Особливості виникнення держав у різних народів

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Виникнення держави і права.

1.1 Загальні закономірності виникнення держави і права.

1.2 Роль держави і права в організації суспільства і здійсненні політичної влади.

Розділ 2. Основні теорії походження держави і права.

2.1. Різноманітність теорій  виникнення держави і права. 

2.2. Історичний розвиток держави і права.

Розділ 3. Особливості виникнення держав у різних народів.

Висновки

Список використаних джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вивчення процесу походження держави і права має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу держави і права, їх особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини і умови їх виникнення та розвитку. Дозволяє чіткіше визначити усі властивості їхніх функцій - основні напрямки їх діяльності, точніше установити їхнє місце і роль в житті суспільства і політичної системи. Сучасність не відрізняється від минулого і майбутнього. Вона лише нова, важлива віха в історії.

Сьогодення, втілюючи в собі різнобічні, складні, часом суперечливі тенденції минулого, заперечує віджиле, наділяє перспективне іншою якістю, породжує тим самим нові тенденції і явища, що закладають передумови майбутнього. Відповідно, щоб зрозуміти сучасну державу і право потрібно знати, як вони виникли, які основні етапи пройшли у своєму розвитку, які причини впливали на їх утворення, становлення, розвиток, зміну їх форми і змісту. 

Актуальність  теми: питання про походження держави займає важливе місце в теорії держави. Серед науковців-юристів, істориків, філософів, етнографів та інших вчених немає одностайності в поглядах на причини виникнення держави і права, тому це важлива тема для досліджень.

Мета дослідження: дослідити різні думки щодо походження держави.

Завдання: максимально глибоко описати процес і основні теорії виникнення держави.

Методи: системний, функціональний, метод тлумачення, синтез, аналіз, порівняльно-правовий, індукція, дедукція, статистичний.

Структура курсової роботи: титульна сторінка, зміст, вступ, основна частина, висновок, список використаної літератури.

При написанні курсової роботи було використано праці таких  авторів, як: Рабінович П.І., Байтин М.Г., Скакун О.Ф., Радько Т.Н., Шмоткін О. В., Бачило И.Л., Пиголкин А.С та інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Виникнення держави і права.

 

1.1 Загальні закономірності  виникнення держави і права

Закономірності виникнення права і держави - об'єктивно існуючі, повторювані, істотні зв'язки буття і свідомості, що визначають хід становлення права і держави через глибинні процеси правової комунікації (взаємини) суспільства і людини та виниклої об'єктивної і суб'єктивної потреби на певному етапі розвитку цієї комунікації впорядкувати їх як владно-політичні й організаційно-правові [4, ст. 15].

Основні закономірності загального формування права і держави:

• сформованість усталеної, відносно великої і цілісної групи людей (родової общини), яка має певну внутрішню диференціацію (статеву, виробничу, сімейну, соціальну тощо), ієрархічну організацію (різниця у соціальних статусах), здатна самостійно забезпечувати своє існування і має об'єктивну спрямованість на впорядкування суспільних відносин;
• відокремлення особи як учасника суспільних відносин з домаганням автономності власного існування (соціальної свободи) і водночас з усвідомленням залежності від колективу, відчуттям обов'язку. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід як біолого-психологічна істота не відокремлений як соціальна особистість, котра усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства, і розраховує на умовну, але дієву міжсуб'єктну рівність, забезпечувану комплексом існуючих соціальних норм, освоєння яких є істотною частиною її (особи) соціалізації. Норма-звичай як соціальна норма, що має надбіологічний характер, йде не від загального, а від індивідуального переконання, а стає загальним світоглядом;
• якісна реорганізація виробництва і соціально-духовного життя суспільства, ускладнення економічних відносин; поява надлишкового продукту в матеріальному виробництві як основи саморозвитку економіки; оформлення головних функцій публічної влади: розподільчо-організаційної (поділ праці; нерівний розподіл продуктів; перерозподіл продуктів, вироблених усім родом); охоронно-захисної (охорона і захист установленого порядку, забезпечення його стабільності) [5, ст. 56-57];
• політизація суспільних відносин внаслідок розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи); об'єднання общин у велику племінну спільність, що осіла на певній території, з ієрархією вождів, з єдиними релігійно-культурними правилами - нормами-звичаями, які перетворюються на правові звичаї з метою узгодження суперечливих інтересів соціальних суб'єктів, перехід від примусу сторін у суспільних відносинах до пошуку компромісів, домовленостей та інших мирних форм улагодження конфліктів і підтримання порядку {архаїчне або звичаєве право); обмеження конфліктів між родами і запобігання кровній помсті, що мала винищувальний характер, шляхом укладення договорів примирення, які укладалися спочатку за допомогою народних зборів, старійшин, потім - ради старійшин, вождів (договірне право); зникнення варварського способу охорони звичаїв, що змінилися за своїм змістом, та інших загальнозначущих правил поведінки, вирішення спорів за допомогою правосудної діяльності, що здійснювалася шляхом прийняття індивідуальних рішень (прообраз судового права);
• переростання публічної влади первісного суспільства в політичну публічну владу, відокремлення її від населення (оформлення апарату управління і апарату примусу), що поширюється на територіально-політичне утворення, поділене на центр (місто) і периферію. Управлінський апарат перебуває в центрі, його очолює вождь-правитель ("вождество") - укріплює владні повноваження; обмежує підвладних у поведінці на власний розсуд; придушує опір з їхнього боку; формально і фактично забезпечує панування певної соціальної групи (класу) як усередині державоподібного утворення (роздача земель і зворотне отримання данини як повинності), так і ззовні - у відносинах обміну й інших стосунках із такими самими сусідніми утвореннями (це період виникнення протодержави);
• перехід у ранню державу з розгалуженою системою органів управління, спеціалізованим управлінським апаратом; з нормативними регуляторами суспільних відносин, що набули характеру писаного права; складання системи норм, з якими має узгоджуватися поведінка людей та їх об'єднань; вироблення стійких процедур, формалізованих рішень і засобів державного примусу для підтримання правопорядку, збереження соціальної цілісності. Тобто своєрідна первісна спільна правова матерія набуває конкретних форм державного права (спочатку станового, а потім загальнодержавного). Генезис держави пов'язаний з появою права і необхідністю його охорони й захисту. Якщо існування права без держави і поза державою можливе за певних соціальних обставин, то існування держави без права неможливе. Учені вирізняють такі стадії розвитку права: архаїчне (звичаєве) - до IX-XI ст.; станове (корпоративне) — до XIII-XV ст.; розвинене (загальнодержавне) - виникає у ХVІІ-ХVІІІ ст. й існує досі [11, ст 71].

 

1.2 Роль держави і права в організації суспільства і здійсненні політичної влади

 

Суспільство — соціальний організм, частина природи, що складається з людей, які постійно працюють над удосконаленням знарядь і засобів виробництва.

Природа — це те, що фізично оточує людське суспільство, це - географічне середовище. Вплив географічного середовища завжди опосередковується суспільними умовами і, насамперед, рівнем розвитку виробництва.

Вплив людини на природу  залежить від рівня розвитку виробничих сил, від характеру суспільного ладу, від рівня розвитку суспільства і самої людини.

Організація суспільства  і здійснення політичної влади державою залежить і від того, який зміст вкладається у визначення суспільства. Тут є дві позиції' широка і вузька.

У широкому розумінні суспільство  — це частина матеріального світу, що відокремилася від природи і є формою життєдіяльності людей, яка історично розвивається. У вузькому розумінні суспільство — це певний етап історії людства, внутрішньоформаційні чи міжформаційні ступені історичного розвитку або індивідуальне, окреме суспільство.

Прикладами такого розуміння  суспільства можуть бути: суспільно-економічна формація; ранньофеодальне суспільство, феодальне суспільство, докапіталистичне суспільство тощо; французьке, радянське, американське суспільство тощо [17, ст. 113].

Існують різні думки щодо розвитку суспільства. Одна з них  та, що суспільство розвивається в  межах конкретної суспільно-економічної  формації.

Суспільно-економічна формація — це певний тип суспільства, цілісна соціальна система, що функціонує та розвивається за своїми специфічними законами на основі конкретного способу виробництва.

У філософії XVII—XIX ст розглядалось і договірне суспільство. Критикуючи його, Гегель висунув концепцію громадянського суспільства.

Держава, здійснюючи політичну  владу в громадянському суспільстві:

• підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству;
• забезпечує однакові можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості 
  й милосердя;
• не втручається в особисте життя людини;
• регулює суспільні відносини в межах чинної конституції,законів та інших нормативно-правових актів (чи інших джерел 
  права).

З появою держави і права  в суспільстві виникають нові види суспільних відносин: політичні  та правові. Це спричинило до виникнення політичної та правової систем.

Політична система в теорії держави і права визначається по-різному. Різні позиції з цього питання можна звести до двох: широкого та вузького розуміння цього суспільного явища.

Вузьке розуміння політичної системи зводиться до сукупності державних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів, що здійснюють функції з реалізації політичної влади.

Політична система в широкому розумінні — це найбільша сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, зв'язаних політичними відносинами під час здійснення політичної влади.

До матеріальних компонентів  як ознак політичної системи відносять:

• політичну організацію суспільства чи суб'єктів політики;
• політичні норми;
• політичні відносини;
• політичні функції;
• політичний режим;
• політичний процес та ін.

До нематеріальних компонентів відносять:

• політичні погляди;
• політичну свідомість;
• політичну культуру [18, ст. 83].

Політика — це частина життєдіяльності людей, пов'язана з головними для життя і діяльності особи, держави та суспільства інтересами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави та інших соціальних суб'єктів. Відомо, що чистої політики, не зв'язаної з іншими сферами життєдіяльності людей, не буває. У широкому розумінні політика охоплює економіку, власне політику, соціальну, духовну та інші сфери життєдіяльності особи. З розвитком суспільства в межах суспільно-економічної формації відбувається і розвиток політики, оформлення її в цілісну політичну систему. В теорії права політика як багатогранне явище визначається по-різному: як спосіб практичної діяльності партій, класів, держав і засоби, з допомогою яких захищаються інтереси цих суб'єктів; як особливий вид діяльності людей, пов'язаний з організацією всього процесу соціального життя; як платформа вибору цілей, стратегії й тактики, що ведуть до здійснення цих цілей; як сфера взаємовідносин народів, національностей, партій, інших об'єднань громадян, держав та інших суспільностей; як свідома і цілеспрямована діяльність політичних суб'єктів, що зачіпає відносини між державами та народами [15, ст 35].

Роль держави в організації  суспільства і здійсненні політичної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи. Тому тільки держава володіє суверенною владою, що є верховною, самостійною, повною, єдиною і неподільною в межах її території, а також незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; виступає офіційним представником усього населеная країни чи більшості його; уособлює суверенітет народу й нації, а також здатна реалізувати права народу на самовизнання, має спеціальний апарат управління і примусу, з допомогою яких може забезпечити реалізацію своїх функцій, охорону прав людини і громадянина, задовольнити загальносоціальні й загальнолюдські потреби; з метою реалізації управління суспільством видає загальнообов'язкові для всіх правилаповедінки у вигляді юридичних норм, а також індивідуально-правові приписи, необхідні для регулювання прав і обов'язків конкретних осіб стосовно конкретних життєвих ситуацій

Отже, політика держави охоплює всі сфери життєдіяльності сустльства. В її основі лежать потреби народу, нації, соціальних верств і груп, особи й держави, інших соціальних суб'єктів.

Важлива роль в організації  суспільства і здійсненні політичної влади належить і праву.

Право, як і держава, — це надбудова над економічним базисом суспільства, що є складником правової системи суспільства¹.

Можна розглядати співвідношення економіки, політики та права в суспільстві  у співвідношенні з економікою. По-перше, виробничі відносини в економіці  об'єктивно визначають, яким має  бути право, а по-друге, економіка  визначає право не безпосередньо, а через інші соціально-економічні явища: соціальну структуру суспільства (класи, прошарки, групи), економіку, політику, єдність економічних та правових ідей, адекватність економічних та юридичних законів тощо.

По-третє, право, своєю чергою, впливає також на економіку Такий  вплив відбувається як безпосередньо, так і через різні економічні важелі. Держава як власник засобів  виробництва та іншого майна володіє, користується і розпоряджається  своїм майном. Держава також визначає суб'єктів і розміри податків, розподіляє бюджет, мінімальну заробітну  плату і пенсії, нормує працю, правила  технічної, екологічної безпеки  праці та виробництва, санітарії тощо. Усі ці та інші відносини держава регулює з допомогою права².

Право співвідноситься і  з політикою, а саме:

• право залежить від політики і, насамперед, від керівної частини суспільства, що має державну владу;
• право є формою вияву політики вказаної частини суспільства;
• у праві відображається тільки та політика керівної частини суспільства, до якої вона прагне, якій може надати загальнообов'язковості з допомогою держави та інших суб'єктів політичної системи суспільства;
• право є концентрованим виразом політики тієї частини суспільства, що здійснює керівництво;
• політика у праві формується у вигляді конкретних прав та обов'язків людини і громадянина;
• політика, зі свого боку, залежить від права, оскільки право с засобом декларування, здійснення і гарантування політики, а також пропаганди окремих політичних програм чи їхніх положень [8, ст. 113-115].

Роль права у громадянському суспільстві та здійсненні політичної влади залежить від взаємозв'язку держави і права. Як уже зазначалося, право (як юридичне явище) і держава (як політична організація влади) виникають одночасно і тісно взаємозв'язані.