Сталінські репресії 30-х років ХХ ст. на Україні

Фізичне знищення громадян, світогляд яких відрізнявся  від комуністичного, було розпочато  відразу після більшовицького жовтневого перевороту 1917 р. Воно зачепило середовища видатних діячів і певні категорії населення та періодично сягало своїх піків. Нечуваних масштабів масові репресії відбувалися після штучного голодомору 1932-1933 років. Упродовж 1937-1938 рр. вони охопили всю країну [15, с.221].

"Велика чистка" 1937-1938 рр. охопила весь Радянський  Союз і була спрямована на  знищення реальних та уявних  ворогів Й.В.Сталіна, вселення в усі верстви населення страху та почуття незахищеності, рабської залежності та покори "великому вождеві". Смертний вирок ставав звичайним явищем і не підлягав апеляції. У кращому випадку, "ворогів народу" чекав тривалий термін ув'язнення в сибірських концтаборах.

Підготовку  цих заходів почали ще 1936 р. Від  жовтня 1936-го до лютого 1937-го провели перебудову каральних органів, сформулювали установку на "чистку" партійної, військової, адміністративної еліти від потенційної опозиції. 9 березня 1936 р. вийшла Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) "Про заходи, що унеможливлюють проникнення в СРСР шпигунських, терористичних, диверсійних елементів", 28 квітня 1936 р. – Постанова РНК СРСР "Про виселення з УРСР і господарське облаштування в Карагандинській обл. Казахської АРСР 15000 польських і німецьких господарств" та низка інших директив [13, с.154].

Другим етапом, березень 1937 – червень 1937 рр., було декретування тотальної боротьби з "дворушниками", "агентами іноземних розвідок", планування та розробка масових операцій проти "соціальної бази" потенційних  агресорів – куркулів, "колишніх" людей, представників національних діаспор тощо. 17 березня 1937 р. оприлюднили закон, який заборонив селянам залишати колгоспи без згоди адміністрації та без підписаної трудової угоди з майбутнім роботодавцем. Таким чином, законодавчо позбавили селян права на свободу пересування [8, с.278].

Третій етап, що тривав від липня 1937 до жовтня 1938 рр., ознаменувався декретуванням  і реалізацією масових репресивних  операцій – куркульських, національних, проти ЧСЗБ (члени сімей зрадників  батьківщини), інтенсифікацією боротьби з "військово-фашистськими змовами" в РККА, із "шкідництвом" у сільському й іншому господарствах [1, с.279].

Наймасовіша за всю радянську епоху "чистка" проти "ворогів народу", яку  теоретично обґрунтував нарком НКВС Микола Єжов та особисто схвалив Й.В.Сталін, розпочалася за наказом НКВС СРСР (№00447) 5 серпня 1937 року і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона тривала понад 15 місяців і була припинена постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року. За оцінкою політичних оглядачів, які досліджували цю проблему, саме цей наказ документально оформив найкривавіший виток сталінського терору [6, с.333].

За підрахунками, органами НКВС на території України  в зазначений період було заарештовано 279 тис. 126 осіб. Під дію наказу №00447 підпадали куркулі, інші антирадянські елементи, кримінальні злочинці. Протягом 1937 року особливо великих репресій зазнали селяни (71 тис. 452 осіб), інтелігенція та службовці (68 тис. 087 осіб) і меншою мірою робітники (2 тис. 519 особи). Водночас почали посилюватися репресії проти військовослужбовців, зокрема стосовно червоноармійців, молодшого та керівного складу РСЧА, прикордонних загонів (загалом 1 тис. 873 особи), співробітників НКВС (237 осіб). До так званої "вищої міри соціального захисту" (розстрілу) було засуджено 67 тис. 777 осіб [13, с. 412].

Протягом 1938 року кількість репресованих вищезазначених категорій дещо зменшилась (але значно зросла питома вага вироків до вищої  міри покарання): було заарештовано 41 тис. 344 селянина, інтелігенції та службовців – 23 тис. 251 особу. Однак зросли репресії проти військових - 2 тис. 424 особи. Кількість засуджених співробітників НКВС УРСР становила 970 осіб. Загалом до вищої міри покарання було засуджено 55 тис. 646 осіб. У цей час країну охопила хвиля "шпигуноманії", а також розкриття різного виду "троцькістського підпілля", сіоністів тощо [14, с.449].

Кількісні показники  арештованих, обвинувачених та засуджених у статистичних звітах 1937-1938 рр. подано за "політичним забарвленням" та за "характером злочину": належністю до контрреволюційних націоналістичних організацій, антирадянських партій, фашистських, церковних, сектантських та білогвардійських організацій, національних ліній (німецьких, польських, румунських та інших), куркулів, кримінальних злочинців, іншого контрреволюційного елементу [10, с.309].

За "характером злочину" виділені такі категорії, як: шпигунство, зрада Батьківщині, диверсія, тероризм, контрреволюційна агітація, повстанська контрреволюційна діяльність, шкідництво та інші.

Від загальної  кількості заарештованих протягом 1937 року українці становили 53%, поляки – 18,8%, німці – 10,2%, росіяни – 8%, євреї – 2,5% [15, с. 440].

Терор був тотальним  і охоплював усі верстви населення. У суспільстві ширилися доноси, взаємна  підозрілість і страх. Маси людей  брали участь у зборах і мітингах, вимагаючи страти "ворогів народу".

Головним наслідком  масових репресій було фізичне винищення  активної та інтелектуальної частини  нації і моральне розтління тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився у пам’яті людства під назвою Великого Терору.

Таким чином, до головних наслідків репресій 30-х  років можна віднести:

 

- тотальний  терор торкнувся всіх категорій  населення, були фізично знищені мільйони українців, унаслідок чого українська нація зазнала величезних демографічних втрат;

- занепад української  національної культури, інтелектуального  потенціалу української нації;

- деформація  морально-етичних відносин (насадження  атмосфери страху та абсолютної покори, заохочення доносів, соціальна незахищеність населення, формування тоталітарної свідомості);

- посилення  економічної і політичної залежності  України від центру;

- шляхом репресій  відбулося остаточне утвердження  тоталітарного режиму, абсолютної політичної влади Й.В.Сталіна [19, с.400].

Тирани всіх часів без вагань опускали меч  репресій на голови тих, хто пристрасним  словом чи життєвим прикладом міг  пробудити в гнобленого люду жагу до свободи і волю до боротьби. А  ось у звіриній ненависті до цілих народів, зокрема до українського, Й.В.Сталін не мав аналога в історії світової цивілізації.

Започатковане Леніним у 1918-1920 pp. і продовжене далі Сталіним у 20-30-х pp. тотальне нищення кращих сил української інтелігенції тривало фактично до самої смерті "вождя народів", тобто до 1953 р. Усе це стало причиною остаточного утвердження більшовицького тоталітаризму в Україні, яку зробили фактично безправною провінцією. [9, с.390].

Можна зробити  висновок, що умови життя населення  змінилися через втручання тоталітаризму в усі сфери життя. Особливо тяжкого удару зазнали селяни, політики та культурні діячі. Знищивши українську еліту, Й.В.Сталін зупинив процес українізації та поновив політику русифікації, що повернуло назад розвиток цієї важливої тенденції. Україна стала повністю залежною від центру. До всього цього треба додати величезні демографічні втрати. За підрахунками вчених, УРСР була однією з республік, на території яких проходили дійсно масові репресій проти населення.

Таким чином, Україна з її багатими ресурсами, наприкінці 30-х років ХХ століття в наслідок репресій перетворилася на сировинний придаток СРСР, в якому були суворо заборонені прояви національних особливостей населення. Саме через це, а також через багаточисельні жертви цей період називають однією з найстрашніших сторінок  української історії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення  найбільш активної та інтелектуальної  частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими, — т.зв. "членів сімей ворогів народу", сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. Вsy залишився в пам'яті людства під назвою Великого Терору.

Підсумовуючи  вищесказане можна дійти до таких  загальних висновків:

1. Репресії в Україні були цілеспрямованою політикою винищення соціальної бази українського національного руху.

2. Репресії призвели до страшних наслідків. Один лише голодомор 1932 – 1933 р. забрав близько 9 млн. життів; скільки ж українців загалом було розстріляно, замордовано в застінках НКВС та  померло в таборах невідомо й досі. 

3. Репресії в Україні були не “викривленням” ленінської політики, а її логічним продовженням, що витікала з самої суті радянської тоталітарної системи, яка, в свою чергу, спиралася на традиційний російський великодержавний шовінізм, що сягає ще часів Російської імперії.

У 30-х роках  у УРСР сормувався тоталітаризм, а саме сталінізм. У країні були в наявності всі ознаки «тоталітарної системи»:

1. Насильницьке встановлення однопартійної системи.
2. Знищення опозиції усередині правлячої партії, партійного і державного апарату.
3. Ліквідація системи поділу влади на 3 галузі: законодавчої, виконавчої та судової.
4. Знищення цивільних свобод.
5. Побудова системи всеохоплюючих масових громадських організацій, за допомогою яких забезпечується контроль над суспільством.
6. Уніфікація всього громадського життя.
7. Культ національного «вождя».
8. Масові репресії.

Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару  по усьому суспільству. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері  страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Україна зазнала  величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд. Засобами репресій в Україні утвердився сталінський тоталітарний режим.

Більшовицька  ідеологія і практика комуністичного будівництва принесли

нашому народу незліченні страждання, висвітлення  питання репресій в Україні є тому неспростовним підтвердженням, як підтверджує воно і правильність того шляху, який обрала Україна наприкінці ХХ століття – шляху побудови самостійної, незалежної, соборної Української держави.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953 рр. / І. Білас. – К.:Либідь, 1994.-432 с.
2. Белади Л. Сталин / Л. Белади. - М.: Изд-во полит. літ-ри, 1990.- 413 с.

3. Бондаренко В.В. Развитие общественного хозяйства колхозов Украины в годы довоенных пятилеток: [монографія] / В.В. Бондаренко. – К.: Изд-во Акад. наук УРСР, 1957.- 442 с.

4. Бут А.Экономическая контрреволюция в Украине в 1920–1930-е годы ХХ века: от новых источников к новому осмыслению / А.Бут. – Донецк, 2000.- 256 с.
5. Вестник Московского университета. Серия. История. – М., 1989. – №4 – 54 с.
6. Ветеев В.Оправданию не подлежит / В. Ветеев, В. Панов – М., 1989.- 467 с.
7. Волкогонов Д. Триумф и трагедия / Д. Волкогонов. - М., 1989.- 333 с.
8. Ганжа О. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917–1927 рр) / О.Ганжа. – К., 2000.- 345 с.
9. Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття. Нариси політичної історії / Т.Гунчак . – К.: Либідь, 1993.- 412 с.
10. Даниленко В. Сталінізм на Україні: 20–30-і роки / В.Даниленко,                Г. Касьянов, С. Кульчицький. – К., 1991. – 378 с.
11. Данилов А. История России ХХ век / А. Данилов, Л. Косулина . - М. 1998. - 476 с.

12. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. -  К., 1976. - Т. 1. – 20 с.

13. Кравченко В.І. Україна у 20–30 роки ХХ ст. Мовою документів та очевидців / Ю.М.Красноносов, П.П.Панченко, А.І.Перепелиця . – Донецьк, 2002.- 465 с.
14. Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні / З.Г. Лихолобова. – Донецьк, 1996.- 545 с.
15. Медведев Р. О Сталине и сталинизме / Р. Медведев. - М., 1990. – 447 с.
16. Нікольський В. Національні аспекти політичних репресій 1937 р. в Україні / В. Нікольський. - Укр. іст. журн. – 2001. №2. – 34 с.
17. Поспелов П. История КПСС / П. Поспелов. - М., 1965. – 675 с.
18. Табачник Д. Останній бій командарма // Робітнича газета. – 1988. – 312 с.
19. Щетинов Ю. Режим личной власти: к истории формирования – Реабілітовані історією. АН України / Ю. Щетинов. – Київ-Полтава, 1992.- 415 с.