Світова економічна криза 1929-1933 рр. Становлення різних систем макроекономічного регулювання

Криза в Німеччині спричинила прихід до влади фашизму. В січні    1933 р. президент Німеччини Гінденбург на пряму вимогу фінансових магнатів призначив Гітлера рейхсканцлером, передавши йому реальну владу. В країні була встановлена фашистська, терористична диктатура. Це стало можливим завдяки прямій підтримці німецького і іноземного, особливо американського, фінансового капіталу.

Із самого початку  економічна політика фашистської держави  була направлена на загальну мілітаризацію  Німеччини і підготовку до другої світової війни. В короткий термін фашистський уряд перевів всю країну на військові рейки. Всі ресурси країни, і перш за все запаси сировини і продовольства, грошові фундації, передавалися в руки військових. Здійснюючи мілітаризацію Німеччині, Гітлер грубо порушував Версальський договір. Але США, Великобританія, Франція не тільки не виступили з протестом, але фінансували Німеччину і фактично допомагали забезпечити гітлерівську армію сучасною зброєю.

В 1933-1935 рр. здійснювався процес централізації економічної потужності в руках держави. Вона здійснювала повне регулювання німецької економіки. Взявши в свої руки управління економікою, вона забезпечувала підприємства робочою силою, устаткуванням, сировиною, здійснювала розподіл виробничої продукції при обмеженні ринкового обміну.

Економічну політику фашистської Німеччини здійснював створена в червні 1933 р. при міністерстві економіки Генеральна рада господарства, куди ввійшли крупні промисловці: Р. Крупп, Ф. Тіссен, Р. Феглер, Ф.Флік, банкір Шредер. Ініціатива окремих підприємців була сильно обмежена.

Націоналізація підприємств  в Німеччині не проводилася, і засоби виробництва залишалися в приватній власності. Проте підприємці мали вельми обмежену можливість розпоряджатися своїми засобами виробництва. Питання об'єму виробництва, його асортименту, цін на виготовлену продукцію розв'язувалися централізовано.

В лютому 1934 р. був прийнятий «Закон про підготовку до побудови німецького господарства». Відповідно до цього закону міністр економіки міг створювати або розпускати господарські об'єднання, призначати їх керівників. Вся економіка розділялася на сім головних імперських груп: промисловості, енергетики, ремесла, торгівлі, банківської і страхової справи, транспорту. Через них проводилися державні рішення в області економіки.

Разом з галузевою  створювалася регіональна структура управління. Країна була розділена на 18 господарських областей, в кожній з яких створювалася господарська палата, що виконувала функції місцевого органу економічної влади. Імперські групи і регіональні економічні палати повністю контролювали економіку. Вони створювали і розпускали промислові об'єднання, регулювали розподіл замовлень, кредитів, сировини, контролювали об'єми виробництва, напрями його розвитку, рівень цін.

В управлінні економікою панував принцип адміністративного  диктату, згідно якого групи підприємств і сектори економіки в своїй господарській діяльності підкорялися наказам виртсшафтсфюрерів (керівників економіки).

В 1934 р. був виданий  декрет про трудовий фронт, який закріплював  систему примусової праці. Згідно закону заборонялися страйки і перехід робітників з підприємства на підприємство. Ще в 1933 р. був прийнятий закон про примусове картелювання, за яким окремі підприємства повинні були входити до складу існуючих картелів або синдикатів.

В прийнятому в травні 1935 р. секретному законі «Про оборону імперії» була висунута задача «поставити всі економічні сили на службу ведення війни». В мирний час вся економіка перемкнулася на військове виробництво, а продовольство і сировина закуплялися за кордоном. В 1936 р. був затверджений 4-літній план мобілізації економічних ресурсів, накопичення дефіцитних матеріалів і розширення виробництва військового спорядження. План був розрахований на створення власної сировинної бази для забезпечення потреб воєнного виробництва.

У фашистській Німеччині здійснювалося державно-монополістичне регулювання і сільського господарства. Головним органом держави по регулюванню сільськогосподарського виробництва був «Імперський стан з продовольства», який неподільно контролювало галузь. Продукція кожного двору строго враховувалася, і велика частина її здавалася державі у вигляді примусових поставок за низькими цінами. Основним джерелом надходження товарної продукції державі було крупне капіталістичне господарство.

В роки фашистської диктатури  формувалася система позаекономічного примушення. В 1935 р. для осіб у віці 18-25 років була введена примусова трудова повинність, а в 1938 р. вона стала загальною. Окремим групам кваліфікованих робітників заборонялося довільно міняти місце роботи. Робочий день перед війною досягав 10-14 годин. Все більш посилювалося державне втручання у всі сфери економічного життя.

Отже, до 1938 р. в Німеччині  склалася тоталітарна, централізована система управління, в якій ринок  перестав виступати регулятором  економіки.

Висновки

Економічна криза 1929-1933 рр. була найглибшою кризою перевиробництва  за всю історію капіталізму. Близько  чотирьох років економіка капіталістичних  країн знаходилася в стані  повної дезорганізації.

Широкомасштабна руйнівна сила кризи проявилася в різкому  падінні промислового виробництва, розоренні та банкрутстві промислових торгових фінансових підприємств і фірм. Різко впав рівень заробітної плати, ефект перевиробництва викликав дефляцію, тобто відбулося зниження цін. Виробники, неспроможні збути свою продукцію за хоч відносно прийнятними цінами, почали знищувати її. Найстрашнішим наслідком стало зростання безробіття.

Складно криза проходила  в Німеччині, викликавши надзвичайно  гостру реакцію та підготувала грунт  для приходу до влади нацистів. В Англії та Франції криза розпочалася пізніше, ніж в США та Німеччині, та й рівень падіння обсягів виробництва не був таким значним. Особливо складний та затяжний характер криза набрала в країнах, економічно та політично залежних від світових економічних лідерів. Криза охопила всі сфери господарства : світова торгівля впала майже на дві третини; дуже постраждав аграрний сектор економіки, який так і не зміг відновити виробництво до початку Другої світової війни; 56 країн девальвували свою валюту тощо.

Найважливішим підсумком "Великої депресії" стало посилення економічної ролі держави у всіх капіталістичних країнах. Порушились уявлення про саморегулювання економіки. Уряди країн створювали свої програми для ліквідації економічної кризи. Деякі країни пішли по демократичному напрямку: в Англії був застосований план економії Дж.Мея, у Франції впроваджувалася політика Народного фронту; а деякі – по тоталітарному: Німеччину, Японію, Італію охопила економічна політика нацистського уряду.

Економічна політика урядів провідних країн світу мала, і негативні, і позитивні наслідки.

Список  використаних джерел

1. Історія економіки та економічної думки: навч. посіб./ [С.В. Степаненко, С.Н. Антонюк, В.М. Фещенко, Н.О. Тимочко]; за ред. проф. С.В. Степаненка. – К.: КНЕУ, 2010. – 743 c.

2. Лортикян Э. Л. История экономических реформ: Мировой опыт второй половины XIX – XX вв. – Харьков: Консум, 1999. – 288 с.

3. Тимошина Т.М. Экономическая история зарубежных стран: Учебн. пособите/ Под. ред. проф. М.Н. Чепурна. – М.: Мюрид. Дном «Юстицинформ», 2000.

4. Экономическая история зарубежных стран. Курс лекций/ Н.И. Полетаева, В.И. Голубович, Л.Ф. Пашкевич и др.; под общ. ред. В.И. Голубовича. – Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. – 432 с.

5. http://h.ua/story/69860/

6. http://www.readbookz.com/book/167/5117.html