Вивчення античних пам'яток півдня України

План :

 

1. Вивчення античних пам'яток півдня України
2. Колонізація Північного Причорномор’я
3. Античні держави Північного Причорномор’я : 
• історія держав Північного Причорномор’я
• державно-політичний устрій міст-держав
• Ніконій
• Тіра
• Борисфеніда
• Ольвія
• Херсонес Таврійський
4. Населення і торгівля античних міст-держав
5. Вплив північно - причорноморської цивілізації на довколишні  племена
6. Список використаної  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Поняття антична цивілізація  використовується для визначення культурно-історичних ознак, притаманних розвиткові грецького і римського суспільств. До ареалу античної ойкумени входило й Північне Причорномор'я, де греками були засновані поліси, які згодом стали центрами значних територіальних державних утворень.

Історію та культуру цих  центрів вивчає антична археологія, оскільки археологічні джерела є основними у висвітленні проблем, пов'язаних із соціально-економічним, політичним і культурним розвитком грецького населення. Значну інформацію, необхідну для вивчення епохи античності, містять також епіграфічні й нумізматичні пам'ятки та писемні джерела, де згадуються окремі епізоди, пов'язані з подіями, що відбувалися у Північному Причорномор'ї. Кореляція цих категорій джерел з даними археології дає можливість реконструювати політичний та соціально-економічний розвиток античних центрів Півдня сучасної України, отримати важливу інформацію щодо побуту та релігійних уявлень грецького населення, його стосунків з негрецьким населенням регіону, а також зі світовими державами того часу.

 

Вивчення  античних пам'яток півдня України

 

Дослідження пам'яток античної культури на території України  почалося ще наприкінці 18 ст. Спочатку це були візуальні обстеження, викладені  в загальних описах Північного Причорномор(я  П.Сумароковим, І.Потоцьким, І.М. Муравьйовим-Апостолом , Г.Е Кепером , П.І Кеппеном.

Вже на початку 19 ст. створюються  музеї в м.Миколаєві (1806), м. Феодосії (1811), м. Одесі (1825), м. Керчі (1826). Їхня діяльність спрямовувалась на вивчення переважно античних пам'яток. У 1801 році П.К.Сухтелен проводить в м. Ольвії перші археологічні розкопки, трохи пізніше розпочинаються розкопки поблизу м. Керчі й у м. Херсоні.

Регулярного характеру  розкопки пам'яток античної культури Півдня Причорномор'я набули у кінці 19 ст. Крім історико-археологічних описів названих авторів, в першій половині 19ст. були створені карти і плани залишків античних північно - причорноморських міст. Згодом були зроблені спроби звести археологічні матеріали а також розвідки з історії Боспорського царства й Ольвії.

З кінця 19 ст. розгорнулися систематичні розкопки трьох найбільших античних міст-держав та їхніх некрополів на території України - Березані та Ольвії (Б.В. Фармаковський, Е.Р.Штерн), Херсонеса (Одеське товариство старожитностей ; К.К Костюшко-Валюженич, Р.І. Лепер ), Пантікапея (К.Є.Думберг, В.В.Шкарпіл), курганів Боспорського царства. Були відкриті оборонні споруди, житлові квартали, терми (лазні) й монетний двір у Херсонесі, десятки монументальних поховальних споруд. У пожовтневий період, а особливо після Великої Відчизняної війни , археологічні дослідження античних пам'яток України набули дуже широкого розмаху.

Завдяки цьому  ми тепер маємо досить повне уявлення про археологію та історію всіх чотирьох центрів поширення античної культури в Північному Причорномор'ї -Тіри Ольвії , Херсонесі і Боспора.

За джерела  при вивченні історії античних північнопричорноморських держав, крім так званих артефактів , правлять свідчення давніх авторів. Насамперед це "Історія" Геродота . Відомості про Північне Причорномор'я  залишили також Діодор Сіцілійский, Страбон, Полієн, Демосфен, Єсхін , Діон Хрисостом ,Птолемей, Овідій, Пліній та інші стародавні вчені, філософи, письменники , поети.

Але найконкретнішими є різні категорії археологічних  джерел, які здобуваються при розкопках  міст, поселень і некрополів (могильників).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колонізація Північного Причорномор'я.

 

Перші випадкові відвідини  Пн. Причорномор'я грецькими мореплавцями припадають на початок першого тис. до н.е.  За літературною традицією  найраніше поселення на Березанському  півострові могло виникнути близько середини 7 ст. до н.е. В першій половині - середини 6 ст. до н.е. греки засновують Ольвію (Південнобузький лиман), наприкінці 6 ст. до н. е. - Тіру , Ніконій (на Дністровському лимані ), Керкінітіду. Тоді ж у південно-західному Криму виникає невелике іонійське поселення . Можливо воно існувало до останньої чверті 5 ст. до н.е., коли вихідці з Гераклеї  Понтійської заснували на його місці Херсонес.У другій половині 6 ст. до н.е. виникає більшість міст Боспору: Пантікопей, Феодосія , Німфей , Мірмекій ,Тірітака, Фанагорія, Гермонаса, Кели. Саме в цей час відбувається майже суцільне освоєння сільських округ цих міст, де з'являється багато поселень.Окрім Херсонеса, більшість згаданих міст засноване вихідцями з район малоазійського міста Мілет.

Колонізація Пн.Причорномор'я  була частиною так званої Великої  Грецької колонізації 8-6 ст. до н.е. Вона зумовлювалась рядом причин, найголовніша з яких-відносне перенаселення, коли всі землі в материковій Греції були вже розподілені."Зайві" люди змушені були шукати ліпшої долі в інших місцях, не так щільно заселених .

Греки – засновники північнопричорноморських міст були в основній своїй масі малозаможними землеробами, частково–торговцями, ремісниками. На ранньому етапі свого буття на новій землі вони займалися сільським господарством сіяли пшеницю, ячмінь, просо, розводили сади, городничали, розводили худобу . Інші їхні тогочасні заняття – ремісництво, торгівля – були другорядними. Отже, грецька колонізація Північного Причорномор'я мала спочатку аграрний характер. Але колонізацію слід розуміти лише як господарське освоєння греками Північного Причорномор'я, причому мирне. Новозасновані колонії не залежали від міст–мотрополій хоч і підтримували з ними добрі стосунки, навіть укладали угоди щодо взаємного сприяння в торгівлі, надання рівних прав громадянам обох полісів, мали з ними єдині культи й літочислення.

Колонії в основному  засновувались упорядковано, коли ще в митрополії обирали або призначали керівника групи колоністів –  ойкіста. На місці закладання нового міста розмежовувались ділянки під будівлі й сільськогосподарські території, відводили місця для культових і громадських потреб. Однак іноді колонізація мала стихійний характер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Античні держави північного Причорномор'я.

 

Освоєння грецькими  переселенцями узбережжя Північного Причорномор'я відбувалося поступово, в цілому в напрямі із заходу на схід.

6ст.до н.е. залогом було часом заснування більшості північнопричорноморських держав. Кожне з них мала власну історію , але оскільки всі вони тісно взаємодіяли  з античним світом, а також  із варварським оточенням, в їхньому розвитку простежується багато спільного. Майже тисячолітня історія цих держав поділяється на два великі періоди і кілька етапів.

         Перший період тривав від другої половини 7 і приблизно до середини 1 ст. до н.е.Він характеризувався тісними культурними та економічними зв¢язками як із материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, що зумовлювалося відносною стабільністю загальноісторичного розвитку. В матеріальному і духовному житті колоністів домінували еллінські традиції. Саме в цей час створюється Баспорське царство.

          На архаїчному етапі першого періоду (друга половина 7 - початок 5 ст.до н.е. ) на Півдні нинішньої України відбувається становлення держав, розпочинаються їхні активні контакти з грецькими містами Східного Причорномор'я, зокрема Іонії. Типовою є землянкова житлова забудова більшості північнопричорноморських  полісів, хоча вже у 6 ст.до н.е. найбільших з них будуються храми формуються комплекси агори (площа, навколо якої розміщувалися адміністративні, громадські будівлі, крамниці, культові майдани, вівтарі) . Зароджуються ремесла, промисли, розвивається торгівля, виникає монетна справа. В цей час започатковуються в цілому мирні контакти грецьких переселенців із навколишніми племенами кочовиків.

На другому  – класичному етапі першого періоду (початок 5 - друга третина 4 ст.до н.е.) розпочинається поступовий розквіт  держав . В цей час значно поширюються  контакти з кочівниками та племенами Лісостепу. Особливо тісні зв'язки з варварським населенням мав Боспор.

Наприкінці  другої третини 6 ст. в розвитку античних північнопричорноморських держав спостерігається  недовгочасна криза. Відтоді починається  останній етап еллінського періоду – елліністичний, який спочатку позначається максимальним економічним розвитком, піднесенням сільського господарства, ремесел, торгівлі, культури в цілому.

Проте вже з  другої половини 3 ст.до н.е. поступово  назріває криза.

Агресія скіфів у Західному  Криму, пересування варварських племен у Нижньому Побужжі та Подніпров'ї призводить до занепаду сільської округи античних міст.

Другий великий  період історії античних держав Північного Причорномор’я – римський (середина 1 ст. до н.е. - 70 роки 4 ст. н. е.)–характеризується передусім входженням Тіри, Ольвії , Херсонеса , до складу римської провінції – Нижньої Мезії. Цей період позначався  нестабільністю воєнно-політичної ситуації, певною варваризацією населення, натуралізацією господарства, частковою переорієнтацією культурно-економічних зв'язків. Держави Північного Причорномор'я  стали для  римської імперії своєрідним бар'єром перед натиском кочових племен  на її східні кордони, що проходили  по Дунаю. Спостерігається  деяке економічне піднесення  Тіри, Херсонеса, Баспору, їхня  культура потроху нормалізується .

    У другому   періоді  снування античних  північнопричорноморських міст  і їхніх округ можна виділити  три основні етапи .

Перший розпочинається  в середині 1 ст. до н.е., коли політика цих міст  поступово  переорієнтовувалася  на Рим.

Другий етап  охоплює час від середини 2 по середину 3 ст. до н.е., коли в Тірі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі розміщуються  постійні загони римських війск, а самі ці міста підпорядковуються  Нижній Мезії . В певній політичній залежності від Риму перебуває й Боспор . В умовах відносної  воєнно - політичної стабільності  економіка північнопричорноморських держав досягає найвищого розвитку .

Третій - останній етап - розпочинається  з 2 половини 3ст. н.е., коли   з  метою захисту  кордонів римської імперії  від готів, гарнізони римських військ були виведені  з Північного Причорномор'я в  Подунав'я. Навали кочовиків, зокрема готів, фактично знищили сільські округи. Майже всі античні держави остаточно припинили своє існування  в 70-х  роках 4 ст. під ударами гунів . Вижили тільки Херсонес і Пантікапей, які згодом увійшли до складу Візантійської імперії.

Державно-політичний устрій .

 

Північнопричорноморські поліси були рабовласницькими демократичними або аристократичними республіками, де раби, жінки та іноземці не мали прав громадянства. Найвищими органами законодавчої влади були народні збори ( "народ ") і рада. Народні збори , в яких брали участь  усі повноправні громадяни, вирішували питання зовнішньої політики, оборони, грошового обігу, забезпечення населення продовольством, надання  привілегій купцям. Виконавча влада складалася з різних колегій - магістратур або окремих службових осіб - магістратів. Існували  спеціальні колегії , котрі займалися виключно фінансовими або військовими справами (колегія стратегів), торгівлею (колегія аграномів), благоустрою міста (колегія астиномів) та інші. Діяли судові установи, що складалися з кількох відділів. У судочинстві брали участь судді, свідки, обвинувачі.

З часом у  державно-політичному житті відбувалися зміни. Так , поліси Боспору Кіммерійського в 480 році до н.е. об'єдналися під владою Археанактидів у єдине Боспорське царство, хоча й після цього залишились практично самостійними в своїх внутрішніх справах.

 

 

Ніконій

Назва міста  походить, можливо, від імені ойкіста . Розташовувалося воно на лівому березі Дністровського лиману , поблизу сучасного с. Роксолани. Заснований переселенцями з Іонії в останній третині 6 ст. до н.е., Ніконій являв собою невеликий поліс що складався із власне міста і близько десятка лівобережних сільських поселень із землянковою забудовою. Основу економіки становило землеробство. На відміну від Тіри власної монетної чеканки не мав. В 1-6 ст.до н.е. основним платіжним засобом на внутрішньому ринку Ніконія були істрійські мідні литі монети. Але можливо,  що в 5 ст. .до н.е. Ніконій вже випускав власну литу монету із зображенням сови. Підтримував торгівельні зв¢язки з містами Іонії , Антіки , острівною Грецією,  з Істрією, Ольвією. В 6 - першій половині 5 ст. до н.е. забудовувався землянковими житлами, які згодом змінювалися будинками звичайного грецького типу. На другу половину 5 - 4 ст. до н.е. припадає розквіт міста, коли, зокрема, зводяться оборонні споруди. Близько третьої чверті 4 ст. до н.е. Ніконій занепадає. В 3-2 ст. до н.е. занепад посилюється, а з нашестями голатів та інших варварських племен місто остаточно гине. В 1-4 ст. н.е. життя в ньому відновлюється, але цей період майже не досліджений.

 

 

Тіра

Назва міста  походить від грецької назви Дністра  –Тірас . Місце розташування залишків Тіри - околиця сучасного Білгорода -Дністровського лиману Одеської області. Колонія заснована вихідцями  з Мілета наприкінці 6-ст. - початок 5 ст.до н.е. В розвитку Тіри виділяють два основні періоди: еллінський (від заснування міста до середини першого століття до нашої ери ) і римський (середина 1 ст.до н.е. - 70-ті роки 4 ст.), які розділяє гетська навала під проводом Буребісти. Час першого розвитку починається з 5-го ст.до н.е. і триває до 3-го ст.до н.е. Тіра карбувала власну монету з кінця 2-го ст.до н.е. і до 70-х років 1 ст. до н.е. можливо входила до складу Понтійської держави Мітрідата Євпатора. За римського імператора Доміціана увійшла до складу Нижньої Мезії; з 2 ст. до н.е. в Тірі розміщуються підрозділи 5 Македонського і 11 Клавдієвого  легіонів.