Союз Гетьманату з Московською державою

 

                    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «Придніпровська  академія будівництва та архітектури»

                           Кафедра українознавства

 

 

 

 

 

 

                                                     Наукова робота

 

              На тему : «Союз Гетьманату з Московською державою»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:                                                                ст.гр.ЗУК-13 Телегіна М.В.

Перевірила:                                                                                       Волкова С.П.

 

 

 

 

                                       Дніпропетровськ 2013

 

                                                                        План

1. Вступ
2. Розділ 1. Відносини між Українською державою та Московією.

Розділ 2. Українсько-московська міждержавна угода 18 січня 1654 р.

1. Текст договору
2. Переяславська рада

           Розділ 3. Перебіг воєнних дій проти Речі Посполитої в 1654—1655 pp.

3. Висновки
4. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             

                                          Вступ

Боротьба українського народу за своє соціальне, національне, релігійне та культурне визволення є однією з найяскравіших сторінок його історії.

На сучасному етапі, з  утворенням незалежної держави України, ми, молоде покоління, повинні чітко  усвідомлювати і знати історію  своєї держави, початки її державотворення  та тернистий шлях до незалежності. Варто не забувати її славних героїв, досліджувати їх діяльність, з’ясовувати  причини їх вчинків, правильно мотивуючи  їх.

Відносини Української держави  з Московією.

Причини укладення російсько-української міждержавної угоди 1654 р., Оцінку угоди істориками та власне бачення даної події;

Міжнародне та внутрішнє становище України у 1654-1657 рр.;

В 1857 р. появилась монографія М. Костомарова "Богдан Хмельницький", написана переважно на основі польських  друкованих джерел і народних українських  пісень, які автор уважав за джерело  не меншої ваги, ніж літописи і документи, бо вони показували, як сам народ  дивився на історичні події і  як їх оцінював. М. Костомаров першим побачив  у визвольній боротьбі прагнення  до політичної незалежності України.

В. Антонович в праці "Історія  малоросійської козаччини" трактував  події 1648-1654 рр. як "української революції", яка зазнала невдачі через  низький рівень політичної культури.

 

          

 

     Розділ 1. Відносини між Українською державою та Московією.

Від кінця 1648 р. між Гетьманщиною та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами.

Гетьманський уряд непокоїла  можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов'язував Полянівський мирний договір 1634 р., якого  цар не наважувався порушувати, аби  не давати польському урядові приводу  до нової війни.

Водночас у Москві були готові надати допомогу Речі Посполитій, свідченням чого стало переведення  великих військових з'єднань на московсько-український  кордон. У Москві чекали, поки обидві сторони українсько-польської війни  знесиляться, а також остерігалися полум’я козацького повстання, що могло  перекинутися на московські землі.

Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти  цареві: якщо той і надалі зволікатиме  з розв’язанням українського питання, то Україна укладе союз з Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Московії.

1 жовтня 1653 р. московський  Земський собор вирішив: "...гетьмана  Богдана Хмельницького і все  Військо Запорозьке з містами  і землями прийняти" й розпочати  війну проти Польщі. У зв’язку  з рішенням Земського собору  до України було відряджено  велике посольство на чолі  з боярином Василем Бутурліним. Зустріч і переговори, вручення  царської грамоти і клейнодів  відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654 р.

       Розділ 2. Українсько-московська міждержавна угода 18 січня 1654 р.

Текст договору 1654 р. у звичайному для сучасної дипломатичної практики вигляді ніколи не існував. Специфікою укладення договору було те, що його укладали представники трьох (не всіх!) станів, окремо кожний. Українське православне духівництво відмовилося врешті укладати договір; міщани задовольнилися підтвердженням їхніх прав і вольностей, наданих польськими королями та великими князями литовськими, а в так званих "Березневих статтях", укладених власне козацькою делегацією, згоди було досягнуто по 17 статтях (з 23). З шести важливих статей сторони не досягли порозуміння, ряд важливих моментів українсько-російських відносин взагалі не було відбито в договорі 1654 р. У цілому історики дійшли згоди в тому, що договір був незавершений і недосконалий, але рівноправний і взаємовигідний. Діяв, однак, він дуже короткий час і вже у 1656 р. був грубо порушений Москвою (Віленське перемир'я). Через це український уряд уклав військові союзи із Швецією і Трансильванією у 1656 р., а в 1658 р. укладенням Гадяцького пакту розірвав остаточно українсько-російський договір 1654 р. Пізніше було розпочато російсько-українську війну 1658-1659 рр., яку Україна програла і її уряд змушений був підписати Переяславський договір 1659 р., цього разу вже нерівноправний, який поклав кінець державній незалежності. (Ю.А.Мицик).

Переяславська рада. 8 січня 1654 р. у Переяславі почалася рада, яка прийняла рішення, що суттєво змінило українську історію. У ній взяли участь представники козацької старшини, козаки Переяславського полку та мешканці Переяслава. Представників Запорозької Січі на цій раді не було. Після короткого виступу Б. Хмельницького і читання царської грамоти гетьман, посли та старшини пішли до Успенського собору, де сталося перше непорозуміння між сторонами. Б. Хмельницький висловився за обопільність присяги, прагнучи, щоб боярин Василь Бутурлін присягнув від імені царя, що той захищатиме Україну від Польщі й не порушить прав і вольностей усіх станів українського суспільства. Посол відмовився, посилаючись на те, що цар свого слова не міняє. Після довгих суперечок українська сторона погодилась, що слово царя заміняє присягу з його боку; гетьман зі старшиною присягнули на тім, "щоб бути їм із землями й городами під царською великою рукою навіки невідступно". Гетьман і старшина домагалися від В. Бутурліна хоча б писаної декларації про те, що права й вольності України залишаться незмінними, але той відмовився і від цього. Взагалі ніякого письмового договору в Переяславі підписано не було. Визначення відносин в усіх сферах між Україною і Московщиною було відкладено на деякий час.

Протягом двох наступних  днів старшина з послами обговорювали деталі майбутньої угоди. Головним у ній було те, що між Україною і Московщиною укладено військовий союз, протекція московського царя поширювалася на територію Лівобережної України та давалась царська гарантія збереження всіх прав і вольностей усіх станів українського суспільства.

З Переяслава московські посли поїхали по Україні приводити до присяги населення, що здійснити було непросто. В Полтавському та Кропив'янському полках московських послів побили киями. Відмовилися присягати полковник І. Богун та І. Сірко, який, зібравши невдоволених, подався з ними на Січ, Уманський та Брацлавський полки. Проте якихось значних виступів проти складання присяги не було.

Наприкінці березня 1654 р. українські посли — генеральний  суддя Семен Зарудний та переяславський полковник Павло Тетеря — привезли цареві проект договору у формі петиції  з 23 розділів. Основними його пунктами були:

— невтручання царських представників у справи місцевих судів та управління;

— збереження прав і вольностей Війська Запорозького, козаків, шляхти та міщан;

— 60-тисячний козацький реєстр;

— виборність гетьмана і  старшини;

— встановлення платні реєстровим козакам;

— право гетьмана приймати чужоземних послів;

— участь московського війська  у війні з Польщею.

Два тижні тривало обговорення  статей договору. Цей документ, що складався  з 11 частин, увійшов в історію  під назвою Березневих статей. На жаль, оригінал його не зберігся.

27 березня 1654 р. українські  посли одержали відповідь щодо  статей договору, царську грамоту  з привілеями Війську Запорозькому, грамоту про права й привілеї української шляхти, грамоту гетьманові на володіння Гадяцьким староством. Майже всі пропозиції української сторони були враховані царем, лише в пункті про міжнародні зносини гетьману заборонялося самостійно вести переговори з Польщею і Туреччиною.

Московський договір 1654 р. був так неясно сформульований, що обидві сторони вкладали в нього різний зміст й кожна підходила до нього з урахуванням лише власних інтересів. До цього часу серед істориків немає одностайності щодо його тлумачення. Україна вбачала в договорі лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана у наступні роки, а Москва з перших днів намагалася змінити політику протекторату на підкорення української території.

Російський історик державного права В. Сергієвич вважав, що цей договір є персональною унією, тобто, він об'єднував дві держави під владою одного спільного монарха (подібно до Кревської унії 1385 р. між Литвою і Польщею). М. Грушевський був переконаний, що договір встановлював васальну залежність України від Москви. Російські історики І. Розенфельд та В. М'якотін вбачали в договорі інкорпорацію (входження) України до складу Московської держави. В. Липинський твердив, що в 1654 р. утворився звичайний військовий союз України й Москви проти Польщі, подібний до тих, які Б. Хмельницький уклав раніше з Кримом і Туреччиною, а згодом зі Швецією. ,

Об'єктивно договір засвідчив повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна знайшла сильного союзника. На її території було збережено власну військову, адміністративну та судову владу. Православна церква, як і всі віруючі, вже не зазнавала релігійного переслідування. На той час Москва ще не мала принципових планів щодо відносин з козацькою Україною. Уряд гетьмана також не зовсім усвідомлював можливий розвиток відносин з Московською державою. До того ж йому бракувало необхідного дипломатичного досвіду, гнучкості й послідовності у міждержавних справах. Проте загалом Переяславсько-Московський договір 1654 р. не перекреслював досягнень української нації у державотворенні. Він офіційно узаконив державний суверенітет Гетьманату, засвідчив правову форму його відокремлення від Речі Посполитої, примусив царський уряд взяти на себе зобов'язання, що гарантували незалежність Української козацької республіки й укладення передусім воєнного союзу з Московською державою.

Москва спочатку погоджувалася  з "протекційним" характером відносин і вважала Україну державою. Підтримуючи з Б. Хмельницьким дипломатичні контакти ще до укладення угоди, царський уряд здійснював їх через спеціальних послів, якими відав Посольський приказ, що керував зносинами Москви з іноземними державами. Україну відокремлювали від Москви державний кордон і митниця.

Отже, лише міщани загалом  порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською  православною шляхтою — тільки частково, а православне духівництво відмовилося  від незаконних вимог Москви.

Згідно з документами, затвердженими під час переговорів 1654 p., встановлювалися міждержавні відносини, що не обмежували незалежності України. Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об'єднання України й Московії у своєрідну конфедерацію.

Адже договір між двома державами загалом був рівноправний і (за умови дотримання) взаємовигідний. Водночас він був незавершений, недосконалий, діяв нетривалий час (кілька років) і тому дуже швидко втратив чинність.

      Значення українсько-московського договору 1654 р.

         Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом XVII – XVIII ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України.

Він дав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави.

Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця  війну проти Речі Посполитої, а  отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.

У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі.

Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.

 

      Розділ 3. Перебіг воєнних дій проти Речі Посполитої в 1654—1655 pp.

Незабаром на території Білорусі та Смоленщини розгорнулися воєнні дії. У західний похід виступили військо московського царя та посланий Богданом Хмельницьким 20-тисячний корпус українських козаків на чолі з «білоруським гетьманом», ніжинським полковником Іваном Золотаренком. Для союзних московсько-українських військ той похід виявився успішним. Улітку 1655 р. вони вибили литовське військо з Білорусі та захопили частину Литви разом із столицею Вільно. Війська Московської держави і Гетьманщини розгорнули подальший наступ, внаслідок чого вдалося вийти навіть на береги Балтійського моря і обложити Ригу!