним географічним положенням на важливих сухопутних шляхах, в центрі найбільш густо населенного району краю. Місто стоїть в котловині і схилах водорозділу Дністра і Буга. В межах Львова річка Полтва, ліва притока Буга, тече в підземному тунелі. В місті знаходяться Замкова гора, Пісчана гора та ін. Вони придають Львову живописний характер. І хоча у Львові сусідують споруди різних епох та стилів, проте всі вони відзначаються художньо-мистецькою єдністю і разом складають єдиний історико-архітектурний комплекс.
Усі, хто вперше приїжджає до Львова хочуть побачити його площу Ринок і насамперед прямують до неї. Та й не дивно. Згадаймо скільки трагедій пронеслось над містом,скільки потрясінь випало на його долю. Наше знайомство з пам’ятками історико-архітектурного заповідника починається розповіддю про площу Ринок і найстаровинніші пам’ятки міста.
Львів практично зберіг забудови усіх історичних періодів. Ніде більше в Україні не було ні таких величних готичних і ренесансних кам’яниць, ні таких ренесансних і барокових храмів. В середині 13 століття на місці давнього поселення на Замковій горі Галицько-Волинський князь Данило Галицький заснував місто,назвавши його Львовом.Тогочасний Львів складався із двох частин: на горі – укріплений замок(“град”),а в низу – торгово - ремісниче місто(“посад”).
Поступово місто розбудувалось і в 1272 р. стало столицею Галицько-Волинської держави.Приблизно в 1360 році поряд з площею Ринок закладено Кафедральний (Латинський) собор за планом архітектора Петра Штехера.Будівництво собору розтягнулося на довгий час,і лише в 1479-1481роках його закінчили вроцлавські архітектори Йоахім Гром і Амбросій Робіш.Цей тринефний з видовженою вівтарною частиною костьол суворих і простих готичних форм,а водночас монументальних величавих,на них відсутні декоративні оздоби,характерні для европейської готики.Своєрідною прикрасою храму служить ряд контрфорсів,якими підперті стіни пресбітеріуму.В стінах,звільнених від тягаря нервюрного склепіння,перекладеного на контрфорси,високі стрільчасті вікна,покриті вітражами.Ця вівтарна частина костьолу залишилась майже незмінною до нашого часу.Основна ж маса храму була піддана корінним змінам в пізніші часи.Великої шкоди зазнав костьол під час пожежі 1527 року – завалилося склепіння.Але ще більших втрат завдали йому реставраційно – конструктивні роботи в 1760-1780 роках: готичні форми було змінено барочними,перероблений вхід,монументально строгих форм вежа увінчалась барочним завершенням,і висота її досягла 65 метрів.Було знесено чимало каплиць,що оточували храм,а з ними безповоротно загинуло їх оздоблення-твори мистецтва.Залишились тільки дві каплиці - Камп’янів та Боїмів,а також слід від третьої,що колись щільно примикала до апсидального простінку вівтарної частини - овальний портрет з зображенням купця Яна Домагліча та вотивний рельєф,на якому представлена численна родина Домагліччв.В гарячий червневий день 1527 р. у Львові на вулиці Пивоварів виникла пожежа і швидко перекинувся не тільки на середмістя,а й на передмістя – Підзамче,Знесення.На другий день Львів являв собою суцільне згарище.Тільки уціліли спотворений вогнем будинок ратуші,обгоріла Вірменська церква,стіни Кафедрального собору.Готичний Львів пропав.
Львів був відроджений за відносно короткий час. Його архітектурне обличчя визначилось,головним чином,у 16 ст..Будувалися тільки кам’яні будинки.Архітекторами були італійці.Вони принесли з собою подих італійського ренесансу,але чистоту його форм розчинили в традиціях і вимогах міст,де їм доводилось працювати.Рештки старої готики,в стилі якої велось будівництво до пожежі 1527 року,нерідко включалось в нову споруду і,таким чином,в ряді будинків на першому поверсі зустрічаємо готичні портали,вестибюлі – входи,з характерними нервюрними склепіннями або стрільчастими арками.
Архітектура Львова різноманітна
і неповторна. У ній,як у дзеркалі,відбилося
обличчя минулих епох.У місті,
Львів – одне з найбагатших міст України за цінністю історико-архітектурних пам’яток 13-20 ст.,що зримо представляють нашарування всіх стильових епох від часу його заснування до наших днів.
В найдревнішій частині міста Львова – колишньому підгородді,яке згодом отримало назву Краківського передмісття,знаходиться найдавніша пам’ятка монументальної архітектури – церква св.Миколая на вулиці Б.Хмельницького.За традицією вважається двірською княжою церквою, заснованою ще в 13 ст., яка служила не тільки храмом,а й осередком громадсько-політичного життя.З княжим Львовом пов’язана і монастирська церква святого Онуфрія (вулиця Б.Хмельницького,36).На жаль,ранній період її будівництва – до 16 століття – не вияснено.Ще за князя Льва Даниловича тут була державна церква,при якій поселилися ченці.На розі вул.І.Гонти і пл. 300-річчя Воз’єднання стоїть костьол Марії Сніжної,заснований німецькими колоністами у 14 ст.Перша документальна згадка про ньго датується 1352р.Костьол,який спочатку був дерев’яний,дійшов до нашого часу у дуже зміненному вигляді.Костьол являє собою однонефну будівлю базилікального типу з видовженою пресвітерією і квадратним притвором з вежою на одній осі.Можливо,що в початковий період він складався лише з одного прямокутного нефа.Пізнішє були добудовані пресвітерія і вежа на західному фасаді.Недалеко від костьолу Марії Сніжної на пл.Вічевій знаходиться цінна пам’ятка ренесансного будівництва – монастир бенедиктинок.Збудований у 1597 р. Павлом Римлянином,що прибув до Львова з Італії у 80 –х роках 16.ст.Костьол незначний за розмірами і досить скромно оздоблений.Декоративними елементами його кріпосних стін е різьблені білокам’яні портали і невелика але монумунтальна вежа при південному фасаді.Скромнтй,позбавленний будь-якого декору й інтер’єр костьолу.Його неф перекриває хрестове склепіння.Між нефом і вівтарєм здіймається півциркульна арка,що спирається на спарені пілястри.Арку оздоблюють розетки у квадратних полях.Спорудження Кармелітського костьолу розпочалося у 1634 році. Його будівничим вважають Яна Покоровича. Цей храм – тринефний, без апсид, з двома вежами на західному фасаді. До середини 19 століття вежі не було. Проект на їх добудову виготовив Алотз Вондрашка у 1835 – 1839 рр. Збудована за його проектом північна вежа з наметовим завершенням стояла до 1906 року. У цьому ж році під час грунтовної реставрації добудували другу вежу – південну, обом дали бароккове завершення.
1. Олеський замок
Олеський замок - видатна пам'ятка архітектури і історії XIII-XVIII ст. Понад шість століть стоїть він на високому пагорбі, свідок і учасник багатьох подій, що навічно увійшли в історію. По-різному складалася доля замку протягом довгого його існування. Був він тверинею і воїном, що до останньої змоги відстоював свою незалежність; був він бранцем, за володіння яким змагались королі; був він розкішним палацом, наче королівською резиденцією з притаманною їй пишністю, пихою і злочинністю; був він бунтарем, що виношував плани свого визволення. І тепер, коли рідна земля, до якої навіки і міцно приріс, стала вільною, перетворений на пам'ятку і служить своєму народові як скарбниця його історії й культури, як втілення його високого духу й таланту.
Вперше Олеський замок згадується в історичних джерелах 1327 р., коли він перейшов у володіння Юрія - сина мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії (дочки Юрія І), запрошеного боярами на галицько-волинський князівський престол після згасання роду Романовичів. Ця дата дозволяє припустити, що замок побудований одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича - Андрієм або Левом.Всім відомо, якими грізними подіями позначений той період історії. Він почався вписаним у літописи пожарищами й попелом ХІІІ століттям. Київська Русь, що розпалась на окремі удільні князівства, знесилена внутрішніми чварами, втратила свою могутність і стала здобиччю зовнішніх ворогів. У 1223 р. військо Чінгісхана розгромило дружини руських князів та їх союзників на річці Калці. Спалюючи городища, руйнуючи поселення, монголо-татарські орди докотились до західних рубежів Київської Русі. У 1241 р. загони Батия знищують давньоруське місто Пліснеськ, що за 10 кіло-метрів від Олеська. Може, якраз тоді пліснеські втікачі й заклали на підвищенні серед мочарів городище, на місці якого згодом виросла фортеця. Безсумнівно, що замок постав у час тяжких випробувань для всіх руських земель, їх поневолювали монголо-татари, на них зазіхали також угорські, польські й литовські феодали. В середині XIV ст. під владою феодальної Литви опинилися чернігово-сіверські землі, Київщина, частково Поділля та Волинь. Польща захопила Галичину й Західну Волинь; Буковина відійшла до складу Молдавського князівства, Закарпаття завоювали угорські феодали.
Олеський замок, що стояв на межі Волині й Галичини, опинився на кордоні Литви й Польщі. За нього йшла постійна боротьба між цими державами. Відомо, що з 1340 р. замком володів литовський князь Любарт. У 1366 р. його відвойовує польський король Казимир Великий. А коли на троні опиняється його племінник Людовік - король польський і угорський, замок переходить до Владислава, князя Опольського. Останній, проводячи політику загарбання й окатоличення галицьких земель і добиваючись від Риму права на створення окремої галицької митрополії, передає в 1375 р. Олеську фортецю разом із Рогатином і Тустанню галицькому єпископу. Це викликало протест руського населення, і замок був захоплений повстанцями. Та ненадовго: вже в 1377 р. король розмістив тут угорські війська. Однак, як видно, їм тут не дуже повелося: через п'ять років, зразу ж після смерті Людовіка, вони за викуп залишають замок Любарту.Майже півстоліття Олеська фортеця була неприступна для польських магнатів. У 1431 р., коли Ягайло тримав в облозі Луцьк, князь Казимир Мазовецький рушив на Олесько. Але фортеця не піддалась. Оборону її очолив Івашко Преслужич з Рогатина. До селянських загонів приєдналися і місцеві бояри.
Після укладення перемир'я між Ягайлом та Свидригайлом (2 вересня 1431 р.) замки в таких містах, як Каменець, Смотрич, Скала, Ратно, Ветли, Городно, Лопатин, перейшли в руки поляків, а Олеський лишився Свидригайлові. Король «пробачив» олеським боярам їхній виступ і видав документи на володіння землями. Це було 18 жовтня. А 26 жовтня Олеська фортеця порушила перемир'я, напавши на володіння польського судді Давидовського...Визвольна боротьба олеських загонів проти феодально-католицького засилля змикалася з антифеодальним, національно-визвольним і антикатолицьким гуситським рухом, що був могутнім прологом до європейської реформації XVI ст.1432 р. Олеський замок після тривалої облоги був здобутий військами польського короля і переданий разом із навколишніми землями у вічне користування Янові з Сєнна, синові Добєслава, нащадки якого почали називатися Олеськими. Так упала остання руська фортеця на галицьких землях. Почалося жорстоке пригнічення руського народу, що тривало майже шість століть. Як символ окатоличення руського населення в кінці XV ст. у Олеську постав костьол.Друга половина XV - перша половина XVI ст.- важкі часи для олещан. У 1442 та 1453 роках, громлячи і грабуючи все на своєму шляху, тут проходить татарська орда. В 1512 р. жителі навколишніх сіл знову збираються за кріпосними стінами, обороняючись від нападників. Та цього разу фортеця облоги не витримала. Після відходу ворогів почалася відбудова. Але через сім років татари знову з'являються під замком. Один з володарів його, Мартин Каменецький, утік, а другий, Фридерік Гербурт, разом із своїми дружинниками геройськи загинув у битві під Сокалем.
Це був останній татарський набіг на замок. Після цього життя в Олеську і околицях дещо стабілізувалося. Ожили торгові шляхи. Почалися роботи по зміцненню кріпосних мурів і оборонних валів. Місто стало отримувати мито від чумаків, що везли сіль з Долини в сторону Луцька. Виникали ремісничі цехи. Внаслідок кількох шлюбних союзів між магнатськими сім'ями в 1605 р. Олеський замок з усіма навколишніми землями і маєтностями переходить до рук великого руського магната Івана Даниловича.Не без розрахунку одружується з багатою нареченою Катериною Красицькою (до речі, за її придане починає розбудову замку). Другою дружиною його стала донька коронного гетьмана Жолкевського - Софія, за якою він отримав землі на Чигиринщині. Можна думати, що не без сприяння свого тестя Данилович став каштеляном львівським, а з 1614 р.-воєводою руським. Намагається неабияк влаштувати і своїх дочок. Сваволя у виборі женихів для них привела до трагічної події в замку: Адам Жолкевський, закоханий у його доньку Марціану, привселюдно кінчає життя самогубством. Другу дочку, Теофілію, Данилович віддає за старосту красноставського Якуба Собешина. В неї в 1629 р. народжується син, названий ім'ям діда, майбутній переможець турків під Віднем, польський король Ян III Собеський.
Замок за Івана Даниловича набрав майже сучасного вигляду. В 1613 р. він засновує містечко Сасів, а в Олеську будує першу школу й лікарню для селян. Звісно, все це створювалося працею і коштом селян і ремісників. Для утримання тільки одного костьолу виділялося ціле село Розваж і збиралося по десятині від доходів із селян Йосипівки, Ожидова, Кутів, Сточина і Хватова.Своїм спадкоємцем Данилович збирався зробити сина Станіслава, вчив його за кордоном. Повернувшись, юнак деякий час перебував при королівському дворі, але після поєдинку з вінницьким старостою Калиновським утік з Кракова на Україну. В одній із сутичок з татарами він потрапив у полон і був убитий в наметі мурзи Кантеміра. Другий син, Ян, помер ще дитиною. Отже, прямих спадкоємців не лишилося, і замок як придане Марціани переходить до Конецпольських.Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького селянсько-козацькі загони в 1648 р. звільняють Олесько. Феодали кидають насиджені місця і тікають. Однак скоро Конецпольський знову повертається в замок, його прагнення жити на широку ногу призводить до розділу маєтностей між 17 кредиторами.1681 р. Ян Собеський, у той час уже польський король, виплативши борги Конецпольського, бере замок у свої руки й з 1684 по 1687 р. ремонтує його. Будуються господарські приміщення, відновлюється парк.
Війна з шведами і союз Петра І з поляками привели в Олеський замок російські війська, які стояли тут від 1707 р. протягом п'яти літ.1716 р. замок переходить до сина короля - Якуба, який через три роки продає його Станіславу Жевуському. Син Жевуського, воєвода волинський Северин, щедро прикрашає інтер'єри, перетворюючи споруду в розкішний палац у стилі XVIII ст.
Після смерті Северина Жевуського замком якийсь час володів його брат Вацлав, а в 1755 р. всі цінності звідси перевезено до ПідгорецькогАрхітектура та будівництво початку XIX ст. були проведені значні реконструктивні роботи, то з середини XIX ст. замком ніхто не займається.Не менше пошкодили її самі власники. Якось випадково в одній з кімнат було знайдено заму- рований скарб. І відтоді почалися гарячкові пошуки ін- ших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, руйнувалися каміни, знімалися підлоги. Студня завалилася. На кінець XIX ст. Олеський замок перетворився на руїну.
Були різні думки щодо його використання. Пропонувалося відкрити тут інтернат для студентів учительської семінарії. Крайовий сейм вважав за найкраще віддати споруду в розпорядження монастиря. Побутував і такий варіант: в одній частині приміщення обладнати народну школу, а в другій - музей Яна Собеського. На це одна з газет в 1905 р. писала: «Що народові з того, як он буде мати музей пам'яток по королях польських, а не буде мати хліба, щоби голод заспокоїти?»Між зовнішнім і середнім кільцями оборони вже в XVI ст. будувалися різні житлові та господарські споруди; тут розбивали сади й парки, садили городину, розводили в ставах рибу. Під 1511 р., наприклад, згадується будиночок на терасі перед частоколом, в якому мешкали господарі фортеці.XVII ст. основніо замку. 1796 р. Олеський замок купує Олександр Зелінський, дещо пізніше - Літинські. Це був час повільного, але постійного руйнування будівлі. Якщо ще в самому кінці XVIII – на Архітектура та будівництвоВ наступному столітті кількість будівель збільшилася майже вдвоє. На нижній терасі, що понад ставом з боку селища, з'являється "резиденція" губернатора (управляючого) із стайнями, возівнею та службовими приміщеннями, на верхній - перед фортецею постають велика башта з годинником і цехгауз. З другого боку замку, за каналом, будуються лазєнки - палацик для купання та відпочинку. Зліва від дороги, що підходила під замок, зводяться нові стайні та житла конюхів, нижче - шпихлір, возівня, а над водою - лебідярня. Перед замком з боку Олеська побудовано оранжерею із зимовим садом, теплицею і будиночок городника. Північний схил пагорба засаджено фруктовим садом, а з південного боку на початку XVII ст. розбито регулярний парк в італійському стилі. Цей парк згадується в інвентарних описах замку: подаються цілі реєстри різноманітних кущів і таких рідкісних дерев, як цитрусові, кипариси й олеандри. За своїм розташуванням парк належав до типу середньовічних, тобто побудованих незалежно від замку, композиційне ізольованих від нього.