Військове козацьке мистецтво

З інших родів рушниць згадується яничарки. Запорожці свої рушниці звали фузіями. У XVIII ст. часто стрічаються пистолєти або пистолі, часом чудово прикрашені сріблом. Пістолі носили за поясом або у шкіряних кобурах. Кулі козак носив у чересі або в ладівниці, чи лядунці, порох у звичайному розі або в порошниці. На Запорожжі лук був популярним ще до половини XVIII ст. й запорожці славилися   як   чудові стрільці-лучники. Козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі,  ручку мали  оздобну, похви прикрашені різьбою. Досить поширений був у козаків спис.

Заряджання мушкета потребувало певного часу, і щоб досягнути безперервного вогню, піхотні підрозділи вели його шеренгами по черзі. Швидкість заряджання мушкетів з готовими замками змушувала шикувати підрозділ озброєний такою зброєю в 10 шеренг. Озброєних мушкетами з кремневими ударними замками піхотинців шикували в 5 шеренг. Швидкість, з якою козаки стріляли з ручної вогнепальної зброї, дозволяла шикувати козацькі піхотні підрозділи у три шеренги. Це дозволяло залучити максимальну кількість стрільців для проведення залпу і зменшувало втрати від артилерійського вогню противника. Коли ж потрібно було ще більш посилити темп вогню, то стріляла лише перша шеренга, в якій збирались найвправніші стрільці. Дві інші лише заряджали для них зброю. Найбільш вразливі місця табору прикривались артилерією, що у поєднанні з влучним вогнем із ручної вогнепальної зброї робило такий табір неприступною твердинею, яку противник не міг здобути, навіть маючи багатократну кількісну перевагу.

Військова майстерність козаків вироблялася в умовах рівнинної степової місцевості. Тому вони застосовували такий вид бойового порядку, як табір. При необхідності такий табір використовувався й у наступі. В 1628 р. М.Дорошенко з чотирма тисячами козаків за допомогою табору пройшов весь Крим; шість днів рухався козацький табір до Бахчисараю, відбиваючи запеклі атаки татар. А в битві під Кумейками козаки Павлюка наступали табором на польські каральні війська. М. Кривоніс у липні 1648 р. під захистом табору здійснив наступ і розгромив поляків під Старокостянтиновом.

Під час  бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Популярним серед козаків був бойовий порядок, що називався табором. Табір козацьке військо застосовувало на марші, в обороні та наступі. Його будували з возів, скріплених ланцюгами у кілька рядів та вилаштуваних чотирикутником, півмісяцем або ж овалом. Наступаючи на ворога, піхота виходила назовні, але в разі небезпеки поверталася в захисне кільце. Запорожці віддавали перевагу легким гарматам, які давали змогу вільно маневрувати під час бою.

                                           3.2 Артилерія

Перші гармати в козацькому війську стрічаємо в 1580-х роках; вони походили зі здобичі, захопленої з турецьких замків. В 1590-х рр. запорожці дістали кілька гармат із Австрії, коли були на цісарській службі. Коли почалася боротьба з поляками, козаки позабирали немало гармат із прикордонних замків. Косинський 1593 р. мав їх уже 23, але утратив їх усі .в бою під П'яткою.

Артилерія, яка використовувалась у козацькому війську, в переважній більшості була малокаліберною. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалось великою мобільністю. У використанні гармат козаки теж виявляли високу майстерність. Так, в 1648 у битві під Жовтими Водами ефективність вогню козацької артилерії виявилась такою, що татари, які були тоді союзниками козаків, побоюючись того, що залишиться мало полонених, просили припинити вогонь.

За Хмельниччини військова артилерія незвичайно зросла. Вже після перших перемог під Жовтими водами і Корсунем козаки мали 74 гармати. Як повстання поширилося далі, козаки добули великі артилерійські запаси з різних замків.

Артилерією кермував генеральний обозний, а при ньому були гарматний осавул, писар і хорунжий. В 1659. р. «на послузі при гарматі» було 80 пушкарів, 80 гармашів, 4 шапошників, 12 ремісників, 6 стадників, 2 довбиші, 1 цирульник, 2 коновали. Бував теж відділ козаків для оборони артилерії, 200-300 людей.

Пізніше головний осередок артилерії перенесено на Лівобережжя. Брюховецький на утримання генеральної артилерії призначив Лохвицю й Ромни. За Самойловича на «гармату» віддано Короп і це містечко утримувало артилерію до часів Апостола і, мабуть, до кінця Гетьманщини.

Розвиткові української артилерії поклав кінець цар Петро після своєї перемоги під Полтавою. Даремне Скоропадський домагався, щоб цар повернув козакам їх артилерію. Пізніше Апостол наново обновлював генеральну й полкову артилерію, але про результати його заходів знаємо небагато.

                                 

 

 

 

 

 

 

 

                            Розділ 4

                Військово-морське мистецтво

                                   4.1. Флот

На початку свого існування козаки не мали флоту, а отже не могли впливати на події на морі, і це було значним недоліком. Козаки почали замислюватися над створенням флоту. Часто бувало, що вони захоплювали якесь місто, а в цей час невільників вже везли човнами в інші місця. Потреба у власному флоті стала очевидною.

Французький посол у Стамбулі Філіп де Арле де Сезі називав у 1625 р. козаків "господарями Чорного моря". Посланець шведського короля Жак Руссель звертався в 1632 р. до українських козаків як до "володарів Дніпра і Чорного моря". Італійський мандрівник П'єтро делла Валле писав, що "немає таких турецьких міст навколо Чорного моря, які б козаками не були б зайняті та  пограбовані". 

Військова майстерність козаків повною мірою виявлялася і в морських походах. На Січі взагалі вважалося, що справжній козак лише той, хто бував в морських походах, випробував себе в морських боях.

Козацький флот з’явився в половині XVI ст. і до найбільшого розвитку дійшов в 1620-1630-тих роках. Козацькі кораблі звалися човнами або чайками.

Основу днищ цих суден, козаки робили зі стовбурів верби або липи, належним чином видовбуючи та обтісуючи їх. Далі корпус формувався з грубих дошок, їх дуже ретельно припасовували одну до одної, а щілини між ними забивали клоччям. Борти цих суден, довжина яких сягала 20, а ширина 4 метрів, просмолювали, а потім обшивали тугими оберемками сухого очерету, іноді ще й липовою корою. Це робилося для того, щоб підвищити плавучість човнів. Ніяких надбудов та захистків од негоди козаки на чайках не робили. Зате ставили по два стерна - на носі та кормі і посередині щоглу. Було також по 10 весел з кожного борту. Щодо екіпажу, то він, залежно від розміру судна, становив від 50 до 70 чоловік. Озброєння - 6 легких гармат, рушниці, луки, пістолети, списи.

  Чайки дуже схожі на човни  вікінгів. Тому логічніше називати  чайки не човнами, а малими  бойовими кораблями, на яких мореплавці  досить упевнено могли виходити  у відкрите море, долати великі  відстані і ставати до бою  з ескадрами, що складалися з  кораблів, значно більших за своїми  розмірами.

 Боплан в "Описі України" подав докладний опис і рисунки козацького човна. Човен був довгий коло 20 м., широкий 3-4, глибокий 2,5 м. Основою човна був пень верби або липи, коло 15 м. завдовжки; на ньому набивали борти (боки) з дощок, довгих на 3.20 до 3.80 м., одні на другі, аж човен дійшов до наміченої довжини  і ширини. По верхній стороні човна прив’язували довкола в’язанки очерету; в’язки були грубі, як бочівка, прив’язані міцно липовими або черешневими вужівками, щільно притикали до себе. Середина човна була поділена поперечними дошками на перегороди, помосту поверха не було. Човен мав дві керми, по обох кінцях так, що легко було плисти в кожну сторону.

Як порушної сили козаки уживали весел і вітрил. При чайці було 10-15 весел, по однім і по другім боці; щогла була рухома так, що в потребі можна було її покласти на дно човна.

Тактику козаків у морській битві описує Боплан. Козаки рідко виступали самі до бою, - метою їх походів була не боротьба з турецьким флотом, а радше здобуття з побережних міст.

Навіть вороги - турки, - яким довелося повною мірою відчути на собі важку козацьку руку, "крізь зуби" визнавали неабиякі військові таланти и заповзятість українських козаків. "Козаки вчинили битву бій такого рівня, що ангели в небесах були в захваті і били браво та були зачаровані від лютості бою", - писав, про морську битву козаків з турецьким флотом біля Кара Хармана (1625) один з найдокладніших османських літописців Кятіб Челебі.

 

 

 

 

Наступний етап розвитку військового мистецтва українських козаків пов'язаний з ім'ям Б.Хмельницького. Ще до 1648 р. він був добре відомий як знавець військової справи, добре обізнаний з тактикою турків, татар, із найновішими досягненнями європейського військового мистецтва. Вже в перших битвах Визвольної війни Хмельницький втілив у життя свою стратегію наступу і удару. Активні наступальні дії українських військ, вміла організація бою й взаємодія всіх родів військ, в тому числі і легкої татарської кінноти, обумовили нищівні поразки польських військ і відродження української держави, що позитивно вплинуло на розвиток козацького військового мистецтва. В подальшому наступальна стратегія була ще більше вдосконалена Хмельницьким. Головним завданням гетьман вважав розгром основних сил неприятеля і тому не розтрачував сили на взяття фортець. Він блокував їх невеликими відділами козачого війська і залишав у тилу, а сам з основними силами рухався назустріч головним силам противника. Саме так він діяв в 1648 р., коли залишив не здобутий Кодак і ряд замків на кордоні з Литвою. А розгром основних сил противника визначав результат кампанії. Свою концепцію наступальної стратегії Хмельницький виклав у листі до командуючого українськими військами в Білорусі І.Золотаренка: "Не баритися під курниками, як минулого року, а треба йти туди де голова, або де стояли окремі ворожі полки... А біля Бихова залиши, ваша милость, перевіривши піхоту і накажи біля воріт окопатися, а сам там людей не губи, а не борючись ... промишляй ... над головою, а з хвостом вже піде легше". Виходячи з наступальної стратегії, Хмельницький привчав козаків до наступальної тактики: "Коли прийде до битви, не покладайтеся на ваші лопати і ями... щоб слави і душ не погубити". Рішучі дії Б. Хмельницького змушували польські війська до ведення оборонних боїв. В 1649 р. у битвах під Зборовом і Збаражем, а в 1653 р. у битві під Жванцем поляки були блоковані в своїх укріпленнях, і лише зрадницька політика кримського хана врятувала їх від цілковитої поразки.

В подальшому умови розвитку українського військового мистецтва погіршились. Громадянська війна в Україні та агресія Росії, Польщі та Туреччини призвели до втрати нею державної незалежності й розподілу її земель між сусідніми державами. На Правобережній Україні козацтво було знищене. Лівобережна Україна потрапила під контроль Росії, яка проводила цілеспрямовану політику по ліквідації української державності і козацького війська. Створення в 1706 р. Української дивізії, в яку входили козацькі полки Гетьманщини і Слобожанщини, підпорядкувало українське військо російським генералам. Російське ж командування прагнуло використати козацтво як збройну силу, але намагалось перетворити його у другорядну складову російської армії. Великої шкоди завдало безоглядне використання козацьких військ у численних війнах, в яких гинуло багато козаків, а їх господарства без господарів занепадали. Ще більш шкідливим було використання козаків на земляних роботах, які давали високу смертність від тяжкої праці й хвороб і підривали і бойовий дух козацтва. Поділ козаків на виборних і підпомічників справи не покращив. Все більше козаків з'являлись на службу пішими, без зброї, боєприпасів, провіанту. Був підірваний і бойовий дух українського козацтва. Поширеним у 18 ст. стало дезертирство, ухиляння старшини від служби. В 1736 р. у Полтавському полку з 50 значкових товаришів в похід відправилось лише 5. Незадовільним було становище в козацькій артилерії. Після вивезення в 1709 р. в Росію 40 гармат генеральної артилерії її парк не був поновлений, незважаючи на всі зусилля козацьких властей. І в 1738 р. в ній нараховувалось 6 гармат. Не кращим був стан і фортечної артилерії. В українських містах було багато гармат старих типів, із великими запалами, непридатних до стрільби.

Військове мистецтво українського козацтва у 18 ст. деградувало. Перетворившись з могутнього європейського рівня армії в окремий рід військ з обмеженими можливостями, козацьке військо не могло самостійно вести великомасштабні бойові операції. Козацькі підрозділи діяли в складі російської армії і застосовували ті ж бойові порядки, що і російські війська. Лише в розвідці, в рейдах, в діях на морі вони могли виявляти певну самостійність, а цього виявилось недостатньо для розвитку козацьких традицій ведення війни. У другій половині 18 ст. після ліквідації російським урядом українського козацтва можливості для розвитку його самобутнього і оригінального військового мистецтва були вичерпані.

 

 

 

 

 

                       Висновок

Досягнення українського козацтва у військовому мистецтві справили вплив на розвиток європейської військової науки, а козацькі традиції використовуються при побудові української армії.

Вольниця у розвитку козацтва сприяла бойовій підготовці молодих козаків. Збираючись щовесни в Січі, вони створювали загони, організовували тренування в уміннях і навичках володіти зброєю, маневрувати на коні, досягати перемоги в бою. Постійно велася ретельна підготовка до морських походів, спочатку малих, а потім і великих. Оскільки сутички з татарами були досить частими, козаки швидко оволоділи майстерністю користування всіма видами зброї: влучно стріляли з мушкета, рушниці й гармати, володіли шаблею, списом, кинджалом, тесаком; вправно їздили на коні. Козацьке військове мистецтво викликало подив у ворогів. Сучасників вражала козацька хоробрість, відвага, військова майстерність.

Отже, військова майстерність козаків, сміливі походи проти турків і татар сприяли наростанню їхнього авторитету та популярності на міжнародній арені, що свідчило про те, що Україна в особі козацтва створила окрему "військову і політичну силу, яка об'єктивно відігравала прогресивну роль, гальмуючи турецько-татарську експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність. В той самий час треба відзначити, що не кожен похід козаків був війною за віру чи потребою визволити побратимів. Оскільки Запорізька Січ не мала міцної економічної основи, то частина походів носила утилітарний характері зводилася до пограбування.

Козаки вміло застосовували різні форми маскування. Для диверсійної роботи на мілководді вони годинами перебували під водою, дихаючи через очеретину. Одяг розвідників складався з м'якого взуття, традиційних шароварів, короткої полотняної або шкіряної сорочки чи куртки. Вбрання козака було надзвичайно зручним для ведення рукопашного бою. Широкі шаровари прикривали спрямованість рухів ніг. Пояс, кілька разів обкручений навколо тіла, певною мірою захищав від ушкоджень внутрішні органи. Висока бараняча шапка могла послабити удар у голову. Розвідники добре опанували всі види зброї, але віддавали перевагу нечутким пострілам із лука, захалявним ножам, турецьким ятаганам, келепам (бойовим молотам), комбінованій зброї (перначам або кийкам з вгвинченими кинджалами) тощо. Для залякування і відвернення уваги ворога застосовувалися саморобні пристрої, які могли послідовно вибухати. Багатоетнічний склад козацтва сприяв акумуляції в ході підготовки пластунів кращих надбань як власної фізичної культури, так і елементів різних систем, зокрема двобою тюркських народів, народів Кавказу, російської боротьби. Існує гіпотеза, що танець гопак є стилізованою формою комплексу прийомів козацького двобою без застосування зброї.