План маршала

 Вливання доларів до  економік європейських держав  дозволило уникнути гіперінфляції  та відновити міжнародну торгівлю  та приватні інвестування, тому  що більшість місцевих валют  на той момент були неконвертовані. Наприклад, інвесторам неєвропейських  держав (в основному малися на  увазі американські бізнесмени) гарантувалося, що вони у будь-який  момент можуть конвертувати прибуток  у долари і вивезти. 

 Був створений особливий  механізм розподілу американської  допомоги: США не дозволяли державам-кредиторам  „затикати дирки” у державних  бюджетах отримуваними коштами.  Наприклад, 17% усіх коштів витрачалося  на купівлю промислового устаткування  та машин. Пізніше у розвинених  країнах цей принцип став основним  для політики по відношенню  до державних займів: брати у  борг, щоб інвестувати, а не  покривати поточні витрати. Крім  того, отримання допомоги ставилося  у залежність від структурних  реформ, що проводилися у країнах-отримувачах.  Реформи, у свою чергу, ставили  за мету всюди мірне заохочення  вільної торгівлі між європейськими  країнами [7, с.263].

 Американська допомога  надходила в різних формах: у  вигляді безоплатного дарунка  в доларах, безоплатного постачання  товарами, але в основному у  формі кредитів. Загальна сума, витрачена  у рамках плану Маршалла з  3 квітня 1948 р. до 30 червня 1951 р., склала  близько 17 млрд дол. Керівництво  з економічного співробітництва  розподіляло безоплатну допомогу  й кредити відповідно до доларового дефіциту платіжного балансу кожної країни. Великобританія одержала 23 % всього обсягу допомоги в рамках плану Маршалла, а Франція — 20 % (в обох випадках цифра приводиться без обліку подальших внутрієвропейських переміщень коштів) [7, с.264].

 У цілому приблизно  третина імпорту в рамках Програми  європейського відновлення приходилася  на сільськогосподарську продукцію,  але величезну роль грав також  імпорт засобів виробництва. Варто  відмітити, що значна частина  доларів, призначених на потреби  допомоги, залишилася в Сполучених  Штатах, тому що міністр сільського  господарства США оголосив, що  надлишки американської сільськогосподарської  продукції слід закуповувати  в самих США; крім того, 25 відсотків  усієї пшениці й продуктів  з неї, відправлених у Європу  в рамках першого законопроекту  по Програмі європейського відновлення,  повинні були ввозитися у формі  борошна, зробленого в Сполучених  Штатах. Отже, приблизно дві третини  допомоги в рамках плану Маршалла  одержали чотири країни: майже  чверть припала на частку Великобританії, одна п'ята — на частку Франції,  і приблизно по одній десятий  одержали Італія й Західна  Німеччина [7, с.264].

 На першому етапі  реалізації «Плану Маршалла»  американські вливання забезпечили  значну частину ВВП європейських  держав. Наприклад, за даними американського  історика Чарльза Мейєра, у 1949 році американські вливання забезпечили: 

11% ВВП Великобританії,

 майже 12% ВВП Франції, 

21,8% ВВП Германії,

33,6% ВВП Італії [7, с.265].

 Вже у 1950 році європейські  економіки продемонстрували високі  темпи росту: 

 рівень промислового  виробництва у Європі перевищив  на 40% довоєнний, 

 рівень сільського  господарства – на 20% [7, с.265].

 Різко знизилося безробіття. Конгрес США включив план Маршалла  в Акт економічного співробітництва  1948 року. Згідно програми технічної  допомоги 24 тис. жителів Західної  Європи, а пізніше тисячі японців,  корейців та тайванців були  запрошені до США на бізнес-стажування  на 4-6 тижнів. Громадські організації  та приватні фірми приймали  делегації, проводили семінари, на  яких розповідали про американські  виробничі технології [10, с.159].

 Програма виявилася  у вищій мірі успішною. Гілки  промисловості, котрі, як здавалося  раніше, безнадійно застаріли і  втратили ефективність, були реконструйовані  в короткий термін і без  зміни національних економічних  політик країн. Бізнес-сектор  держав-учасниць почав стрімко  розвиватися і до початку 60-х  рр. ХХ століття у країнах Західної  Європи та Японії уже встановилась  ринкова економіка та демократія.

 Отже, було досягнуто  наступних цілей: 

 економіка країн Західної  Європи була відновлена;

 європейські країни  змогли розрахуватися із зовнішніми  боргами; 

 вплив комуністів та  СРСР був послаблений; 

 на СРСР впала „залізна  завіса”; 

 США і Канада отримали  величезний ринок збуту; 

 був відновлений і  укріплений європейський середній  клас – гарант політичної стабільності  та стійкого розвитку [3, с.59].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ3. План Маршалла: погляд із сьогодення

3.1 Лібералізація  торгівлі між слабкими економіками  за координації інвестицій

Говорячи про “план  Маршалла”, багато зводять його до “продовольчої інтервенції” і співвідносять  її з гуманітарною допомогою, яку  надавали західним країнам. Значення такої  інтервенції дійсно було велике: на поставки продовольчих товарів в  рамках “плана Маршалла” приділялося 70% усієї допомоги. Однак, як повідомляється в “Доповіді президентського  комітету з іноземної допомоги” - це необхідна, але недостатня умова.

Метою європейських країн є досягнення самостійності. Тому мова йде не тільки про обіговий капітал, але про необхідність зробити реновацію європейських заводів і сільського господарства. План допомоги Європі розглядався як свого роду переливання крові, яке підтримало б слабкі європейські економіки й дало б їм силу працювати над власним відродженням.

І США, і їхні європейські  партнери розуміли, що без міцної виробничої бази шанси на подолання труднощів  і в тому ж числі інфляції, невеликі. Відповідно “плану Маршалла” європейські  його учасники повинні були:

1) вжити заходів по  полегшенню обміну товарами й  послугами між собою, прискорити  розвиток внутрієвропейської торгівлі, 2) через міждержавну кооперацію  забезпечити активізацію найбільш  ефективних виробничих потужностей  для досягнення найшвидшого зростання  випуску продукції,

3) почати фінансові й  інші заходи щодо зміцнення  своїх валют, відновлення довіри  до них, 

4) надати європейській  кооперації організаційне забезпечення. Як відомо, формою такого забезпечення  стала ОЄЕС – Організація європейського  економічного співробітництва, що  об'єднала 16 держав.Разом з тим,  був наявним ряд серйозних  труднощів, знижувалася ефективність  координації інвестиційних планів. Серед них – одержання урядами  достовірної інформації, особливо  від приватних секторів, невизначеність  майбутніх співвідношень цін  і витрат, здатна підірвати будь-які  плани інвестицій. Особливі складності  виникали при встановленні найкращого розміщення нових потужностей по країнах ОЄЕС.

Проте, незважаючи на стримуючі обставини, було досягнуто значного прогресу як в одержанні відповідної інформації, так і в аналізі інвестиційних планів. З іншого боку, стосовно виробництва деяких товарів і матеріалів відзначалася необхідність подальшого аналізу даних, щоб уникнути надлишкового інвестування. Небезуспішні спроби по координації інвестицій вживали і в інших галузях.

Накопичений досвід призвів  до вироблення погодженого підходу  до вирішення проблем і в окремих  галузях. Допускалося припинення виконання  нових проектів до прийняття у  ході координації рішень по них. І  навпаки, рішення Ради ОЄЕС про бажані інвестиції розглядалися як такі, що зобов'язували  країни-учасниці використовувати всі  можливості для здійснення таких  інвестицій.

У якості пріоритетних для  вкладення капталу розглядалися галузі, розвиток яких зменшував економічну залежність Європи від США. Виділялися галузі “долларосберігаючі” і “доллароприбуткові”, тобто імпортозаміщуючі й експортні. У міру скорочення американської  допомоги доводилося шукати інші джерела  задоволення потреб.

Одне з напрямків пошуку – можливість імпорту по більш  низьким цінах, в тому числі із Північної Америки. Зниженню доларових  витрат Європи сприяло й стимулювання її сільського господарства.

 

 

3.2 Організація  й характер постачання

Давні комерційні зв'язки, приватні організації, банки, страхові й транспортні  компанії зникли через втрату капіталу, поглинання в ході націоналізації або  просто були знищені. У багатьох країнах  серйозно похитнулася довіра до місцевої валюти. Економічна система Європи за час війни була повністю зруйнована. Відновлення було сильно вповільнене  через те, що через два роки після припинення воєнних дій умови миру з Німеччиною й Австрією усе ще не погоджені. Але навіть при більш швидкому рішенні цих складних проблем відновлення економічної структури Європи, очевидно, займе набагато більше часу й зусиль, ніж очікувалося

Тому уряди змушені  використовувати наявну іноземну валюту й кредити, щоб імпортувати товари першої необхідності з-за кордону. Це виснажує фінансові ресурси, настійно необхідні  для відновлення. У результаті швидко розвивається надзвичайно серйозна ситуація, яка не обіцяє світу нічого гарного. Сучасна система поділу праці, на якій заснований обмін продукцією, перебуває під загрозою повного  руйнування.

Правда полягає в тому, що на найближчі три або чотири роки потреби Європи в іноземному продовольстві й інших необхідних товарах - в основному з Америки - настільки перевищують її нинішню  платоспроможність, що їй необхідна  буде значна додаткова допомога, або  вона зіштовхнеться з досить серйозним  загостренням ситуації в економічній, соціальній і політичної сферах.Рішення  проблеми полягає в тому, щоб розірвати  порочне коло й відновити впевненість  європейських народів в економічному майбутньому їхніх країн і  Європи в цілому. Необхідно створити широкий простір, де промисловці  й селяни будуть мати можливість і  бажання обмінювати свою продукцію  на гроші, вартість яких у довгостроковій перспективі не підлягає сумніву.

Крім деморалізуючого  ефекту для світу вцілому й  можливості безладу, викликаного розпачем народів, що бідують, усім повинні бути очевидні наслідки для економіки  Сполучених Штатів. Зрозуміло, що Сполучені  Штати повинні зробити все  можливе, щоб надати допомогу в оздоровленні світової економіки, без чого не може бути ні політичної стабільності, ні гарантій миру.

Наша політика спрямована не проти якої-небудь країни або  доктрини, а проти голоду, убогості, розпачу й хаосу. Її метою повинне  бути відродження працюючої світової економіки, щоб забезпечити поява  політичних і соціальних умов, у  яких можуть існувати незалежні суспільні  інститути. Я впевнений, таку допомогу не слід робити вроздріб у міру розвитку різних криз. Будь-яка допомога, яку буде надавати наш уряд, повинна бути рішенням проблеми. Я впевнений, що уряд будь-якої країни, що бажає брати участь у відновленні, знайде повне розуміння з боку уряду Сполучених Штатів. Ніякий уряд, що маневрує з метою заблокувати відновлення інших країн, не може очікувати на допомогу від нас. Більше того, уряди, політичні партії або групи, які намагаються увічнити людську вбогість для того, щоб одержати політичні або інші дивіденди, зіштовхнуться із протидією Сполучених Штатів.

Уже очевидно, що до того, як уряд Сполучених Штатів зможе спрямувати свої подальші зусилля, на поліпшення ситуації й допоможе європейському  світу встати на шлях відновлення, країни Європи повинні досягтися деякої згоди із приводу вимог ситуації й участі, яку самі ці країни приймуть у цьому процесі, щоб дії, які  може розгорнути наш уряд, дали належний ефект.

Наш уряд не має можливостей  і не може ефективно в однобічному  порядку взяти на себе відповідальність за розробку програми, спрямованої  на те, щоб поставити на ноги економіку  Європи. Це справа європейців. Я думаю, ініціатива повинна виходити з Європи. Роль нашої країни повинна проявитися в дружній допомозі в складанні  європейської програми й наступній  підтримці цієї програми, настільки, наскільки це може бути для нас  доцільно. Програма повинна бути спільною, схваленою декількома, якщо не всіма, європейськими країнами

Важливою умовою будь-яких успішних дій з боку Сполучених Штатів є розуміння народом Америки  сутності проблеми й необхідних засобів  її вирішення. Тут немає місця  політичним пристрастям і упередженням. За умови далекоглядності й готовності нашого народу витримати величезну  відповідальність, яку історія, мабуть, поклала на нашу країну, труднощі, які  я описав, можуть бути й будуть переборені.

Я шкодую, що щораз , коли я  говорив привселюдно про нашу міжнародну ситуацію, обставини змушували  мене вдаватися до досить спеціальної  дискусії. Але, на мою думку, дуже важливо, щоб наш народ прийшов до деякого  загального розуміння існуючих реальних проблем, а не реагував, виходячи з почуттів, упереджень або скороплинного настрою. Як я тільки що сказав більш формально, ми перебуваємо вдалині від місця цих нещасть.

На такій відстані практично  неможливо, просто читаючи або слухаючи або навіть бачачи фотографії або  фільми, усвідомити всю серйозність  сформованої обстановки. Більше того, від правильного рішення залежить майбутнє всього миру. Я думаю, у  значній мірі воно залежить від усвідомлення американським народом того, які  в дійсності найважливіші фактори  існуючої ситуації. Як реагують народи? Які мотиви цих реакцій? Які страждання? Які потреби? Що можна зробити  найкраще? Що необхідно зробити?

Свою знамениту промову  Маршалл виголосив 5 червня 1947 року, а вже 12 червня у Парижі зібралися  представники 16 країн Західної Європи. Вони обговорили розміри конкретної допомоги, необхідної для кожної з  них. У відповідь на готовність прийняти її від США, був створений Урядовий комітет з вивчення стану економіки  країни і її можливостей прийняти таку допомогу. Було визнано необхідним встановити пріоритети й обмеження  на кількість експортованих з  США дефіцитних ресурсів.