Стародавня історія України

Стародавня історія  України

IV - середина III тис. до н.е. - розселення племен трипільської культури на території України;

V - VII ст. - Велике розселення слов'ян.

Історичне джерело — це носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і людини й відбиває той чи інший бік людської діяльності.

Археологічна культура — термін, уживаний для позначення спільності (комплексу) подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться до одного часу і поширені в певній місцевості.

Палеолі́т (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту існують різні думки (від 3 млн. до 100—150 тис. років тому). Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (10 000 — 12 000 років до Р. Х.).

Мезолі́т (грец. μέσος - середній і λίθος - камінь), Середня кам'яна доба – епоха кам’яної доби (12,000-7,000 до РХ), що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається назва епіпалеоліт.

Неоліт, Нова кам'яна доба (від грец. νέος - новий і λίθος - камінь) – новий кам'яний вік (X-поч.III тис. до н.е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам’яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом пов’язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.

Бро́нзова доба або бронзовий вік — історичний період, котрий прийшов на заміну енеоліту (мідна доба) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець IV — початок I тисячоліття до н. е.). Бронзова доба змінилася залізною добою у I тисячолітті до н. е.

Колоніза́ція — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їх заселенням.

 

Виникнення та розквіт  Київської Русі

882 р. - об'єднання північних та південних руських земель Олегом;

988 р. - запровадження християнства як державної релігії;

1019 - 1054 рр. - князювання Ярослава Мудрого в Києві.

Племінний союз- Союз племен у первісно-общинному суспільстві.

Князь (княгиня) — титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях. Споконвічно був спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття став даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.

Язичництво (з давньоруської мови «народ», або поганство від лат. paganus — «селянин; язичник») — будь-яка політеїстична релігія, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування, світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу). У сучасній науці слово "поганство" є лайливим по відношенню до не монотеїстичних релігій.

Христия́нство (від грец. Χριστός — «помазанник», «мессія») — один з напрямків єдинобожжя.

 

Київська Русь за часів  роздробленості. Галицько-Волинська  держава

 

1097 р. - Любецький з'їзд князів.

1187 р. - перша згадка назви «Україна» в писемних джерелах;

1199 р. - утворення Галицько-Волинської держави;

1238 - 1264 рр. - правління Данила Романовича;

1240 р. - захоплення Києва монголами.

Роздрі́бненість (англ. feudal fragmentation) — поділ держави на малі та великі володіння, які не мали централізованої влади.

 

 

Політичний устрій, соціально-економічний, культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави у  ІХ -ХІV ст.

1056 - 1057 рр. - створення Остромирового Євангелія.

1113 р. - укладення «Повісті минулих літ»;

1187 р. - створення «Слова о полку Ігоревім», перша згадка назви «Україна»

Бо́яри — Збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.

Смерд - член громади на Русі у ХІ-ХV століттях. Серед істориків існувало і існує два погляди на значення слова: 1) людина, позбавлена особистої свободи і власності, 2) вільний член громади.

Іко́на (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Били́ни (стари́ни) — народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру.

Літо́пис — історико-літературний твір у Київській Русі, в якому оповідь велася за роками.

Моза́їка (фр. mosaique, італ. італ. mosaiko, від лат. musivum, букв. присвячене музам; грец. μοΰσα — муза) — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів.

Фреска (від італ. affresco - свіжий) - живопис на сирій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до а секко (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.

Мініатюра (живопис) - невеличкий за обсягом твір в рукописах,книгах, на полотні тощо.

 

Українські землі у  складі Великого князівства Литовського та інших держав                          (у другій половині XIV - першій половині           XVI ст.)

1362 р. – битва на р. Сині Води;

1385 р. - укладення Кревської унії;

1449 р. – утворення Кримського ханства;

1471 р. - остаточна ліквідація Київського князівства;

1489 р. - перша згадка про українських козаків у писемних

джерелах.

Шля́хта (пол. Szlachta) — провідний суспільний привілейований соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві та Русі у 14 — 18 століттях.

Пáнщина — відробіткова рента, одна з форм земельної ренти при феодальному способі виробництва. Характеризується прикріпленням до землі безпосереднього виробника, особистою залежністю селянина від поміщика. Зміст визначається зобов'язанням селянина працювати якийсь час зі своїм інвентарем в господарстві феодала.

Магдебу́рзьке пра́во (німе́цьке (тевтонське) міське́ пра́во) — одна з найбільш поширених правових систем міського самоврядування у Центральній Європі у середні віки.

Магістра́т — у XIII—XIX ст. узагальнена назва (за Магдебурзьким правом) органів станового міщанського самоврядування і суду в деяких європейських державах (зокрема, й в Україні)

Цехи́ (нім. Zunft, також нім. Zech) — закриті корпоративні спілки, що складалися з членів, приналежних до одного або кількох зближених ремісничих фахів, поширені в містах Західної Європи починаючи з XI—XII століття.

Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIIІ століть.

 

Українські землі в  другій половині ХVІ ст.

1556 - 1561 р. - Створення Пересопницького Євангелія;

1556 р. - заснування князем Д. Вишневецьким на о. Мала Хортиця першої  Січі;

1569 р. - Люблінська унія. Утворення Речі Посполитої;

1596 р. - Берестейська церковна унія. Утворення греко-католицької церкви.

Українська шляхта — вищий суспільно-політичний, привілейований, провідний соціальний стан, аристократія в Давній Русі-Україні, Галицько-Волинський державі, Великому Князівстві Литовському, Речі Посполитій, Козацькій державі та інших державних утвореннях на теренах України.

Коза́к  (рус. козакъ, пол. kozak, рос. казак) — вільна озброєна людина, представник військового стану, воїн-найманець.

Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва реєстрові козаки.

Запоро́зька Сі́ч (інколи Запорі́зька Сі́ч) — військово-суспільний і духовний центр українського козацтва раннього нового часу. Головний осередок нереєстрового Війська Запорозького наприкінці 16 — середині 18 століття. Політично-адміністративний центр держави Війська Запорозького Низового з другої половини 17 — кінця 18 століття. Розташовувалася за дніпровими порогами, в сердній течії Дніпра. Протягом раннього нового часу існувало вісім Запорозьких Січей.

Коза́цька старши́на — військовий та адміністративний керівний орган Запорізької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України.

Клейно́ди (нім.Kleinod — скарб, коштовність) — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у 15—18 століттях.

Гре́ко-като́лицькі це́ркви — сучасна назва східних католицьких церков візантійської традиції. Означення «греко-католицька» дозволяє відрізняти її від католицьких церков інших традицій — передусім від римо-католицької церкви («латинський обряд»), а також від церков вірменського, сирійського та коптійського обрядів. Разом із останніми греко-католицькі церкви належать до східних католицьких церков.

Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст.

 

Українські землі в  першій половині ХVІІ ст.

1621 р. - Хотинська війна;

1637 - 1638 рр. - повстання під проводом Павла Павлюка,

Якова Острянина, Дмитра Гуні;

1632 р. - утворення Києво-Могилянського  колегіуму

 

Національно-визвольна  війна українського народу середини ХVІІ ст.

1648 р. - Жовтоводська, Корсунська та Пилявецька битви;

1649 р. - Зборівська битва.  Укладення Зборівського договору;

1651 р. - Берестецька битва. Укладення Білоцерківського договору;

1652 р. - Батозька битва;

1654 р. - укладення українсько-російського договору.

Ві́йсько Запоро́зьке — у XVI столітті офіційна назва козацького війська з центром у Запорозській Січі, а з середини XVII століття — української козацької держави на чолі з гетьманом. Через руїну всередині цієї держави, розділилося на Військо Запорозьке Городове — власне Гетьманщину або Наддніпрянську Україну та Військо Запорозьке Низове — Запорозьку Україну з Січчю.

Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини та Поділля

 

 

Українські землі в 60 - 80-ті рр. XVII ст.

1659 р. - Конотопська битва;

1667 р. - Андрусівський договір;

1681 р. - Бахчисарайський мирний договір;

1686 р. - «Вічний мир».

Руїна — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.

 

Українські землі наприкінці ХVІІ - першої половини ХVІІІ ст.

1708 - 1709 рр. - національно-визвольна акція гетьмана І. Мазепи;

1709 р. – Полтавська битва

1710 р. - ухвалення Конституції Пилипа Орлика.

1734 р. – заснування Нової (Підпільненської) Січі

Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

Малорусія — назва, що з'явилася на початку XIV ст. у Візантії для визначення західноукраїнських земель (Галицько-Волинська держава) з церковно-адміністративного погляду.

Малоросійська колегія — колегія Російської імперії, утворена 1722 року замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини.

Козацьке  бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —книжна, близька до народнорозмовної.

 

Українські землі в  другій половині XVIII ст.

1764 р. - остаточна ліквідація гетьманства;

1768 р. - Коліївщина;

1775 р. - остаточна   ліквідація   царським урядом Запорозької Січі;

1783 р. - царський указ про   закріпачення   селян

Лівобережної та Слобідської України.

Автоно́мія (грец. αυτος — «сам» і грец. νομος — «закон») — право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане якійсь частині держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом або конституцією.

Підпільненська Січ (Нова Січ) — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1734—1775 роках. Остання Запорозька Січ.

Задуна́йська Січ, Дунавецька Січ — військово-державна організація колишніх запорозьких козаків яка виникла після зруйнування царськими військами Нової Січі й ліквідації Запорізького козацького війська у червні 1775 року в нижній течії Дунаю. Запорожці оселилися спочатку на лівому березі, а потім турецька адміністрація переселила їх на правий берег.

Колії́вщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.

Пала́нка (від італ. palanca) — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі.

Зимі́вник – назва господарства, хутора у запорізьких, чорноморських і в частини донських козаків, де вони перебували, коли не було військових дій (особливо взимку).

 

Українські землі у  складі Російської імперії наприкінці

ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст.

1798 р. - вихід друком «Енеїди» Івана Котляревського;

грудень 1825 - січень 1826 рр. - повстання Чернігівського полку;

1830-1831 рр. – Польське повстання

1846 -1847   рр.  -  діяльність  Кирило-Мефодіївського товариства.

Промисло́ва револю́ція або промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва