Суспільно-історична роль “Руської трійці” у національному відродженні

 

 

 

4. “Русалка  Дністрова” – провідний альманах  “Руської Трійці”

 

“Творчість літературно-культурницького угрупування “Руська Трійця”, насамперед виданий ними альманах “Русалка Дністрова”, засвідчує появу прогресивних тенденцій в естетичній думці Галичини 30’х років 19 ст.”[5, ст.33] Це видання рішуче поривало з церковно-книжною літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і започатковувала нову літературу народною мовою і на народній основі. До її появи в літературі краю переважала церковно-схоластична “високоштильна поезія” та принципи шкільного класицизму. “Русалка Дністрова” відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських землях”[4, ст.147]. Шашкевич, Вагилевич і Головацький своєю “ Русалкою” впроваджували ідеали Романтизма[2, ст. 29- 30].

Найяскравіше їхні романтичні погляди відбилися у їх ліричній поезії. У розумінні суспільних явищ “Трійця” значною мірою відштовхувалась від позицій Просвітництва, але на діалектику людини і світу суб’єкта і об’єкта, часу і вічності, індивідуума і природи вони вже мали яскраво виражений романтичний підхід. У своїх творах вони пропагували цей підхід до тих явищ, які зображували. Їхня поезія, зокрема Шашкевича, значною мірою вплинула і спонукала до подальшого розвитку усю наступну західноукраїнську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив на нього польського, а можливо і німецького романтизму періоду “Бурі й натиску” через свою поезію діячі “Руської Трійці” знайомили своїх земляків з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності мистецтва, - але виявилось прогресивним для подальшого розвитку літератури у Західній Україні. Це була нова література на народній основі, і нерідко її героєм виступав сам народ, або його представник. Наприклад, ватажок народного повстання. “У творчості “Руської трійці”(найвиразніше у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать ватажка народних мас; романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, яка страждає у пошуках особистого щастя, і просвітительсько-романтичний тип сучасної освіченої молодої людини, яка прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу”[1, ст.336].

Вони вболівали за долю рідного  народу і піклувались його освітою, що їх самих робило схожими на романтичних  героїв, беззастережно відданих своїй  справі. Недаремно цю трійцю називають  “будителями Галичини”.Їхня діяльність була спрямована на розв’язання багатьох суспільно-політичних та культурних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, - М. Левицьким, І. Могильницьким, І. Снігурським. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у статті “Азбука і Abekado”, якою він вступив у т. зв. “азбучну війну”, що розгорілася в Галичині після появи у додатку до “GazetyLwowskie” “Rozmaitosciach” за 1834р. статті “Про запровадження польського абецадла у письменство руське” українського фольклориста і мовознавця Й. Лозинського. Свою позицію Шашкевич аргументував найбільшою відповідністю кирилиці до передачі фонетичних і граматичних особливостей української мови і, навпаки, - цілковитої непридатності для цього польського чи іншого латинського алфавіту. Шашкевич виступав на захист заокругленої кирилиці, яка мала поступово трансформуватися у “цивільний” шрифт. В цій статті він яскраво засвідчив своє ставлення до літератури: “Література будь-якого народу є образом його життя, його способу мислення, його душі; повинна вколоситися, вирости з власного народу і розквітнути на тій же самій ниві […], якщо будемо впроваджувати до слов’янської літературичужі звороти і чужий спосіб висловлення […], то будемо втручатись в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу”. Це був перший відвертий виступ на захист народності літератури на Галичині.

Виступи М. Шашкевича, Й. Левицького та деяких інших діячів припинили домагання ввести в українську мову латинський алфавіт. Я. Головацький писав: “Коли б в 30’х роках прийняли польське абецадло - пропала б руська індивідуальна народність, пропав би руський дух і з Галицької Руси зробилась би друга Холмщина”. [12, ст.176]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Зв’язки  “Руської Трійці” з іншими  слов’янськими діячами.

 

Навчаючись в університеті, діячі “Трійці” активно знайомились  з творами європейського відродження. Львів у той час був одним  із центрів слов’янської літератури та наукового взаємообігу. До їх послуг була бібліотека Інституту Оссолінських, читальний зал якої відкрився у 1832 р., та приватні колекції. Яків Головацький так писав про молоді роки Шашкевича: “Книгохранилища університетские і Оссолинського достарчали не мало поживи для єго все больше лакнучого духа”. Там вони мали змогу ознайомитись з творами Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф. Палацького й П. Шафарика. Особливо на їхню творчість вплинула романтична поема останнього “Дочка Слави”, з якої Вагилевич переклав українською мовою окремі сонети, та стаття того ж таки автора “Про літературну взаємність між слов’янськими племенами і говірками” (1836), на яку в свою чергу сильно вплинули преромантичні погляди Гердера. Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися історичними, етнографічними, філологічними творами сербських, чеських, польських, російських та ін. дослідників. Окрім цього їх також значною мірою цікавила література: творчість “української школи” у Польщі (Шашкевич переклав українською мовою уривок з поеми С.Гощинського “Канівський замок”), творчість Котляревського, Квітки-Основ’яненко, а також літературно-етнографічні збірки, які в той час видавалися на Східній Україні[7, ст. 83].

Окрім ознайомлення з  творами діячів слов’янського романтизму, гуртківці налагоджували і особисті стосунки з деякими з них. Вже на початку 1835 року, перебуваючи у Пешті, Яків Головацький близько зійшовся з сербськими діячами Георгієм Петровичем (завдяки якому побачила світ “Русалка Дністрова“), Теодором Павловичем, з хорватом Ф.Курелацом, а його наставником у вивченні слов’янських мов, літератур, фольклору та етнографії став Ян Коллар. Він також підтримував зв’язки з В.Ганкою, Я.Коларом, М.Максимовичем, О.Бодянським, І.Срезневським, П.Лукашевичем та П.Шафариком. З 1836 року розпочалося листування П.Й.Шафарика й І.Вагилевича. У своїх листах Вагилевич подав багатий фактаж стосовно української мови, її особливостей, розвитку та діалектів, зокрема галицьких. Взагалі Шафарику належить визначна роль у розвитку чесько-українських взаємин. Він листувався не лише з Вагилевичем, а й з С.Головацьким, О.Бодянським та Могильницьким. А також систематично публікував у журналі “Casopisceskegomuseuma” матеріалів з української етнографії, фольклору, палеографії.Вагилевич також листувався з Максимовичем та Погодіним. Шашкевич мав особисті зв’язки з В.Залеським, чеськими письменниками і вченими, на той час львів’янами, Я.П.Коубеком і К.Ф.Запом[3, ст. 129-130].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Нові ідеї надходили  з наддніпрянської України в Галичину і помалу запалювали окремих одиниць. Три молодих патріотичних священики — Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866) та Яків Головацький (1814-1888) заходилися біля воскресіння живої української мови, як мови літературної, і в Галичині. Три ці особи відомі в історії, як "руська трійця", а на чолі їх стояв М. Шашкевич. Вони склали збірника "Русалка Дністровая", але й своя духовна й урядова цензури видати його не дозволили, та Шашкевич таки не спинився й видав цього збірника року 1838-го в Будимі (Будапешті). Цією "Русалкою Дністровою" Шашкевич трохи розворушив своє громадянство, але більше тим, що й сам писав народною мовою, правда, дуже нечистою. Та Яків Головацький, як незабаром виявилося, був проти української мови, як мови літературної. Цього часу Австрія рішуче змінила свою пропольську національну політику, й стала підтримувати своїх "русинів" супроти поляків. Року 1848-го в Австрії вдарила революція, і при Львівському університеті вперше засновано катедру руської мови й літератури, й на неї обрано Якова Головацького. На жаль тільки, Головацький пізніше рішуче став на москофільський бік, свої виклади читав язичієм і пізніше не визнавав за нашою новою мовою жодного права бути мовою літературною — це мова тільки для домового вжитку. Але року 1857-го у своїй праці "Розправа о язиці южноруськім" Я. Головацький писав: "Це не самохвальба, бо й сторонські письменники, знавці мов, признають нашій мові краснозвучність та інші прикмети, що ставлять її вище понад другими слов’янськими мовами. Бандтке називає її найкращою поміж усіма слов’янськими, Міцкевич — між руськими язиками, Бодянський величає її поетичність та музикальність, і велить рівняти її з грецькою та італійською, Ковбек і Мацєйовський іменують її кращою від чеської, Раковецький жалує, що вона не стала пануючою в цілій Росії, а російський письменник Даль-Луганський признає їй першенство над великоруським народнім і книжним язиком". Так писав Я. Головацький замолоду, але незабаром зовсім перейшов на російський бік. І в кінці "руська трійця" таки розлетілася: дошкульно переслідуваний своїми о. Шашкевич рано помер († 1843), Головацький пішов на службу російську, а Вагилевич — на службу польську (став редактором польського журналу)... Москвофільство й полонофільство густою темрявою покривали тоді всю Галичину, і цієї темряви не міг освітити слабенький вогник Шашкевича. І це було тоді, коли в Україні голосно співав уже Т. Шевченко, — але він був "схизматик", тому до його віщої бандури в Галичині не прислухались і він тут якогось ширшого впливу довго не мав.

Цензура в Галичині, коли її року 1772-го забрала Австрія, також  існувала, але була своя, а не чужинецька, як це було в Україні. Австрійський уряд передав цензуру українських  творів Свято-Юрській митрополії у  Львові, а що ця митрополія була до кореня сполонізована, тому така "своя" цензура не була кращою від чужинецької. Особливо лютував і знущався над українським словом довголітній митрополит Михайло Левицький (1815-1854), пізніш кардинал. Цензуру провадив його родич о. Венедикт Левицький (1789-1851), ректор Львівської духовної семінарії, — цей часто знущався з українського слова. Так, він не допустив до друку збірки перекладу поезій Анакреонта. Року 1835-го цензура заборонила збірника М. Шашкевича "Зоря" (і він пропав) тільки тому, що писаний українською мовою.

В Угорщині цензура була легша, тому "українська трійця" постановила  видрукувати свого славного збірника "Русалка Дністровая" в Будапешті  і року 1836-го в грудні "Русалка" вийшла накладом 1000 примірників (на ній  зазначений 1837 рік), але в Галичину о. В. Левицький її не допустив і 800 примірників її знищили, а над М. Шашкевичем урядив суворе слідство. Він же року 1844-го заборонив у Львові передрук "Марусі" Квітки-Основ’яненка, ніби за незнаний у Галичині правопис та "незрозумілі галичанам наддніпрянські слова".

Список використаної літератури:

 

1.Нахлік Є.К, Нова  література в Західній Україні// Історія української літератури 19 століття. Кн.1. - Київ, 1995, - 163 с.

2.Кирчів Р.Ф., Етнографічно-фольклористична  діяльність “Руської Трійці”  - Киів,1990, - 178 с.

3.Шапірко І., “Руська  Трійця” і проблеми народної  освіти в галичині// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996, -  178 с.

4.Вальо М., Літературно-критичні  ідеї “Русалки Дністрової” і  розвиток літературно-наукової думки  на західноукраїнських землях у 30-40’х рр. 19 століття// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996, - 124 с.

5.Горинь В., Естетичні  погляди “Руської Трійці”(До  генези українського романтизму)// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996, - 356 с.

6.Стеблій Ф., “Руська  Трійця” в концепції українського  національного відродження М.Грушевського// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996, - 239 с.

7.Гольберг М.Я., Південнослов’янські  зв’язки “Руської трійці”// Міжслов’янські літературні взаємини. - Київ, 1961, - 214 с.

8.Журавська І.Ю., Франко  і розвиток чесько-українських  літературних зв’язків. - Київ, 1958 – 310 с.

9.Кирилюк Є.П., Український  романтизм у типологічному зіставленні  з літературами західно- і південнослов’янських народів(перша половина 19 століття). Сьомий Міжнародний з’їзд славістів. - Київ, 1973, - 268 с.

10.Франко І., Твори:  у 50-ти томах. Том 29. - Київ,1980, - 664 с.

11.Шах С., О.Маркіян  Шашкевич та Галицьке відродження. - Париж-Мюнхен, 1961, 190 с.

12.Комаринець Т.І., Ідейно-естетичні  основи українського романтизму. - Львів, 1973, - 221 с.

13.Бовсунівська Т., Феномен  українського романтизму. - Київ,1997, - 267 с.

14.Плющ П.П., Нариси  з історії української літературної  мови. - Київ,1958, - 567 с.