Шпаргалка по "Истории"

3.Початок війни.

Для реального  втілення стратегії "блискавичної війни" якнайкраще підходила Польща.

На її кордоні  вермахт зосередив понад 50 із 75 дивізій. Загальна кількість солдатів сягала близько 2 млн. їх підтримували 1 тис. бомбардувальників і 1050 винищувачів.

Німецьким військам протистояла армія, що налічувала 1 млн 750 тис. солдатів та офіцерів, але без достатньої кількості танків, літаків, гармат.

Вторгнення  на територію Польщі розпочалося 1 вересня 1939 р. Йому передувала провокація гітлерівців у прикордонному містечку Ґлейвіц.

Уже в перші  дні наступу організований опір польської армії було зламано. До 8 вересня її головні сили були розгромлені, а значна частина потрапила в оточення чи полон. Опір чинили лише окремі підрозділи. Героїчною сторінкою польської історії стала оборона півострова Вестерплятте, міст Варшави, Кракова, Ґдині.

17 вересня,  коли крах Польщі став уже  очевидним, радянські війська  перейшли польський кордон, просуваючись  до лінії, зафіксованої у таємному протоколі до пакту про ненапад між Німеччиною і СРСР (23 серпня 1939 p.). У Бресті, Гродно, Ковелі й Пінську відбулися спільні паради радянських і німецьких військ-переможців. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня у Москві Ріббентроп за дорученням Гітлера підписав разом з Молотовим договір про дружбу і кордон, а також таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома державами. Цей договір зафіксував розділ Польщі і уточнив лінію радянсько-німецького кордону. Землі з польським населенням залишились у складі Німеччини, взамін СРСР отримав Литву. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі і 69,9% її населення, а до СРСР— 51,4% території та 30,1% населення.

Попри усю  злочинність поділу незалежної держави  між двома тоталітарними режимами, цей факт мав і позитивну рису — нарешті дві частини братніх  народів, українського і білоруського, — опинилися в єдиних республіках, хоча й у рамках антинародного сталінського репресивного режиму. Такі зміни дали змогу радянському керівництву називати агресію і поділ Польщі "визвольним походом" заради возз'єднання Західної України і Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР.

З новим поділом Польщі пов'язаний ще один злочин сталінізму. Під час наступу Червоної армії було інтерновано близько 250 тис. польських військовослужбовців, з яких значну частину солдатів та сержантів було відпущено, іншу — депортовано у віддалені райони СРСР. Близько 20 тис. офіцерів було ув'язнено в таборах. У квітні 1940 р. усі вони були знищені НКВД під Смоленськом (Катань) і Харковом.

2. Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії і Люксембургу.  Поразка Франції

 Події  на Півночі Європи спонукали Англію та Францію до рішучіших дій. Прагнучи звузити блокаду навколо Німеччини (припинити вивіз залізної руди зі Швеції через норвезький порт Нарвік і блокувати німецький флот у Балтійському морі), вони почали мінування прибережних вод Норвегії і 8 квітня спрямували туди транспорта з військами. Але Гітлер випередив своїх противників. 9 квітня 1940 р. німецькі війська без оголошення війни напали на Данію та Норвегію (операція "Везерські навчання"). Данія капітулювала відразу після нападу, Норвегія вчинила опір агресії. Норвезька армія разом з англо-французьким експедиційним корпусом спробувала затримати просування загарбників у глиб країни, однак безуспішно. Норвегія була окупована гітлерівцями.

Наступ німецьких  військ в Данії та Норвегії остаточно  розвіяв сподівання урядових кіл  Англії порозумітися з Гітлером. Уряд Чемберлена подав у відставку. Прем'єр-міністром країни став В. Черчілль, прихильник рішучої боротьби з нацистською Німеччиною.

10 травня 1940 р. німецька армія вторглася  в Бельгію, Голландію та Люксембург. 15 травня голландська армія капітулювала, а 28 травня склала зброю і  бельгійська. Але несподівано  Гудеріан одержав особистий наказ  Гітлера зупинити просування  військ.

Це дало змогу  забезпечити евакуацію з Дюнкерка солдатів та офіцерів (переважно англійської армії) на Британські острови (операція "Динамо"). Всього в Англію було переправлено 338 тис. чоловік. 40 тис. французьких солдат було залишено на поталу ворогу. Під впливом успіху німецьких військ війну союзникам оголосила Італія, яка прагнула взяти участь у поділі Франції, але безуспішно.

5 червня німецькі  війська розпочали наступ на  південь. Спроби генерала де Голля організувати лінію оборони на підступах до Парижа успіху не мали. 10 червня уряд Франції переїхав у місто Бордо, а 14 червня німці увійшли в столицю. Уряд Франції подав у відставку. Новий глава уряду маршал Петен звернувся до німецького командування з проханням про перемир'я, яке було підписано 22 червня в Комп'єнському лісі.

За його умовами  Франція втрачала понад дві третини  своєї території, що переходила під контроль окупаційних властей. Маріонетковий уряд Петена контролював т. зв. "вільну зону", яка не мала виходу до Атлантики, а лише до Середземного моря. Місцем його розташування було обрано містечко Віші, від якого він успадкував свою назву — "режим Віші".

Не всі французи погодились на капітуляцію. Центром об'єднання французьких антифашистів "Вільна Франція" став національний комітет, створений генералом де Голлем у Лондоні. 7 серпня 1940 р. між Черчіллем іде Голлем було укладено угоду, яка давала право формувати в Англії французькі збройні сили.

4. Створення антигітлерівської коаліції

 З перших  годин нападу фашистської Німеччини  на СРСР стало зрозумілим, що  розрахунки Гітлера на міжнародну  ізоляцію СРСР зазнали краху. 22 червня 1941 р. у зверненні до  нації англійський прем'єр заявив, що Великобританія надасть "Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки зможе". Про свою підтримку СРСР висловився і президент США. Таким чином, з початком радянсько-німецької війни почала формуватися антигітлерівська коаліція.

12 липня 1941 р. було підписано англо-радянську угоду про спільну боротьбу проти Німеччини. 14 серпня 1941 р. після зустрічі Ф. Рузвельта та В. Черчілля з'явився документ під назвою "Атлантична хартія", в якому під майбутню коаліцію підводилося ідеологічне підґрунтя. До цієї Хартії приєднався і Радянський Союз.

Вона поставила  завдання — знищення нацистської  тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу. 1 жовтня 1941 р. в Москві між СРСР, США та Великобританією було підписано трьохсторонню угоду про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. З жовтня 1941 по червень 1942 р. СРСР одержав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різноманітних транспортних засобів. (Загалом, за системою ленд-лізу СРСР отримав, за різними оцінками, від 4% до 12% озброєння та воєнної продукції від обсягів власного виробництва.)

1 січня 1942 р. у Вашингтоні 26 держав, у тому  числі СРСР, США і Великобританія, підписали Декларацію Об'єднаних Націй, яка будувалася на принципах і завданнях Атлантичної хартії. В умовах створення антигітлерівської коаліції радянське керівництво визнало емігрантські уряди Польщі, Чехословаччини та Франції.

26 травня 1942 р. в Лондоні було підписано договір між СРСР і Великобританією про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її сателітів у Європі. Договір передбачав співробітництво і надання взаємної допомоги після війни. У Вашингтоні відбулися радянсько-американські переговори, які 11 червня 1942 р. завершилися підписанням угоди про взаємодопомогу у веденні війни проти агресорів. Обидві сторони зобов'язалися постачати одна одній оборонні матеріали, інформацію, розвивати торгівлю та здійснювати економічне співробітництво. Цими угодами було завершено формування антигітлерівської коаліції.

5. Нацистський "новий порядок" в Європі

 Окупація  фашистськими державами значних  територій в Європі, Азії та  Африці супроводжувалася встановленням  "нового порядку". Основним  його змістом стало забезпечення  панування загарбників. Цей порядок  базувався на терорі та насильстві.

Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург та Греція були ліквідовані. У Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії та Франції до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди.

Окупаційна  політика на загарбаній території СРСР проводилась згідно з планом "Ост".

Окуповані радянські  землі було розділено на три частини; тилові райони німецьких груп армій  передано під управління воєнного командування, а інші підпорядковано "східному міністерству" на чолі з Розенбергом  і поділено на два рейхскомісаріати—"Остланд" (Прибалтика і більша частина Білорусі) та "Україна". Західноукраїнські землі було приєднано до польського "генерал-губернаторства".

Нацисти прагнули створити на завойованих ними територіях "життєвий простір для німецької нації". Місцеве населення планувалося перетворити у рабів, інтелігенцію ліквідувати. На окуповані території мали намір переселити близько 10 млн німців, а місцевих жителів передбачалося залишити близько 14 млн чол.

З окупованих територій до Німеччини вивозилися продовольство, сировина та інші матеріальні цінності. У жахливих умовах перебували 5,5 млн радянських військовополонених, 3,5 млн з них загинуло. Усього ж жертвами окупації стали 10 млн радянських людей. Для роботи на німецьких підприємствах вивозилися мільйони робітників (лише з України понад 2 млн "остарбайтерів"). Економіка окупованих країн перетворилася на придаток воєнної машини Німеччини.

Важливим  елементом насадження "нового порядку" стали концентраційні табори, до яких відправляли усіх незадоволених  і расово неповноцінних. В Європі налічувалося близько 30 концтаборів. Найбільші  з них — Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцім. На цих "фабриках смерті" було знищено мільйони людей з  різних країн.

Окупаційна  політика Японії за формою була дещо іншою, але по суті такою самою. Агресивні  прагнення прикривались гаслами "створення  процвітаючої Азії", "звільнення Азії від білих колонізаторів". До утворюваних окупаційних адміністрацій намагалися залучити лідерів національно-визвольних рухів.

Після запровадження "нових порядків" поневолені народи Європи та Азії почали боротися з окупантами.

Голокост 

 Антисемітська  політика, яку проводили нацисти  після приходу до влади в Німеччині, з початком Другої світової війни набула ще жахливіших форм. Почалося планомірне і систематичне знищення нацистами єврейського населення Європи. Цей процес отримав назву "Голокост". Відразу після загарбання Польщі, де проживала одна з найбільших єврейських громад, усе єврейське населення було розміщено у спеціально створених гетто — відокремлених від зовнішнього світу поселеннях з мінімальними умовами для проживання.

З нападом на СРСР нацисти взялися за "остаточне вирішення" "єврейського питання". Спочатку цілковитому винищенню підлягали євреї, що проживали на території СРСР, а згодом і всієї Європи.

За наступаючою  німецькою армією рухалися спеціально створені чотири "айзацгрупи" (дві  з них діяли на Україні), які  повинні були знищувати "ворожі елементи", зокрема євреїв. Вже у перші  місяці війни відбулися масові страти євреїв у Литві, Білорусі та на Україні. Страшним символом Голокосту стала  трагедія у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 р.). У січні 1942 р. нацистське керівництво прийняло рішення про створення на території Польщі таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцім, Бєлжец). Створення таких таборів супроводжувалось масовими стратами населення гетто. На території СРСР протягом

1941-1942 pp. були  ліквідовані майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці. Така політика нацистів не могла не спричинити опору єврейського населення: він був як пасивним (духовний опір, втеча тощо), так і збройним. Найбільше повстання відбулось у Варшавському гетто (квітень-червень 1943 p.). Лише після трьох місяців нерівної боротьби повстання було придушено, в результаті чого загинуло або було відправлено до таборів смерті 76 тис. чоловік. Загалом жертвами Голокосту стали 6 млн євреїв.

6. Рух Опору в окупованих країнах

 Окупаційна  політика Німеччини та Японії  спричинила розгортання руху  Опору. Він виник в усіх окупованих країнах.

У Франції  з фашистською окупацією та колабораціоністським урядом маршала Петтена боролися партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами і соціалістами. Створена де Голлем організація "Вільна Франція" у 1942^-3 pp. встановила контроль над африканськими колоніями Франції. У листопаді 1942 р. французьке підпілля уклало з де Голлем угоду про спільні дії. У травні наступного року була створено Національну раду Опору, що об'єднала всі сили, які боролися з окупантами, у червні —Французький комітет національного визволення.

Значного  розмаху набрав народно-визвольний рух у Югославії. З 1941 р. тут велися активні бойові дії проти фашистів. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії — Антифашистське віче народного визволення Югославії на чолі з Й. Броз Тіто.

Партизанські  армії формувались у Греції та Болгарії. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи.

 У Польщі  емігрантський уряд та його  представництво — "делегура" — керували боротьбою загонів  Армії Крайової. Комуністи, на  противагу їм, створили Армію Людову.

Посилювались  антифашистські настрої і в Німеччині. Група офіцерів та урядових чиновників здійснила спробу державного заколоту з метою знищення фашистського режиму та припинення війни. 20 липня 1944 р. полковник Штауффенберг залишив портфель з бомбою уповільненої дії у приміщенні, де знаходився Гітлер. Бомба вибухнула, однак Гітлер залишився живий. Виступ заколотників було жорстоко придушено.