Україна під час Першої світової Війни

Київський Національний університет  імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних  відносин

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Україна під час Першої світової Війни

 

 

 

Виконав: студент 1курсу МП 4 групи

Айрапетов Мануел Анушаванович

Перевірив: викладач

Шпакова Наталія Вікторівна

 

 

 

Київ-2009

 

ЗМІСТ

1. Загальний опис ситуації в Україні
2. УНР доби Центральної Ради
3. Українська Держава
4. УНР доби Директорії
5. ЗУНР

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Війна почалася 1 серпня 1914 р. Вона стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій. Про катастрофічні наслідки цього конфлікту свідчать хоча б такі дані: країни, які раніше чи пізніше взяли участь у війні, мобілізували 65 млн солдатів, з яких 10 млн загинуло і 12 млн було поранено. Жертви серед цивільного населення були майже такими ж.

Головною причиною Першої світової війни було прагнення імперіалістичних держав загарбницькими методами задовольнити свої інтереси. Проте для Німеччини, Османської та Австро-Угорської імперій, тобто так званих Центральних  держав, а також Російської імперії, яка разом з Англією, Францією та Сполученими Штатами входила  до Антанти, війна, зрештою, багато в  чому стала шляхом до самознищення.

Серед загарбницьких планів, плеканих державами-учасницями війни, не останнє місце відводилося  Україні. Росія прагнула захопити землі  Галичини, Буковини, Закарпаття під  прикриттям ідеї «об'єднання всіх руських  земель». Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь. Найбільш далекосяжні  плани щодо України мала кайзерівська Німеччина, котра прагнула реалізувати  свою давню мету — створення під  її зверхністю Пангерманського союзу, в якому Україна мала стати  частиною майбутнього німецького протекторату.

З початком війни серед  українських політиків стався розкол. Більшість західноукраїнців вирішили взяти бік Австро-Угорщини. В серпні 1914 р. у Львові було засновано Головну  Українську Раду — міжпартійний блок за участю радикальної, соціал-демократичної  та національно-демократичної партій. Раду очолив К. Левицький. Розпочалося  формування українських військових підрозділів. 2,5 тис. добровольців склали Український легіон січових стрільців. Він брав участь у воєнних діях в районі Стрия та на інших ділянках фронту. Більшість учасників українських  військових формувань були членами  організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт».

Одночасно зі створенням ГУР  з ініціативи Д. Донцова, В. Дорошенка, О. Скоропис-Йолтуховського, М. Меленевського  та інших у Львові постав Союз визволення України (СВУ). 1 вересня 1914 р. «Вісник  СВУ» надрукував політичну програму, яка передбачала створення самостійної  Української держави з конституційною монархією, демократичним устроєм, свободою для всіх національностей, самостійною українською церквою. Для досягнення цієї мети Союз вважав за доцільне співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

На початку вересня 1914 р. російська армія окупувала  значну частину Східної Галичини. Це був важкий удар по українцях  цього краю. Австро-угорське командування повірило в провокаційні чутки, розповсюджувані  польською адміністрацією провінції, про «таємні симпатії українців  до росіян», унаслідок чого відступаючі  габсбурзькі війська вдалися  до переслідувань українців, яких постраждали  тисячі.

Царський уряд швидко дав  зрозуміти, що не вважає Східну Галичину тимчасовим завоюванням, називаючи  її не інакше, як «давньою російською землею», котра тепер «назавжди возз'єднується  з матір'ю-Росією». Було закрито всі  українські культурні установи, кооперативи  та періодичні видання. Вводилося обмеження  на вживання української мови й робилися спроби впровадити у школах російську  мову.

Що ж стосується Наддніпрянської  України, то газета «Рада», що виражала лінію Товариства українських поступовців, закликала українців до захисту  Російської держави. На цих же позиціях тоді стояв і С. Петлюра. Важко  сказати, чи це була його тактика, чи тверде переконання, але декларації вірності владі не врятували український  рух від нових ударів. «Просвіту» було закрито. Заборонялося друкувати  будь-що українською мовою. Професор М. Грушевський, який повернувся з Австрії  до Києва, був заарештований і  засланий до Симбірська, Казані і зрештою  до Москви, де він пробув до революції 1917 р.

З метою підтримки російської армії був створений Комітет  Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, у складі якого працювали відомі діячі  українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко  та ін. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого цього Союзу  на Західному фронті.

Чим далі йшла війна, тим  більшими були її жертви — як військові, так і цивільні. Трагедія українців  полягала в тому, що вони, не маючи  власної держави, вимушені були перебувати по різні боки театру воєнних дій  і вбивати одне одного. Чи не єдиним позитивним моментом було те, що війна  виснажувала сили воюючих імперій, створюючи таким чином у перспективі  нові політичні можливості для поневолених  Росією народів.

У 1915 р. становище на фронтах  стало змінюватися. В квітні почався  контрнаступ німецьких і австро-угорських  військ. Російська армія вдалася  до відступу. Патріотичний порив українців  Наддніпрянщини поступово минав. Рада РУП прийняла рішення про нейтралітет  у воєнному протистоянні. Значна частина  українських соціал-демократів за участю В. Винниченка проводила антивоєнну агітацію. Головна Українська Рада у світлі нової ситуації виступила  з заявою, в якій проголошувала  своєю метою створення самостійної  Української держави з земель, які входили до складу Російської імперії; з українських земель у  складі Австро-Угорщини планувалося  створити автономну область.

У березні 1916 р. стався новий  поворот подій. Унаслідок так  званого «Брусиловського прориву» російська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк та інші міста цього  регіону. Австро-угорські війська втратили близько 1 млн вояків, 400 тис. потрапили  у полон. Але на допомогу Австро-Угорщині прийшла Німеччина. 5 листопада 1916 р. Відень і Берлін остаточно домовилися про створення Польської держави. Для українців це означало б неможливість реалізації їхніх планів створення  власної держави.

За таких умов Головна  Українська Рада на чолі з К. Левицьким  самоліквідувалась, а кермо політики перейшло до Є. Петрушевича, який повів  курс «орієнтації на власні сили». 30 травня 1917 р. він зробив в австрійському  парламенті заяву, що землі колишнього Галицько-Волинського князівства є  українськими землями, а відтак ніяким чином не можуть стати частиною Польської  держави. Продовжував діяльність Союз визволення України, який розгорнув  активну роботу в таборах для  військовополонених. Із набраних там  солдатів та офіцерів були створені українські військові з'єднання — Сірожупанна  та Синьожупанна дивізії.

Кривава виснажлива війна  викликала повсюдне зростання масового невдоволення. Чимало страйків і заворушень в Російській імперії, де наслідки війни  були особливо тяжкими, проходили під  гаслом «Геть війну». Особливо багато їх було у промислових районах  України. Керували цими виступами переважно  соціалістичні організації. Ці настрої  не обминули й фронт, де цілі полки  відмовлялися воювати. Посилилася глибока  економічна криза, занепадало сільське господарство, падав життєвий рівень населення, насамперед робітників і  селян. Війна, прорахунки уряду, корумпованість і неефективність влади, зростаюче  зубожіння — все це до краю посилювало кризу всього суспільства. Країна опинилася  напередодні тотальної катастрофи.

 

 

2.  УНР – результат вікової боротьби українського народу за незалежність.

Але мої вподобання не лежать до цієї держави із-за сильної «демократизації», що не відповідали ситуації в світі.

Вранці 3 березня київська преса повідомила своїх читачів  про крах самодержавства. У Києві  одразу стали формуватися нові революційні  органи влади. Найавторитетнішим серед  них була Рада об'єднаних громадських  організацій на чолі зі  М.Страдомським.  З  5 березня на території України  практично було ліквідовано органи царської адміністрації, владу отримали призначені Тимчасовим урядом губернські й повітові комісари.

Перемога революції відкрила шлях до легалізації політичних партій, створення різноманітних громадських  організацій. В Україні, як і в  Петрограді,  в першій декаді березня  виникають ради робітничих і солдатських  депутатів,  проте у нас ці ради не відігравали провідної ролі й  на владу не претендували, тому про  існування розмежування влади не доводиться говорити. 

Демократизація суспільства, що відбулася під впливом революційних змін, не могла не позначитися на українському русі.  3 березня в  клубі „Родина" Товариства українських  поступовців (ТУП) зібралося понад 100 представників київських і деяких провінційних українських організацій. Якраз на цих зборах народилася ідея заснування Центральної Ради.

Гостра полеміка точилася коло принципів  її творення, завдань  і програмних гасел. Саме ТУП хотіло стати центром єднання українських  сил. На противагу молодше покоління,  сповідуючи соціал-демократичні погляди, наполягало на утворенні принципово нового центру, де були б представлені всі українські організації. За цим, власне, принципом 7 березня відбулися  вибори керівного ядра Центральної  Ради. Головою УЦР обрали М.Грушевського, заступниками голови стали: Ф.Крижановський,  Д.Дорошенко, Д.Антонович. Крім того, було обрано секретаря та скарбника Ради. 7 березня, очевидно, і слід вважати  датою створення Української  Центральної Ради.

Відразу Центральна Рада  відігравала лише роль  міської  організації ще з  несформульованою політичною платформою своєї діяльності.  9 березня Центральна Рада закликала  український народ домагатися від  Тимчасового уряду „всіх прав, які тобі природно належать". У  відозві не йшлося ні про місце, ні про роль Центральної Ради в цих  домаганнях. Зауважимо, що в перші дні свого існування ЦР переживала процес організаційного та ідейного становлення.

Центральна Рада, як, зрештою, і весь український рух, була одним  з лівофлангових у громадсько-політичному  житті, поступаючись ініціативою російським політичним партіям і організаціям. Грушевський вирішив зламати  цей статускво. Важливим кроком у  цьому напрямі стало проведення у Києві 19 березня української  маніфестації. Віче, що завершило маніфестацію, підтримало резолюції, підготовлені Центральною  Радою, і насамперед про автономію  України. 

Остаточно викристалізувати політичну програму Центральної  Ради і завершити її організацію  мав Всеукраїнський національний конгрес.  Підготовка конгресу активізувала українські політичні сили, які вирішили негайно  провести свої партійні з'їзди. Це зробили  ТУП, партія соціалістів-революціонерів та соціал-демократична робітнича партія. 6 - 7 квітня після багаторічної перерви  відновила свою діяльність Українська радикально-демократична партія. Тими самими днями в Києві   було створено Українську селянську спілку.

Провідні українські політичні  сили продемонстрували одностайність  програмної вимоги національно-територіальної автономії України, а також прихильність до ідей соціалізму.  Усі ці з'їзди, безпосередньо пов'язані з підготовкою  і проведенням Всеукраїнського  національного конгресу, надавали йому ваги, політичної заангажованості та резонансу.

Конгрес відкрився 6 квітня у Києві в присутності дев'ятисот делегатів від різних українських  політичних, громадських, культурно-освітніх і професійних організацій.  Вся  попередня українська історія не знала подібних форумів.   Журналіст  „Києвской мысли"  назвав його „українським патріотичним паломництвом". Робота Конгресу зводилася врешті-решт до двох речей: обговорення різноманітних  аспектів національнотериторіальної  автономії України і виборів нового складу Ради. Обидва завдання вдалося блискуче вирішити.  Учасники  підтвердили своє рішення по формуванню української автономії. Також  було обрано новий склад УЦР, яку очолили Грушевський, Винниченко та Єфремов.

УЦР було надане право розширювати  свій склад. Таким чином кількість  мандатів поповнилась представниками рад селянських та військових депутатів, а також національних меншин.  Врешті-решт на серпень 1917р. розрахунковий  склад Ради становив 798 мандатів.

Повний склад УЦР збирався лише на загальні збори (сесії чи пленум) Ради. Таких відбулося 9. Між загальними зборами діяв спочатку Комітет Центральної  Ради, згодом реорганізований в Малу раду, яка відігравала ключову  роль у діяльності УЦР - формувала  її політику, виступала із законодавчими  ініціативами. І Велика, і Мала ради формувалися на партійних засадах. Найчисельнішою у Раді була фракція  українських есерів; українські соціал-демократи  дещо їм поступалися, але тривалий час  відігравали у Раді провідну роль.

Головним на мою думку  досягненням – Брестський мирний договір. Перший мирний договір Першої світової війни.

Підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську)