Польсько-литовські відносини. Люблінська унія 1569 р

Не заглиблюючись  у розгляд усіх багатозначних наслідків альянсу з Польщею, варто відзначити тільки, що для шляхти ВКЛ утворення РП означало важливий етап її політичної та соціальної емансипації.

3. Наслідки Люблінської унії

Зразу ж після  укладення унії на прохання Польщі з Риму були послані єзуїти, які  незабаром і взяли в свої руки справу розповсюдження католицтва на схід, а одночасно з цим і полонізацію населення України-Русі. Польські ж магнати і шляхта, що хлинули на схід, почали прискореними темпами вводити на приєднаних землях польський соціальний порядок, відомий повним безправ'ям селянства і нічим не обмеженим всевладдям магнатів і свавіллям шляхти.

Слідом за магнатами  і шляхтою рушили на схід євреї  в якості орендарів, торговців і  посередників, без яких не могла  обходитися шляхта того часу. Щедрою рукою  почали королі роздавати магнатам і шляхті «пустопорожні» землі, на яких в умовах відносної свободи жили селяни. Однак в Польщі тієї епохи володіти землею мало право тільки шляхта і монастирі, через що разом з даруванням «пустопорожньої» землі в залежність від нових власників потрапляли і люди, які її населяли. Бажаючи витягти побільше прибутків зі своїх володінь, нові власники почали накладати і стягувати з селян усякі податки і побори , як у грошовій формі, так і натурою, а також використовувати безкоштовну примусову працю.

Селяни сплачували податок від «дому», тобто від житла, «десятину» на церкву, особливий податок на утримання польського війська, їх примушували будувати млини і шинки, які зазвичай здавалися в оренду євреям, а селянам натомість заборонялося молоти зерно або виробляти горілку вдома, змушуючи цим користуватися млинами і шинками; зерно, яйця, птиця, худоба, віск, і мед, спіймана риба, виткане полотно – все обкладалося податтю на користь власника землі, і селянин повинен був частину доставляти власнику або орендатopy. Скаржитися на несправедливість було нікому. Селянин знаходився в юрисдикції шляхтича, який не тільки його судив, але і міг накладати покарання до смертної кари включно. Ще в 1518 р. король, під тиском магнатів і шляхти, відмовився від свого права розглядати скарги селян на своїх шляхтичів.

Крім того, на новоприєднаних землях почали вводити примусову працю – панщину. Спочатку вона обмежувалася одним днем на тиждень, але незабаром кількість днів почала швидко зростати і доходити до 200 днів на рік і більше, поступово перетворюючи селянина у повного і абсолютно безправного раба. Гніт селянства безперервною хвилею йшов із заходу на схід і особливо посилився після Люблінської унії.

Одночасно й посилювалося проникнення з заходу на схід католицизму. Католицькі магнати і шляхта мали багато переваг у порівнянні з магнатами і шляхтою православними, тому розпочинається перехід у католицтво правлячого класу, а разом з ним і ополячення старих споконвічно православних княжих і шляхетських родин. Все це призвело до повного розриву широких народних мас з правлячим класом.

Також з'являється релігійний і національний антагонізм між феодалами і народними масами. Землевласники – шляхта і магнати – стали для народу зовсім чужими і далекими, ворогами, що зазіхали не тільки на його економічні інтереси, але і на релігію і національність.

Селянство шукало виходу в переселенні на схід, за Дніпро, але хвиля шляхетсько-католицької агресії швидко його наздоганяла і встановлювала над ним свою владу і порядки. Таким чином до кінця XVI ст. вся Україна-Русь опинилася під владою феодалів польської культури і католицького віросповідання.

Не в кращому  становищі перебували міщани, жителі міст і містечок. Незважаючи на Магдебурзьке право, дароване багатьом містам і пов'язане з ним самоврядування, ремісники і дрібні торговці фактично повністю залежали від примх свавільних магнатів. До того ж з року в рік усе посилювалися утиски православних ремісників з боку католиків.

Збереглося  багато скарг, де зазначено, що керівники цехів відмовляються приймати православних ремісників, чим позбавляють їх права роботи. За Магдебурзьким правом ремісник поза цехом не мав права займатися своїм ремеслом. Міщани, як і селяни, все більше і виразніше починали себе почувати іншим, окремим народом, відмінним від правлячого класу. Внаслідок цього більшість міських жителів об’єдналася із селянством в нелюбові до правлячого класу, яка згодом виллється у повстання.

Висновки

Процес зближення  Корони Польської і ВКЛ був  започаткований ще Кревською унією 1385 р. Упродовж наступних років ВКЛ здійснило низку внутрішніх реформ за польськими зразками: утворено воєводства, повітові шляхетські сеймики, земські, гродські, підкоморські суди, запроваджено зміни в правове становище шляхти. Це наблизило устрій ВКЛ до польського. Бажання шляхти збільшити свої повноваження, авторитет Сигизмунда Августа, Лівонська війна – усе це сприяло прихильності литовців до укладення унії. Проект литовської делегації поляки задовольняти не хотіли, проте остаточній інкорпорації на умовах поляків сприяла загроза з боку Московської держави та Османської імперії.

Сучасна історіографія неоднозначно оцінює наслідки Люблінської унії. Її укладення сприяло перемозі поляків і литовців у Лівонській війні, Річ Посполита стала однією з могутніх держав у Європі, могла протидіяти Османській імперії.

Укладенням унії польські дипломати почасти домоглися задоволення своїх політичних вимог, забравши у Литви кращі руські землі, але повного злиття і тепер не відбулося, адже наявність литовського уряду – найкращий показник внутрішньої самостійності Литви. Водночас шляхта могла бути задоволена результатами підписання документу, яка віддала долю Речі Посполитої в її руки, оскільки політична роль магнатів фактично була знівельована. Відбувається зближення литовсько-руської шляхти з польською і засвоєння нею польських форм побуту. Звідси йде її швидка полонізація, а разом з нею швидкий розвиток кріпосного права, що сприяло наростанню національних, релігійних та соціальних конфліктів. Наприкінці XVI ст. ці конфлікти спричинили вибух козацьких повстань і врешті-решт національно-визвольну війну українського народу XVII ст. Загалом документ дав більше негативних результатів, ніж позитивних, що зрештою призвело до кризи і занепаду Речі Посполитої.

                    Список використаної літератури

1. Дыбковская А., Жарин М., Жарин Ян. История Польши с древнейших времен до наших дней. – Варшава, 1995. – 341 с.;
2. Енциклопедія історії України: У 10 т. / Т. 6 : Ла – Мі. / Редкол.: В.А. Смолій та ін. – К.: Наукова думка, 2009. – 784 с.;
3. История Беларуси: В 2ч. / Ч. 1. Досоветский период: Учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений / Я.И. Трещенок; научн. ред. М.И. Матюшевская. – Могилев: МГУ им. А.А. Кулешова, 2004. – 136 с.;
4. Україна і Польща в період феодалізму: 36. наук. праць / Під ред. ВА. Смолія. – Київ, 1991. – 144 с.;
5. Яровий В.І. Історія західних та південних слов'ян. Курс лекцій: навч. посібник. – К., Либідь, 2003. – 632 с.

                                   Інтернет-ресурси

1. Дикий А. «Неизвращенная история Украины-Руси». Т 1. – Нью-Йорк, и-во «Правда о России», 1960 г.

     http://www.rus-sky.com/history/library/dikiy/diky02.htm