Судова реформа 1760-1763 рр.

Підкоморські суди були запроваджені в Гетьманщині указом Сенату від 10 травня 1763 р. для ведення земельних процесів. Підкоморські суди, як і земські, діяли в усіх судових повітах. До їх складу входили підкоморій і його помічник – коморник. Ці посади були довічні. До обрання підкоморіїв за Литовським Статутом залучалась лише шляхта, але в Гетьманщині на вибори запрошувались і представники духівництва, а в деяких полках – навіть представники від багатих міщан. За своїм становищем підкоморій вважався першою особою після полковника, а у відсутність останнього навіть заміщав його. Підкоморій обирав з числа шляхти коморника. Останній рідко брав участь у розгляді справ і не мав вирішального голосу.До компетенції підкоморського суду належали межові спори, які підкоморій вирішував переважно одноособово, а у найдрібніших справах одноособовим суддею міг бути коморник.17

Підкоморський суд розбирав конфлікти між землевласниками щодо спірних земель. Для ведення справ з полкових канцелярій направляли по одному канцеляристу до кожного підкоморія, де той залишався на весь час розгляду справ.

Підкоморський суд розглядав справи на місцях, тому спеціальних приміщень для судових засідань не було. Підкоморій жив у своєму помісті, куди й надсилалися справи з гродських і земських судів або від позивачів. Після розгляду та вирішення надіслані справи відсилались у той суд, з якого надходили. За Литовським Статутом підкоморські суди були тісно пов’язані з земськими, і, перш ніж надійти на розгляд у підкоморський суд, справи повинні пройти земський. Судовий розгляд справ підкоморськими судами відбувався, як правило, влітку. Справ у підкоморого було небагато і термін для їх розгляду він призначав за власним баданням. Апеляційною інстанцією для підкоморського суду був Генеральний Військовий Суд. Підкоморські суди були ліквідовані з встановленням намісництв, їх справи були передані до повітових судів та нижніх розправ. У 1796 р. вони були відновлені й проіснували до 1834 р., коли були створені межові суди.18

Взагалі у результаті судової реформи 1763 р. в Україні-Гетьманщині були створені три види судів за взірцем Литовського Статуту: гродські – для розгляду кримінальних справ, земські – для цивільних і підкоморські – для межових. Апеляційною інстанцією для цих судів були Генеральний Військовий Суд та гетьман. Таке розмежування судової компетенції давало змогу більш кваліфіковано і швидко вирішувати судові справи. Проте розділити судову та адміністративну владу так і не вдалося, оскільки полкові суди було тільки перейменовано на гродські, а по суті вони залишалися й надалі в руках полкової адміністрації. На посади земських суддів, підсудків і писарів, а також на посади підкоморіїв і коморників обирались знатні старшини, які перебували з іншими представниками шляхти чи заможного міщанства у господарських, службових чи родинних зв’язках. Таким чином, і після 1763 р. остаточного відмежування судової влади від адміністративної не відбулось.19

Слід сказати, що в цій системі не знайшлося місця для сотенних судів. У гетьманському універсалі з цього приводу досить чітко було сказано, що «Сотенні правління за установою цих земських і гродських судів не мають ні в які земські, гродські і підкоморські справи і розправи вступати між духовними і мирськими власниками та чиновниками будь-якого звання людьми».20

Натомісць їм залишалися повноваження, визначені спеціальними гетьманськими ордерами ще раніше (зокрема, від 1 квітня 1752 р. і 18 квітня 1760 р.), згідно з якими сотенні суди мали лише «між рядовими козаками в дрібних скаргах та суперечках словесну розправу чинити». Що ж до вагоміших спірних справ, то тут містилася вказівка сотенним правлінням «не вступати в інші справи, бо і між рядовими козаками бувають суперечливі справи, які потребують справжніх в земському чи гродському судах розправ, де і рядові козаки повинні судитися по справам земським і гродським».21

Спеціальним гетьманським розпорядженням чиновникам створених судів забезпечувалося досить високе становище в старшинській ієрархії. Зокрема, підкоморський суддя, або, як він часто іменувався в документах, «підкоморій», ставав другою особою в полку після полковника. За ним йшов земський суддя, а підсудки урівнювалися з бунчуковими товаришами. Земські писарі діставали рівного становища з полковими осавулами, а возні вважалися другою службовою особою в сотні після сотника. Усі ці судові чиновники при вступі на посаду приводилися до спеціальних присяг, форма яких була розроблена за вказівкою гетьмана К. Розумовського.22

Вищою апеляційною установою над створеними судами, згідно з Литовським статутом, ставав Головний трибунальний суд. До його складу з кожного судового повіту обиралися по два депутати, а також вводилися чотири духовні особи. Рішення цього суду вважалося остаточним і не підлягало оскарженню. Виняток становили вироки про позбавлення шляхетської честі і смертну кару. В подібних випадках останнє слово належало російському монархові.23

Розмежування компетенції між земськими, підкоморськими і гродськими судами не виключало фактів, коли за вирішення судових справ бралися інші органи. Неминучі при цьому непорозуміння та зволікання призводили до дедалі частішого втручання у судові справи царського уряду, який використовував цю обставину для обмеження судової влади на Гетьманщині в цілому.24

Рівно через рік після початку судової реформи К. Розумовський за спеціальним царським маніфестом був позбавлений гетьманської влади, що поклало край і його реформаторській діяльності. Водночас це призвело до остаточної ліквідації української держави, вибореної народом у Визвольній війні під проводом гетьмана Б. Хмельницького.25

Наслідками судової реформи 1760 – 1763 рр. у Гетьманщині можна вважати оптимізацію мережі судових установ, впровадження в їхню діяльність певних стандартів, поліпшення підготовки їх кадрового складу завдяки спеціалізації та перерозподілу повноважень владних інститутів. Зміна ролі гетьмана, Генерального Військового Суду та Генеральної Військової Канцелярії у сфері права відповідно позначилися на політико-правовій моделі Гетьманату. Все це зумовило більшу свободу пересічного мешканця тогочасного українського суспільства у захисті своїх законних інтересів, хоча мало на меті передусім закріплення домінуючого становища козацької старшини.26

 

1 Оксінь Т. П.  Такий різний К. Розумовський // Сіверщина. – 2010. – С. 32.

2 Кудін С. Центральні суди Гетьманщини (до 60-х років XIII ст.) // Закон і Бізнес, 1999. – С.15.

3 Омельчук В. В. Організація судівництва Гетьманату за правління Кирила Розумовського // Становлення та розвиток української державності: Зб. наук. праць. – К., 2009. – С. 41.

4 Шевчук В. Козацька держава. – К.,1995. – С.220.

5 Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський . – К., 1996. – С.343.

6 Василенко Н. П. Збірка матеріялів до історії Лівобережної України та українського права XVII-XVIII вв. – К.,1927. – С. 15.

7 Василенко М.Н. «Права, по которым судится малороссийский народ» як джерело державного права України XVIII ст. // Ювілейний збірник ВУАН на пошану акад. Грушевського. – К.,1928. – С. 234.

8 Міллер Г. Ф. Копія з листа до канцлера від Малоросійського гетьмана, графа Розумовського від 5-го грудня, 1754 року // Історичні праці про Малоросію та малоросіян. – М.,1864. – С. 86.

9 Ордер гетьмана Кирила Розумовського 16 квітня 1751 року про заборону вживати в Лівобережній Україні «суд по формі», а судити за «малоросійськими правами» // Тисяча років української суспільно-політичної думки. –  К., 2001. – С. 126.

10 Черкаський Ір. Ю. Судові реформи гетьмана К.Г.Розумовського // Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича  Багалія. –  К., 1928. – С. 388.

11 Когут З.Є. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760 – 1830. – К.,1996. – С. 259.

12 Окиншевич Л. Генеральна Старшина на Лівобережній Україні XVII-XVIII вв. // Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. – К.,1926. – С. 178.

13 З універсалу гетьмана Кирила Розумовського від 19 листопада 1763 року про заснування Статутових судів, надісланого до Лубенського полку // Тисяча років української суспільно-політичної думки. –  К., 2001. – С. 124.

14 Омельчук В. В. Державна політика Гетьманату щодо інституційного забезпечення судової реформи 1760–1763 років // Становлення та розвиток української державності: Зб. наук. праць. – К., 2008. – С.110.

15 Пашук А. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII–XVIII ст. – Львів, 1967. – С. 150.

16 Праці комісії для виучування історії західно-руського та українського права. – К.1926. – С. 163.

17 Романовський О. До історії бюджетного права Гетьманщини за Кирила Розумовського // Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія. – К.,1927. – С. 343.

18 Слабченко М. Ескізи з історії «Прав, по которим судиться малоросійський народ» // Ювілейний збірник на пошану Д. Багалія. – Київ,1927. – С. 367.

19 Універсал гетьмана Розумовського стосовно виборів сотників // Тисяча років української суспільно-політичної думки. –  К., 2001. – С. 127-129.

20 Луцик А. Діяльність земських і підкоморських судів на території України-Гетьманщини у другій половині ХVІІІ ст.

21 Струкевич О.К. Ліквідація політичної автономії України – Українська козацька держава. – Черкаси,1992. – С.119.

22 Миллер Д. Очерки из истории юридического быта старой Малороссии. Суды земские, гродские и подкоморские в XVIII столетии // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – 1896. – С. 98.

23 Кудін С. Судоустрій України кінця XIII – першої половини XIX ст.// Закон і Бізнес, 1999. – с.15.

24 Путро О.І. Гетьман К. Розумовський і судова реформа в Україні-Гетьманщині // Український археографічний щорічник. – К.,1993. – С.54.

25 Путро О.І. Гетьман Кирило Розумовський та його доба. – К., 2008. – С.164.

26 Черкаський Ір. Ю. Чи впливав Г. Теплов на гетьмана Розумовського? //  Ювілейний Збірник на пошану М. Грушевського. – Київ,1928. – С. 350.