Світова економічна криза 1929-1933 рр. Становлення різних систем макроекономічного регулювання

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни: «Історія економіки та економічної думки»

 

 

Тема: «Світова економічна криза 1929-1933 рр. Становлення різних систем макроекономічного регулювання»

 

 

 

 

 

 
Виконала: студентка 
3 групи 2 курсу спец. 6502 Макаренко Олена Олегівна 
 
Перевірила: викладач 
Тимочко Н.О. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

 

План

Вступ

1. Загальна характеристика економічної кризи 

1929-1933 рр.

2. Криза в США та шляхи виходу з кризи

3. Криза в Німеччині

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

Восени 1929 р. в світі  розпочалася глибока економічна криза, що дуже вплинула на економіку багатьох країн і міжнародні відносини. Світова економічна криза 1929-1933 рр., відома в історії як „Велика депресія”, охопила майже всі країни світу та відкинула їх економіку на кілька десятиріч назад, іноді до рівня межі XIX – XX ст., хоча вплив її на окремі країни був різним. Почавшись в США, криза дісталася Латинської Америки, потім Західної Європи та країн Азії та Африки.

За  причинами виникнення й характером це була типова криза перевиробництва – результат загострення суперечності між суспільним характером виробництва і приватним способом присвоєння його прибутків. Але економічна криза 1929-1933 рр. не була просто циклічним повторенням попередніх. У неї були деякі характерні особливості.

Це була найбільша  й найглибша в історії економічна криза. Світове капіталістичне виробництво  в середньому знизилося на 45%, торгівля – на 56%. Такого всесвітнього економічного потрясіння людство не знало ні до, ні після того періоду.

Криза 1929-1933 рр. як ураган захопила всі капіталістичні та колоніальні країни. Жахлива катастрофа вразила майже всі галузі виробництва, призвела до зростання масового безробіття – роботу втратили понад 40 млн. людей, у тому числі 17 млн. – у США, 7,5 млн. – у Німеччині, 4 млн. – в Англії, 3 млн. – в Японії тощо. [5]

 

1. Криза почалась з паніки на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 p., яка призвела до різкого і тривалого падіння курсу акцій і втечі європейських капіталів із США. Це був крах ринку цінних паперів. Краху передував спекулятивний бум середини 1920-х, під час якого мільйони американців інвестували свої кошти в акції. Банки широко кредитували купівлю акцій, а зайомщики розраховували швидко окупити затрати за рахунок скаженого росту цін. Дешевий кредит і зростаючий попит штовхав ціни вверх, що приваблювало все нових інвесторів, які бажали збагатитися на інвестиціях в акції. З 1924 р. по середини 1928 р. фондовий ринок США подвоївся, а за другу половину 1928 р. - зріс ще на 50 %. За три місяці перед серпнем 1929 р. він зріс ще на 25 %. Ейфорія на фондовому ринку стривожила ФРС. 1925 р. на початку буму облікова ставка становила всього 3 %, до 1928 р. її підняли до 5 %, але це не зупинило ейфорію ринку. У серпні 1929 р. ФРС підвищила облікову ставку до 6 %. І бульбашка фондового ринку луснула. Але крах на біржі був лише зовнішнім проявом кризи в економіці. За крахом фондового ринку настав спад виробництва. У провідних країнах падіння сягало 38 %.

Однією з головних причин економічної кризи, яка є  неминучою і необхідною умовою економічного циклу, вважають невідповідність між виробництвом (пропозицією) і попитом, тобто на ринку вироблених товарів було більше, ніж попиту на них. Це криза відносного перевиробництва і перенакопичення капіталу. Вийти з кризи звичними методами не вдавалося. Циклічна криза перевиробництва збіглася з структурною кризою і з нижчим щаблем так званої довгої хвилі розвитку капіталізму. Під довгими хвилями маються на увазі періодичні коливання економічної активності тривалістю 40-60 років. Такі коливання фіксуються з кінця XVIII ст. і на 1929-1933 pp. приходиться, як вважають економісти, четверта хвиля в найнижчій фазі. В ці періоди з інтервалом у 50 років проходить зміна технічної і технологічної бази економіки і розширення її на всі галузі господарства. Нова техніка і технології, створені в 20-30-ті роки могли забезпечити масове виробництво, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового виробництва потрібен був масовий покупець. Інша гостра проблема, виявлена кризою, - його небувало затяжний характер. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання.

Криза породила також небачене безробіття (у 1932 р. в 32 країнах зареєстровано 26,4 млн. безробітних), загрозу голоду для багатьох сотень тисяч людей, небезпеку стихійного виступу, повстання, тобто загострились соціальні проблеми, вирішення яких було можливе лише після зміни соціальних функцій держави.

Криза 30-х років, на відміну від  попередніх, охопила відразу всі країни світу і найбільшого удару зазнали ті з них, що були сировинними придатками індустріально розвинутих країн. Але це дало могутній поштовх до пошуку цими країнами шляхів забезпечення економічної незалежності.

Глибина і тривалість кризи визначались значною мірою тим ударом, якого завдали світовому господарству світова війна і дії держав-переможців після неї. Традиційні господарські зв'язки були порушені. Світова економіка була перевантажена борговими зобов'язаннями. Війна породила безпрецедентне зростання американської економіки і перетворила США у світового кредитора. Американські позики дозволяли Німеччині сплачувати репарації, які своєю чергою поверталися в США у вигляді платежів Англії та Франції за воєнними боргами. Вся світова економіка стала залежною від благополуччя американської економіки, але саме цього не було.

Криза відбилась і  на міжнародних відносинах. Митні  і торговельні війни загострили відносини між провідними країнами і паралізували їх здібність підтримувати світовий порядок. Цим скористалися агресивні держави. Першою з них була Японія, яка кинула відкритий виклик Версальсько-Вашингтонській системі, порушила Вашингтонські домовленості щодо Китаю, захопивши Маньчжурію. [6]

 

2. Найсильніше криза вразила США – найбагатшу країну світу. Там вона почалася з вересня 1929 р. й тривала 44 місяці. Обсяги втраченої через неї продукції оцінюються в більш ніж 300 млрд. дол. Порівняно з 1929 р. промислове виробництво під час кризи зменшилося в США на 46,2 % (майже вдвоє), в Німеччині – на 40,6 %, у Японії – на 36,7 %, у Франції – на 32,9 %, в Англії – на 23,8 %.

Промислова криза переплелася  з кризою в сільському господарстві, особливо вразила тваринництво. Так, у США в 1933 р. з метою виходу з кризи було знищено 6,4 млн. свиней, 10,4 млн. акрів посівів, 10 тис. персикових дерев, зерно спалювали в топках локомотивів, молоко виливали в річки. Фрукти, свинину тощо обливали гасом, викидали. Бідняки йшли до таких місць щоб підібрати те що вціліло, але їм не дозволяли туди наближатися. І все для того, щоб зберегти ціни на продукцію.

Контроль держави за промисловим і сільськогосподарським виробництвом був відсутній. Через це близько 1 млн. фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнювали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.

Криза охопила сферу виробництва, фінансову, кредитну систему, сферу грошового обігу, призвела до великої інфляції, спричинила масові розорення та банкрутства, які особливо сильно вдарили по банківській сфері - за роки кризи в США розорилася п'ята частина всіх банків. Більшість країн відмовилася від золотого стандарту, проводила девальвацію своїх грошей – у тому числі США.

Криза розвивалася нерівномірно: в США почалася в 1929 р., у Франції – в 1930 р. і т.д. Пік кризи в США був у липні 1932 р., коли сталеливарне виробництво скоротилося на 76%, автомобільне - на 80%, вугільна промисловість - на 59%, виробництво чавуну - на 79%,  добування нафти впало на 78%.

Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду. В основі невдач антикризових заходів уряду президента Герберта Гувера, лежала ілюзорна віра у здатність довільного саморегулювання ринку. Тому спочатку урядом використовувалися вже опробовані часом рецепти боротьби з кризою, такі, як посилення політики торгового протекціонізму. В країні було введено "сухий" закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом’якшити дію кризи. Цей захід мав протилежний наслідок – в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття "сухого" закону. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомоги безробітним. Свої міркування він обґрунтовував тим, що такий крок принизить "стійкість американського характеру". З кінця ж 1931 уряд перейшов до ряду більш активних, прямих дій з порятунку та підтримки на плаву великих банків, промислових, торгових фірм, транспортних компаній і великих фермерських господарств шляхом державного кредитування. Стали робитися і спроби державного регулювання процесу ціноутворення. Все це свідчило про деякий перегляд поглядів уряду на природу кризових явищ і головне - на місце і роль держави в системі господарських відносин. Однак і ці заходи адміністрації Гувера виявилися малоефективними, про що свідчило подальше поглиблення кризи, а разом з ним і наростання суспільного невдоволення невмілими діями уряду. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма і її здійснив новообраний президент Ф. Д. Рузвельт. [5]

Основні заходи Нового курсу: [1, с. 441-443]

1. Комплекс заходів для оздоровлення фінансово-банківської системи. Проведення банківської та фінансової реформ. Відкидаючи націоналізацію банків, Рузвельт очолив надзвичайний стан і закрив усі банки країни. Отримавши від конгресу необхідні повноваження, здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи одним банкам і ліквідуючи інші. Спеціально ухвалений Надзвичайний закон про банки передбачав поетапне відкриття банків залежно від їхніх функціональних можливостей. Після цього було проведено перший етап банківської реформи, складовою частиною якої стало страхування дрібних і середніх депозитів, що сприяло запобіганню банкрутства й підвищувало довіру.

Було проведено штучну девальвацію  долара (великомасштабні закупівлі  золота за цінами, що перевищували курс долара щодо золота), за якою золотий  вміст знизився на 41 %. Почався випуск срібних грошей, тобто в країні встановився біметалізм [3, с.393].

Через девальвацію долара розподіл доходів змінився на користь промислового, а не позичкового капіталу. Тим  самим були унеможливлені масові банкрутства в кредитній сфері, зменшилась заборгованість монополій  уряду, посилились експортні можливості США.

Для забезпечення справедливішого розподілу національного прибутку реформувалась система оподаткування - були підвищені ставки податків на надприбуток, спадщину і дарчі. 

2. Комплекс заходів для відновлення промисловості. В червні 1933 р. приймається закон про відновлення національної промисловості. Відповідно до нього підприємці кожної галузі повинні були добровільно об’єднатись і виробити «кодекси чесної конкуренції». Вони повинні були встановлювати розміри виробництва, визначати рівень заробітної плати і тривалість робочого дня, розподіляти ринки збуту між окремими конкурентами. Ті промисловці, що погоджувались брати участь у «чесній конкуренції», одержували від уряду фінансову допомогу та різні пільги. Кодекси підлягали затвердженню президентом США. Нова система регулювання взаємовідносин у промисловості увійшла в суперечність з антитрестовим законодавством, дію якого було тимчасово припинено.

Цей закон визначав форми  оподаткування і фонд громадських  робіт із зазначенням порядку  використання коштів цього фонду (програми фінансової допомоги безробітним).

Заходи по відновленню  промисловості в цілому справили благотворний вплив на господарські відносини. Державі протягом двох років  вдалося встановити досить дієвий контроль над промисловим сектором; при цьому спостерігався процес подальшої монополізації у цій ключовій для США сфері економіки, що влаштовувало також і найбільші монопольні об'єднання.

3. Заходи щодо відновлення сільського господарства. Закон про регулювання сільського господарства, був прийнятий Конгресом США навесні 1933 р., його суть полягала  в забезпеченні підвищення цін на сільгосппродукцію до рівня 1909-1914р.. Для цього передбачали такі заходи:

- скорочення посівних  площ і поголів’я худоби, за  що надавались компенсації та премії;

- фінансування фермерської заборгованості;

- кредитування фермерів.

У 1936 р. був прийнятий закон про збереження грунтів. Метою державного регулювання сільського господарства тепер стала боротьба за збереження родючості грунту. Фермерам виплачувалися премії за скорочення посівних площ або за введення сівозмін, які щадять землю. Одночасно здійснювався контроль за рівнем виробництва фермерської продукції.

4. Заходи щодо врегулювання трудових відносин. Ухвалення закону Вагнера, суть якого полягала у визнанні необхідності захисту робітниками своїх інтересів через професійні спілки і за допомогою укладання з підприємцями колективних договорів. За робітниками визнавали право на страйки. Адміністрація не могла застосовувати репресії за належність до профспілки і втручатись у внутрішні справи робітничих організацій. Судам ставилося в обов’язок розглядати скарги профспілок на порушення законів.

5. Заходи щодо соціальної підтримки. Закон про справедливі умови праці (1938), що дав федеральному урядові право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого тижня – 44 години. Закон остаточно заборонив дитячу працю.

У країні впроваджувався закон про соціальне забезпечення для надання допомоги вдовам, сиротам та інвалідам, страхування безробітних і пенсійне забезпечення (1936). Дія закону не поширювалася на людей зайнятих в сфері торгівлі і обслуговування.

3. Світова економічна криза глибоко уразила економіку Німеччини, що пояснюється в першу чергу її значною залежністю від іноземного капіталу. В 1932 р. об'єм промислового виробництва скоротився на 40 % в порівнянні з 1929 р., 68 тис. підприємств потерпіли крах. В 1932 р. потужності машинобудівної промисловості були завантажені на 27 %, автомобільної - на 25 %, будівництва - на 20 %. Кількість безробітних достигла 7 млн. чоловік. Промислова криза доповнювалася аграрною. На 60 % скоротилися обороти зовнішньої торгівлі. Прийшла в розлад кредитно-грошова система.[2, с. 191]

Сформований весною 1930 р. уряд Г. Брюнінга, прагнучи подолати кризу, ліквідував систему соціального страхування, ввів нові прямі і непрямі податки, підвищив ввізні мита на сільськогосподарські продукти і т.д. В грудні 1931 р. були понижені виплати по безробіттю, пенсії, зарплати державним службовцям. Уряд вторгався в систему тарифних договорів, наказуючи загальне зниження заробітної плати на 10-15 %, до рівня 1927 р. Одночасно обмежувалися демократичні права населення, рейхстаг поступово усувався від рішення державних справ, формувався такий стиль управління країною, за якого керівництво фактично знаходилося в руках вузької групи осіб при значному впливі військових чинів. У зв'язку з важким економічним станом Німеччина практично не могла виконувати план Дауеса [4, с. 367] .