Порівняння розвитку двох держав

 

 

План

 

Вступ........................................................................................................................3

Розділ 1. Дослідження історії розвитку Київської Русі та держави Каролінгів.................................................................................................................5

1.1. Історичні аспекти розвитку  держави Каролінгів................................5

1.2. Становлення, розвиток та занепад  Київської Русі…………………11

Розділ 2. Порівняння розвитку двох держав…………………………………...17

2.1. Подібності та відмінності  в історії розвитку Русі та  Європи………17

2.2. Порівняння розвитку в різних  сферах життя двох держав…………20

Висновок………………………………………………………………………….24

Список використаних джерел…………………………………………………25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Значення Київської Русі в історії України важко переоцінити. Це була перша українська держава, яка залишила після себе багату спадщину. За майже 500 років існування вона здобула великий досвід для наступних поколінь.

Насамперед це досвід політичного життя, а також культурного, духовного. Знаходячись на перехресті впливів Заходу та Сходу, Київська Русь відзначилася своєю своєрідністю. Ця держава залишила по собі не одну нерозв’язану суперечку. І хоча в державному устрої її були певні недоліки, які призвели до її занепаду, також недоліки можна спостерігати і в інших тодішніх європейських держав.

Найбільше значення Київської Русі полягає в тому, що вона була все-таки українською державою, при тому, що в новітні часи Україна так і не спромоглася цю державу відновити. Грушевський відзначає, що українців можна вважати прямими нащадками давніх полян, які були головною силою в заснуванні Київської Русі. Це доводять і  археологічні знахідки.

Київська держава, подібно до інших ранньосередньовічних держав, існувала недовгий час. Протягом двох століть (за життя Володимира до 1015 року) відокремилося Полоцьке князівство: в середині ХІІ ст. Відійшли під проводом своїх династій останні землі, що входили як складові частини України-Руси. З величезної держави Володимира та Ярослава залишилася тільки Київщина з її пригородами. Деякий час існував титул Великого князя, але він щораз більше перетворювався на номінальний; фактичної влади Великий князь не мав.

Франкська держава, що виникла на руїнах Західної Римської імперії, була одною з найбільших в ранньосередньовічної Європі. У період свого апогею вона охоплювала всю територію сучасних Франції, Бельгії та Люксембургу, а також ряд областей Нідерландів, Федеративної республіки Німеччини, Італії та Іспанії.

Держава франків пройшла в своєму розвитку два основних періоди (з кінця V до VII в . І з VIII по середину IX в). Рубіж, що розділяє ці періоди, характеризується не тільки зміною правлячих династій (на зміну Меровингам прийшли Каролінги). Він став початком нового етапу глибокої соціально-економічної та політичної перебудови франкського суспільства, в ході якої поступово складалося власне феодальна держава у формі сеньйоріальної монархії.

У другому періоді в основному завершується створення великої феодальної земельної власності, двох основних класів феодального суспільства: замкнутого, ієрархічно співпідпорядкованого, пов'язаного васально-ленними узами класу феодалів, з одного боку, і експлуатованого їм залежного селянства - з іншого. На зміну відносної централізації ранньофеодального держави приходить феодальна роздробленість.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність курсової роботи.

Об’єктом курсової роботи є порівняння історичного розвитку Київської Русі та держави Каролінгів.

Предмет дослідження - історія Київської Русі та держави Каролінгів

Мета написання даної курсової роботи полягає в проведенні порівняльного аналізу Київської Русі та держави Каролінгів.

При написанні курсової роботи були поставлені такі завдання:

- розкрити історичні аспекти розвитку держави Каролінгів;

- проаналізувати становлення, розвиток та занепад Київської Русі;

- порівняти історичні факти розвитку двох держав.

Для написання даної курсової роботи були використані підручники та хрестоматії з історії держави зарубіжних країн .

Мета і завдання курсової роботи зумовили вибір її структури. Курсова робота складається з вступу, двох частин, висновків, списку використаної при написанні роботи літератури.

 

 

 

 

 

Розділ 1. Дослідження історії розвитку Київської Русі та держави Каролінгів

 

1.1. Історичні аспекти розвитку держави Каролінгів

 

Майордоми Австралії з дому Шпінідів (нащадки Піпіна Геристальського), ставши правителем об'єднаної Франкської держави, започаткували нову династію франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатнішого зі своїх представників - Карла Великого - отримала назву династії Каролінгів.

Син Піпіна Геристальського Карл Мартелл ("Молот"), що правив з 715 по 741 р., успадкувавши від батька звання майордома Австразії, Нейстрії та Бургундії, почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів Аквітанії та Провансу, Карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори - саксів, фризів, алеманів, баварів - і знову обклав їх даниною.

У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку VIII ст. Іспанію, вторглися в 720 р. у Південну Галлію, погрожуючи Франкській державі. Перемога франків при Пуатьє припинила подальше просування арабів у Європі. Військова та політична могутність Карла дала йому можливість певний час управляти Франкською державою, навіть не зводячи на трон монархів Меровінзької династії.

За правління Каролінгів у франкському суспільстві відбувався переворот в аграрних відносинах, що сприяв завершенню формування феодального ладу. Суть цього перевороту, що почався ще за Меровінгів, полягала:

- у швидкому зростанні великої земельної власності за рахунок соціального розшарування всередині общини;

- розоренні маси вільних селян-общиників, які, втрачаючи свої алоди, поступово перетворювалися на залежних людей, а потім і на кріпаків.

До початку VIII ст. у франків уже склалися дві ворожі соціальні верстви:

- великі землевласники галл о-римського і германського походження, які володіли своїми землями переважно на правах безумовної приватної власності (алод), а тому були відносно незалежні від центральної влади і нерідко виступали проти неї зі зброєю в руках;

- певною мірою залежні селяни, що не мали земельної власності й експлуатувалися власниками землі, на якій вони жили.

Значну частину цих залежних людей становили нащадки гал-ло-римських рабів, колонів, вільновідпущеників, германських рабів і литів. Відмінності між цими категоріями поступово згладжувалися. Але водночас у франкському суспільстві були ще досить численні проміжні групи населення: дрібні та середні алодисти селянського типу, які частково також користувалися працею залежних селян. Іноді поряд з алодом вони тримали землю у вотчині як дрібні держателі феодального типу (дрібні вотчинники), що починали тільки переходити до феодальної системи господарства.

Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, які розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганізацію військових сил. Тому була здійснена бенефіціальна реформа Карла Мартелла.

Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі у повну, безумовну власність (алод), які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді бенефіціїв, які надавалися у довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової.

З часом бенефіції стали передаватися з довічного у спадкове володіння і протягом IX-X ст. набули характеру феоду (лену), тобто спадкового володіння, пов'язаного з обов'язком військової служби.

Карл Мартелл здійснив широке роздавання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку землі, що конфісковували у бунтівних магнатів, а коли вони вичерпалися, він провів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив велику кількість бенефіціаріїв.

Разом із тим Карл Мартелл діяльно сприяв поширенню християнства і збагаченню церковників. У церкві він бачив засіб зміцнення своєї влади.

Проводячи земельну реформу, Карл Мартелл мав на увазі, звичайно, і політичні цілі. Вія сподівався прив'язати великих феодалів, що бунтували, до трону; за допомогою бенефіціальної системи розраховував створити замість пішого селянського ополчення, що занепало, боєздатне кінне військо. Кіннота стала відігравати у війнах вирішальну роль.

Бенефіціальна реформа мала кілька важливих соціальних наслідків.

По-перше, значно посилила прошарок дрібних і середніх феодалів, які як професійні воїни стали основою кінного ополчення і всієї військової організації та були попередниками майбутнього рицарства. Разом із тим селянство, яке становило раніше основу пішого франкського ополчення, втратило значення головної військової сили, що підкреслювало його неповноправне становище в державі.

По-друге, поширення пожалувань сприяло зміцненню феодальної земельної власності та подальшому закріпаченню селян. Бенефіціарій зазвичай отримував землю разом із людьми, іноді вже залежними, які виконували на його користь панщину або сплачували податок.

Таким чином, бенефіціальна реформа сприяла подальшому зміцненню та оформленню феодальних відносин у Франкській державі.

Інші великі землевласники також стали переходити до цієї форми пожалувань, тому масове поширення бенефіціїв сприяло оформленню ієрархічної структури земельної власності та класу феодалів. Посилюючи військове значення магнатів і створюючи ієрархічні відносини всередині класу феодалів, бенефіціальна реформа спричинила згодом політичний розпад Франкського королівства.

Однак спочатку реформа Карла Мартелла посилила центральну владу, що було однією з її цілей. Карл Мартелл і його наступники значно розширили кордони Франкської держави і домоглися тимчасового посилення центральної влади.

Син і наступник Карла Мартелла майордом Піпін Короткий (741-768) врегулював взаємовідносини з церквою, загострені секуляризацією церковних земель за Карла Мартелла. Всі роздані в бенефіції церковні землі визнавалися власністю церкви, якій бенефіціарії мали вносити певну плату. З часу цього компромісу Каролінги завжди перебували в тісному союзі з католицькою церквою та її главою - Папою Римським.

Утиснутий лангобардами папа всі свої надії покладав на допомогу франків, тому санкціонував захоплення Кініном королівського титулу. У 761 р. у Суассоні зі згоди папи Піпін був офіційно проголошений королем франків. Останній меровінзький король Хільдерік III був ув'язнений у монастирі, де і помер.

Піпін відповів папі послугою за послугу. За закликом папи Стефана II Піпін здійснив походи в Італію (в 764 і 757 рр.) проти лангобардського короля Айстульфа, якого примусив повернути папі захоплені раніше міста Римської області і землі Равеннського екзархату (колишнього візантійського володіння).

На цих землях у Середній Італії в 756 р. виникла світська держава пап. Залишком цієї держави є сучасний Ватикан, розташований всередині міста Рима.

Найбільшої могутності Франкська держава досягла за правління сина Піпіна Короткого Карла Великого (768-814), який у 774 р. приєднав володіння лангобардів в Італії, протягом 772- 804 pp. підкорив саксів, в результаті воєнних походів 785-811 pp. відвоював в арабів область між Піренеями та р. Ебро, а на території Північно-Східної Іспанії була заснована Іспанська марка (прикордонна територія), яку населяли головним чином баски і наварці.

Прагнучи розширити свої володіння на південному сході, Карл у 788 р. скасував герцогську владу в Баварії та поділив цю область на графства. Разом із Баварією у сферу франкського впливу потрапила і залежна раніше від неї Каринтія (Хорутанія) - область, населена слов'янськими племенами хорутан (словенців).

Захоплення Баварії зіштовхнуло Карла з аварським ханством, що утворилося у VI ст. в Паннонії. У 788 р. авари вторглися у межі Франкської держави. Почалися затяжні аварські війни, що тривали з перервами з 788 до 803 р. Сили аварів були зломлені, їх держава, що довго наганяла жах на сусідів, розпалася. Спустошена Паннонія тимчасово потрапила в руки слов'ян. Надалі вся увага Карла на Дунаї була спрямована на зміцнення дунайсько-пан-нонського кордону.

Внаслідок усіх цих воєн кордони Франкської держави значно розширилися: на південному заході - до Барселони і середньої течії р. Ебро, на сході - до р. Ельба (Лаба), Богемських гір і Віденського лісу, на півдні включали значну частину Італії.

За площею держава франків наближалася до старої Західної Римської імперії та так само мала у своєму складі різні племена і народності, які перебували на різних рівнях соціально-економічного і культурного розвитку.

Королівський титул більше не задовольняв франкського короля. Карл чекав лише зручної нагоди, щоб проголосити себе імператором. Така нагода трапилася, коли слабкий і безвільний папа Лев III, котрий викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до Карла, у якого шукав захист. Карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на Рим. У подяку за цю допомогу папа наприкінці 800 р. у соборі св. Петра в Римі вінчав франкського короля імператорською короною. Так була встановлена нова імперія на Заході. Ця подія викликала різкий конфлікт між Карлом і Візантією, імператори якої вважали себе єдиними спадкоємцями старого Риму.