Слобідська Україна в другій половині ХVІІ та ХVІІІ століть

_________________________________________________________________________

¹ Історія міст і сіл УРСР. Харківська область. // - К.: 1967. – с. 668

² М.Бєляєв, Н.В.Чернігова. Наш край – Богодухівщина. // – Х.: РВП «Оригінал», 1993 с. 19 – 20.

 

іншою версією, свою назву місто  одержало від першої в слободі  церкви на честь 

православного свята «Бога, Духа Святого».

До числа найдавніших поселень на території Харківщини належить Золочів, за історичними джерелами, селище Золочів  виникло в 1677 році, першим осадчим  був козак Костянтин Федоров. Спочатку місто являло собою фортецю, оточену валом і ровом.

Дехто з дослідників виводить перших поселенців із Львівщини, із Золочева, що знаходиться на річці Золочівка, притоці Західного Бугу. Назву  цього міста пов’язують із річкою, дно якої вкрито піском, який виблискував наче золото. За іншими даними – в річці були затоплені татарські човни із золотом. Згідно з іншою легендою, назву місто отримало від золотих справ майстра, який виготовляв різні золоті речі. Серед інших тлумачень назви міста є і такі, що пов’язує назву із місцевістю, наявністю селища золотих ланів, хлібних нив.

У ХVІІ столітті втікачами на «слободи» було засновано ще багато населених пунктів на Слобожанщині. Серед цих поселень – селище Гути, Дергачі, Залиман, Зачепилівка, Зідьки, Івани (тепер Знамянка) та інші.

Усі міста, що виникали на Слобожанщині, поділяли загальну долю із сусідніми поселеннями – зазнавали нападів ординців. Московські служилі люди мешкали у деяких містах Слобожанщини, але переважно як військовий гарнізон серед більшості українського населення.

 

КОЗАЦЬКИЙ УСТРІЙ СЛОБОЖАНЩИНИ

У другій половині ХVІІ столітті територія нашого краю являла собою окраїну Російської держави, передовий оплот у боротьбі з татарами, що робили постійні напади та набіги. Тому міста Харківщини у цей час мали значення, головним чином, як військові оборонні пункти.

Умови життя на Дикому полі вимагали військової служби. В основі адміністративно-політичного  устрою міст-фортець, які виникли  на території Дикого поля, лежала козацька полкова система, що формувалась  в часи Визвольної війни 1648-1654 рр.

У другій половині ХVІІ століття на Слобожанщині утворилося п’ять козацьких полків: Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський, Острогозький. Усіма справами в полку відали полковники й полкова старшина, а в селах – обрані отамани. ¹

Слобідські полки в адміністративних та військових питаннях були підпорядковані

_______________________________________________________________________

¹ Історія міст і сіл УРСР. Харківська область. // - К.: 1967. – с. 12

бєлгородському воєводі, а через  нього московському уряду.

Нічим не відрізнялося у перші роки свого існування від інших  міст Слобідської України і місто  Харків. Спочатку воно було тільки укріпленим пунктом, фортецею серед навколишніх слобід, сіл, хуторів. Особливістю адміністративного управління було те, що в Харкові майже одночасно установилися дві паралельні адміністрації – одна козацька, друга – воєводська, російська.

На Харківщині полковий устрій був  такий. Харківські козаки поділялися на сотні, на чолі яких були сотники. Сотні  поділялися на десятки із десятниками на чолі. На чолі всіх козаків був отаман. ¹

Незабаром, у 1669 році, місто Харків перетворилося на козацьке полкове  місто, стало адміністративним центром Харківського Слобідського козачого полку. Першим Харківським полковником став Григорій Єрофійович Донецьк-Захаржевський.

Харківський полк перебував під  управлінням  полковника та полкової старшини. Спочатку полковник обирався всіма козаками більшістю голосів  на все життя. Пізніше вибори полковника були замінені призначенням.

Полковник завідував устроєм свого полку, мав право вироку до покарання винних, управляв усіма землями свого полку, міг роздавати вільні землі тим, кого вважав гідними. Усі свої розпорядження полковник підтверджував письмовими наказами – універсалами. Універсал скріплювався підписом полковника та його гербовою печаткою, що вважалася полковою. Полковникові підпорядковувалися всі верстви населення на території полку.

Полкову старшину складали 6  чиновників:

Полковий обозний  – старший після полковника в  полку, був начальником гарматників та  всіх укріплень фортеці. Під час відсутності або хвороби полковника полковий обозний займав його посаду, проте не мав права видавати універсали;

Полковий суддя  відав громадянськими справами;

Полковий осавул був помічником з військової частини;

Полковий хорунжий керував хорунжовими козаками та зберігав полковий прапор – хоругву;

Полкові писарі – у полку було два писарі, один – секретар з  цивільних справ, другий – з військових.

Усі 6 чиновників складали постійну полкову  раду. Вони радилися у найважливіших військових справах. Усі чиновники на раді мали рівні голоси, крім полковника, який мав два  голоси. Розпорядником справ у раді був обозний.

________________________________________________________________________

¹ Історія міст і сіл УРСР. Харківська область. // - К.: 1967. – с. 12

 

Ті ж особи вирішували і громадянські справи в полку. На цьому засіданні  головував полковник, а головним розпорядником був полковий суддя.

Устрій кожної сотні був схожий на  устрій полку. Сотня управлялася сотниками, у кожній сотні був сотенний отаман, осавул, писар та хорунжий. ¹

Поруч із військово-козацьким полковим устроєм  існувало московське воєводське управління. Разом з воєводою прибувала  значна кількість російських служилих людей, які складали  гарнізон фортеці і підпорядковувались воєводі. Головним обов’язком воєводи був захист городян від нападів татар.

До обов’язків воєводи входили  також утримання в належному  стані міських укріплень, їх ремонт, будова нових, зберігання пороху, ядер, гармат, а також керівництво російськими служилими людьми. Під опікою воєводи був архів.

Правовими документами, в яких визначалась  компетенція полків, були царські  «жалувані грамоти». У них закріплялись автономні права козацького управління,  визначалися привілеї: заселення козаками вільних земель, безмитна торгівля та заняття різними промислами, звільнення козаків від усіляких податків.

На початок ХVІІІ століття на містах зберігався козацько-старшинний адміністративно-політичний устрій. Але згодом царський уряд почав проводити централізовану адміністративну політику, спрямовану на введення в Україні загальноросійських порядків, скасування козацького самоврядування.

Ліквідація Слобідської автономії  почалася за Петра І, багато зробила для знищення слобідсько-української автономії цариця Анна Іоанівна, а завершила її знищення цариця Катерина ІІ.

На початку ХVІІІ століття московський цар Петро І скасував у місті Харкові воєводське управління, проте він же починає потроху зменшувати Слобідську автономію. У 1700 році Петро І видав грамоту, згідно з якою полковники затверджувалися государем у своїй владі назавжди. Це зменшило право вибору полковника. Слобідська Україна була включена до складу Азовської губернії, а в 1718 році місто Харків відійшло до Київської губернії.

Під час царювання імператриці  Анни Іоанівни було зламано місцеве  самоврядування, слобідські козацькі полки перетворені на армійські. Полковники перейменовані на прем’єр-майорів.

 ________________________________________________________________________

 ¹ Кононенко О.Є., Шульженко Л.С. Харківщинознавство. Навчальний посібник. – Х.: «Гімназія», 2002. – с. 75 – 76

Право заняття вільних земель було відмінено, на всяке володіння необхідно  було мати кріпосний акт. Усі правові питання вирішувалися згідно із законами Російської держави.

Ця реформа погіршила добробут народу, а також обмежила існуючі  раніше свободи.

У період правління Єлизавети Петрівни ця реформа була скасована і відновлено колишнє козацьке управління.

 Проте при Катерині ІІ  козацький устрій було знову  знищено. У 1764 році було ліквідовано  гетьманство в Україні, а у  1768 році і козацьку службу взагалі,  слобідські козацькі полки перетворені  на гусарські загального військового  типу. Слобідські козаки перетворені на військових обивателів, обкладених подушним податком.

Реформа Катерини ІІ була повною та рішучою,, вона знищила місцеву автономію та здійснила різку зміну в його соціально-економічній організації.

У 1765 році Слобідська Україна була перетворена на Слобідсько-Українську губернію, яка охоплювала територію колишніх слобідських полків (Сумського, Охтирського, Ізюмського, Острогозького та Харківського). Адміністративним центром губернії була визначено місто Харків. Губернією керував губернатор, при якому існувала Губернська канцелярія. Губернаторові надавалося право обирати губернських чиновників. Для керівництва губернією була видана інструкція губернаторові.

Першим харківським губернатором став Євдоким Олексійович Щербинін.

Губернія поділялася на п’ять провінцій, які відповідали колишнім полкам, а провінції – на шість комісарств. Провінціями управляли провінційні канцелярії, яким підпорядковувалися комісари, а їм – виборні отамани та десятники окремих селищ.

 

КУЛЬТУРА ТА ПОБУТ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ.

Розвиток господарства в Харківському регіоні в ХVІІ столітті визначався, з одного боку, місцевими природними умовами, а з іншого – історичними та політичними умовами, у яких перебували його мешканці.

Населення Харківщини в ХVІІ столітті ще не диференціювалося на групи, які різко відрізнялося би одна від одно в соціально-економічному відношенні. Це визначало й побут в соціально-економічному відношенні. Це визначало й побут людей, який істотно не відрізнявся у різних груп населення.

Переселенці повністю перенесли  до Слобожанщини свій національний український побут, який ствердився тут у повній мірі. Московський уряд визнавав право переселенців на українські звичаї, на їх національну самосвідомість.

Поступово до кінця ХVІІ – початку ХVІІІ століття полкова старшина стала багатшою, її побут відзначався більшою розкішшю.

Українці жили в дерев’яних рублених або мазаних хатах, укритих соломою. Перед хатами розташовувалися сади, городи. У хаті були просторі стіни, підлога – глиняна. Вздовж стін стояли лавки. У кутку біля образів стояв довгий, вузький дерев’яний стіл, на якому лежав хліб та стояла сіль. Для освітлення хати використовувалися каганці, у яких горіло сало або конопляна олія.

 Оскільки більшість будівель  у місті Харкові у ХVІІ столітті були дерев’яні, то необхідно було вживати протипожежних заходів.

Усім харків’янам, які жили у  фортеці, посаді або слободах, заборонялось опалювати хати та лазні в літній час, сидіти ночами біля вогнища або  ходити з вогнем по місту. Для випікання  хліба приготування їжі в літній період влаштовувалися спеціальні печі десь у саду або в городі, далі від житлової будівлі. Тим, хто не міг влаштувати надвірні печі, дозволялося готувати їжу в хаті, але не більше двох разів на тиждень: у вівторок та суботу.

На випадок пожежі по місту, у  баштах, крамницях, амбрах, на дахах житлових будинків протягом усього літа стояли діжки з содою.

Одягу харків’ян були властиві українські риси. Чолові носили щирокі штани (шаровари), пояс, жупан, черкеску. Жінки надягали вишиту сорочку, керсетку, спідницю, прикраси у вигляді намиста.

У їжу вживалися борщ із буряка та капусти, заправлений пшоном та салом, гречані або пшеничні вареники із сиром, галушки з салом, пшоняна  каша з салом.

Українські народні звичай, ігри, танці довго зберігалися в  харківських козаків.

Для літератури ХVІІ століття характерна усна народна творчість, яка відображала життя, побут населення, його боротьбу проти татар. Серед таких творів народна дума «Вдова Сірчиха-Іванихи», в якій розповідалося про вдову Івана Сірка, яка сама виховувала двох синів – Петра й Романа. Їх батько І.Сірко загинув у боротьбі з турками. Сини за батька  відправились помститись та загинули від турецької навали. А мати листа про це читає та сумує.

Першим літературним твором, що мав  відношення до міста Харкова, був  твір Яна Орнавського, який склав історію відомої харківської родини Донець-Захаржевських. У книзі багато достовірних фактичних даних про військові подвиги та про їхню діяльність.

Літературні пісні створював український  поет і філософ Семен Климовський, або як його ще називали – Климов, Климів. Найпопулярніша з його пісень – «Їхав козак за Дунай», у якій розповідається, як дівчина проводжає козака на війну. Ця пісня принесла широку відомість автору, вона стала народною. Віршовані твори «О правосудію начальствующих правде и бодрости их» та «О смирении высочайщих» увійшли до складу рукописної книжки. Головним законом життя С.Климовський проголошує правду.

Ще в ХVІІ столітті в місті Харкові з’явилися братства та школи. Вони виникали при церковних парафіях, з ініціативи самого народу й утримувалися за його рахунок. У Харкові налічувалося п’ять таких шкіл: дві при Успенському соборі, по одній при Троїцькій, Благовіщенській та Воскресенській церквах. Учителями в таких школах були дяки, навчання велося українською мовою. Програма викладання в школах була нескладною, діти навчалися письма, читання, церковного співу.