Політична діяльність Леоніда Кравчука до проголошення незалежності України

                                    План

Вступ

 

1. Загальні біографічні відомості…………….

 

   2.Політична діяльність Леоніда Кравчука до проголошення незалежності України……………..

 

   3.Президентські вибори 1 грудня 1991 року…………

 

   4.Становлення владних структур за президентства Л.М. Кравчука…………………………………………………

 

   5.Діяльність Леоніда Кравчука після дострокових виборів 1994 року………………………………………………….

 

 

Висновок……………………………………………………

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…

 

 

 

ВСТУП

 

 

     На початку 1990 - х років кожна  з колишніх радянських республік  вже

мала власного главу держави  – президента.   

 Перший президент України  Леонід Макарович Кравчук –  досі активна персона української  політики. Переважна більшість його  політичної кар’єри пройшла в  апараті Комуністичної партії  України, де він дійшов до  посади Першого Секретаря, перейшовши  згодом на бік незалежницького табору. Дехто й сьогодні вважає це кон’юнктурним кроком, адже зміна у поглядах Леоніда Кравчука відбулася наприкінці 1980 - х, однак тоді ніхто не брався передбачити, як усе складеться.   

 Про Кравчука майже  до кінця 1989 року по суті  нічого не знали навіть в  Україні – ні як про людину, ні як про політика, за винятком  партійного активу. Це відбувалося  через закритість радянського  суспільства та життя його  «верхів». Практично уся його  біографія пов’язана з компартійною  роботою. Щоправда, кажуть, що партійний  працівник – це не фах, а  стан душі.   

 Постать  Президента  Л.  Кравчука вже давно перебуває у полі зору вітчизняних дослідників. Аналізові політики і влади на фоні політичного портрету Леоніда Макаровича  Кравчука  присвятив  свою монографію В. М. Литвин. Життєвий шлях  Президента,  особливості його  політичної  діяльності також вивчали відомі науковці В. П. Андрущенко і М. І. Михальченко, А. А. Кокотюха та ін.     

 Високо оцінюючи ці  праці, все ж варто констатувати, що до цього часу залишається  недостатньо вивченою  роль  першого Президента України у розбудові позитивного образу новоствореної української держави в світі. 

 

 

 

 

 

 

 

1. Народився 10 січня 1934 року у селі Великий Житин Волинського воєводства Польщі, нині – Рівненського району Рівненської області, у селянській родині. Закінчив Рівненській кооперативний технікум; у 1958 році – Київський університет імені Т.Г. Шевченка за фахом економіст, викладач політекономії.  
         У 1958-1960 роках – викладач політекономії Чернівецького фінансового технікуму. У 1960-1967 роках – консультант-методист, лектор Будинку політпросвіти, помічник секретаря, завідуючий відділу пропаганди та агітації Чернівецького ОК КПУ. У 1967-1970 роках – аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС. У 1970 році захистив кандидатську дисертацію на тему: "Сутність прибутку за соціалізму та його роль у колгоспному виробництві" в Академії суспільних наук при ЦК КПРС.  
         З 1970 року – завідуючий сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідуючого відділу, з 1980 року – завідуючий відділу пропаганди та агітації ЦК КПУ. З жовтня 1988 року – завідуючий ідеологічного відділу ЦК КПУ. З жовтня 1989 року – секретар ЦК КПУ з ідеологічної роботи, кандидат в члени Політбюро ЦК КПУ, з червня 1990 року – член Політбюро, другий секретар ЦК КПУ; член ЦК КПРС (07.1990-08.1991). Народний депутат Верховної Ради УРСР 10-11 скликань.  
         У березні 1990 року Леонід Кравчук був обраний депутатом Верховної Ради України І скликання від Ямпільського виборчого округу № 39 (Вінницька область). З 23 липня 1990 по грудень 1991 року – Голова Верховної Ради УРСР (з 24 серпня 1991 року – Верховної Ради України).  
         19-21 серпня 1991 року у Москві відбувся путч, після якого Л.М. Кравчук вийшов з лав Комуністичної партії та погодився на ініціативу депутатів з Народного руху проголосувати за Акт проголошення незалежності України, автором якого був депутат Левко Лук'яненко. З 24 серпня 1991 року Україна увійшла у якісно новий історичний етап свого існування, вже як самостійна держава.  
         З самого початку проголошення своєї незалежності Україна розпочала творення основних атрибутів національної державності. Одним із пріоритетних напрямків стало формування Збройних сил. Вже 24 серпня 1991 року парламентською постановою "Про військові формування в Україні" всі війська, дислоковані на українській території, підпорядковувалися Верховній Раді. Згідно з "Концепцією оборони і будівництва Збройних сил України" створення останніх передбачалося шляхом переформування військових угрупувань колишнього СРСР, тобто на базі Київського, Прикарпатського, Одеського військових округів та сил Чорноморського флоту. Чисельність Збройних сил України мала становити 0,8-0,9% від загальної кількості населення України (420-440 тисяч чоловік).  
         31 серпня 1991 року Л.М. Кравчук підписав указ Президії Верховної Ради про заборону Комуністичної партії. 20 вересня 1991 року було ліквідовано КДБ, а на його основі постала Служба безпеки України. Вона могла користуватися лише конституційними методами діяльності, була підпорядкована Президенту і підконтрольна Верховній Раді. 

2.  Політична діяльність Л. Кравчука до проголошення незалежності України

  У 1970--1988 рр. -- завідувач сектору, інспектор, помічник секретаря ЦК, Перший заступник завідувача відділу, завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ.

 У 1988--1990 рр. -- завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ.

 У 1990 р. -- другий секретар ЦК КПУ.

 У 1989--1990 рр. -- кандидат у члени Політбюро.

  У 1990--1991 рр. -- член Політбюро ЦК КПУ. 

  У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.  Народний депутат України Х--XIV (в тому числі І--IV) скликань. 

   У 1990--1991 рр. -- Голова Верховної Ради України.

  Своїм єдиним козирем, який допоміг йому домогтися найвищого поста в державі, Леонід Кравчук вважає свою публічність: "Будучи заввідділом ЦК, я першим в країні включився в публічні дискусії з Народним Рухом - з Іваном Драчем, В'ячеславом Чорноволом. Тоді це була бомба. Це зараз прямий ефір ні про що нікому не говорить. А тоді народ слухав це і вбирав, як губка ". Його почали впізнавати на вулицях, люди із захватом спостерігали за ним з екранів телевізорів. Тому він практично не сумнівався, що народ обере саме його.

   До вершин кар'єри Л.Кравчук йшов 56 років. Сільський хлопчина з Рівненщини, батько якого загинув на фронті, а мати все життя пропрацювала у колгоспі, спромігся не лише стати дипломованим економістом, кандидатом наук, а й здолати тернистий шлях від рядового працівника обкому до другого секретаря ЦК КПУ.

23 липня 1990 р. сесія  Верховної Ради УРСР у зв'язку  з відставкою В.А.Івашка обрала  на альтернативній основі Л.М.Кравчука  головою Верховної Ради УРСР.Новообраний голова парламенту відразу ж заявив, що розуміє політичні перетворення, які відбуваються сьогодні в нашому житті, в контексті загальнодемократичного процесу і вважає за потрібне вирішувати питання про владу у республіці та про Союзний договір.

  Він чудово усвідомлював, що зіткнеться із протидією, неприйняттям його опозицією. Тому цілком слушно закликав до конструктивної співпраці увесь спектр наявних тоді політичних сил.

  Уже на початку вересня 1990 р. Л.Кравчук значно скоригував бачення проблеми консолідації, заявивши на одній із прес-конференцій: "Я був тоді впевнений, що вона можлива. Але тепер, коли утвердилися різні групи, партії, вона стала нереальною. Я за консолідацію українського народу, за вихід з кризи, за будівництво нової суверенної держави. Щодо консолідації в самій Верховній Раді, то це -- ілюзії. Але не треба ворожнечі. Потрібні розумні компроміси".

3.Президентські вибори 1 грудня 1991 року

  Акт проголошення незалежності, а також винесення його на загальноукраїнський референдум підтримали майже всі політики і громадсько-політичні організації. На референдумі 1 грудня 1991 р. 90% виборців, які брали участь у голосуванні (76% дієздатних громадян), схвалили незалежність України. 1 грудня 1991 р. було вирішено й інше   суттєвiше питання -- обрано першого Президента незалежної України.

  Цьому передувала гостра передвиборна боротьба. З великої групи претендентів вибороли право стати кандидатами в Президенти України сім осіб: Л.Кравчук, В.Чорновіл, Л.Лук'яненко, І.Юхновський, В.Гриньов, О.Ткаченко та Л.Табурянський. Фаворитом вважався Голова Верховної Ради Л.М.Кравчук, котрий запропонував програму із п'яти "Д" -- "Державність. Демократія. Добробут. Духовність. Довіра". Вихід незалежної України на історичну авансцену поставив її державних і політичних діячів перед необхідністю самостійного розв'язання багатьох складних проблем. Першою і чи не найголовнішою з них було ставлення до перспектив СРСР. 25 листопада парафування нового Союзного договору не відбулося. А на початку грудня 1991 р. лідери України, Росії та Білорусі проголосили у Мінську утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

  Перші Вибори Президента України відбулись 1 грудня 1991 року. Використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому б змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. Але 2-й тур не знадобився. Леонід Кравчук посів 1-ше місце у всіх регіонах, за вийнятком трьох областей Галичини, де переміг В'ячеслав Чорновіл.

  Одночасно з референдумом про "Підтвердження чи ні Акту проголошення незалежності України?" були проведені вибори Президента України, результатом голосування яких було більше 60%, що стало рекордом для України. Леонід (трохи не сказав Ілліч) Макарович Кравчук і став ним, от тільки питання, перший або другий (мається на увазі Михайло Сергійович, ні-ні, не "Міхал Сергійович", а Грушевський). І не варто забувати, що левову частку голосів надало йому російськомовне населення, до якого він і звернув свої погляди у важкий час, як це зробив "Великий Йосип", він же Сталін: "Дорогі брати і сестри ...". (Додаток 3).

  В п`ятиденний термін після виборів, тобто 5 грудня 1991 року, відбулася інагурація новообраного президента. (див. Додаток 4)

  Новообраний президент згідно своєї передвиборчої програми планував зробити в країні багато змін. Зокрема в таких сферах, як внутрішня та зовнішня політика України, економічне життя України, культурі, освіті та інших. Про свої плани щодо цього Леонід Кравчук офіційно розповів під час свого виступу на урочистому засідані Верховної Ради України 5 грудня 1991 року. (Додаток 5).

4.Становлення владних структур за президентства Леоніда Макаровича Кравчука 1991 - 1994 роки

  Проголошена незалежність надзвичайно гостро поставила питання про розбудову держави. Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності. Важливими віхами на цьому шляху стали:

  1. Фіксація кордонів. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про державний кордон України",який проголошував недоторканість кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила переходу. 12 грудня цього ж року з метою гарантування економічної безпеки республіки Президент України підписав Указ "Про утворення державного митного комітету України".

  2. Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про громадянство України". Відповідно до цього Закону громадянство наддавалось усім, хто проживав на території республіки, незалежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних Україна на шляху незалежності гійних поглядів, хто не являвся на момент набуття чинності Закону громадянином інших держав і не заперечував проти отримання громадянства України.

  3. Визнання національної символіки як державної. У січні--лютому 1992 р. Низкою постанов Верховна Рада затвердила державним гімном мелодію М. Вербицького "Ще не вмерла Україна", синьо-жовте знамено -- державним прапором, а тризуб -- малим гербом України.

  4. Запровадження власної грошової одиниці. З метою виходу з рубльової зони в 1992 р . на території республіки було започатковано обіг купонів багаторазового використання, а 2 вересня 1996 р . відповідно до Указу Президента на зміну купону прийшла справжня національна валюта – гривня.  На початковому етапі самостійного існування для України стратегічно важливим завданням було створення власних збройних сил -- гаранта захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету країни. 24 серпня 1991 р. було розпочато процес визначення і створення механізму захисту української державності. Вже 11 жовтня 1991 р. Верховна Рада затвердила концепцію оборони та розбудови Збройних сил України. У цьому документі констатувалося прагнення України стати нейтральною, без'ядерною, позаблоковою державою. Обороноздатність за таких умов мала бути забезпечена створенням власних збройних сил. Згідно з концепцією цей процес розгортався шляхом поетапного скорочення і послідовного переформування військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, окремої армії протиповітряної оборони, повітряних армій та Чорноморського флоту. Чисельність збройних сил повинна не перевищувати 0,8--0,9% від чисельності населення України (420--440 тис. осіб). Військові асигнування мають становити 4--5% державного бюджету. Нового імпульсу розбудові армії надав референдум 1 грудня 1991 р. Вже 6 грудня побачив світ Закон "Про Збройні сили України", у якому Україна як незалежна держава і суб'єкт міжнародного права офіційно проголошувала створення власних збройних сил. Пакет Законів, які було прийнято надалі ("Про прикордонні війська України", "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" та і н . ) , створив певну правову базу для реформування війська.

  Розгорнувся процес реструктурування Збройних сил України. Якщо на 1 січня 1992 р. військові формування Становлення владних структур на території України налічували 726 тис. осіб, то на 1 квітня 1993 р. -- 525 тис. осіб. Загальносвітові тенденції --активізація процесу роззброєння, зниження рівня воєнного протистояння, з одного боку, реальні можливості та потреби української держави -- з іншого, зумовили зменшення чисельності військ і суттєве скорочення озброєнь. Вже на початку 1994 р . Україна вивезла зі своєї території всю тактичну ядерну зброю. Паралельно зі скороченням особового складу, озброєнь і бойової техніки тривала розбудова Збройних сил, визначалася їхня структура. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла "Воєнну доктрину України". Документ такої ваги республіка прийняла першою серед країн СНД. З урахуванням трирічного досвіду він ставив завдання розбудови Збройних сил у трьох площинах -- воєнно-політичній, воєнно-технічній та воєнно-економічній. Характеризуючи завдання та зовнішні функції української армії,

  Президент України підкреслив, що "хоча ми ні на кого не збираємося нападати, нікому не загрожуємо силою, але ми маємо бути готовими захистити свою державу і свій народ. Це єдине, що визначає характер і зміст Збройних сил України".

  У цілому процес розбудови української армії мав керований і поступальний характер, але в його розгортанні виявилось чимало проблем. Це проблеми Чорноморського флоту, конверсії, кадрів, соціального захисту військовослужбовців, раціональної організації військової освіти тощо.

   Офіційне затвердження атрибутів державності, створення власних збройних сил -- гаранта захисту державної незалежності -- лише початок процесу розбудови держави. У межах цього процесу розгортаються і взаємодіють дві суспільні тенденції -- трансформація вже існуючих до проголошення незалежності елементів держави та формування нових структур. Отже, суть "розбудови держави" полягає в перетворенні уламку імперії на самодостатню, саморегулюючу систему. Пріоритетним напрямом державотворчого процесу є формування трьох основних гілок влади -- законодавчої, виконавчої та судової. Вищий законодавчий орган України-- Верховна Рада -- дістався в спадок від Української РСР. її було обрано ще навесні 1990 р . , і аж до весни 1994 р. депутати Верховної Ради дванадцятого скликання визначали перебіг законодавчого процесу. У цьому були свої позитивні та негативні моменти. Позитивні -- Україна на шляху незалежності безпечувалися спадкоємність та керованість суспільного розвитку на початковій фазі реформ, існувала база для розгортання державотворення. Негативні -- більша частина депутатів Верховної Ради займала консервативну позицію і гальмувала створення правового поля для демократичних перетворень. Перший парламент незалежної України за період своєї діяльності прийняв майже 450 законів. На жаль, відсутність науково обґрунтованої моделі побудови демократичної держави, політичне протистояння, непрофесіоналізм депутатів тощо вплинули на якість прийнятих юридичних актів. Значна їх кількість мала декларативний характер, не була забезпечена механізмом їхньої реалізації. Суттєво вплинуло на політичний розвиток те, що в структурі виконавчої влади України виник новий важливий елемент.