Промислова революція в Німеччині та її соціальні наслідки

Отже, за технічним рівнем своєї промисловості Німеччина вийшла вперед, причому тепер цьому сприяла іноземна конкуренція. Якщо на початковому етапі розвитку капіталізму вона душила розвиток німецької промисловості, та, коли промисловий переворот вступив в повну силу, ця ж іноземна конкуренція зробила добру справу. Вона дозволяла виживати тільки передовим, найбільш досконалим і вдало оснащеним передовою технікою, підприємствам. Німецькі заводи будувалися на основі сучасної техніки: вони були повинні випускати продукцію кращу і дешевшу, ніж та яку виробляв промисловий сектор заводів Англії51.

Третя особливість індустріалізації Німеччини визначалась тим, що більша частина необхідних для розвитку промисловості капіталів знаходилася не в буржуазії, а в поміщиків. Щоб мобілізувати ці капітали для розвитку промисловості, в Німеччині розгортається посилене акціонерне підприємство (грюндерство). Нові промислові фірми і банки створювалися як акціонерні, і продаючи акції юнкерам, отримували їх капітали. Та в результаті виявилося, що юнкери зайняли сильні позиції не тільки в сільському господарстві, але і в промисловості52.

За об’ємом промислового виробництва Німеччина займала 3-е місце в світі. Випереджували її лише Англія і США. В відповідності з ростом промисловості змінилася і зовнішня торгівля. Якщо за першу половину XIX століття вона виросла в два рази, то за 50-60-ті роки – в три рази. Якщо в першій половині століття Німеччина в основному вивозить сільськогосподарську продукцію і сировину, то тепер в експорті переважала промислова продукція – вугілля, машини, тканини. І навпаки, якщо раніше імпортувалися промислові товари, то тепер – сировина і сільськогосподарська продукція53.

Ці десятиліття були особливо важкими як для промислових, так і для сільськогосподарських працівників. Для села – це тягар платежів, феодальних повинностей, експлуатація батраків, для міста – невпинне зниження середнього рівня заробітної плати. Праця німецьких робітників оплачувалася в 1,6 разів менше, ніж англійських, і в 4,6 раз менше, ніж в США54. Організація праці на фабриках вела його до інтенсифікації. Робочий день продовжувався 13-16 годин. До кінця кризових 40-х років безробіття в ряді підприємств складало до чверті зайнятих.

Широкий розмах в Німеччині отримав робітничий рух. Експансія капіталізму і реакційний поліцейський режим вкрай загострив соціальні протиріччя. В середині XIX століття держава стала центром світового революційного руху і виникнення марксизму. Тут в 1847 р. склався перший конгрес «Союзу комуністів», який доручив К. Марксу і Ф. Єнгельсу підготувати «Маніфест Комуністичної партії», який був опублікований на початку 1848 року55.

Отже, Німеччина являє собою ще один варіант розвитку капіталізму. На відміну від Англії, де базою була експлуатація колоній і політика «огороджування», в Німеччині поштовхом до розвитку капіталізму стала реформа для звільнення селян, яка, однак, залишила їх без землі і грабувала, що забезпечило сильні позиції поміщикам-юнкерам в новому буржуазному суспільстві. Треба зазначити, що більшу роль в господарстві Німеччини грала держава. Саме держава будувала залізниці, з допомогою держави в Пруссії створювалася військова промисловість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ.ЗАВЕРШЕННЯ ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ І ЇЇ ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ

Успіхи індустріалізації країни суттєво відбилися на розвитку торгівлі. Всередині держави збільшився товарообіг. За 50-60-ті роки вантажоперевезення на території Німеччини виросли в 21 раз. Об’єм грошового обігу збільшився в 27 разів56. Розширилася торгівля на великих ярмарках, особливо на Лейпцигському. Створювалися великі універсальні магазини. Товарні біржі оформлювали значні товарні операції.

Не відставала і зовнішня торгівля. Так, лише за 50-ті роки вивіз німецьких товарів потроївся, а імпорт збільшився в два рази. Було досягнуто позитивне сальдо торгового балансу. Загальний об’єм зовнішньої торгівлі за 50-60-ті роки потроївся.

З другої половини XIX століття все більше в німецькому експорті наростала частина промислової продукції. На міжнародні ринки вийшли німецькі машини, металовироби, бавовняні та вовняні тканини, шкіряні вироби, вугілля, цукор та інші товари. Предметами вивозу були в основному продукти сільського господарства і сировина (пшениця, ячмінь, бавовна, шерсть, сирі шкіри, залізна та мідна руди)57.

Спроба перейти до фритредерства виявилася невдалою і недовговічною, хоча і забезпечувала німецькому юнкерству на деякий час можливість безмитно експортувати в Англію свою сільськогосподарську продукцію.

Поки що Німеччина не зуміла захистити себе від  англійської конкуренції. Завершення індустріалізації держави, пов’язане з переходом від вивозу сільськогосподарської продукції до її ввозу, а в імпорті промислової продукції до її експорту, потребувало політики жорстокого протекціонізму58.

 Для другої  половини XIX століття було характерне  небачене грюндерство (тобто заснування  акціонерних компаній). Якщо в 1800 – 1870 роках було засновано близько 500 акціонерних товариств, то тільки  в 70-ті роки – з’явилося 968 товариств з загальним капіталом в 3 млрд. марок. Отримав розвиток капіталістичний кредит. Склалася мережа емісійних банків. Провідну позицію зайняв Прусський банк. В свою чергу, акціонерні комерційні банки, особливо Німецький банк в Берліні (1870 рік), Дрезденський банк (1872 рік) і деякі інші стали центрами мобілізації національних капіталів59.

До початку 70-х років Німеччина вступила в період нового, досить потужного економічного підйому. Корінний перелом особливо проявився в основних економічно-технічних показниках. Промисловість оснащувалася новою технікою і енергійно переоснащувалася. Значно виросли об’єми виготовленої продукції, особливо в галузі важкої промисловості. Застарілу технологію пудлінгування було замінено на більш продуктивні та ефективні мартенівський та томасівський способи виплавки металу. Продуктивність праці перевищувала відповідні показники в Франції та Англії. В свою чергу, зростання об’єму виробництва в промисловості дозволяло розширити об’єми зовнішньої торгівлі.60.

Провідну роль в цьому зіграли перемога в Франко-прусській війні (1870-1871 роки) і політичне об’єднання країни в єдину Німецьку імперію (1871 р.) Так, перемога над Францією принесла Німеччині величезну контрибуцію в 5 млрд. франків, які були направлені на оснащення німецького виробництва. Крім того, Німеччина, в результаті перемоги в війні, отримала багаті на корисні копалини французькі провінції – Єльзас та Лотарингію, тому залізна руда з Франції суттєво поповнила німецьку вугільно-металургійну базу Рейнського і Саарського басейнів61. Це вивело німецьку  важку промисловість, а особливо металургію, металообробку та машинобудування на провідні позиції в країні. Додавши досить сильно розвинуту бавовняну промисловість з захоплених французьких провінцій, Німеччина подвоїла випуск власної ситценабивної продукції62.

В свою чергу, створення єдиної Німецької імперії дозволяло вирішити частину найважливіших проблем, які раніше гальмували хід капіталістичного розвитку. Так, був створений єдиний державний апарат управління. Завдяки ліквідації митних кордонів був отриманий вихід на загально німецький ринок63. Було встановлене єдине торгівельне законодавство. В 70-ті роки в державі ввели єдину грошову одиницю, систему заходів та вагів, загально німецькі залізничні та поштові права. Громадянам Німецької імперії декретувалася гарантія приватної власності, свобода промислу та договірної угоди.

В 1879 році в країні була введена політика протекціонізму, яка заохочувала і підтримувала розвиток вітчизняної індустрії підвищенням мит на імпортну продукцію. Як і раніше державною підтримкою широко користувалося залізничне будівництво. Багато залізниць було націоналізовано64.

З завершенням в кінці 70-х років промислового перевороту ріст виробництва стрімко піднявся вгору. Німецька індустрія спиралася на найновіші технічні винаходи: створення електромотору, двигуна внутрішнього згорання, парової турбіни, передачу електроенергії на відстань і інші. На підприємства країни надходила маса найманих робітників. Джерелом її поповнення був як найбільш високий серед провідних країн рівень народжуваності, так і потік розорених ремісників та селян65.

Прискорилися темпи будівництва залізниць. За перше п’ятиліття 70-х років було побудовано більше залізничних доріг, ніж за попереднє десятиліття. За 1870 -1910 роки протяжність залізничних доріг виросла більш ніж в 33 рази і складала близько 60 тис. кілометрів. Фактично в 70-ті роки завершилося створення системи ширококолійних залізничних доріг. Здійснювалось підведення залізниць до кожного міста і заводу. На такі великі залізничні проекти були направлені капітали з різних джерел: це і власні грошові засоби акціонерних товариств, і зарубіжні, а особливо англійські, інвестиції, а також контрибуція, отримана від Франції66.

Масштабне залізничне будівництво сприяло справжньому розквіту німецької індустрії. Особливо потужним поштовхом для розвитку технічної бази виробництва, машинобудування і транспорту в кінці XIX – XX століть було використання двигуна внутрішнього згорання і електроенергії. Продукція металургії і машинобудування стала основою німецького експорту. За експортом машин Німеччина вийшла на перше місце в світі. В кінці XIX століття отримали потужний розвиток нові галузі, особливо електротехнічна, алюмінієва та хімічна. Нестача сировини стримувала розвиток легкої і харчової промисловості67.

В цілому, за останню третину XIX століття об’єм виробництва німецької промисловості виріс в п’ять разів, в той час як у Франції – лише в три рази, а в Англії – лише в два. До кінця XIX століття Німеччина перетворилася з аграрно-індустріальної в потужну індустріально-аграрну державу. Невпинно зростало міське населення, яке за 70-90-ті роки  зросло з 33% до 50%68.

До 70-х років аграрні реформи завершилися. Але ріст продукції цієї галузі господарства здержувався феодальними пережитками, а також великим феодальним землеволодінням і високим розміром абсолютної ренти які ще зберігалися. В найбільш великих помістях Східної Пруссії багато селян які отримали волю, але не отримали землю, тому, щоб не померти з голоду, вони ставали найманими робітниками в помістях, які належали юнкерам.

Держава продовжувала вживати заходів щодо підйому рівня сільськогосподарського виробництва. Зокрема, був прийнятий закон про обмеження свавілля лихварів. Пропагувалася агрокультура в спеціально створеному агрономічному суспільстві, дослідницьких станціях і сільськогосподарських школах. Складалися сільськогосподарські товариства. Все ширше використовувалася сільськогосподарська техніка і мінеральні добрива. Такі методи інтенсивного ведення сільського господарства надали ефективні результати: наполовину зросла врожайність полів, розширилися площі посівів технічних культур, виросло поголів’я худоби69.

В останній третині XIX століття концентрація виробництва і капіталу посилено вела до монополізації. Переважали картелі та синдикати, особливо це відчувалося в галузі добувної та пов’язаній з нею важкій промисловості.  Об’єднання цього типу монополізували лише сферу збуту. В технічно-економічному і організаційному відношеннях підприємства зберігали свободу70.

Особливо великі монополії сформувалися в гірничій, металургійній, машинобудівній і будівничій галузях виробництва. За 80-90-ті роки число підприємств з кількістю працівників вище однієї тисячі людей збільшилося в чотири рази71. Був створений Рейнсько-Вестфальський кам’яновугільний синдикат. Він підпорядкував собі 95% видобутку вугілля Рурського басейну і більш ніж 40% загального видобутку вугілля в державі. Великі монополістичні об’єднання сформувалися в електротехнічній (АЕГ – Загальне суспільство електрики і «Siemens»), сталеливарній і військовій (фірма «Krupp»), хімічній (І.Г.Фарбеніндастрі), суднобудівній (Північно-Німецький Ллойд і Гамбургсько-Американська компанія) та інших галузях промисловості. Кількість картелів та синдикатів виросла в 50 разів: з шести в 1870 році до 300 в 1900 році72. Своєрідність німецької монополії зводилася до їх величі – часом вони об’єднували десятки і навіть сотні підприємств.

Монополізація торкнулася і банківської сфери. На початку XX століття дев’яти найбільшим банкам належала половина всіх вкладів або більше чотирьох п’ятих банківського капіталу Німеччини. Значні внутрішні інвестиції були спрямовані на підйом німецької індустрії.

В кінці XIX століття Німеччина активізувала пропаганду плану імперіалістичних анексій, виправдовуючи його гострою нестачею ринків сировини і збуту товарів. Держава переросла рамки внутрішнього ринку, а великої колоніальної імперії, звідки могла б поставлятися за низькими цінами сировина і куди безмитно можна було збувати товар, у Німеччини не було73.

Ідея розширення життєвого простору проявила свої риси в створенні Пангерманського союзу (1891 рік), в необхідності нових територій. Були захоплені Того, Камерун, Північно-Західна Африка, Каролінські, Маріанські та Маршалові острови. І все ж німецькі колоніальні володіння залишалися менше англійських більш ніж в 11 разів за площею і 32 рази за населенням74.

Агресивні колонізаторські апетити Німеччини, підігріті торгівельною конкуренцією з Англією та Францією, росли. Зовнішні економічні зіткнення торкнулися і російсько-німецьких взаємовідносин. Так, в кінці XIX століття юнкери домоглися збільшення митних платежів на імпорт російських сільськогосподарських продуктів. А коли Росія відповіла тим же на ввезені з Німеччини машини і обладнання, результатом стало розпалення Митної війни. Перемога дісталася Німеччині, яка була більш економічно розвинута. Тому, відповідно, взаємовідносин між країнами це не пом’якшило75.

В Німеччині створився потужний військово-промисловий комплекс, на який працювала індустрія цілої держави. Значно збільшилися витрати на армію та флот. Удосконалювалося озброєння сухопутних військ. Формувався великий військово-морський флот. Німеччина серйозно та якісно приступила до підготовки війни за переділ світу, до захоплення не тільки англійських та французьких колоній, але і території в Європі, і, як результат, встановлення світового панування.

В кінці 70-х років був сформований військовий блок Німеччини з Австро-Угорщиною. На початку 80-х років до нього вступила Італія – результатом стало виникнення Троїстого союз (складений в 1882 році), який згодом зіграв фатальну роль в розв’занні світової війни 1914 -1918 років76.

Отже, можна з впевненістю сказати що Німеччина буквально за декілька десятиліть змогла перерости з аграрної країни в індустріальну. До цього процесу доклали свою руку юнкери, які начебто звільняли селян, однак насправді міняли їм пряму залежність на опосередковану.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, ми простежили, як особливості німецького феодалізму, його доволі пізнє втягнення господарства у товарно-грошові відносини, призвели до того, що капіталізм в Німеччині виник пізніше, ніж в інших країнах. Однак накопичення початкового капіталу далося взнаки і  незабаром в сферах економіки і військовій галузі Німеччина досягла панівного стану в всій Європі. У період розквіту капіталізму Німеччина стає найбільш економічно розвинутою країною Європи, обігнавши своїх найбільших конкурентів – Англію та Францію. Важливим наслідком промислового перевороту стало також різке зниження частки сільського населення. Невпинно зростало міське населення, яке за 70-90-ті роки  зросло з 33% до 50% осіб, які проживали в містах.