Автор работы: Пользователь скрыл имя, 30 Марта 2014 в 17:18, реферат
В українській національній свідомості козак традиційно змальовується вершником з шаблею чи списом. Насправді ж козацька кіннота була далеко не найкращою. Оскільки відсутність державних організаційних заходів не дозволяла створити не тільки кінноту, а й будь-яке військо, формування якого б потребувало об'єднаних зусиль. Тому в козацькому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем. Найсильнішою ж стороною української армії того часу була піхота, що відзначають всі автори-сучасники визвольних змагань XVII-XVIII ст.
Особливості військового мистецтва козаків пов'язані з тими жорстокими умовами, за яких зародилося й формувалося Військо Запорозьке.
Формування українського козацтва і становлення його військового мистецтва відбувалось в умовах постійної боротьби з грабіжницькими нападами татар. В основі татарської тактики грабіжницьких нападів лежала велика мобільність їхніх загонів. Боротьба з таким противником, який міг з'явитись у будь-якому місці і в будь-якій кількості, вимагала від козаків достатньої мобільності і певних засобів, які б нейтралізували його кількісну перевагу. З іншого боку, козакам протистояла польська держава, яка несла в Україну поневолення, кріпацтво та денаціоналізацію. В боротьбі з польськими військами козакам треба було витримувати атаки важкої кінноти з її довгими списами і досконалим володінням холодною зброєю, протистояти артилерійському вогню й атакам піхоти. Втрата власної державності обумовила відсутність державної підтримки створенню українських збройних сил. В цих умовах козацтво явилось результатом самоорганізаційних зусиль українського народу. Це обумовило народний характер козацького війська, відкрило широкі перспективи для його розвитку, але на початковому етапі цей розвиток обмежувався можливостями окремо взятого селянського господарства.
В українській національній свідомості козак традиційно змальовується вершником з шаблею чи списом. Насправді ж козацька кіннота була далеко не найкращою. Оскільки відсутність державних організаційних заходів не дозволяла створити не тільки кінноту, а й будь-яке військо, формування якого б потребувало об'єднаних зусиль. Тому в козацькому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем. Найсильнішою ж стороною української армії того часу була піхота, що відзначають всі автори-сучасники визвольних змагань XVII-XVIII ст.
До середини 17 ст. козацька піхота була основним родом війська. Невисока скорострільність тогочасної вогнепальної зброї не дозволяла піхоті вести на відкритій місцевості успішні бої з кіннотою. Тому табір з возів став основним бойовим порядком козацької піхоти. На підступах до табору козаки копали вовчі ями та інші пастки.
Організація козацького війська
Ідея окремого самостійного козацького війська зродилася на Запорожжі. Там, далеко поза межами людських осель, серед степів і диких піль, на недоступних Дніпрових островах добичники і вояки з України зорганізувалися у вільне, незалежне військо. Там повстав своєрідний козацький побут, витворилися нові способи воювання, повстала козацька ідеологія і козацькі змагання. Цим окремим, оригінальним життям козаччини-жила поверх трьох століть.
Суцільність козаччини спиралася на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою, зі своїми соціальними аспіраціями. Всі козацькі права и привілеї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. За ці вольності,"кровю добуті предками нашими", "належні лицарським людям", "надані князями руськими и королями", козаччина вела вперту боротьбу ввесь той час, як була під польською владою. Ці домагання зводилися до таких пунктів: вільно вибирати військову старшину; мати власний незалежний суд; не платити ніяких податків; проживати в усіх державних і приватних землях; користуватися безплатним утриманням під час походів і постоїв війська: вести лови и риболовство на Низу; виробляти пиво и горілку без державник оплат; ходити в походи "на полі и на морі"; найматися на службу чужоземним володарям. За ці "вольності" козаки вели вперту боротьбу з Польщею і в цих змаганнях розвинулося козацьке братерство і солідарність, витворились спільні ідеологічні основи запорозького війська. Повстання з 1648. р. дало козаччині широкі простори Наддніпрянщини, аж по "лінію" на Случі. На цій території зорганізувалася держава, яка цілком забезпечувала всі "вольності" козацького стану.
Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі організаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, Генеральна, повна, чорна або чернецька. На раду з'являлися всі козаки, які мали бажання чи можливість прийти на місце зборів. Так наприклад, у відомій Ніжинській раді 1663 р. Повинно було бути 40.000 учасників. Зрозуміло, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Гетьман Іван Виговський планував провести реформу, дати рівне представництво всім полкам і наказав, щоб на раду з'являлися тільки старшина і по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не зустріла схвалення і козаки вважали це за порушення своїх прав.
Раду скликували в міру потреби, найчастіше навесні або восени. На Січі в XVIII. в. був звичай збирати раду на Новий Рік, на Великдень і на Покрову. Раду скликав гетьман, а як гетьмана не було, старшина, на Січі - кошовий.
Рада відбувалася за давніми військовими звичаями. На раду скликали, б'ючи в бубни, чи литаври. На Січі був у XVI. в. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Військо уставлялося у велике коло або півколо, відповідно до місця. Насамкінець приходив гетьман зі старшиною (або кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська.
Раду проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу роль мали осавули, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обводили «коло» козаків, вияснювали справу й питалися їх, які їх погляди.
Військова рада мала широкі права. Вона вирішувала напрями державної політики, укладала умови з іншими державами, вибирала й скидала гетьмана й старшину, давала згоду на воєнні походи, вирішувала те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодавчий й організаційний орган, йому повинні були коритися всі інші установи запорозького війська.
Командування над військом виконувала військова старшина різних ступенів. Головні козацькі уряди утворилися вже під кінець XVI ст., як тільки козаччина організувалася в постійне військо.
На чолі війська стояв гетьман. Він був головою й представником держави, мав повну адміністративну владу, широку участь в законодавстві й судівництві, - але передусім він був головнокомандувач і організатор війська. Під час війни його влада над військом була необмежена, він керував усіма військовими силами й неслухняних мав право карати на горло. В організаційних справах гетьман мусив рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях. При гетьмані допоміжні функції мала військова або генеральна старшина, до якої належали генеральні обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хорунжий і бунчужний.
1.3 Корогви.
Були три роди корогов у козацькому війську:
1) корогва всього війська або гетьманська,
2) корогви полкові,
3) сотенні.
У давніших часах козацьке військо вживало прапорів тих держав, що брали його на служби. Перший полк реєстрових козаків 1578. р. мав шовкову корогву з польським орлом. В 1594. р. запорожці були на цісарській службі й дістали австрійські прапори. Від польського короля Володислава IV. запорозьке військо мало блакитну корогву з орлом -- наполовину білим, наполовину червоним. Богдан Хмельницький 1649. р. дістав від Яна Казимира польський червоний прапор із білим орлом. Знову ж цар Олексій прислав гетьманові московський прапор, де були образи Спаса, Богородиці, Антонія и Теодосія печерських і св. Варвари. Сирійський подорожник Павло Алейський 1654. р. оповідає, що в Богуславі, де була квартира Хмельницького, "ВІЙСЬКО мало корогву христолюбивого й хороброго гетьмана Зиновія: з чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі".
Під Гомлем 1651. р. козацькі прапори були: один червоний із білим хрестом і білою обвідкою, один червоний, три білі, два чорні, два жовто-блакитні.
Під Львовом 1655. р. за Хмельницьким несли червону корогву, й другу -- з образом св. Михайла, що пробивав змія. "За цими корогвами", писав польський міщанин, "ішли інші корогви, більш-менш 34, на них видно було герби майже всіх дальших воєводств і повітів -- окрім нашого білого орла в короні"…
У XVIII в вже на всіх військових корогвах був той самий знак, а саме "національний герб": козак із шаблею й самопалом.
В 1649. р. під Збаражем один козацький відділ появився з таким гетьманським значком: "на державу два прапорці гусарські, один білий, другий червоний".
В 1727. р. на вибір нового гетьмана один старшина ніс корогву, другий -значок. I в полках були значки поруч із корогвами. Від значків пішла назва "значкові товариші".
Розділ 2
Особливості козацького війська
Українське козацтво не мало окремих родів військ. Козак був універсальним вояком. Він зазвичай володів усіма способами ведення бою та різною зброєю. Хоча, звичайно, окремі козаки відзначалися особливою майстерністю в тому чи іншому виді військового мистецтва.
Однак козацтво не мало достатніх матеріальних статків для утримання чисельної кінноти. Тому козаки виробляли власні бойові прийоми, щоб урівноважити свої військові можливості з ворожими.
Ударну силу козацького війська становила піхота. Її бойовий успіх досягався або за рахунок раптової атаки, або веденням щільного рушнично-артилерійського вогню. Козацькі піхотинці, на відміну від європейських вояків, не поділялися на тих, хто володів вогнепальною або холодною зброєю. До речі, у Європі до Тридцятирічної війни піхотинці-стрільці (аркебузьєри, мушкетери) вважалися допоміжними частинами. А в козаків вогнепальна зброя застосовувалася як основний вид озброєння. Це були рушниці, аркебузи, мушкети, гаківниці, яничарки тощо, а кіннотники мали ще й пістолі.
Козаки влучно стріляли з луків, прикриваючи стрільців під час перезаряджання ними вогнепальної зброї.
Легка кіннота використовувалася як допоміжне військо. На неї покладалася розвідка, переслідування, рейди в тили ворога, флангові атаки, заманювання супротивники в пастки.
Під час атаки застосовувалася лава — наступ півколом, що давало можливість вести бойові дії проти ворога не лише з фронту, а й охоплювали його з флангів і навіть заходили в тил.
Однією з переваг козацького війська було бездоганне володіння саперною справою. Козаки вміли швидко та якісно будувати міцні укріплення безпосередньо під час бою. З огляду на чисельну перевагу ворога це часто було питання життя чи смерті. Польські та європейські наймані інженери не приховували свого захоплення фортифікаційними спорудами козаків.
Розділ 3
Охорона кордонів Запорозької Січі
Крім повсякденного навчання, козаки гарнізону Січі несли почергово прикордонну службу запорозьких земель. Метою прикордонної, або сторожової, служби було своєчасно виявити наближення татар і попередити про це Запорозьке Військо та населення міст і сіл України.
Для цього не тільки на кордонах запорозьких земель, а й по всій їх території та вздовж русла Дніпра була створена мережа сторожових форпостів. Кожен форпост мав редут, тобто замкнуте польове земляне укріплення для самооборони, житло для козаків та стайню для коней. З форпосту почергово розсилалися розвідувальні роз'їзди (бекети), які вели розвідку в призначеному для цього районі. Для спостереження за місцевістю козаки використовували старовинні скіфські могили, а також насипали свої. Поважаючи минувшину і своїх предків, козаки ніколи не дозволяли собі ніяких земляних порушень на старовинних могилах.
У козацького роз'їзду було правило - виїздити на могилу для проведення спостереження за місцевістю тільки одному вершникові. Це було паролем для інших козацьких роз'їздів, бо татари виїздили на могилу всім підрозділом.
Для передачі інформації про наближення чи напад татар використовувалась звукова (постріл з рушниці або гармати) та візуальна (дим, полум'я) сигналізації.
Для цієї мети біля кожного форпосту та в інших підвищених місцях ладналися сигнальні вогняно-димові споруди, які називалися фігурами. Для побудови фігури використовувались 19 просмолених бочок з одним днищем і одна зовсім без дна. Спочатку ставили у коло шість бочок і зв'язували їх просмоленими канатами, на них ставили друге коло із п'яти бочок, на нього - третє з чотирьох бочок, далі - четверте з трьох бочок і п'яте коло - з двох.
На самий верх ставили бочку без дна. При такій побудові всередині фігури з гори до низу створювалася порожнеча, в яку заливали смолу. Над верхньою бочкою клали залізний прут з блоком, через нього протягували довгий мотузок, один кінець якого з запалювачем і грузилом спускався в порожнечу. Біля фігури будувалась вишка, на якій почергово чатували козаки-спостерігачі. Як тільки розвідувальний роз'їзд або спостерігачі на вишках виявляли появу ворога, негайно запалювалась найближча фігура, вогонь і дим від неї відразу помічали на сусідніх вишках і теж підпалювали свої фігури.
Через деякий час палали фігури вже біля Січі та біля південних міст і сіл України.
Подавали свій голос січові гармати, заклично звучали козацькі сурми, шикувались козацькі підрозділи для відсічі нападникам. У містах і селах вдаряли церковні дзвони, люди шукали порятунку за оборонними спорудами.
3.1 Зброя
Головною козацькою зброєю була - рушниця. Сучасники стверджують, що козаки в поході мали не раз і по дві рушниці, а то й більше. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет. Рушниці й самопали згадають не одноразово поряд, отже ці назви не були ідентичні, але як їх відрізняли, не відомо. Німецький автор Вайнбер твердить, що козаки під Смоленськом мали довгі рушниці «на зразок шотландських». З 1637 р. відома перша згадка про мушкети у козацькім війську.