Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Марта 2013 в 13:01, контрольная работа
На жаль, багато з нас поверхово обізнані зі своїм минулим. І причини цьому різні. Це і байдужість і заклопотаність і багато іншого. Але основна біда в тому, що ми й не могли по-справжньому знати свою історію, бо протягом десятиріч її перекручували, переписували на догоду радянській владі, безпідставно перебільшуючи значення одних подій і применшуючи або зовсім замовчуючи інші. Лише з прийняттям Україною незалежності відроджується правдива історія нашого народу. Порівнявши «Історію міст і сіл УРСУ. Харківська область», видану 1967 року, і «Наш край – Богодухівщина» видану 1993 року, я побачила, що багато питань про один і той же період висвітлюються зовсім по-різному.
Вступ ……………………………………………………………………………………………. 3
Освоєння українцями території «Дикого поля»…………………………………………….... 3
Козацький устрій Слобожанщини……………………………………………………………... 8
Культура та побут Слобідської України……………………………………………………... 11
Висновки……………………………………………………………………………………….. 16
Список використаної літератури……………………………………………………………... 17
Факультет «Заочно-дистанційного навчання»
Кафедра: Філософії і гуманітарних дисциплін
Контрольна робота
З курсу: Історія України в контексті всесвітньої історії
На тему: Слобідська Україна в другій половині ХVІІ та ХVІІІ століть
1 семестр
Контрольна робота здана
В деканат
Виконана:
студенткою 1 курсу
групи БУ
Суріковою Іриною
Олександрівною
Перевірена:
Корнієнко Віра
Миколаївна
ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………………………
Освоєння українцями території «Дикого поля»…………………………………………….... 3
Козацький устрій Слобожанщини………………………………………………
Культура та побут Слобідської України……………………………………………………... 11
Висновки…………………………………………………………
Список використаної літератури……………………………………………………
ВСТУП
На жаль, багато з нас поверхово
обізнані зі своїм минулим. І причини
цьому різні. Це і байдужість і
заклопотаність і багато іншого. Але
основна біда в тому, що ми й не
могли по-справжньому знати
Метою мого дослідження стала
ЗАСЕЛЕННЯ ДИКОГО ПОЛЯ
Найчастіше під назвою Дике поле розуміли незаселену територію Лівобережної, Слобідської та Південної України, яку в різні часи краяли Річ Посполита, Російська держава і Кримське ханство. З другої половини ХІІІ століття степова та частина лісостепової території басейну Сіверського Дінця в результаті руйнівних походів монголо-татар надовго спустіла.
Сприятливі природно-кліматичні умови привели в цей район людей. Проте після монголо-татарської навали ця земля протягом трьох століть була вільна, майже не заселена, у результаті чого вона одержала назву Дике поле. Тут панували татари, їх регулярні спустошливі набіги перешкоджали заселенню Дикого поля.
Щорічно навесні, коли степи вкривалися травою, татари виступали в грабіжницький похід. Через територію Дикого поля пролягали шляхи, якими татарами робили свої набіги. По території Слобідського краю пролягав Муравський шлях. Він проходив степами Дніпровського та Донського басейнів від Кримського перешийку до міста Тули між верхів’ями рік, але не перетинаючи ріки. Від Муравського відокремлювались Ізюмський та Кальміуський шляхи. Цими шляхами татари здійснювали набіги на південні окраїни Московської держави.
Перед Московською державою стало питання захисту своїх південних земель від руйнівних набігів кримських татар. У зв’язку з цим поновилася боротьба між кочовими татарами та осілими слов’янами за степ, за освоєння Дикого поля.
Московська держава нешвидко, потроху посувала свої кордони на південь. Уряд надсилав у степи своїх дозорних, які спостерігали та охороняли південні кордони. Тут розташовувалися застави, станиці дозорних, будували фортеці. Саме тому першооснову цих міст, їхнє центральне ядро складали фортеці.
Активна урядова колонізація Дикого поля розгорнулась ще наприкінці ХVІ століття. Тоді були побудовані міста Воронеж, Єлець, Бєлгород, Курськ, Оскол, Валуйки.
Деякі оборонні пункти розташовувалися далеко на південь від кордонів Російської держави.
Серед таких міст була Балаклія, яка згадується в документах ще у 1571 році. «У середині ХVІ століття на Осколі і на Дінці російським урядом було встановлено сторожову службу. Сім варт, поставлених у 1571 році, мали повідомляти війська про наближення татар. На підвищені, в гирлі річки Балаклійки, стояла тоді третя варта, яка спостерігала за місцевістю, …»1. Засновники варти, російські козаки, назвали її в другій половині ХVІ століття Ново-Серпуховом. Пізніше слободу було перейменовано в Балаклію.
На початку ХVІ століття степова окраїна Росії була заселена дуже слабко. Зріст чисельності населення, розвиток економіки краю все ще гальмувалися грабіжницькими набігами татар. Міста, села розташовувались, як правило, в стороні від татарських степових доріг, під захистом лісів та річок.
З 1635 по 1658 рік велося будівництвом Бєлгородської лінії укріплень (Бєлгородської межі) – системи укріплень на півдні Російської держави, збудованої для захисту від татарських нападів. Бєлгородська лінія укріплень проходила по території сучасних Сумської, Бєлгородської, Воронезької, Липецької областей. Було побудовано багато нових міст у районах Курська та Воронежа, з яких і склалася Бєлгородська межа. Спорудження Бєлгородської межі дозволило захистити від татарських вторгнень та заселити великі райони півдня Росії. По Бєлгородській межі проходив південний кордон Московської держави.
За Бєлгородською лінією укріплень все ще зберігалося багато неораних земель, «диких полів». У першій половині ХVІІ століття починаються переселення в ці землі українців.
______________________________
1 Історія міст і сіл УРСР. Харківська область. // - К.: 1967. – с. 144
Задніпровська та лівобережна Україна перебувала під владою Польщі, але боролися за свободу, землю, рідну мову. На чолі повстанців стояли козаки, але їх підтримував увесь народ. Перше значне переселення народу з-під польської влади припадало на період Хмельниччини. У перші три роки народного повстання Богдана Хмельницького, коли козаки здобули перемогу під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і Зборовом, народ ще мав надію перемогти і здобути волю. Але нещаслива Берестецька січа розвіяла ці надії, і в 1651 році почалося перше велике переселення народу.
Шукаючи волю та рятуючись від гніту польських феодалів, українські люди були змушені залишати свої житла та йти шукати «кращого життя». Так почалося переселення українців у прикордонні райони Московської держави.
Переселення українців у райони, прилеглі з півдня до Бєлгородської межі, набуло ще більшого розмаху після з’єднання України з Росією. Це пояснюється тим, що з 1654 року переселення українців на землі за Бєлгородською межею проходило вже в межах однієї держави.
У зв’язку з будівництвом Бєлгородської
лінії настало тимчасове
Українські переселенці, які посідали на незахищених землях за Бєлгородською межею, отримували від царського уряду різні пільги: право безмитної торгівлі, звільнення від податків, переселенці мали своїх виборних правителів, зберігали та поважали свої звичаї та традиції. Таких поселенців називали «свободними». Слово «свобода» поступово трансформувалось у слово «слобода». Поселення стали називатися слободами, переселенці – слобожанами, а район їх розселення – Слобідською Україною, або Слобожанщиною.
Серед таких поселень і виникли деякі міста і села Харківщини.
Місто Чугуїв розташувалося на правому березі Сіверського Дінця. Перші писемні згадки про Чугуїв належать до 1627 року, де він представлений під назвою Чугуєва городища.
У 1638 році до Бєлгорода прибув загін українських повстанців у кількості 865 чоловік на чолі з гетьманом Яковом Острянином. Вони звернулися до російського царя з проханням прийняти їх у російське підданство, зазначивши, що більше не в силі зносити жорстокі гоніння і смертельні вбивства від папежан. Незабаром сюди прибули ще 83 чоловіки. Кількість переселенців зростала. Уряд, прийнявши їх у підданство, наказав бєлгородському воєводі оселити прибулих на Чугуївському городищі і дати з казни допомогу хлібом,насінням для весняного посіву, матеріалами для будівництва житлових приміщень, дворів і спорудження фортеці. 1
Протягом 3-років було зведено 6 башт. Чугуївська фортеця мала велике стратегічне значення, вона була одним із форпостів Російської держави і однією з найстаріших на Слобожанщині. Утиски і свавілля козацької старшини призвели до того, що 26 квітня 1641 р. в Чугуєві вибухнуло повстання. Українці покинули збудоване ними укріплення, а російські служилі люди осіли Чугуїв.
1640 року українські козаки-
Поселення Бабаї виникло поблизу стародавнього городища Дінця на правому березі річки Уди. Заселення Бабаїв почалося приблизно з 1643 року, коли ця земля була віддана чугуївським боярським дітям. Зокрема, 25 жовтня 1652 року землі одержав за наказом великого князя Олексія Михайловича чугуївський боярин Федір Клементійович Бабай, який і залишив своє прізвище селу. Щодо топоніму «бабай», від якого ймовірно походить це прізвище, то він має декілька значень: «нероба», «лежебока», «домовик», «дід», «батько». Коли у 50-роках у Бабаях було збудовано храм Архангела Михаїла, село ще стали називати Архангельське.
У XVI столітті на місці, де було засновано місто Ізюм, знаходився татарський острог, або укріплення Гузун-Курган. За письмовими документами, ще у 1637 році цар Михайло Федорович указував про необхідність побудови фортеці на Ізюмському шляху для захисту від татар. 2 Чи було тоді побудовано фортеці Ізюм, невідомо, але в 1645 – 1647 роках було побудовано Ізюмський окоп. У другій половині ХVІІ століття Ізюм був зміцнений Харківським полковником Григорієм Донець-Захаржевським.
Ще одним сторожовим містом, заснованим цього часу, було місто Валки. Це одне з найстаріших міст на Слобожанщині. Колись там розташовувався вал та рів, а навкруги біля р. Мжі та інших річок, жили українські пасічники. Вони й були першими поселенцями цього краю. А у 1646 р. на тому місці за наказом московського уряду збудовано фортецю Валки, або Можський острожок (від річки Мож), як її ще називали. У 1650 році нижче за течією річки Мож побудували поселення українські переселенці.
______________________________
1 А.Г.Слюсарський. Слобідська Україна // Х.: 1954, с.24 – 25
2 Історія міст і сіл УРСР. Харківська область. // - К.: 1967. – с. 528
Слово «валки» має декілька тлумачень: «кіл», «стовп», «частокіл», «тин», «земельне укріплення». Дехто х дослідників вважає, що назва виникла від урочища Валки – нерівної, горбистої місцевості. «Валками» називали горби, яри, хвилястий ландшафт.
Один із найстаріших пунктів Слобожанщини – Краснокутськ. У 1651 році група переселенців з міста Корсуня оселилася у мальовничих (красивих, красних) куточках на берегах річки Мерла. Від цього і пішла назва Красний Кут, яка з ХVІІІ століття перетворилася на Краснокутськ. У 1652 році тут був побудований острог, а з 1657 року – це укріплена фортеця.
У 1655 році була заселена козацька військова слобода Купенка. На високому березі Осколу при впадінні в Оскіл невеличкої річки, яку люди здавна звали Куп’янкою, було збудовано острог уже в 1683 року поселення називають Купецьким. Місто мало чимало назв: Купенка, Купчинка, Куп’янка, Купецьке, Куп’янськ. 1 Ці назви свідчили про торговельне значення поселення. Проте за населеним пунктом закріпилася назва, яка походить від назви річки Куп’янка. Ця назва, імовірно, найдавніша і пов’язана х обрядом очищення шляхом купання. У 1685 році Куп’янськ був названий містом.
Біля річки Уди
У 1662 році біля річки Мерло розташовувалося місто Богодухів. На місці де знаходився Богодухів, існувало Дякове Городище, про яке згадується у 1517 році. Заснування українського міста на цьому місті належить до 60-х років ХVІІ століття. На початку 1662 року, на Богодухівську гать, як тоді називали, на постійне проживання прибули з Правобережжя українські козаки на чолі з отаманом Тимофієм Крисою. В описі сторожових постів 1571 року згадується про Дяків Острог. Можливо, цей населений пункт виконував завдання, пов’язані з функціонування прикордонної лінії, що являла собою ланку сторожових постів, які оберігали південні кордони Російської держави від спустошливих нападів татар. За народними переказами, серед захисників сторожі було особа духовного звання незвичайної фізичної сили. Звідси, імовірно, й пішла назва Дяків Острог. 2 Назва Богодухів, за однією версією, походить від гарного повітря навкруги. За
Информация о работе Слобідська Україна в другій половині ХVІІ та ХVІІІ століть