Польсько-литовське зближення наприкінці XIV- у XVI ст. та його наслідки для України

І без того скрутне становище  Литовського князівства ускладнилося внутрішнім розколом і виникненням  двох новоутворень: власне Литви на чолі з Сигізмундом та Великого князівства Руського (назва за літописом), де й  далі княжив Свидригайло. Але вік  цих двох держав, як і їхніх князів, був дуже короткий. Ягайло не міг  допустити до влади ні Свидригайла, ні Сигізмунда. 1440 року великим литовським князем коронували Ягайлового сина — 13-річного Казимира. Хоч новий  князь відразу видав «Віденський  привілей», який зрівнював права  православної і католицької шляхти, відносини між Польщею та Литвою ще тривалий час були досить напруженими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Люблінська унія та її наслідки для України

1569 року в польському  місті Люблін відбувся спільний  польсько-литовський сейм. Протягом  кількох місяців представники  різних політичних угруповань  вели напружені суперечки щодо  тексту підсумкового документа.  Зрештою перемогу здобули прихильники унії.

За Люблінською унією:

• Польща та Литва об'єднувалися в єдину державу — Річ Посполиту (польською Rzech pospolita від латинського respublica — республіка, утворене від res і public, букв. — спільна справа), назва  якої відображала специфічну форму  монархії на чолі з королем, що обирався шляхетським сеймом;

• на чолі нової держави  ставав один правитель, який отримував  титул короля польського та великого князя литовського;

• король мав обиратися  спільним польсько-литовським сеймом і коронуватися в Кракові;

• створювалися спільні сейм і сенат;

• до обігу запроваджувалася монета;

• польська шляхта одержувала право володіти землями в Литві, а литовські можновладці — у Польщі;

• Польща та Литва мали проводити спільну зовнішню політику.

Згодом до унії Польщі та Литви також приєдналося королівство  Пруссія. Новостворена об'єднана держава  отримала назву Річ Посполита Польська.

Литовське князівство, у  складі якого залишилися здебільшого  литовські та білоруські землі, зберегло певну автономію, воно мало свою виконавчу  владу, фінансову систему та закони.

Щоб збільшити коло прибічників  унії, король дав місцевій православній шляхті гарантії рівності прав з католиками, але вони виявилися лише декларацією.

Наслідки Люблінської  унії. Багато істориків відзначають  політичні та соціально-економічні зміни на українських землях після Люблінської унії:

• уперше за багато років  основна частина українських  земель об'єдналася в одну державу (хоч і не в українську);

• на українських землях стала інтенсивно розвиватися економічна система (у сільському господарстві з'явилися нові знаряддя праці, завдяки  чому збільшилася його продуктивність, стали використовувати трипільну  систему, зміцнювалися торговельні  зв'язки між різними частинами України);

• українські міста Переяслав, Біла Церква, Канів, Черкаси, Лубни та ін. перетворилися на магнатсько-шляхетські резиденції, центри розвитку ремесел і торгівлі;

• українські землі активно  залучалися до міжнародної торгівлі: через балтійські порти вивозили з країни хліб, худобу, віск, вовну  тощо.

Наслідки Люблінської  унії були не тільки політичними. Вона також справила великий вплив  на спосіб життя українців та соціально-економічні відносини на українських землях. Річ Посполита остаточно ліквідувала  залишки попередньої адміністративної системи колишніх руських князівств. Українські землі були поділені на шість воєводств, де проживало 28% населення  держави, етнічних українців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Еволюція феодальних відносин зумовила в XIV—XVI ст. зростання великого феодального землеволодіння, причому  не тільки князівського, а й боярського. Цей процес був досить динамічним: так, якщо наприкінці XIV ст. в українських  землях налічувалося лише кілька десятків великих феодальних латифундій, то вже в першій половині XVI ст. багатими землевласниками стали понад  сто магнатських родин, а також  тисячі шляхтичів. Основними джерелами  такого зростання феодального землеволодіння були князівські дарування, захоплення феодалами общинних земель, купівля  маєтків у інших власників, освоєння нових земель.

Українські землі знову  потрапляють на орбіту активних торговельних відносин. Після падіння Константинополя  активізувався експорт зерна  в Західну Європу, крім того, через  Львів проходив єдиний шлях торгівлі Європи зі Сходом. На українському ґрунті з XV ст. дедалі більше приживаються елементи нової торговельної культури — набуває  поширення продаж товарів у кредит, під заставу, укладаються торгові  контракти, з'являються векселі, зароджується іпотечна система (землю давали під  заставу).

Зрушення в економіці XIV—XVI ст. були тісно пов'язані з  соціальними процесами. В соціальній сфері українських земель активно  формувалася станова організація  суспільства на підставі юридично визнаних прав, привілеїв та обов'язків. Поділ  на стани, що існував паралельно етнічному  та релігійному, започаткував ще одну площину суспільної стратифікації, став важливим чинником у процесі  самовизначення та самоідентифікації  людини, тобто усвідомлення свого  місця в суспільній структурі.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Боплан Г.Л. Опис України  / Боплан Г.Л. – К., 1990.

2. Борисенко В.Й. Курс  української історії : З найдавніших  часів до ХХ століття / Борисенко  В.Й. – К., 1996.

3. Грушевський М.С. Ілюстрована  історія України / Грушевський  М.С. – К., 1992.

4. Дорошенко Д. Нарис  історії України Т.1-2 / Дорошенко  Д. – К., 1990.

5. Ілюстрована енциклопедія  історії України (від найдавнішого  часу до кінця XVIII ст.). – К., 1998.

6. Історія України в  особах. Литовсько-польська доба. –  К.,1997.