Станово-представницька монархія у Франції

З розвитком цивільного обороту із загальної системи вищих королівських судів виділився Суд лорда-канцлера, який вирішував питання «по справедливості».

У XIV ст. загальні об'їзди втратили своє значення і поступилися місцем більш спеціалізованим роз'їзним комісіям, серед яких можна виділити Суди Ассізі (з розгляду спорів про переважне право володіння льоном), комісію у справах про заколоти та комісію з загальної перевірці в'язниць.

Підводячи підсумки, можна зробити висновок, що Франція, Німеччина, Англія - це світові держави з величезною віковою історією розвитку. У правових системах даних країн велике було значення римського права.

Феодальний шлях розвитку Англії, Франції, Німеччини був різним, обумовлений традиціями та особливостями кожної держави окремо. Соціально-класова структура держав була багато в чому схожа одна на іншу. Держава, в якій головне місце займали правлячі класи, що володіють більшою правоздатністю, ніж незаможні [5].

Процес формування, процес феодалізації, в цілому, у даних країн схожий, відмінності лише у тимчасових рамках завершення цих процесів. Однак, можна зробити висновки, що парламент виник в Англії як найважливіша частина державної організації, з певними повноваженнями і правилами діяльності. Навпаки, у Франції генеральні штати складалися повільно, по мірі того, як у королівської влади виникала необхідність в них. Ні регламенту, ні правил, ні порядку скликання генеральні штати, на відміну від англійського парламенту, так і не отримали. Рішення генеральних штатів не мали зобов'язуючого характеру для королівської влади. У той час як в Англії тільки парламент мав право вотувати нові податки, Генеральні Штати навіть не мали права реєструвати королівські укази. Згодом це право у Франції придбав особливий судовий орган - паризький парламент [5].

На відміну від країн Західної Європи, в Німеччині процес створення єдиного централізованого держави не був завершений. Тому і станово-представницькі органи не отримали великого розвитку. Німецький рейхстаг, що скликається регулярно, насправді був джерелом міжусобиць і нічим не допоміг центральної влади.

У Стародавньому Вавілоні Елліль, виступаючи в суді в якості свідка по звинуваченню Хумбаби у вбивстві людини не зміг підтвердити своїх свідчень. Якому покаранню він може бути підданий за неправдиві свідчення по «Законам Хаммурапі»? Порівняйте це покарання за неправдиві свідчення по «Законам Х II таблиць» в Стародавньому Римі [6].

Параграф третій «Законів Хаммурапі» говорить: (§ 3) Якщо людина виступила в суді для свідчення про злочин і слово, яке він говорив, не довів, а ця справа - справа про життя, то людина цей повинна бути убита [1].

Таким чином, Елліль може бути убитий, тому що обвинувачення Хумбаби у вбивстві людини, безсумнівно, є справою про життя.

За «законам Х II таблиць» у Давньому Римі неправдиві свідчення також каралося смертною карою (викритий скидався зі Тарпейської скелі). (VIII .23. Авл Геллі, Аттические ночі, XX. 1. 53) [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

У XII ст. королівська влада відчутно зміцнилася. Причин для таких змін було декілька. Потребу в сильній королівській владі відчували дрібні й середні феодали, які шукали захисту від можновладних сеньйорів. Неабияку роль при цьому відіграли економічні інтереси феодалів, їхнє прагнення збільшити прибутки. Однак прямий тиск на селян міг призвести до повстань. Тому якраз сильна держава й була покликана гарантувати безпеку землевласникам. Зміцнювали королівську владу й міста.

Проте їхній торгово-економічній діяльності перешкоджали митні пости на кордонах численних феодальних володінь, відсутність єдиної грошової одиниці тощо. Водночас міста й королі були надійними союзниками в боротьбі проти великих сеньйорів. За підтримку городяни щедро збагачували скарбницю короля грошима. Об’єднання населення міст навколо трону прискорила також загроза зовнішніх війн.

Водночас зі зміцненням королівської влади йшов процес становлення нових форм державної влади. Довкола короля формується королівська рада. До її складу, зокрема, входять канцлер (перший міністр королівства), скарбник (людина, яка відповідала за фінанси), маршал (головнокомандуючий королівським військом). Одночасно створюється чітка система судочинства, що постійно вдосконалювалася, також упорядковувалися королівські податки, зростала кількість чиновників на місцях.

Стани стають усе активніші у відстоюванні власних інтересів, що призводить до якісно нових взаємин між королем і підданими. У XIII-XV ст. виникають органи станового представництва.

Членство в них належало представникам дворянства, духовенства і городян. У кожній країні вони мали різні назви: кортеси в Іспанії, парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, рейхстаги й ландтаги в Німеччині, сейм у Польщі, Чехії та Литві, Державні збори в Угорщині тощо.

Як результат, у середньовічній Європі утвердилися станові монархії - форма феодальної держави, у якій поряд з королівською владою існує станове представництво.

Відомі випадки, коли дії органів станового представництва були спрямовані на обмеження королівської влади. Однак здебільшого їхні інтереси збігалися.

 

Список використаних джерел та літератури:

1.      Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. Т.1. Історія Стародавнього Світу. Відп. ред. Н.А. Крашеніннікова. - М., 2003. – Режим доступу: subject.com.ua/textbook/history/7klas_v/22.html

2.      Графський В.Г. Загальна історія держави і права. - М., 2005. – Режим доступу: pidruchniki.com/1263111356562/

3.      Давид Р., Жоффре-Спінози К. Основні правові системи сучасності. - М., 2006. – Режим доступу: pidruchniki.com

4.      Історія держави і права зарубіжних країн. / Відп. ред. - Доктор юридичних наук, проф. С.А. Чібіряев. - М., 2002. – Режим доступу: pidruchniki.com

5. Станова монархія [Електронний ресурс] subject [Інтернет-сайт]. – Режим доступу: subject.com.ua/textbook/history/7klas_v/22.html uris.org.ua/.../stanovo-predstavnit…

6.   Станова монархія [Електронний ресурс] br літератури [Інтернет-сайт]. – Режим доступу: www.br.com.ua ›