Утворення Києво – Могилянської колегії . П. Могила

   Час, у який жив і діяв Петро Могила, був часом скрутного історичного повороту в долі українського народу, пов'язаного з національно-визвольним рухом і підготовкою культурно-історичних умов для соціальних та просвітницьких реформ. Він був громадянином у широкому розумінні цього слова.

   Незважаючи на свою високу церковну посаду (митрополит), Петро Могила не замикався у мурах монастиря, а розумів церкву, як один із засобів політичної й ідеологічної боротьби. З одного боку, як представник легального табору, своєю діяльністю він давав простір для розвитку національно - визвольного руху

в Україні, а з другого - використовував усі свої легальні можливості і зв'язки з

Річчю Посполитою для поліпшення долі українського народу.

   З іменем Петра Могили пов'язане розгортання системи вищої і середньої освіти в Україні та Росії, яка не просто копіювала західноєвропейські школи, але й могла конкурувати з ними. Він був фундатором і творцем першого в усій Східній Європі вищого навчального закладу - Києво-Могилянської Колегії, що стала попередницею Української Академії та Київського Університету.

 

6

   Об'єктом дослідження є життя та філософсько - освітня діяльність митрополита Петра Могили через призму національного відродження українців у першій половині ХVII століття.

   Петро Могила - постать непересічна в історії та культурі України, тому вивченню різних аспектів його життя та діяльності завжди приділялося багато уваги дослідників.

   "Новий архімандрит зразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, малограмотних наказав учити, а впертих і своєвільних піддавати покаранням: оновив церкву, не шкодував витрат на прикрашення печер, підпорядкував лаврі Пустинно-миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь, побудував за свій рахунок при лаврі богадільню для жебраків і задумав завести при Печерському монастирі вищу школу." [8, с.195].

   З іменем Петра Могили пов'язане створення цілої мережі освітніх закладів в Україні. За його участі були відкриті філіал Києво-Могилянської колегії - Слов'яно-греко-латинська академія у Вінниці, колегії в Кременці, Гощі, Яссах, де вперше почали викладати філософію та інші світські науки. Мудрість перестала бути "божественною", перетворилася в надбання людини. Митрополит пропонував і в Москві організувати училище за зразком Київської колегії і з цією метою направляв туди досвідчених викладачів.

   Діяльність Могили протікала в часи загострення соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Гарячі голови, проймаючись народним болем і шукаючи волю, йшли на Січ. Помірковані, захищаючи свої станові інтереси, увірувавши "вищість" польської культури й католицької релігії приставали до уніх проголошеноі 1596 р. або католичились.

   Однією з найважливіших сторін діяльності П. Могили була організація і розвиток книговидавничої справи. У зв'язку з цим більшого значення набуває українська мова, з метою полеміки вводиться й польське книгодрукування, у художньому оформленні книг ширше використовуються світські елементи.

   П. Могила написав і видав чимало книг, передмов до різних видань, переклав деякі праці грецьких авторів. У творах він проповідує аскетичні ідеали, самопізнання, моральне вдосконалення, єднання з Богом, прагне піднести моральний авторитет церкви.

   Просвітитель рекомендував проповіді й повчання для народу друкувати українською мовою, наукові праці - українською, польською, грецькою та латинською, біблійні тексти.

   Петро Могила вважав головним для світської влади благо людей, а домінантою його гуманістичного кругозору була ідея людини, цінність якої визначалася не знатністю походження чи багатством (це набуте, від природи всі люди рівні), а її особистою відвагою, доблестю, благородством, великим творчим потенціалом [5, с. 318].

   Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості і гідності народу, прилучення

 

7

України до складу вільних Європейських держав. 20 років він керує видавничею діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише українською та церковно - слов'янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує правослані храми - Софійський собор, церкву Спаса на Берестові (де зберігається фресковий портрет Петра Могили), Михайлівську церкву у Видубичах, церкву в Луцьку, Куп'яничах. Ним була "викопана із темряви підземної і відкрита денному світлу" Десятинна церква Великого князя Володимира. Могила налагодив культурні зв'язки з Росією, Білорусією, Молдовою й Волощиною. Допомагав цим країнам вченими, заснував друкарні й школи.

   Петро Могила прагнув забезпечити українському народові самостійність і від польського, і від російського впливу. Це було непросто. Далеко не всі в Україні розуміли необхідність викладання латинської мови в навчальних закладах. Саме "латинізація" викликала шалений опір прибічників московського патріархату; мали місце розправи з учителями та спудеями. Але ж без вивчення латини подальший розвиток освіти був неможливий, адже не лише в Польщі, а й в усій Європі нею викладались усі науки. М. Костомаров у зв'язку з цим зазначав : "Латинська мова в тодішньому житейському колі була необхідною не тільки для сперечань з католиками… Латинська мова застосовувалась у судах, сеймах, сеймиках і на всяких громадських сходинах. Вільність у латинській мові й підготовка учнів до захисту православної віри за допомогою слова досягалась в колегії шляхом диспутів, класних і прилюдних, що проходили на латині… Влаштування їх показує практичний розум Могили, який намагався у всьому досягти головної мети: виставити проти католицтва вчених і спритних борців за руську церкву, що вміють вражати ворогів їхньою ж зброєю…".

   Але найбільшою турботою Могили була Колегія. Іван Франко зазначав: "Головна справа його життя - заснування Києво - Могилянської колегії, яка

повина була стати забралом православ'я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ ворога - наукою і просвітництвом".

   Колегія, якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, угрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях.

   В ній вивчались церковно - слов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному благочесті. До Колегії приймали дітей всіх станів.

   Але Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західно - європейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії.

   Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії Могила навчав у закордонних університетах.

   Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.

   Завдяки зусиллям Петра Могили та його сподвижників у Києво-Печерській лаврі та Києво-Могилянській колегії були зроблені перші кроки до формування української літературної мови.

8

   Петро Могила забезпечував викладачів та неймущих студентів засобами для життя і навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщеня під школу, яка є й сьогодні на території Києво - Могилянської академії (відома під назвою Трапезна або Святодухівська церква). Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність - бібліотеку (2131 книгу), а також - будинки й дворові місця на подолі, половину худоби й інвентаря з свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80000 золотих, срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним дорогоцінним камінням і навіть тканини - адамаск і камку - на одяг студентам тощо. І на останок Могила "слізно" просив берегти Колегію, "єдине його надбання". На честь Петра могили Колегія стала іменуватися Києво - Могилянською академією. Єдине чого не встиг Могила - це добитися для Колегії офиційного статусу вищої школи. Але учні його продовчили розпочати ним справу. 1658 року гетьман Іван Виговський, вихованець Колегії, підписав з Польщею Гадяцький трактат, за я ким Україна, як Князівсво Руське, ставала разом з Литвою й Польщею членом федеративної Речі посполитої. Їй надавались широкі права, в їх числі - свобода віросповідання й статус вищої школи для Колегії - тобто статус Академії. Договір був ратифікований Польським Сеймом в квітні 1659р. Таким чином, Києво - Могилянська академія була першим в Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання.

Також історики сучасної України високо цінять вклад Петра Могили в ділянку книгодрукування та його опіку над лаврською друкарнею. Вони пишуть: "Петро Могила стояв на чолі книговидавничої справи на Україні.

   У роботі лаврської друкарні він брав і безпосередню участь. П. Могила приділяв велику увагу зосередженню при друкарні найкращих учених, майстрів і художників… І в новому періоді особливу увагу приділяли художньому оздобленню книг з помітним посиленням західного впливу, який, однак, не похитнув установленого в попередній період більш або менш гармонійного поєднання стилів візантійського, західноєвропейського Відродження і місцевого, національного.

   Діяльність лаврської друкарні в період правління Петра Могили набуває значного виробничого розмаху і чіткої організаціях" [9, с. 25].

   Але треба зазначити, що й беститульну Колегію сучасники ще з 30 - их років ХVII ст. визнавали Академією. Ось лише кілька прикладів. . . Перебуваючи на початку 30 - их років 17 ст. у Києві, французький інженер і картограф Гійом Левасар Де Боплан записав, а потім помістив у своїй книзі "Київ" слова: "У києві, на Подолі, при Братській церкві міститься Університет, або Академія".

   І ще одне свідчення західноєвропейського історики Жан Бенуа Шерера, який досліджував історію запорізького козацтва. Розповідаючи про захоронення Сагайдачного на території Академії, він пише:"Під академією тут слід розуміти те, що ми звичайно називаємо університетом. Киівський університет аж до часів Петра I був лише один в Малоросії так і у Великоросії. Його заснування сягає давно минулого часу".

   Одним з привілеїв вищих навчальних закладів Європи в ті часи було право

 

9

відкривати підлеглі їм школи. Саме так діє Петро Могила: він відкриває свої

"училищні колонії": колегії в Кремінці(1638р. ) й Гощі(1639р. ), а також в Яссах (1636р. ).

   В нових політичних умовах, коли Україна вступила в союзні відносини с Росією, Академія при підтримці гетьмана Івана Мазепи й митрополита Варлаама Ясинського посилає до Москви своїх послів на чолі з ретором Йосафом Кроковським з метою отримати підтвердження свого матеріального та правового статусу. Поверається ректор з царською грамотою, якою підтверджуетья попередня грамота від 1694 р. , тобто - всі володіння Академії.

А також її статус вищого навчального закладу:"Академии их Киево Могилянской, что от прежнего своего основания имеет равные привелегии, как обыкновенно иные Академии во всех государствах иноземческих, право свободы иметь подтверждаеться".

 

 

3. Досягнення Києво-Могилянської  академії та особливості 

її функціонування

 

  Києво - Могилянська академія була всестановим закладом. За статутом Академії, в ній мали право навчатись всі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, св'ященників і селян. Із започаткуванням Академії уже не в закордонні університети, а до Києва направляли своїх дітей відомі українські сім'ї.

   Повний курс навчаня в Києво - Могилянській академії тривав 12 років. Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не і відчисляли за те, що

вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть

опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороба, і голод, і холод, нестача одягу, підручників і т. ін. Більше того, всім надавалась можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть на третій рік в тому ж класі "підтверджувати навчання".

  Всього в академії було 8 так званих ординарних класів, але кількість предметів сягала до 30 і більше. В перших чотирьох класах Академії - фарі, інфимі, граматиці й синтаксимі, що були по суті підготовчими, вивчались мови: церковно - слов'янська, грецька. , руська (українська), латинь і польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехизис. Знання класичних мов - грецької та латинської - було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної

європейської літератури й науки. Латинь була мовою науковців, письменників, поетів, судовоі справи, міжнародного спілкування. Викладання в університетах Європи велось латинською мовою. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво - Могилянській - Академії також викладались латинською мовою.

   Ще в 1649р. Єрусалимський патріарх паїсій, відвідавши Київську колегію, писав, що вона має вчителів "виского мистецтва", які навчають гречну молодь "слов'янській мові, як властивій і латинській як, необхідній. . . " [7, с. 6].

10

  Руська або українська літературна (книжна) мова з часом завойовує все більший простір в Академії і в суспільстві. Нею писали твори, вірші, наукові, художні й політичні трактати, літописи, листи, судові акти, гетьманські універсали, укладали проповіді й повчання.

   Згодом в Академії зростає інтерес до європейських мов. З 1738 р. до навчального курсу вводиться німецька, а з 1753р. - французька мова. З середини 18ст. вивчається російська мова, а також староєврейська. Остання - з метою поглибленого вивчення християньських першоджерел.