Сталінські репресії 30-х років ХХ ст. на Україні

 

Міністерство  освіти та науки України

ДЗ  «Луганський національний університет  імені Тараса Шевченка»

Інститут  історії, міжнародних відносин і  соціально-політичних наук

Кафедра історії України

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з історії України  на тему

«Сталінські репресії 30-х років ХХ ст. на Україні»

 

Студентки ІІІ курсу А групи

напряму підготовки 6.020302 «Історія»

спеціальності «Історія»

Реваги К.В.

 

 

Керівник: доцент кафедри історії України, к.і.н., доцент Анпілогова Т.Ю.

 

Національна шкала ________________   

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

 

                                         Члени комісії (підпис)               (прізвище та ініціали)

                                                                                                                                                           (підпис)             (прізвище та ініціали)

                                                                                                                                              (підпис)             (прізвище та ініціали)

 

 

 

 

 

м. Луганськ – 2013 рік

 

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І  Причини та передумови політичних репресій в Україні …………….6

РОЗДІЛ ІІ Найвідоміші справи проти українського населення..……………….10

РОЗДІЛ ІІІ Наслідки репресій 30-х років ХХ ст……..………………………….18

ВИСНОВКИ………………………………………………..………………………24

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………..……………….26

 

ВСТУП

Репресії в  Україні є однією з найстрашніших  сторінок в історії нашого народу.

Актуальність теми полягає у тому, що дослідження епохи сталінізму, масових репресій 1930 рр., викриває весь трагізм тієї епохи та не дає сучасному поколінню забути про жертви репресій – десятків тисяч безневинних людей. Довгий час з політичних причин цей злочин проти народу – репресії – замовчувався, вченим не було доступу до архівних документів тієї пори, тому узагальнення існуючих досліджень цієї проблематики вважаємо також досить актуальним.

Проблема реальної спрямованості та кількісних параметрів політичних репресій радянських часів значною мірою ще й досі залишається "білою плямою" в історичній науці. За матеріалами розпорядчих документів, чекістських доповідних у інстанції, оперативно-статистичної звітності, обвинувальними висновками, уже близько двадцяти років, крок за кроком відновлюється страшна правда про багатолітній злочин проти власного народу під гаслами боротьби з "ворогами народу".

30-і роки ХХ ст. увійшли до історії нашої держави як дуже складні і драматичні. Соціально-економічні і політичні перетворення, що здійснювалися протягом цього часу в Україні (утворення СРСР у 1922 р., прийняття нового тексту Конституції УСРР 1937 р.) були направлені на встановлення тоталітарного режиму, зміцнення адміністративних методів керівництва.

Предметом дослідження є масові репресії 1930 років на території СРСР, союзних республік, їх передумови, проведення, кількість репресованих, причини репресування, каральні органи, які здійснювали репресивні заходи.

Об’єктом дослідження є процес створення тоталітарного суспільства в УСРР.

Мета даної курсової роботи – дослідити причини, найвідоміші справи та наслідки масових репресій у 1930-і роки.

Завданнями даного дослідження  є:

1. Дослідити причини та передумови репресій.
2. Окреслити найвідоміші судові процесина Україні.
3. Визначити наслідки репресій для України.
4. Зробити висновки, щодо становища Радянської України у 30-х роках ХХ століття

Хронологічні межі дослідження охоплюють 30-і роки ХХ століття.

Теріторіальні межі данного дослідження охоплюють сучасні кордони України.

Історіографія роботи. Впродовж майже півстоліття тема репресій привертала увагу вітчизняної та світової громадськості, починаючи ще з історичної доповіді Хрущова на ХХ з'їзді КПРС про культ особи Сталіна.

Історичні праці, які відносяться до проблеми масових  репресій в Україні 30-х років ХХ ст., відповідно до їх змісту та стилю написання можна поділити на три великі групи.

До першої можна  віднести праці радянських істориків  та дослідників, що виступали з позиції  марксистсько-ленінського вчення з  національного питання. До них можна віднести працю П. Поспєлова «История КПСС» 1965 року [17].

 До другої  групи доцільно віднести праці  зарубіжних істориків, чиї погляди,  не обмежені певними ідеологічними  установками, характеризуються великим  плюралізмом думок та поглядів  на проблему більшовицького терору в Україні загалом і масових політичних репресій зокрема. Такою, наприклад, є праця угорського вченого Л.Беладі «Сталін» [2].

До третьої  групи досліджень ввійшли роботи сучасних вітчизняних науковців, що прагнуть з нових позицій переосмислити події минулого. Це в першу чергу роботи А. Бут, О. Ганжи, А. Данилова, В. Кравченка, Д. Табачника та багатьох інших [4, 8, 11, 13, 18].

Якщо проаналізувати видану на данному етапі літературу, можна дійти висновку, що для досліджень останніх років характерні розкутість теоретичних міркувань, об'єктивність, оригінальність наукових підходів, використання нових джерельних пластів, у тому числі зарубіжних, чого не можна сказати про літературу радянських часів, яка була пронизана ідеологією.

Оцінюючи в  цілому стан наукової розробки теми, слід зазначити, що окремі її аспекти залишаються недостатньо опрацьованими. Насамперед, це стосується спеціальних історіографічних досліджень репресивної політики 30-х років ХХ століття відносно різноманітних категорій населення України в цілому, де давалось би систематичне висвітлення історії політичних репресій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ПРИЧИНИ ТА ПЕРЕДУМОВИ РЕПРЕСІЙ.

Наприкінці  20-х - на початку 30-х років ХХ століття політична система Радянського Союзу, зберігаючи зовні всі атрибути демократії, фактично перетворилася на тоталітарну, яку дослідники називають режимом особистої влади Й.В.Сталіна або сталінщиною.

Тоталітарний режим базувався на цілій системі монополій: монополії більшовиків на політичну владу, на ідеологію, на керівництво економікою.

Більшовики  усунули з політичної арени всі  інші політичні партії. В Україні  була заборонена діяльність лівих есерів, комуністів-боротьбистів, української  комуністичної (укапісти) та інших партій, які пропонували альтернативні  шляхи розвитку. Боротьбисти, зокрема, висловлювалися за самостійність України у рівноправному союзі з іншими соціалістичними республіками.

Починаючи з  грудня 1922 р. вищий представницький  орган України - з'їзд рад - став однопартійним - більшовицьким. Відбулося об'єднання комуністичної партії з державним апаратом: ключові посади у владних структурах могли належати лише членам правлячої комуністичної партії. Більшовики встановили повний контроль над усіма організаціями, громадськими об'єднаннями. Опорою влади стали профспілки і комсомол [9, с.236].

У суспільстві  утвердилася монополія комуністичної  ідеології: право на істину визнавалося  лише за марксизмом. Значну роль у насадженні офіційної ідеології відігравала  цензура, завдяки якій більшовики контролювали всі засоби впливу на духовне життя - пресу, радіо, освіту, культуру. Функції цензури виконувало спеціальне управління - Головполітосвіта, яке співпрацювало з органами Державного політичного управління (ДПУ).

Тотальний контроль над засобами масової інформації дозволяв маніпулювати свідомістю населення, зводити брехню на державний рівень.

Радянська влада  переслідувала віруючих, релігійні  конфесії.

У ході форсованої індустріалізації і насильницької  суцільної колективізації відбулося  одержавлення усіх форм власності, утвердження командно-адміністративних методів керівництва економікою. Партійно-державний апарат встановив монопольний контроль над економічною сферою, що і стало фундаментом тоталітарного режиму.

Таким чином, у  країні встановилася диктатура більшовицької партії, її органи перебрали на себе всі функції державної влади. На XVI з'їзді ВКП(б) (1930 р.) проголошено: "Наша партія керує всіма організаціями пролетаріату і всіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства..." [10, с.198].

 На вершині партійно-державної системи влади знаходився Й.В.Сталін. У Радянському Союзі склався культ його особи.

Партійний і  державний апарати формувалися  на принципах особистої відданості, готовності виконувати будь-який наказ зверху. У 20-30-ті рр. керівниками України були люди, які сумлінно виконували волю Й.В.Сталіна. Так, ЦК КП(б)У очолювали - Л.Каганович (1925-1928 рр.), С.Косіор (1928-1938 рр.), М.Хрущов - з 1938 р.

Невід'ємною  частиною тоталітарної системи влади був репресивний апарат, який повинен був тримати суспільні процеси під жорстким контролем, знищувати будь-яку опозицію сталінському режиму, будь-які прояви інакомислення. Знаряддям здійснення репресій були каральні органи ДПУ, підпорядкованого наркомату внутрішніх справ (НКВС). (У 1934 р. замість ДПУ створено Головне управління державної безпеки) [9, с.176].

Органи ДПУ - НКВС розгорнули масові жорстокі репресії проти всіх прошарків населення.

Масові репресії були захисною реакцією та способом існування тоталітарного режиму, оскільки за наявності широкої опозиції та відсутності страху в підлеглих цей режим не зміг би забезпечити свого функціонування.

Ідейним обґрунтуванням масового терору стала теорія Й.В.Сталіна про неминуче загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму та необхідність у зв'язку з цим посилення пильності і боротьби проти "ворогів народу".

Каральні органи посилювали пошук "ворогів народу", "контрреволюціонерів", "ворогів  соціалізму", збільшувалися масштаби насильства. Репресії здійснювалися антиконституційними позасудовими "трійками" у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного управління внутрішніх справ і прокурора області. Вироки виносилися без свідків, без захисту, і навіть без підсудного. Найбільшого масштабу репресії досягли у другій пол. 30-х рр., набувши характеру масового терору. Упродовж 1937-1941 рр. (п'ятирічка великого терору") у таборах НКВС було ув'язнено 5 млн. 172 тис. 688 осіб, що у 2,2 рази більше, ніж за попередні п'ять років [13, с.335].

В Україні репресії здійснювалися в особливо страшних розмірах: сталінський режим прагнув  знищити рух за самоствердження  української нації'. Пленум ЦК ВКП(б) у листопаді 1933 р. дійшов висновку, що "на Україні основною небезпекою є український буржуазний націоналізм", і поставив за мету "завдати нищівних ударів по націоналістичним петлюрівським елементам, які засіли в різних ділянках соціалістичного будівництва, а особливо в будівництві української соціалістичної культури". Це рішення пленуму разом з положенням Й.В.Сталіна про загострення класової боротьби стало основою масового терору в Україні [12, с.15].

Можна виділити основні напрями масових репресій в Україні:

• Репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933 рр.).

- Боротьба з "підпільними націоналістичними організаціями".

- Репресії проти членів КП(б)У, яких звинувачували в "українському буржуазному націоналізмі", у "ворожій діяльності", у "відсутності пильності", в "троцькізмі" і т.ін.

- Боротьба з "націоналістичними елементами" в Академії наук України.

- Боротьба проти релігії і церкви.

- Гоніння проти українських письменників, діячів мистецтва.

- Чистка військових кадрів: був повністю знищений штаб Київського військового округу на чолі з Й.Якіром, репресовано 150 чоловік командного складу Харківського військового округу на чолі з І.Дубовим.

Мета сталінських  репресій:

-Знищення будь-якої, навіть потенційної опозиції;

-Придушення  національно-визвольного руху;

-Знищення старої  «партійної гвардії», усіх, хто міг пролити світло на минуле Й. Сталіна;

-Переслідування  і знищення всіх представників  колиш¬ніх політичних партій, заможних  верст населення;

-Зняття соціальної  напруги в суспільстві, знищення  «стрілочників» — представників  бюрократичного і партійного апарату, на яких перекладали відповідальність за прорахунки Й.В.Сталіна та його оточення [14, с.97].

Таким чином, наприкінці 20-х – на початку 30-х років в  Україні, як і в усьому СРСР, встановилася тоталітарна форма правління. Утвердилася  монополія правлячої партіі на всі сфери життя. Репресії – це своєрідний спосіб існування цієї системи, тому що вона не може існувати за наявності опозиції. Тому репресії стали необхідним компонентом тоталітарної системи, яка склалася на той час.

 

 

 

РОЗДІЛ 2

НАЙВІДОМІШІ СПРАВИ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

Індустріалізація й  колективізація вели до дедалі більшого зосередження влади у Москві. На Україні це означало, що мрії, ілюзії та вже досягнуті успіхи в самоврядуванні, що характеризували сповнені надій 20-ті роки, були приреченими. Систематично знищуючи майже всі аспекти автономності, Й.В.Сталін прагнув перетворити республіку просто в адміністративну одиницю Радянського Союзу. І кожний, хто ставав на його шляху, підлягав ліквідації.

На першому  етапі наступу Й.В.Сталіна проти потенційної опозиції на Україні (реальний опір йому був дуже слабким) основною мішенню стала стара українська інтелігенція, особливо та, що була пов'язана з національними урядами та небільшовицькими партіями 1917–1920 рр., а також видатні діячі культури й науки. ОДПУ, фабрикуючи «таємні антирадянські організації», застосовуючи фізичний і психологічний терор, змушувало своїх жертв визнавати своє членство в них на широко висвітлюваних у пресі показових процесах. У такий спосіб політична поліція виправдовувала покарання засуджених, дискредитуючи всіх, хто поділяв їхні погляди, й готуючи грунт до наступних арештів [9, с.344].