План Маршалла

Важливим аспектом реалізації “плана Маршалла” стало питання  про джерела фінансування окремих  елементів програми. Його розв’язання  погоджувалося з характером і  видом поставок.

Поставки першого виду охоплювали предмети найважливішої  життєвої необхідності - ті, що були потрібні для запобігання голоду. Щовесни  виділялися асигнування на продукти харчування, паливо, одяг. Рік у рік gj мірі росту власних ресурсів європейських країн ці асигнування скорочувалися. Оскільки допомога такого роду не самооплачується, а більшість країн Західної Європи була не в змозі оплатити в доларах  відповідні поставки, основна частина  останніх ішла у вигляді дотацій, а не позик.

Місцева валюта, виручена від  продажу цих продуктів, повинна  була бути використана урядом європейської країни для зменшення дефіциту державного бюджету, а отже, і темпів інфляції; для нарощування таких дефіцитних ресурсів як сталь, цемент, вугілля, шахтне устаткування, нафтопродукти, енергетичне устаткування, транспортні засоби. Тим самим велася протидія інфляції витрат у конкретному секторі економіки.

Другий вид поставок –  промислове устаткування. Тут у фінансуванні переважали позики Міжнародного банку. Третій вид поставок – сировина, сільськогосподарські машини, промислові товари, запасні частини та ін. Ці поставки фінансувалися під гарантії американського уряду через Експортно-імпортний  Банк США, що створив для цих цілей  спеціальне відділення.

Економіст Баррі Ейгенгрін, автор дослідження „План Маршалла. Історія найбільш вдалої програми проведення економі-чних реформ.”, прийшов до висновку, що завдяки плану Маршалла Європа і увесь світ уникли економічної  кризи, подібної до тієї, що вразила  світ після Першої Світової війни. На його думку, причина полягає саме у колективних зусиллях у подоланні  економічних проблем і початку  процесу економічної інтеграції, у той час як після Першої Світової війни європейські країни проводили  максимально жорстку протекціоністьську політику [15, с.361].

Імануель Векслер, автор  книги „Програма відновлення  Європи в економічній перспективі”, вважає, що реалізація „Плану Маршалла”, особливо вживлення у Європі практики американського ведення бізнесу, дозволила  створити сучасні європейські корпорації, що спричинили європейський економічний  бум 60-х років ХХ століття [15, с.361].

Британський історик Алан Мілдвар вважає, що Європа сама змогла б вибратися з економічної  кризи без доларових впливів. Але за це довелося б заплатити  досить велику ціну, а саме ввести жорсткі  обмеження харчових раціонів і використовувати  зекономлені кошти на закупівлю  продовольства [15, с.362].

Економіст Даніель Бербезат вважає, що план Маршалла дозволив зменшити болючість економічних і політичних реформ, що проводилися в Європі, вдалося уникнути голодних бунтів та інших економічних проявів соціального  незадоволення [15, с.365].

Три аспекти плану Маршалла із часом здобувають усе більше значення.

По-перше, його роль у створенні  післявоєнної глобальної економіки. Програма ця не тільки привела до відродження  Європи, але й відновила життєво  важливий торговельний трикутник, що складається  зі Сполучених Штатів, Західної Європи і їхніх торговельних партнерів  у світі, що розвивається.

По-друге, план Маршалла належав  до факторів, що визначили контури  військових і політичних подій кінця  сорокових — початку п’ятдесятих  років, і сам, у свою чергу, сформувався  під впливом цих подій. Цими подіями  були: проголошення доктрини Трумена  в березні 1947 р. і більше конструктивна  пропозиція Маршалла в червні того ж року; кризи процесу деколонізації, що переживалися, зокрема , Францією, Нідерландами й Бельгією, що обтяжило економіку  цих країн; радянська блокада  Західного Берліна, яка виявилася  прямим наслідком поширення західно-германської  валютної реформи на Західний Берлін; створення Організації Північноатлантичного договору; і нарешті, війна в Кореї, що спонукала Сполучені Штати  передати чотири свої дивізії в розпорядження  НАТО, що поставила на порядок денний питання про переозброєння Західної Німеччини й перетворила план Маршалла на програму воєнної підтримки [13, с.198].

Останнім (але аж ніяк не останнім по значимості) зі згаданих аспектів є роль плану Маршалла в досягненні європейської єдності. Нейтральна Західна  Європа була б неспроможна вплинути на результат конфлікту між двома  неєвропейськими наддержавами. Об'єднана ж Європа, що володіє власним голосом  у найважливіших світових справах, була здатна й вплинула на хід "холодної війни".

Таким чином, план Маршалла самим безпосереднім образом  дав старт європейської інтеграції. Цей аспект є одним з найважливіших , хоча його безпосереднім результатом  був фактичний розділ Європи на два  табори. У той же час, США здобули  наймогутнішого союзника в "холодній війні", зміцнивши й відтворивши  його за власним зразком, що, в остаточному  підсумку, визначило результат глобального протистояння наддержав. Тому основне значення допомоги по лінії плану Маршалла було не економічним і не адміністративним, а політичним [13, с.198].

3.3Успіхи економічної політики.

Про зміну ситуації в Західній Європі в ході реалізації “плана Маршалла”  свідчить те, що щорічна допомога в 4-5 млрд.$ дозволила за 3 року збільшити  випуск продукції на 20 млрд.$. Висока результативність цього плану багато в чому пояснюється тим, що він  був орієнтований на збільшення постачання західноєвропейського виробництва, на виборчий імпорт сировини й матеріалів.

Заходи щодо перебудови господарських  відносин, у тому числі зовнішньоекономічних, по фінансовій стабілізації поєдналися із зусиллями по збереженню європейського  економічного потенціалу, підвищенню ефективності його використання. Тільки цей потенціал міг служити  джерелом самозабезпечування Європи ресурсами  для створення альтернативних каналів  постачання європейської промисловості  сировиною, для розвитку імпортозаміщуючих  і експортних виробництв. Тим самим  розширилися можливості для імпорту  із США вже не стільки сировини, скільки нових технологій.

За такої політики виборчого  імпорту, активізації використання найбільш ефективних з наявних виробничих потужностей потребує на сьогодні і Східна Європа. Зміцнення виробництва, що стримує імпорт споживчих і сировинних продуктів може послужити засобом вивільнення ресурсів для заміни вкрай зношених і застарілих фондів.

Існує цілий комплекс причин, які підштовхнули до втілення у життя  плана Маршалла.

Економічні причини є  найбільш очевидними: без процвітання  Західної Європи, найважливішого торговельного  партнера США, було б немислиме процвітання  самої Америки. На думку Вашингтона, політика надання економічної допомоги "автоматично збільшила б добробут залучених держав і забезпечила б домінуючу позицію США". Більше того, як справедливо відзначав у своїй телеграмі посол СРСР у США Н. В. Новиков міністрові закордонних справ СРСР В. М. Молотову: "… є серйозні причини економічного характеру, що обумовили план Маршалла… Якщо врахувати той факт, що експорт із США в Європу перевищує імпорт із Європи щомісяця на 1 мільярд доларів, то стане зрозуміло, що американський уряд був економічно змушений терміново шукати нових шляхів для здійснення своєї зовнішньої політики" [12].

Отже, американський експорт  у Західну Європу у два рази перевищував імпорт із неї самої, а через відсутність доларів  західноєвропейські країни були не в  змозі заплатити за поставки американських  товарів. Можна зробити висновок, що без відновлення економіки  Західної Європи економічна криза буде наростати, що спричинить масове безробіття в США, а також захоплення влади  комуністами в "дружніх" Америці  країнах. Тому план Маршалла був висунутий  саме в той момент, коли стала  назрівати загроза циклічної  економічної кризи в Сполучених Штатах, тому що почали вичерпувати  себе тимчасові фактори, що підтримують  на порівняно високому рівні виробництво  в США протягом перших післявоєнних років. Одним з таких факторів і був сильно роздутий експорт  американських товарів. Влітку 1947 р. він став спадати.

Політичні причини також  збігалися з національними інтересами Сполучених Штатів і однією з головних цілей надання допомоги стало  те, що за допомогою економічного відновлення  планувалося отримання політичних дивідендів. Одним з них було створення  й розвиток блоку держав, що розділяють із США ідентичні політичні, економічні й культурні цінності, які за задумом  американських стратегів повинні  були "глибоко вплинути на розвиток європейських країн у сприятливому напрямку [12].

У геостратегічному плані  американські лідери також думали над  тим, як "відбити" східноєвропейські  саттеліти СРСР з-під контролю Кремля. Це було одним з додаткових мотивів  плану Маршалла. Дж. Маршалл заявив 14 лютого 1948 р.: "Ми можемо дійти висновку, що труднощі й ризик, пов'язані із програмою допомоги Європі, занадто великі, а тому не варто вживати жодних заходів. Але тоді, на мою думку, слід очікувати, що вся Західна Європа потрапить у ту ж сферу впливу, що й країни Східної Європи. А це у свою чергу призведе до того, що Середній Схід і весь Середземноморський басейн буде очікувати та ж доля. Британська співдружність націй, що має великий вплив на стабільність усього світу й міжнародної торгівлі, похитнулася б. Європейський континент перейшов би під контроль ладу, відкрито ворожого нашому способу життя й формі правління" [5, с.168].

У довгостроковій перспективі  всі ці цілі зводилися до досягнення перемоги в "холодній війні" і  завоюванню світового лідерства. Таким  чином, план Маршалла поряд з іншими зовнішньополітичними програмами періоду "холодної війни" являв собою  реальний інструмент Сполучених Штатів у протистоянні з Радянським Союзом і будівництві "Pax-americana" [12].

Очевидно, що, надавши економічну допомогу, можна було реально одержати погоджену із США політику західноєвропейських  держав. Тому основною відмінною рисою  плану Маршалла було найтісніше злиття й взаємозв'язок економічних і  політичних факторів, що його породили. По суті, він був економічним важелем  для проведення політичної стратегії, закладеної в доктрині Трумена.

Якщо, за словами Бернарда Баруха, "доктрина Трумена була проголошенням  ідеологічної війни, то план Маршалла, план Молотова, створення НАТО й  наступний розвиток подій являли собою економічну, політичну й  військову складову "холодної війни" [4, с.132].

Післявоєнний досвід Західної Європи заслуговує уваги як з позицій  відновлення господарства, оздоровлення фінансів і грошей, налагодження економічного співробітництва країн, так і  з погляду стратегії промислового розвитку, що забезпечує створення  матеріальних передумов для могутнього технологічного прогресу в різних сферах виробництва. Післявоєнна західноєвропейська економіка характеризувалася мілітаризованою  системою виробництва, ерозією керованості, розривом багаторічних зв'язків в промисловості, фінансах, торгівлі. Були потрібні значні капітальні вкладення в устаткування, не вистачало найнеобхідніших продуктів. Темпи інфляції, нестійкість європейських валют були такі високі, що підривалася зацікавленість сільського господарства в обміні своїх продуктів на гроші [9, с.156].

Оцінюючи положення в  економіці західноєвропейських  країн, спеціально створена при Президентові США комісія з аналізу допомоги європейським державам відзначала в  своїй доповіді, що:

1) Об'єм виробництва в  цих країнах значно нижчий  за довоєнного з критичним  рівнем здобичі вугілля

2) Європа втратила крупне  джерело іноземної валюти у  формі платежів за послуги

3) Потреба в імпорті  дуже висока

4) Відбулося сильне зрушення  в співвідношенні цін між промисловістю  і сільським господарством на  користь останнього

5) Спостерігалося руйнування  єдиної системи торгівлі в  цих країнах, як внутрішньої,  так і зовнішньої [3, с.61].

До 1947 року склалося положення, за якого саме збереження досягнутих об'ємів виробництва продукції опинилося  під питанням. Життєздатність західноєвропейської  економіки багато в чому підтримувалася імпортом з Північної Америки. Країни Західної Європи за рахунок їхнього  власного виробництва могли забезпечити  своє споживання зерна, бавовни, алюмінію, міді тільки на 40%, свинцю й цинку  – на 30%, сала й масла – на 15%. Відразу після війни імпорт країн  Західної Європи забезпечувався наданням субсидій і позик з боку США  й Канади, використанням золотих  і доларових резервів. До 1947 року потік фінансових надходжень із цих  джерел виснажився. Через нестачу  платіжних засобів західноєвропейські країни опинилися перед перспективою скорочення імпорту продовольчих і  ключових сировинних ресурсів. Без  допомоги США імпорт у держави  Західної Європи скоротився б наполовину, а доларовий імпорт – на 4/5, що означало б для цих держав економічний параліч [7, с.264].

Його настання не відповідало  б і власним інтересам США. Але не відповідав ні американським, ні західноєвропейським інтересам  і курс на закріплення за США ролі діючого благодійно постачальника  найрізноманітніших товарів першої необхідності. Був потрібний такий  сценарій співробітництва, який би:

а) забезпечував більшу самооплатність економічного відродження Європи,

б) співставлявся із розпочатим наприкінці 40- х рр. черговим відновленням технологічної бази американської  економіки,

в) підвищував віддачу від  американської допомоги [7, с.265].

Конструктивна реалізація цього  сценарію й втілилася в “плані Маршалла”. Є необхідним підмітити, що структурні зрушення, що охопили  в цей час індустріально розвинені  країни, низька платоспроможність колишніх радянських республік висувають  подібні до здійснених за допомогою  “плана Маршалла” завдання перед  стратегією міжнародного економічного співробітництва, спрямованого на підтримку  східноєвропейських, і українських  зокрема, реформ. Про зміну ситуації в Західній Європі в ході реалізації “плана Маршалла” свідчить те, що щорічна  допомога в 4-5 млрд.$ дозволила за 3 року збільшити випуск продукції на 20 млрд.$. Висока результативність цього  плану багато в чому пояснюється  тим, що він був орієнтований на збільшення постачання західноєвропейського виробництва, на виборчий імпорт сировини й матеріалів [14, с.509].