Союз Гетьманату з Московською державою

Тим часом у південній Білорусі Іван Золотаренко запроваджував козацький устрій. Тут українці та білоруси створили кілька білоруських полків, зокрема Білоруський, Бихівський, Чауський та ін. Виникла реальна можливість утворення українсько-білоруської федерації або окремої Білоруської козацької держави. Але це викликало невдоволення царя, який намірявся приєднати всю Білорусь до Московії навіть без куцої автономії.

Восени 1654 р. воєнні дії розпочалися  й на території України. У середині листопада 30-тисячна польська армія  вдерлася на Брацлавщину. Похід тривав до весни 1655 р. Його наслідком стало  спустошення Поділля: до середини лютого було зруйновано майже 50 міст. У грудні 1654 р. польське військо об'єдналося з 30-тисячною татарською ордою, яку  вів новий кримський хан Мухамед-Гірєй IV. Він, як і більшість мурз, категорично не сприйняв українсько-російський договір 1654 р. (Попередній хан, Іслам-Гірей III, який займав прихильнішу до України позицію, раптово помер улітку 1654 р., за деякими даними був отруєний.) 25 січня польсько-татарсько-ногайське військо підійшло до Умані та обложило її. На допомогу Іванові Богуну, який керував обороною Умані, вирушили козацькі загони Хмельницького й 10—12-тисячне московське військо. Це змусило польсько-татарське командування зняти облогу й повернути армію назустріч українсько-московським силам.

29 січня 1655 р. польсько-татарське  військо оточило українсько-московський  табір під Охматовом (нині Черкаська обл.). Облога тривала кілька днів і була тяжкою для обох сторін. Особливо дошкуляли люті морози, а в голому степу не було чим палити багаття, важко було сховатися від пронизливого вітру. Не випадково сучасники називали місце бою «полем дрожі», або Дрижополем, а битву під Охматовом — Дрижопільською битвою. Хоча дана баталія знесилила обидві сторони, однак Охматівська битва завершилася з перевагою українського війська.

Навесні 1655 р. Богдан Хмельницький вирушив із військом через Поділля на Галичину. Мета походу — визволити від польського панування західноукраїнські землі та об'єднати Україну в її етнічних кордонах. На початку серпня військо зупинилося під Кам'янцем-Подільським. Під час облоги міста гетьман прийняв шведського посла. Той повідомив про вступ 9 липня Швеції у війну проти Польщі. Хмельницький, зі свого боку, обіцяв шведському королю оружну допомогу. 29 вересня 1655 р. українська армія, поряд з якою діяв невеликий корпус московських військ, вщент розбила коронного гетьмана Станіслава Потоцького під Городком, що за 25 км від Львова. Внаслідок цієї перемоги було визволено значну частину Західної України. Того самого дня українська армія підійшла до Львова та обложила його. Розуміючи, що штурм завдасть тяжких втрат не тільки мешканцям міста, а й війську, що львів'яни мали б присягати цареві Олексію, Богдан Хмельницький відмовився витрачати сили на тяжку облогу і погодився на переговори з львівською владою. Невдовзі гетьман отримав викуп і відступив від міста. З-під Львова Богдан Хмельницький послав частину свого війська на чолі з наказним гетьманом Данилом Виговським (братом генерального писаря Івана Виговського) на Люблін. Цей похід був успішним. Взявши Люблін (вистояв тільки люблінський замок), а у ньому велику здобич, козаки повернулися до Хмельницького. Ходили також українські війська під Замостя, але й цього разу місто не вдалося взяти.

Після битви під містечком Озерна 22 листопада 1655 р. було укладено угоду між гетьманом і кримським ханом. Вона передбачала невтручання Криму у війну України й Московії проти Польщі. Договір дав можливість уникнути татарського нападу на українські та московські землі. Отже, незважаючи на складність ситуації, літньо-осіння кампанія 1655 р. для українсько-московського війська в Україні завершилася цілком успішно.

Згодом, у 1656р. було підписане  Віленське московсько-польське перемир'я в Чигирині, яке було сприйняте як брутальне порушення договору 1654 p., власне, як зрада з боку царя. Гетьман вирішив шукати нових союзників проти Польщі.

                                 Висновки

Вести розмову про українсько – московські відносини в VXII столітті одночасно легко й важно. Легко з огляду на те, що на сьогоднішній день в таких галузях науки як: історичні, політичні, філософські, економічні існує величезна кількість праць які прямо чи опосередковано об’єктом свого дослідження визначили Українську національну революцію середини VXII століття. Започаткувалася ця традиція ще у козацьких літописах. З іншого боку важно тому, що до сьогодні дослідники не знайшли загальноприйнятої відповіді на питання: який характер носили ті договори, що українська держава укладала з іншими кранами скажімо в ході Української національної революціі  VXII.

Якщо провести паралель між  тими часами і сьогоденням, то, на мою  думку, не багато що змінилося з тих  часів. А саме перед нашою державою знову стоїть вибір: бути в Європейському  союзі або ж обрати Митний союз з Росією. Одназначно, зараз сказати  не можна, що ж саме буде краще для  нашої країни.

Суперечки та дискусії можна  вести безкінечно. Наша країна завжди намагалася здобути незалежність і  вона її отримала. Тому, я сподіваюсь, що з плином часу ми не втратимо те, що маємо та здобудемо щось нове, що возвеличить нашу державу.

    Список використаної літератури

1. Союз Гетьманату з Московською державою// http://istoriya.com.ua/soyuz-getmanatu-z-moskovskoyu-derzhavoyu.htm
2. Історія України / Українсько – московський договір 1654р. Продовження визвольної війни// http://ukrmap.su/uk-uh8/311.html
3. Оглобин О. Проблема державної влади на Україні за Хмельниччини  й Переяславська угода 1654 року// «Студія з історії України. Статті і джерельні матеріали». – Ч. III. Українська гетьманська-держава. – Нью-Йорк – Київ – Торонто,1995.- 419с.