Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Мая 2015 в 10:30, курсовая работа
Мета даної курсової роботи: за допомогою наукової літератури і джерел висвітлити події, що дозволили зайняти Німеччині провідне місце в світі на період XIX століття.
З мети витікають наступні завдання:
Дослідити стан суспільства до промислової революції;
Висвітлити хід промислового перевороту;
З’ясувати зміни в економічному і суспільному житті Німеччини.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
КАФЕДРА НОВОЇ І НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ ТА ІСТОРІОГРАФІЇ
Реєстраційний номер: __________
Дата реєстрації: _______________
КУРСОВА РОБОТА
на тему: Промислова революція в Німеччині та її соціальні наслідки
Студента (ки) ІI курсу 2 групи
напряму підготовки: 6.020302 – «Історія»
Рарича Василя Івановича
Керівник: ст. викладач Ганус С.О.
Національна шкала: _________________
Кількість балів: _____________________
Оцінка у системі ECTS: ______________
Члени комісії:
______________________________
Ужгород - 2015
ЗМІСТ
В останні десятки літ з’явилося багато досліджень з історії Німеччини періоду XIX століття. В історії цієї великої країни відбувся ряд важливих змін, які в подальшому вплинули на політичний і економічний стан всього світу. Вони пов’язані із переходом від аграрного типу господарства до мануфактурного і майже відразу до фабричного, де в більшості процесів застосовуються спеціальні машини, призначені замінити ручну роботу на механічну, тим самим збільшуючи кількість виробленого товару в рази. Зміни давалися нелегкою ціною - через зубожіння селян. Проте згодом вони дозволили накопичити капітал, створити власне промислове виробництво і підняти економіку до високого рівня, що дозволило політично і економічно об’єднати всі німецькі держави в єдину – Німецьку імперію.
Актуальність даної курсової роботи обумовлена тим, що в сучасній історичній науці накопичено значний матеріал про економічну історію німецьких земель в XVIII – XIX століть. Цей матеріал необхідно осмислити, структурувати, узагальнити й представити як сукупність знань про економічну історію сучасної Німеччини.
Мета даної курсової роботи: за допомогою наукової літератури і джерел висвітлити події, що дозволили зайняти Німеччині провідне місце в світі на період XIX століття.
З мети витікають наступні завдання:
Об’єктом дослідження нашої наукової роботи є Німеччина в XIX столітті.
Предметом дослідження виступає економіка німецьких земель, виникнення та розвиток промислового перевороту, його вплив на зміни в суспільстві.
Хронологічні рамки
Географічні межі дослідження зосереджені на території німецьких земель середини XIX століття, а також тих частинах Європи, які зазнали впливу Німеччини.
Ступінь дослідженості теми: зміни в економіці Німеччини відбулися в Новий час, напередодні Першої Світової війни, через що дана тема досліджувалася багатьма авторами, з метою виявлення причин, що зумовили піднесення Німеччини на світовому рівні. Серед них можна назвати: В. Зомбарта – німецького історика та економіста, представника німецької історичної школи в економічній теорії; Ф.Я. Полянський, В.Т. Чунтулова, Г.Б. Поляк, М.В. Конотопов, Н.И. Полетаева – їхні праці викладені в формі підручників для вузів та курсів лекцій.
Структура роботи визначена загальною логікою дослідження і відображають прагнення послідовно вирішувати поставлені завдання. Курсова робота за своєю структурою складається з трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.
В 70-ті рр. XVIII століття Німеччина в політичному і економічному відношеннях була однією з найбільш відсталих країн Європи. В економічному відношенні вона значно відставала не тільки від Англії, а й від Франції та Голландії1. В Німеччині розвиток капіталізму почався пізніше, ніж в інших країнах Європи. На початок XIX ст. це була економічно відстала країна, 80% її населення було зайняте в сільському господарстві, в якому зберігалися феодальні відносини2. В виробництві панували ремесло і мануфактура. В чому полягали причини цього відставання?
Однією з причин була феодальна роздробленість. Як говорили самі німці, у них було стільки держав, скільки днів в році, а насправді ще більше. Роздробленість роз’єднувала господарство країни, тому що кожна держава мала в обігу свої гроші і встановлювала мита на своїх кордонах. Феодальна роздробленість перешкоджала розвитку торгівлі, встановленню економічних зв’язків між різними частинами держави, тобто створенню єдиного німецького ринку, а тим самим і економічному розвитку взагалі3.
Також однією з причин була політична роздробленість. Так на початку XVIII ст. на території Німеччини знаходилося близько 300 незалежних князівств, архієпископств і герцогств, налічувалося 9 курфюрств, 36 духовних князів, 62 світських і близько 100 імперських рицарів, 50 імперських міст4. Цей конгломерат називався Священною Римською імперією німецької нації. Території цих володінь були відособлені. Землі користувалися автономією, хоча формально вважалися васалами імператора. Найбільш великі серед них – Бранденбург і Саксонія, Макленбург і Гессен, Ганновер і Брауншвейг, Баварія і Вюртенберг.
Політична роздробленість супроводжувалася труднощами, які гальмували господарський розвиток. Численні митні застави стягували різноманітні мита. В грошовому обороті, який не мав єдиної грошової одиниці, панував хаос. В державі карбувалося більш ніж 600 видів монет. Була відсутньою єдина система мір і ваги. Однобокий протекціонізм в промисловості і торгівлі в цих умовах лише посилював економічний застій5.
Лише в 1815 р. за рішенням Віденського конгресу, який закінчив період наполеонівський війн, був підписаний акт про створення Німецького союзу, який об’єднав 34 держави і 4 вільні міста6. Однак економічний спадок епохи політичної роздробленості продовжував проявляти себе в різних формах. Як і раніше була відсутня єдина грошова система, системи заходів і ваг. Митні застави всередині країни суттєво гальмували можливості економічних, торгових і транспортних зв’язків. Майже повсюдно, крім лівобережних районів Рейну, збереглася стара цехова система. Цехові привілеї і права були відмінені промисловим законом тільки в 1869 р. Німецькі ремісничі товари не витримували конкуренції з мануфактурними, а тим більше з фабричними виробами більш розвитих країн. Німецька мануфактура, яка зародилася в кінці XVIII століття, була ще дуже слабка. До того ж німецькі купці, майстри та інші заможні міщани поки що не володіли достатніми засобами для організації крупного мануфактурного виробництва7.
Нарешті, Великі географічні відкриття викликали переміщення світових торгових шляхів, що «виключило» Німеччину із світової торгівлі. Якщо раніше через Німеччину по Рейну йшов великий торговий шлях з півдня на північ Європи, то тепер він втратив колишнє загальноєвропейське значення. Якщо раніше міста півночі Німеччини були об’єднані в Ганзейський союз, який тримав в руках всю торгівлю на півночі Європи, то тепер цей союз припинив своє існування. До того ж Німеччина втратила ці північні портові міста: вона зазнала поразки в Тридцятилітній війні, і ці міста, разом з гирлами німецьких рік в неї відібрали держави-переможниці. Німеччина опинилася взагалі відрізаною від головних морських доріг8.
А коли в інших країнах почався промисловий переворот, імпорт дешевої фабричної продукції почав підривати німецьке ремесло і мануфактурне виробництво. Мануфактури в Німеччині були пристосовані до умов кріпосництва9. Так, були мануфактури з примусовою працею. Господарем такої мануфактури був поміщик, а працювали на ній залежні від нього селяни. Також існували розсіяні мануфактури купців. В якості робітників на таких мануфактурах також використовувались залежні селяни, які працювали у себе вдома, а отриманою від мануфактуриста заробітної плати виплачували оброк своєму поміщику. В цілому мануфактурне виробництво було розвинуте слабо. В Європі тоді говорили, що німецькі гроші можна програвати лише французькими картами в французькі гаманці і що ні один німець не міг написати лист, не купивши перед тим у голландця листок паперу10.
Міста зберігали середньовічний характер. За словами німецького історика В. Зомбарта, німецький міщанин був домосідом. Працював він в тому будинку, де і жив, походи по магазинам не було традицією. Не було ще міського транспорту. Вечорами бюргери сідали перед будинком для відпочинку і розмови, в неділю йшли на прогулянку за міські ворота11.
В основному первісне накопичення проходило в Німеччині вже в XIX ст. і було пов’язане з ліквідацією кріпосного права. Поштовх до ліквідації кріпосного права надали наполеонівські війни. Походи Наполеона були загарбницькими і несправедливими, але різниця між феодально-кріпосницькою Німеччиною і Францією, яка зберегла основні завоювання революції, була настільки великою, що навіть ці загарбницькі війни стали благом для Німеччини. Західні землі Німеччини в результаті завоювання на декілька років були приєднані до Франції, і на цих територіях було відмінене кріпосне право. Селяни були звільнені з землі за французьким зразком. Це і слугувало стимулом для звільнення селян в інших частинах Німеччини. Процес звільнення продовжувався довго – з 1807 р. до 1850 р., тому що в різні роки приймалися закони для звільнення різних категорій селян в німецьких державах. За цими законами селяни при звільненні повинні були віддати частину своєї землі поміщикам і в якості викупу заплатити їм суму, яка в 20 разів перевищувала величину річної ренти12.
В результаті проходила капіталізація ренти, тому що для поміщика феодальна рента перетворилася в дохід з капіталу: поставивши викуп селянина в банк, поміщик продовжував отримувати в виді відсотків такий же прибуток, який він раніше отримував в виді оброку з селянина13.
Як результат, від такого «звільнення» частина селян залишилася без своєї землі, а інша зберегла її настільки мало, що не могла з неї проіснувати і була вимушена іти на заробітки. Досить сказати, що, наприклад, в Пруссії половина селян отримала ділянки землі менше 1 га. Звичайно, ці селяни були змушені працювати на поміщиків в якості сільськогосподарських робітників. Таким шляхом пішла перша частина первісного накопичення – розорення селян і перетворення їх в найманих робітників14.
Інша частина – накопичення капіталів – теж була пов’язана з реформою. Викупні операції давали в руки юнкерів величезні суми грошей. Частина цих грошей була покладена в банк, частина пішла на покупку акцій промислових підприємств. В обох випадках ці гроші інвестувалися в промисловість. Звичайно, як і в інших країнах, частина капіталу накопичувалася в торгівлі. Але особливість накопичення капіталів в Німеччині полягала саме в грабунку і розоренні селян при їх звільненні15.
Частина накопичених юнкерами капіталів була інвестована ними в сільське господарство. Юнкери перетворювали свої помістя у великі капіталістичні господарства з найманою працею. Справа в тому, що після звільнення селян більша частина землі залишилася в володінні юнкерів. В цей час 30% сільських господарів Німеччини володіли 90% землі, а на частину інших 70% сільських господарів залишалось тільки 10%. Очевидно, дрібні селянські натуральні господарства, які займали тільки десяту частину землі, не відігравали в економіці держави суттєву роль16.
Отже, розвиток капіталізму в сільському господарстві Німеччини проходив шляхом перетворення феодальних помість в крупні капіталістичні господарства шляхом перетворення поміщиків в сільських капіталістів, а селян в найманих працівників. При цьому і експлуататори, і тих, кого експлуатували залишалися на своїх місцях, змінювалася лише форма експлуатації. Такий шлях розвитку був названий прусським шляхом розвитку капіталізму в сільському господарстві17.
Чому прусським, а не німецьким? Тому що єдиної німецької держави поки не існувало, а крупнішою з німецьких держав була Пруссія. Крім того, в західних землях Німеччини селяни були звільнені з земель без викупу, і капіталізм в сільському господарстві розвивався не прусським шляхом18.
Звичайно, прусський шлях був найбільш болючим і соціально несправедливим для селян. Невеликі ділянки землі, які не забезпечували життя селянина, прив’язували його до попереднього господаря, дозволяли експлуатувати працю селянина напівфеодальними методами. Такі «батраки з наділом» складали найбільш безправну частину населення Німеччини. Та для розвитку сільського господарства цей шлях виявився найбільш вдалим, тому що ще в період «другого видання кріпосництва» юнкери переходили до крупного товарного виробництва. Росла культура землеробства. Юнкерське господарство переходило від середньовічного трипілля до новітніх багатопільних сівооборотів. Почалося широке використання штучних добрив, тим більше що Німеччина багата сировиною для таких добрив – запасами калійних солей і фосфатами. На полях з’явилося багато сільськогосподарських машин: культиваторів, сіялок, жаток. Виростає врожайність19.
Информация о работе Промислова революція в Німеччині та її соціальні наслідки