Провідна роль жінки в античних державах Північного Причорномор`я

 

Зміст

 

Вступ 3

Розділ 1 Провідна роль жінки у сарматських  племенах 6

Розділ 2 Положення жінки у скіфському суспільстві 11

Висновки 13

Додатки 15

Список  використаної літератури 19

 

 

Вступ

В античному суспільстві панував  принцип підпорядкування тілесного/жіночого начала розумному/чоловічому. Піфагор, наприклад, заявляв: „Існує позитивний принцип, який створив порядок, світло, чоловіка, і негативний принцип, який створив хаос, сутінки і жінку”. Арістотель, у свою чергу, роз’яснював: „Жінка – це самка через певний брак якостей . Жіночий характер страждає від природної дефективності . Жінка є лише матеріал, принцип руху забезпечений іншим, Чоловічим началом, кращим, божественним”. Він називав жінку як „безсильного чоловіка” внаслідок якогось недоліку. Сократ говорив: можна вважати щастям, що ти народився чоловіком, а не жінкою. Платон твердив, що душі боягузливих і недостойних чоловіків після їх смерті переселяються в жінок.

Але на теренах Північного Причорномор`я становище жінки було зовсім іншим. За пізнього палеоліту відбувається перехід до родової організації суспільства. Спорідненість у роді визначалася за материнською лінією, оскільки панував груповий шлюб і діти не знали батька. Але шлюби між членами одного роду заборонялися. Жінка виступала у ролі берегині родинного вогнища, відала харчовими запасами. Переважне становище жінки у первісному суспільстві зумовило виникнення матріархальних відносин. На чолі роду, родової общини, куди входили десятки, а то й сотні людей — родичів, стояли жінки.

Материнська родова община як суспільна  організація виникла близько 30 000 років тому. В науці вона дістала назву матріархату (від лат. «матер» — мати і грец. «архі» — влада).

Матріархат відбився на релігійних уявленнях та в культі богині-матері. На це вказують знайдені археологами численні фігурки жінок, вирізьблені з бивня мамонта чи м'яких порід каменю. Зображення являють собою узагальнений образ матері-прародительки.

Рід був універсальним колективом, він виконував шлюбні, господарські, релігійні, виховні, а згодом — військові та охоронні функції. Праця мала колективний характер, її результати розподіляли між усіма членами роду. У процесі трудової діяльності розвивалися мислення, мова, набувались позитивні знання. Дітей змалку готували до життя в родовому колективі: передавали їм трудові навички, вчили дотримуватись обрядів, слухатися старших, шанувати матір, коритися її авторитету.

У вихованні враховували стать  і відповідні соціальні та господарські функції. Дівчаток готували до ролі матері, годувальниці, володарки, правительки. Хлопчиків знайомили з тими видами діяльності, які виконували чоловіки (полювання, виготовлення зброї, знарядь праці), та залучали до посильної праці. У період матріархату дітей до п'яти — шести років виховувала мати. Потім хлопчиків передавали в суспільні чоловічі житла, дівчаток — у жіночі. Там їхніми наставниками ставали відповідно брати й сестри по матері.

Значні зрушення в розвитку господарства і соціальних відносин ха- рактеризують епоху неоліту. Унікальний природний комплекс степової, лісостепової, лісової смуги, гори, повноводі ріки, найкращі в світі чорноземи, Чорне та Азовське моря, помірний клімат сприяли зародженню скотарства та землеробства. Вчені вважають, що саме на теремі України був один із центрів окультурення диких тварин, приручення людиною собаки, бика, свині, а після приручення коня тут було створено воза й колесо. Розвиток скотарства зумовив потребу опанувати нові способи добування засобів існування, а саме: догляд за свійською худобою, заготівлю кормів, переробку продуктів скотарства. Мати чи за її дорученням старші діти залучали молодших до випасання худоби, догляду й вигодовування свійських тварин, птиці. Набуваючи трудові навички, діти одночасно вивчали поведінку тварин, сприятливі умови їх існування та розмноження, способи запобігання захворюванням та лікування, дізнавалися, як зберігати та переробляти залишки м'ясо — молочних продуктів. Посильна виробнича праця стає чинником навчання й виховання поряд з природою.

Потреби, пов'язані з розвитком виробничого скотарства, землеробства, ремісництва, з використанням досконаліших знарядь праці, зокрема металевих, поступово висували на перший план чоловічу працю як більш продуктивну. Відповідно на заміну материнській владі прийшла батьківська, або патріархат (від грецьких слів «патер» — батько, «архі» — влада). Панівне становище у господарському та суспільному житті роду, племені і в сім'ї посіли чоловіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1 Провідна роль жінки у сарматських племенах

Головна особливість сарматського суспільства - провідна роль жінки. Так, Геродот описував сарматів як войовничий народ, підпорядковуваний владі жінок. Їх суспільний лад можна визначити як гінекократію - аристократичний матріархат. Сам факт існування подібного пристрою підтверджується не тільки античними джерелами, але й археологічними знахідками. До 20% всіх знайдених археологами поховань сарматів припадає на жінок-воїнів. У порівнянні з іншими степовими народами, хоча б з тими ж скіфами, це досить високий відсоток. Таким чином, грецькі міфи про амазонок знаходять реальну історичну грунт!

Досить цікаві релігійні обряди і представлення сарматів. Як і скіфи, войовничі сарматські вершниці поклонялися мечу, встромленого в землю (Амміан Марцеллін). Серед найбільш відомих сарматських божеств бачимо: жіноче божество, велику Богиня-Мати, яка є втіленням творчої сили природи і всіляких гараздів; «страшну для звірів» Гекаергу (у перекладі - Захисниця, Лучниця, Далеко Стріляюча) і її сестру Опис (Кара, Помста ).

На тлі  цих грізних богинь-войовниць чоловічі божества виглядають досить блідо й невиразно: Санерг з невизначеними функціями з Утофарн - опікун домашнього вогнища.

Можливо, пантеон богів  сарматських якимось чином відображав реальний розподіл обов'язків у родині. Серед античних авторів побутували дві версії щодо походження цього незвичайного пристрою. Діодор Сицилійський розповідає про те, що одна цариця запишалися своїми військовими успіхами і проголосила себе дочкою бога війни, а за чоловіками залишила прядіння і домашні жіночі заняття. Потім вона видала закони, якими жінок заохочувала до військової служби, а за чоловіками залишила покірність і рабство. Дітям чоловічої статі вона калічила руки і ноги, щоб зробити їх непридатними для війни.

Інші античні автори стверджували, що остаточно матріархат у сарматів склався внаслідок загибелі чоловіків у походах. Спроба підрослих хлопчиків скинути жіноче ярмо не увінчалася успіхом. Коли жінки здобули переконливу перемогу на полі битви, чоловіче населення боягузливо бігло в густі зарості й там загинуло (ймовірно, без жіночої турботи). Побоюючись помсти що залишилися в живих молодих чоловіків, жінки постановили зробити їх кульгавими.

Античні автори повідомляють нам також цікаві подробиці про  повсякденне життя сарматських  амазонок. Так, згідно з їхніми розповідями, сарматські жінки на польові роботи виходили в повному озброєнні і обов'язково підперезані мечем. Вони не вживали в їжу  хліб (для кочівників, як відомо, характерне м'ясо-молочне харчування, а можливо, сармати просто стежили за своєю фігурою). При цьому, за повідомленнями цих же античних авторів, вони вважали за краще їсти черепах, змій, ящірок, скорпіонів.

Тут доречно згадати про  досить екзотичномий зовнішній вигляд сарматів. У результаті схрещення їх з місцевими племенами сармати відрізнялися ще більш помітною круглоголовістю, ніж скіфи. Але з якихось причин сармати вважали долгоголовость ознакою шляхетності, тому вони прагнули штучно подовжити собі голови. Так, в сарматських похованнях часто зустрічаються прижиттєво деформовані черепи.

На римського поета  Публія Овідія Назона, якому доводилося стикатися з сарматами під час свого перебування в Ольвії, їх варварська зовнішність, бородаті особи з довгим волоссям і агресивний, грізний вигляд справили відразливе враження.

А от його співвітчизник - римський історик Амміан Марцеллін, навпаки, милувався зовнішністю сарматів. Згідно з його опису, «майже всі вони високі і красиві, з досить білявим волоссям, вони наводять жах грізним поглядом своїх очей і самі занадто рухливі завдяки легкому озброєнню.

А тепер уявіть на хвилину  наших амазонок, цих красунь-атлеток: з одною грудю і штучно подовженими головами! Нашим сучасникам вони напевно здалися б химерними істотами з іншої планети.

Але, як не дивно, сарматськи жінки не надто втратили у своїй жіночій привабливості, і не тільки тому що вели надактивний спосіб життя, але й тому, що дуже уважно стежили за своєю зовнішністю. Одяг сарматів висловлює їх прагнення до краси і елегантності. Як і перси, вони носили шаровари і широкі плащі, які застібали різноманітними фібулами (застібками) або на плечі, або на грудях. Як і у скіфок, їх сорочка була підперезана в талії. Поховання показують, що свій одяг сармати охоче прикрашали вишивками, обшивали її на рукавах і близько пояса дрібними блакитними або зеленими намистинками. Вбрання більше заможних сарматів були обшиті позолоченими бляхами. Голову сарматські жінки покривали вишитим хусткою - гіматіоном. На ногах носили м'які туфельки, прикрашені коралами і золотими бляшками. Сарматські жінки були, напевно кокетливими модницями і обожнювали всілякі прикраси та ювелірні дрібнички.

Ці суворі жінки-воїни користувалися шаленою популярністю серед інших кочових племен ... як наречені! Зокрема, скіфи бажали мати дітей саме від «амазонок». Правда, при цьому вони керувалися виключно утилітарними міркуваннями, вбачаючи у таких шлюбах гарантію народження здорових нащадків.

За свідченням античних письменників, сарматські жінки їздять верхи, стріляють з луків, метають дротики і не виходять заміж до тих пір, поки не вб'ють трьох ворогів. Та, яка виходить заміж, перестає їздити верхи, поки не з'явиться потреба загальної мобілізації. У них немає правої грудей, бо ще з дитинства їх матері, розжаривши мідний інструмент, прикладають його до правої частини грудів і випалюють її, через що вона перестає рости, а вся сила і багатство соків переходить в праве плече і руку. Робилося це нібито для зручності стрільби з лука.

Академік Б. Рибаков у своєї книги «Язичництво древніх слов'ян» висловив припущення, що історичним прототипом відомого казкового персонажа Баби-Яги була «проводирка амазонок епохи праслов'янських-сарматських взаємин близько рубежу нашої ери». Саме слово «Яга» він зводить до «язиги» (назва одного з сарматських племен). Залізну ступу Баби-Яги Б.

Під впливом античних авторів у середньовіччі і в Новий час тривали активні, хоча й невдалі пошуки країни войовничих дів, цнотливих одногрудих красунь. Їх шукали в Німеччині, Чехії, на півночі Європи. У ХУП ст. їх начебто бачили на Кавказі. Легенди про хоробрих воячкам мали ходіння також у Китаї, Японії, Індії, арабському світі.

Відразу після відкриття Америки європейські колоністи марно намагалися відшукати там американських амазонок. (До речі, річка Амазонка отримала свою назву саме на честь цих лютих войовниць).

Мабуть, сама ідея «жіночого  царства» настільки вразила уяву людства (в першу чергу його чоловічої  половини), що воно бажало власними очима  побачити суспільство під владою жінок.

Однак саме в українських  степах був здійснений унікальний соціальний експеримент, саме там збулася мрія всіх войовничих феміністок. Влада чоловіків була повалена, в суспільстві встановилося панування сестер по зброї.

Загалом, можна вести мову про  три варіанти матріархату у амазонок, що про них пишуть давні автори:

перший - це виключно жіноче, войовниче суспільство, стосунки з чоловіками в якому допускалися лише для продовження роду; народжені хлопчики умертвлялись, а дівчатка - виховувались;

другий - це суспільство, де представлені обидві статі, але головніші функції - керівні та військові - залишались за жінками, “а за чоловіками залишила (цариця. - В. К.) прядіння шерсті і хатні жіночі заняття”; а через деякий час цариця “оприлюднила закон, котрим жінок спонукувала до військових змагань, а за чоловіками залишила покірність і рабство”¹. У цьому випадку маємо справу з класичним матріархатом;

третій - суспільство рівних прав, про яке пише Геродот на прикладі союзу амазонок і савроматів: “І відтоді і дотепер жінки савроматів живуть, як і за давніх часів, тобто і на полювання їздять увесь час верхи і разом із своїми чоловіками і без них, і на війну ходять, і одягаються так, як і чоловіки”².

В усіх трьох варіантах зафіксовано  відгомін матріархату, хоча це вже не родове суспільство, де саме й процвітали громади людей “жінкокерованих”, а вельми розвинене класове суспільство  часів постнеолітичної революції. Тобто можна вести мову про  визначне місце жінки у суспільстві  давнього типу.

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 Положення жінки у скіфському суспільстві

Скіфи вели родовід за чоловічою лінією. Старші сини одержували частку майна ще за життя батьків. У скіфів існувало багатоженство, і старша дружина займала привілейоване становище. Про це можна судити, розглянувши склад жіночих осіб, похованих у скіфських курганах. Значно безправнішим і приниженішим було становище молодших дружин і наложниць. Саме цю категорію найчастіше можна бачити серед жертв насильно убитих при похованні глави дому.

Після смерті чоловіка вдова переходила як май-но в спадщину до старшого брата померлого. Нерівність у сім'ї визначалася не тільки підкореним становищем жінки, але й тим, що старші сини у випадку одружен-ня одержували частку майна і право на виділ ще за життя глави дому, а молодший з синів ставав спадко-ємцем батьківського господарства.