Повернення в радянську Україну. М.Грушевський на чолі Академії наук України

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………………3

1. М. Грушевський – студент Київського університету. Початок наукової кар’єри……………………………………………………………………….………….5

2. Арешт М.Грушевського у 1914 році………………………………………………..8

3. М.Грушевський – голова Центральної Ради. Внесок вченого в концепцію української революції………………………………………………………………...10

4. Повернення в радянську Україну. М.Грушевський на чолі Академії наук України………………………………………………………………………………...13

Висновок………………………………………………………………………………16

Список літератури…………………………………………………………………….18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

У кожного народу є свої історичні  постаті першої величини, яких не може прикрити пил віків. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії останніх двох століть безнеречно належать Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський. Саме з їх іменами, їхньою творчою спадщиною насамперед пов’язані ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості й національної гідності народу. Всі вони належали до революційного крила української інтелігенції, яка ніколи не обмежувала поле своєї діяльності суто національними проблемами.

Саме їхній приклад, їхня самопожертва і непримиренна позиція  революційних демократів будили свідомість народу, кликали його до боротьби за державність. На такому грунті великої історичної свідомості і виріс геній М. Грушевського.

Але якщо постаті Тараса Шевченка й Івана Франка, хоч і  в за ідеологізованій ретуші, в  цілому не підлягали забороні, то Михайла  Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативноими ярликами. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували буржуазним раціоналістом, хоч він був соціалістом-революціонером; казали, що він ідеолог і натхненник української контрреволюції , хоч насправді він був одним із вождів української революції та федералістом; показували його, як ворога Радянської влади, хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з нею; підозрювали в співробітництві з австро-німецьким імперіалізмом, хоч він був його непримиренним ворогом; зображували заклятим ворогом українського народу, хоч він залишався його вірним сином до своеї раптової смерті; представляли його , як фальсифікатора історії України , хоч нічого глибшого і достовірнішого за його історичні дослідження ми досі не маємо.

 

Без смніву, Михайло Грушевський -  невтомний дослідник історії  та культури українського народу, поборник його соборності . Він є одним із видатніших українських істориків, літературознавців, соціологів, політичних та  громадських діячів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 М.ГРУШЕВСЬКИЙ - СТУДЕНТ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ. ПОЧАТОК НАУКОВОЇ КАР’ЄРИ

 

Народився Михайло Грушевський у місті Холм (нині м. Хелм, Польща). З часом його родина переїхала на Кавказ, де Михайло навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії. Юний Михайло Грушевський захопився історією України ще будучи студентом Тифліської гімназії, де він дуже багато читав, зокрема, історичні праці «Історія Русів», дослідження визначних українських істориків середини XIX ст. Михайла Максимовича, Миколи Костомарова, Аполлона Скальковського та інших відомих дослідників історії, етнографії, літератури й мистецтва. Про все це він пізніше згадував у своїх споминах. Але найбільшою школою для нього став відомий київський журнал «Киевская Старина», в якому друкувалися різні статті і розвідки з історії українського народу. Усе це спонукало молодого Грушевського обрати шлях до поглибленого вивчення історії України. 

1886 році він стає  студентом  історичного відділення  історико-філологічного факультету Київського університету. Ослідницькі нахили студента, його постійний інтерес до історії України привернули увагу видатного історика професора Володимира Антоновича. Перша глибока наукова розвідка Михайла - “ История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIX века ” - відзначена золотою медаллю. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорського стипендіата.

З 1894 року М. Грушевський  очолює щойно утворену кафедру всесвітньої  історії у Львівському університеті. Цього ж року блискуче захищає  магістерську дисертацію. Його обирають головою історико-філософської секції Наукового товариства імені Шевченка. Співпраця в товаристві зближує М. Грушевського з І. Франком. З 1897 по 1913 роки       М. Грушевський очолює Товариство і спільно з І. Франком вдосконалює його організаційну структуру, розширює сферу його діяльності, докладає великих зусиль, щоб українські дослідження набрали міжнародного розголосу. З 1898 по 1907 роки - редактор “ Записок Наукового товариства імені Шевченка”, член редакції журналу „Літературно-науковий вісник" у Львові, пізніше у 1905 - 1907 роках - у Києві. Засновник і голова Українського наукового товариства. Ініціатор створення “Українсько-руської видавничої спілки”. Розкручений Михайлом Грушевським маховик наукової діяльності потребував крім “ Записок Наукового товариства імені Шевченка” нових і нових видань. З його ініціативи почали виходити збірники різних секцій: “ Джерела до історії України”, “ Етнографічний збірник”, “ Матеріали до української антропології та етнографії”, “ Студії з поля суспільних наук та статистики”, “ Збірник математично-природничої секції”, “ Лікарський вісник ”.

Саме у Львові М. Грушевський  розпочав активну науково-організаторську  діяльність. Своєю діяльністю М. Грушевський  сприяв переходові української науки  в Східній Галичині від поодиноких індивідуальних історичних пошуків до організованого, колективного й систематичного вивчення історії України. Крім того, М. Грушевський був першим, хто звернув увагу на проблему підготовки наукових кадрів. Він створив власну наукову школу, до складу якої входили історики І. Крип’якевич, В. Герасимчук, С. Томашівський, І. Джиджора,              М. Кордуба,   І. Кревецький, О. Терлецький.

Працюючи у Львові, М. Грушевський  написав численні наукові праці  та видав томи документів з історії  України. Це дало йому підстави опублікувати у 1904 році в Санкт-Петербурзі статтю «Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства», де він виклав концепцію самостійного історичного розвитку українського народу, окремішного від своїх сусідів як походженням, так і політичним, економічним та культурним життям. Реалізовані ці ідеї були в багатотомному виданні «Історія України-Руси» - найбільшій науковій праці вченого.

Окрім наукової діяльності М. Грушевський  активно займався громадсько-політичними справами. Він був одним із засновників Української національно-демократичної партії (1899). Підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини.

У 1906 році Харківський університет  присвоїв Грушевському ступінь почесного доктора російської історії.

Після революції у 1905-1907 роках. М. Грушевський  переніс свою діяльність до Києва. Тут  ним було створено Українське наукове  товариство (УНТ) і розпочалася праця  над «Записками Українського наукового  товариства в Києві». У вересні 1907 року М. Грушевський увійшов до складу позапартійного українського громадського об’єднання – Товариства українських поступовців, яке стало єдиною до 1917 року українською організацією ліберального спрямування.

У 1908 році, продовжуючи залишатися професором Львівського університету і головою «Наукового Товариства», Грушевський виставив свою кандидатуру на кафедру в Київському університеті, але отримав відмову.

 

Висновок: Батьки Михайла Сергійовича Грушевського зуміли в далеких краях прищепити синові любов до України, до її історії, культури, священних традицій. Тому з самих молодих років Грушевський захоплено вивчав історію України і почав першу науково-дослідницьку діяльнисть в цьому напрямі. Коли він став керівником кафедри всесвітньої історії Львівського університету, він почав активно займатися науково-педагогічними та громадсько-політичними справами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АРЕШТ М.ГРУШЕВСЬКОГО В 1914 РОЦІ

 

 У 1914 році, після 20-річної роботи у Львівському університеті Михайло Грушевський  переїхав на проживання до Києва, де керував діяльністю «Наукового Товариства в Києві», переносить сюди видання «Літературно-наукового Вістника».

Але тут прийшла війна . Вона застала Грушевсьго на літнім спочинку в Карпатах, і відти, не маючи змоги ні виїхати до Київа ні вернутись до Львова, він виїхав із сімє'ю до Відня; виїхавши потім до Італії, списався з київською ріднею і знайомими і вирішив через Румунію виїхати до Київа. Але вже з початком війни був виданий секретний наказ: заарештувати під будь-яким приводом і вислати в Сибір. Коли в середині листопаду Грушевський приїхав з сім'єю до Київа, його було заарештовано, його помешкання обшукано, а потім, в грудні був даний наказ обшукати також і помешкання у Львові — що був тоді в російській окупації. У лютому 1915 р. Грушевського призначили на висилку етапом на Сибір, але петербурським знайомим в останні хвилини вдалось «вставити букву М»: замість висилки до Сибіру було призначено висилку до Симбірська. Під охороною городового Грушевського було вивезено і віддано симбірській поліції, за ним слідувала і його родина. В Симбірську Грушевський прожив до осени того року, і за проханням російської академії восени його переведено до Казані, як міста більш придатного до університетських занять, а рік пізніше до Москви, він був під наглядом поліції, що позбавляли його права педагогічної діяльности. На засланні Михайло Грушевський написав історичну драму «Хмельницький в Переяславі» і «Ярослав Осмомисла», сюжетом якої послужив запис в Іпатіївському літописі про вигнання галичанами князя Ярослава Осмомисла за одруження при живій княгині на дочці «смерда». Також в Симбірську і Казані Грушевський взявся до оброблення популярного курсу всесвітньої історії, в двох циклах узкому (популярнішому) і ширшому (більш науковому). З переводом до Москви мав змогу взятись до продовження своєї «Історії України», яку війна перервала на описі Зборівської битви. Оброблену частину, 1638—1648, випустив живучи в Казані, як II частину VIII тому в 1916 році, в Москві закінчив історію війни 1649 року і довівши огляд до весни 1650 року видрукував в Москві, як третю частину VIII тому. Почав друк також своєї «Всесвітньої Історії», І частина котрої вийшла в Петербурзі в 1916 році. В Москві брав участь в редакції «Украинской Жизни» й тижневика «Промінь», займався організацією українскої видавничої спілки і наукового товариства.

 

Висновок: На підставі наклепницького звинувачення в симпатіях до Австрії Грушевського було заарештовано у 1914 році . У засланні він жив спочатку у Симбірську, пізніше у Казані , Москві. Займався викладацькою діяльністю у Казанському університеті. Після переїзду у Москву з’явилася можливість продовжити  дослідницьку діяльність в історії України .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

М.ГРУШЕВСЬКИЙ  - ГОЛОВА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ.

ВНЕСОК ВЧЕНОГО  В КОНЦЕПЦІЮ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

 

Після Лютневої революції  в Росії у лютому 1917 р. український  народ отримав можливість здобути власну державність. Цю боротьбу очолила Українська Центральна Рада — єдиний парламентський орган, утворений на руїнах самодержавства. Визначальним принципом творення українського парламенту був широкий демократизм. До його складу ввійшли представники всіх політичних партій, товариств, спілок, ради військових, селянських, робітничих депутатів, всіх українських земель та українських колоній-громад, національних меншостей. Легітивність Української Центральної Ради забезпечив Всеукраїнський національний з'їзд. Таємним голосуванням практично одностайно головою українського парламенту був обраний Михайло Грушевський.

Викликаний  телеграмами  до Київа, Грушевський приїхав у березні, потерпівши в дорозі нещастя: вагон в котрім він їхав згорів в дорозі, і в нім значна частина рукописей і книг. Незважаючи на негаразди Грушевський став безперечним  лідером, головним конструктором політики Української ЦентральноЇ Ради, мав великий вплив на її рішення, був ініціатором та співавтором найголовніших документів. Незаперечною заслугою Грушевського стало те, що Центральна Рада за рік пройшла шлях від обережних гасел за автономію України до проголошення суверенної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Згідно з Другим Універсалом Центральна Рада почала розробку закону про автономний устрій України. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність України від Росії.

Під керівництвом М. Грушевського урядом Української Народної Республіки приймалися важливі рішення про  державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції Української Народної Республіки, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Однак цьому документу не судилося бути втіленим, бо того ж самого дня в Києві стався державний переворот на чолі з П. Скоропадським і М. Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація Української Центральної Ради поклала край державній діяльності М. Грушевського.

Очолюючи Українську Центральну Раду Грушевськи займався не тільки політичною діяльністю, а й продовжував друкуватися. Він випускав статті на політичні питання, окремі брошюри («Хто такі Українці і чого вони хотять?» «Звідки пішло українство». «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії і федерації», «Українська Центральна Рада й її  універсал»). Друкував також популярно-наукові речі (Всесвітня Історія, книги 2 і 3, «Переяславська умова України з Москвою»), та передруковував свої давніші писання новими виданнями. Робив він це не тільки з огляду на вимоги моменту, але і для заробітку, бо стратив всі інші джерела своїх прибутків і жив виключно літературним заробітком, бо праця в Центральній Раді ніякого доходу не давала.