Воєнні дії в 1941-1942 роках ІІ світової війни

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Воєнні дії

в 1941-1942 роках

ІІ світової війни»

 

 

 

 

Виконала учениця 11-Б класу

Новоселицької ЗОШ   І-ІІІ ст.

Галац Мирослава

 

 

 

 

План

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  3

1. Напад німецьких військ на СРСР. Початок Великої Вітчизняної війни . . . . . . 4

2. Бої в прикордонних районах  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4

3. Мобілізація сил на відсіч ворогові . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  5

4. Переведення економіки на воєнні рейки. Евакуація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

5. Оборона Києва. Катастрофа на Південно-Західному фронті . . . . . . . . . . . . . . . 7

6. Бої на Південному фронті. Оборона Одеси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . 8

7. Бої в районі Харкова, Донбасі та Криму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

8. Розгром німецько-фашистських військ під Москвою. Зимовий наступ Червоної Армії 1941-1942 рр.  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  9

9. Утворення антигітлерівської коаліції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  10

10. Бойові дії в Криму. Героїчна оборона Севастополя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

11. Бойові дії на Південно-Західному напрямі. Катастрофа під Харковом у травні 1942 р.  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  11

 

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

Використана література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  14

 

 

 

 

 

 

Вступ

    Наступ німецьких військ розпочався на світанку 22 червня 1941 р., у неділю. Перед тим, як гармати відкрили вогонь, сотні лiтакiв перетнули радянські кордони i бомбардували 66 основних аеродромів, міста, у тому числi бази флотів Кронштадт, Севастополь, Ізмаїл. Протягом першого дня війни радянська авiацiя втратила 1811 лiтакiв, з них 1489 — прямо на летовищах. Незважаючи на відчайдушний опір (слід відзначити подвиг захисників Брестської фортеці, яка стримувала атаки ворога два тижні, а останній її захисник склав зброю лише навесні 1942 р.), нiмецькi танкові колони просунулися на окремих ділянках в тил радянських військ на глибину до 50 км i в окремих місцях перетнули навіть старий радянсько-польський кордон.     

Попередня політика Сталіна призвела до того, що Радянському Союзу довелося одному прийняти на себе величезної сили удар.            

Головний удар німецькі війська наносили проти військ Західного фронту (командуючий генерал Д.Павлов). вже в перші дні радянські війська на цьому напрямку були оточені (Бєлосток – Мінськ) і розгромлені. У полон потрапило 329 тис. радянських солдат, 3332 танків, 1809 гармат. 28 червня німецькі війська взяли Мінськ і продовжували рухатися на схід.            

Тим часом Група армій «Північ» успішно просувалась у Прибалтиці, захопивши Вільнюс, Ригу, підійшовши до Пскова і Новгорода. На цій ділянці фронту нависла загроза прориву німецьких військ до Ленінграда.             

Найбільший опір ворог зустрів на Україні. В районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно розгорілась перша у Другій світовій війні танкова битва, яка тривала п`ять діб. Радянські механізовані корпуси, отримавши наказ негайно відкинути ворога, що прорвався,  перейшли у наступ без належної підготовки і авіаційного прикриття. Хоча просування ворога було затримано на тиждень, це було досягнуто дорогою ціною: з 4201 танків у Південно-Західного фронту залишилося лише 737. Ворог втратив декілька сотень.            

У середині липня 1941 р. розгорілась битва за Київ, Смоленськ, в районі Новгорода (Лужський оборонний рубіж).. Ціною героїчних зусиль наступ ворога по всім напрямам було призупинено, навіть було завдано першого вдалого контрудару під Єльнею.              

Наразившись на сильний опір, німецьке командування змінює напрям головного удару. Тепер він був спрямований на Україну. У серпні 1941 р. було завдано поразки військам Південного фронту (генерал І.Тюленев) на Правобережжі. В районі Умані радянські війська були оточені і 103 тис. потрапили у полон. Також ворог взяв у облогу Одесу, оборона якої тривала з 5 серпня по 16 жовтня 1941 р. Німецькі війська вийши до Дніпра майже по всій довжині його течії і захопили ряд плацдармів на його лівому березі. Радянські війська Південно-Західного фронту (командуючий генерал-полковник М.Кірпонос), що захищали Київ, опинилися перед загрозою флангових ударів. Розуміючи небезпеку становища командуючий фронтом запросив дозвіл Ставки залишити Київ, але Сталін категорично відмовив. Це дорого коштувало радянським військам. Німецькі війська, форсувавши Дніпро в районі Кременчука, вийшли на Лівобережжя. Тим часом танкові армії Групи армій “Центр” повернули на південь, форсувавши Десну, теж вийщли на Лівобережжя. 15 вересня 1941 р. німецькі війська з`єдналися, оточивши війська Південно-Західного фронту. В результаті 665 тис. червоноармійців потрапило в полон. Кірпонос при спробі прориву з оточення загинув. 19 вересня 1941 р. ворог вступив до Києва. Шлях німецьким військам на схід України і Крим було відкрито.             

У жовтні 1941 р. німецькі війська захопили Крим і взяли в облогу Севастополь (30 жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 р.), який чинив ворогу опір 250 днів. 16 жовтня 1941 р. радянські війська непомітно для ворога залишили Одесу.            

Радянське керівництво докладало чимало зусиль, щоб організувати відсіч ворогу. 29 червня 1941 р. з’явилась директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про надзвичайні заходи у боротьбі з ворогом. 23 червня 1941 р. була організована Ставка Головного Командування (з 8 серпня Ставка Верховного Головнокомандуючого, очолювана Й.Сталіним) – вищий орган стратегічного керівництва збройними силами. Вся повнота влади в країні перейшла до створеного 30 червня 1941 р. Державного Комітету Оборони (ДКО). Навколо великих промислових центрiв створювалися укрiпрайони, почалася евакуацiя промисловостi і матеріальних цінностей на схiд. 

 

 

 

1. Напад німецьких військ на СРСР. Початок Великої Вітчизняної війни

22 червня 1941 р. війська нацистської  Німеччини напали на СРСР. Разом  із Німеччиною у війну проти  Радянського Союзу вступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина. Допомогу Німеччині подавали  Іспанія і Болгарія. План війни  проти СРСР під назвою “План  Барбаросса”, розроблений німецьким  генштабом і затверджений Гітлером  у грудні 1940 р., ґрунтувався на  ідеї “блискавичної війни”. Він  передбачав швидке просування  танкових з’єднань, оточення і  знищення радянських сухопутних  військ у західних районах  СРСР. Планувалося, що після цього  гітлерівські армії протягом  шести-восьми тижнів вийдуть на  лінію Архангельськ – Волга  – Астрахань – західне узбережжя  Каспійського моря, ударами авіації  зруйнують уральський промисловий  район і примусять Радянський  Союз  до капітуляції. Для здійснення  своїх планів Гітлер зосередив  на кордонах з СРСР, включаючи  війська своїх сателітів, 190 дивізій (5,5 млн. чол.) проти 170 радянських дивізій, які мали 2,9 млн. чол. Німецькі війська  підготували для нападу на  СРСР 4300 танків і штурмових гармат, 4980 бойових літаків, 47200 гармат і  мінометів. Прикордонні військові  округи СРСР мали 9200 танків, 8450 літаків, 46830 гармат і мінометів. Отже, війська  Червоної Армії мали значну  перевагу у танках і літаках, але їх дислокація  не забезпечувала  необхідних умов для ведення  успішної оборони, ряд військових  частин було підведено впритул  до кордону, не підготовлені були  оборонні рубежі, оскільки ведення  війни було розраховано на  стрімкий наступ і бої на  “чужій території”. А німецькі  війська, маючи величезний досвід  в веденні сучасної війни, були  раціонально розташовані, зокрема, на напрямках головних ударів  вони в 6-8 разів переважали радянські  війська, які їм протистояли. З  перших днів війни вглиб території  СРСР розгорнули наступ три  угрупування німецьких армій. Група  армій “Північ” (командуючий генерал-фельдмаршал  фон Леєб) із Східної Прусії  через Прибалтику наступала на  Ленінград. Група армій “Центр” (командуючий генерал-фельдмаршал  фон Бок), зосереджена в Польщі, розгорнула наступ в напрямку  Мінськ – Смоленськ – Москва. На Україну наступала група  армій “Південь” (командуючий генерал-фельдмаршал  фон Рундштедт), розгорнута від  Любліна до гирла Дунаю, яка  разом налічувала 57 дивізій і 13 бригад. З початком війни Прибалтійський, Західний, Київський і Одеський  військові округи були перетворені  на Північний, Західний, Південно-Західний  і Південний фронти. В Україні  військам противника протистояли  два фронти: Південно-Західний і  Південний. З сухопутними військами  взаємодіяли Чорноморський флот, Дунайська і Пінська військові  флотилії.

        2.Бої в прикордонних районах

        Рано-вранці 22 червня 1941 р. німецькі війська атакували радянські прикордонні застави, авіація піддала бомбардуванню багато міст, зокрема Рівне, Львів, Житомир, Київ, Севастополь, розташування військових частин, аеродроми. Зав’язалися запеклі кровопролитні бої. Удар ворога, непідготовленість до його відбиття, швидке просування німецьких танкових і моторизованих частин порушили управління радянськими військами, поставили їх в дуже складне становище і змушували відступати. На південно-західному напрямі бойова обстановка для радянських військ, як і скрізь, склалася несприятливо, хоча прикордонники, бійці і командири частин, які першими прийняли на себе удари ворога, в ряді місцевостей виявили зразки безприкладного героїзму. На кордоні (на річці Сян), у районі Леско-Глинне-Постолів-Тальни, оточені ворогом гарнізони майже 100 недобудованих дотів (близько 6 тис. чол.), вели бої аж до початку липня. З 22 червня до 1 липня, звитяжно билися бійці 13-ї застави Володимир-Волинського прикордонного загону під командуванням лейтенанта О.В. Лопатіна в селі Скоморохи. У перший день війни прикордонники в запеклому бою під Перемишлем і в самому місті стримували натиск фашистів, сили яких переважали в 15-20 разів. 23 червня на допомогу захисникам міста підійшла 99-а стрілецька дивізія полковника М. Дементьєва, ворог був вибитий з Перемишля. Радянські воїни утримували місто 5 днів і відійшли лише після одержання наказу командування про його залишення. З винятковою хоробрістю билися радянські льотчики. У першу годину війни в районі Дубно здійснив таран фашистського літака льотчик 26-го винищувального авіаційного полку старший лейтенант І. Іванов. Того ж дня таранили ворожі літаки льотчики Південно-Західного фронту Л. Бутелін, Д. Кокорєв, Є Панфілов і О. Мокляк. Але в той же час радянські війська втратили 1200 бойових машин, майже всі на аеродромах. З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Броди-Рівне тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій взяли участь близько 2 тис. танків. За директивою Ставки головного командування в наступ проти 1-ї танкової групи німців були кинуті вісім механізованих корпусів. У ході цієї битви радянські війська затримали просування противника до Києва на тиждень, але спинити його не могли. До 30 червня 1941 р. на львівсько-київському напрямку частини Червоної Армії змушені були відійти від державного кордону на 100-200 км., залишивши міста Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне. Гітлерівцям  вдалося прорвати оборону радянських військ на рубежі старого державного кордону в районі Новоград-Волинський, Шепетівка. 9 липня вони захопили Житомир, 11 липня підішли до річки Ірпінь, за 15 км. на захід від Києва. Створилася безпосередня загроза столиці України. На Південному фронті німецькі і румунські витіснили радянські війська із Північної Буковини і Бесарабії і підійшли до Дністра та до дальних підступів Одеси.

3. Мобілізація сил на відсіч ворогові

Напад гітлерівської Німеччини, швидке просування її військ викликали серед населення певне розгублення і величезну тривогу за долю Вітчизни. Потрясіння зазнали Сталін і вся керівна партійно-державна верхівка. Про Сталіна в той час С. Тимошенко згадував, що особливо вразив його вигляд: „Щоки запалі, неголені, очі тьмяні, хмільні .. він сидів біля столу, як паралізований, повторював: Ми втратили все, що нам залишив товариш Ленін, немає нам прощення”. Перед усією країною постало болісне і тяжке питання: чому Червона Армія, якій ні в чому не відмовляли, не встояла перед нападом нацистів і виявилася неспроможною дати їм належну відсіч? У своєму виступі по радіо 3 липня 1941 р. Сталін пояснював захоплення частини нашої території головним чином тим, що війна почалася при вигідних для німецьких і невигідних для радянських військ умовах. Німецькі війська були відмобілізовані і присунуті до кордону, а радянським військам треба було ще відмобілізуватись і наблизитись до кордонів. Крім того, Німеччина, мовляв, напала на СРСР несподівано і віроломно. Ці сталінські аргументи не витримують ніякої критики. Сталін і його найближчі соратники мали достатньо даних від розвідки про підготовку і навіть час нападу Німеччини на СРСР. Інша справа, що Сталін ігнорував ці повідомлення, будучи глибоко переконаним, що Гітлер до закінчення війни з Англією не нападе на СРСР, і не дозволяв приводити війська в прикордонних районах у готовність до відсічі можливого нападу ворога. Отже, для Сталіна напад Гітлера не був раптовим. Раптовим його можна вважати для населення і основної маси військ. Отже, у невдачах, катастрофічному стані Червоної Армії на початку війни повністю винні Сталін і його найближче оточення. Безпосередні учасники кривавих боїв, серед них і українці, боролися проти поневолення країни, у тому числі України іноземними, нацистськими загарбниками, за рідну землю і були впевненні, що війна, яку вони вели, не жаліючи ні сил, ні життя, була справді Великою Вітчизняною війною. Цей термін зустрічаємо у наказах Й. Сталіна часів війни. У доповіді 6 листопада 1941 року Сталін називав війну визвольною, справедливою, а в наказі 23 лютого 1942 року – в час 24-річчя Червоної Армії – Сталін уперше назвав її „Вітчизняною”. Пізніше, в наказі Верховного Головнокомандуючого 6 листопада 1944 року Сталін назвав війну „Великою Вітчизняною війною”. Цей термін закріпився в пам’яті  її учасників, а тому ми називаємо німецько-радянську війну 1941-1945 рр. – Великою Вітчизняною війною, розглядаючи її як частину Другої світової війни. Оскільки всю повноту влади в СРСР зосереджували в своїх руках Політбюро та інші керівні органи комуністичної партії, очолювані Сталіним, то саме ця партія мусила взяти на себе організацію народу на боротьбу проти нацистських загарбників. В умовах тоталітарної системи, спираючись на могутній партійно-державний апарат, комуністична партія за короткий час провела значну роботу по мобілізації сил і перебудові життя країни на воєнний лад. На всіх великих підприємствах було введено інститут парторгів ЦК ВКП(б), у військових частинах – інститут військових комісарів. 10 липня 1941 р., за рішенням Державного Комітету Оборони, Ставка Головного Командування була перетворена на Ставку Верховного Командування, яку очолив Сталін. 19 липня він стає Народним Комісаром Оборони, а 8 серпня – Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил. По всій країні розгорнулася мобілізація до Червоної Армії. В Україні за короткий час до армії і флоту було призвано понад 2 млн. чол. За прикладом Ленінграда й Москви в Україні розгорнулося створення з числа добровольців загонів народного ополчення. В Українській РСР понад 2 млн. чол. взяли участь у спорудженні оборонних укріплень і рубежів для військ.