Істрорія науки та техніки Київської Русі

За поширенням наукових і технічних знань Київська Русь стояла на одному рівні з передовими країнами Європи.
Першим засобом для обчислювання стали винайдені на Русі порахунки.
У них числа розбивалися на десятки за допомогою горизонтальних направлЯючих с кісточками. Вони стали незамінним помічником торговців, чиновників, прикажчиків і керуючих. Ці люди вміли користуватися рахунками просто віртуозно. Надалі такий необхідний пристрій проник і в Європу.







Знання з математики, елементарні розрахунки були необхідні для спорудження храмів і обмежувались до простих чотирьох дій, дробів і обчислювання процентів. Записувались також міри довжини, об’єму, від-
стані між містами. Робилися складні розрахунки для складання календарів і пасхалій.
У грошовій системі використовувались наочнообчислювальні засоби, наприклад абак (дошка для обчислення, що її відтворено на мініатюрі Радзивілівського літопису). Розвивалися в Київській Русі й знання з фізики.
В одному з «Шестодневів» (приписаному Василю Великому) йдеться про чотири складники — землю, вогонь, воду, повітря. Неважко збагнути, що маються на увазі агрегатні стани речовини: твердий, рідкий, газоподібний та плазма.
Саме цим і визначалися чотири форми матерії, доступні людському розуму, світло вважалося ідеальною формою матерії. Знання з хімії використовувалися для виготовлення смальти для мозаїк, скляних виробів, різнокольорових емалей, поліхромної поливи для кераміки.
Для фарбування тканин, шкір, розпису фресок, ікон, рукописів застосовувались різні фарби та барвники. Ремісники володіли знаннями про хімічні властивості розчинів і речовин (для обробки шкіри, хутра, виготовлення різних напоїв тощо).
На Русі був відомий так званий грецький вогонь — легкозаймиста речовина, яку кидали в спеціальних сфероконічних посудинах — своєрідних запалюваних бомбах. Наші предки через половців познайомилися з порохом, винайденим китайцями, але використовували його для залякування; власне вогнепальна зброя з’явилася наприкінці ХІІІ — на початку ХІV ст.
За астрологічним трактатом, вміщеним в Ізборнику 1073 р., що дійшов до нас, у центрі Всесвіту перебувала Земля, навколо якої оберталися кілька небесних сфер.
Окрім Сонця та місяця було відомо ще п’ять планет; решту відкрили вже після винайдення телескопа. Восьмою сферою вважалося нерухоме небо.
Деякі автори виділяли ще дев’яту сферу — зодіакальну (12 знаків, розчленованих зодіакальними сузір’ями). Літописи засвідчують увагу до небесних явищ (сонячні й місячні затемнення, комети та метеорити, північне сяйво, атмосферні явища).
Географічні описи давньоруських літописів охоплюють величезну територію від Гібралтара й Британії на заході до Уралу і півночі Західного Сибіру на сході, від Білого та Баренцового морів на півночі до Індійського океану і Південнокитайського моря на півдні та південному сході.
На Русі були добре відомі європейське Середземномор’я, Північна Африка, Мала Азія, Персія, Середня Азія, Індія. Давньоруські автори, безумовно, вважали Русь складовою тогочасного єдиного світу.
В літопису перелічено місця проживання всіх східно сло в’янських племен — по річках Дунай, Дніпро, Дністер, Буг, Десна, Сула, Прип’ять, Волга, Ока, озерах — Ільмень, Нево, Біле. Детально описується шлях «із Варяг у Греки» по Дніпру. Відомий і шлях по Волзі.
Особливою популярністю у пересічних людей користувалася «наука про живе». Хлібороби Київської Русі мали точне уявлення, коли саме орати, коли сіяти, коли збирати врожай, розуміли велику роль у вегетації рослин метеорологічних умов і вміли передбачати їх.
Вони знали надійні методи сприяння нормальному розвитку і росту рослин — угноєння, ретельність обробки ґрунтів, певні елементи селекції, щеплення дерев, сівозміна тощо.
Завдяки запровадженню нових технологій в сільському господарстві (рихлення та перегортання ґрунту), врожайність підвищувалась у 10—15 разів. Виникла плодонасіннєва система господарства. В ХІ—ХІІ ст. на Русі з’являється трипілля.
Для обробітку землі застосовувався залізний важкий колісний плуг. Після Х ст., коли було винайдено хомут, як тяглова сила під час оранки стали використовувати коня В ХІІ—ХІІІ ст. поширилися вітряки та водяні млини [5, с. 197]. Залізо з залізної руди видобувалося в сиродутних горнах зі штучним видуванням.
Сиродутні печі з ручними міхами, що топилися деревинним вугіллям, мали висоту 0,6 м та діаметр 0,35 м і часто розташовувались у земляних ямах. Цілодобова експлуатація акої печі давала до 500 кг заліза, причому близько 70—75% руди йшло у відходи [5, с. 204].
До кінця ХІІ ст. з’явилися доменні печі, на Русі їм відповідала домниця, в якій плавка йшла рівномірно, а руда використовувалась повністю.
З ІХ ст. посуд ліпився давньоруськими майстрами на ручному гончарному крузі. Пізніше на зміну йому прийшов важкий круг, а потім — нижній. Міські майстри обпалювали свої вироби в спеціальних гончарних горнах двох типів: двоярусних (простіших) та одноярусних (зі зворотним полум’ям, де досягалась температура 700—800° С). Останні витрачали менше палива.
Київська Русь успадкувала все багатство медичних знань доби язичництва. Знахарі, волхви, віщуни були, фактично, народними лікарями («лечцами»). Народні цілителі