Автор работы: Пользователь скрыл имя, 30 Октября 2014 в 16:15, реферат
Сину Генріха IV було всього 9 років, коли він став королем Людовіком XIII. Скориставшись малолітством короля і нездатністю його матері, королеви-регента Марії Медічі, управляти державою, французьке дворянство повністю вийшло з-під контролю влади. В країні запанувало політичне безладдя.
Вкрай заплутаною була і система королівських судів. Нижчі суди в превотствах до середини XVIII ст. були ліквідовані. Збереглися суди в бальяжей, хоча їх склад і компетенція постійно змінювалися. Важливу роль, як і колись, грав Паризький парламент і судові парламенти в інших містах. Для розвантаження парламентів від зростаючих апеляційних скарг королівський едикт в 1552 році передбачив створення особливих апеляційних судів у ряді найбільш великих бальяжей з розгляду кримінальних і цивільних справ.
У період абсолютизму завершилося створення централізовано побудованої постійної армії, яка була однією з найбільших у Європі, а також регулярного королівського флоту.
За Людовіка XIV була проведена важлива військова реформа, суть якої полягала у відмові від найму іноземців і в переході до вербування рекрутів з місцевого населення (матросів - з прибережних провінцій). Солдати вербувалися з нижчих верств третього стану, нерідко з декласованих елементів, з "зайвих людей", швидке зростання числа яких у зв'язку з процесом первісного нагромадження капіталу створював вибухонебезпечну обстановку. Оскільки умови солдатської служби були вкрай важкими, вербувальники часто вдавалися до обманів і хитрощів. В армії процвітала сувора дисципліна. Солдати виховувалися в дусі безумовного виконання наказів офіцерів, що дозволяло використовувати військові частини для придушення повстань селян і рухів міської бідноти [5, с.224].
Вищі командні посади в армії були відведені виключно представникам титулованої знаті. При заміщенні офіцерських посад нерідко виникали гострі суперечності між потомственим і служивим дворянством. У 1781 році родове дворянство домоглося закріплення за ним виключного права на заняття офіцерських посад. Такий порядок комплектування офіцерства негативним чином позначався на бойовій підготовці армії, був причиною некомпетентності значної частини командного складу. При абсолютизму створюється розгалужена поліція: у провінціях, в містах, на великих дорогах і т.д. У 1667 році була заснована посада генерал-лейтенанта поліції, на якого покладався обов'язок підтримувати порядок у масштабах усього королівства. У його розпорядженні знаходилися спеціалізовані поліцейські підрозділи, кінна поліцейська гвардія, судова поліція, яка проводила попереднє розслідування.
Особлива увага приділялася зміцненню поліцейської служби в Парижі. Столиця була поділена на квартали, в кожному з яких діяли особливі поліцейські групи, очолювані комісарами та сержантами поліції. У функції поліції поряд з підтриманням порядку і розшуку злочинців входив контроль за мораллю, зокрема спостереження за релігійними маніфестаціями, нагляд за ярмарками, театрами, кабаре, трактирами, будинками терпимості і т.п. Генерал-лейтенант поряд із загальною поліцією (поліцією безпеки) очолював також політичну поліцію з розгалуженою системою таємного розшуку. Був встановлений негласний контроль за противниками короля і католицької церкви, за всіма особами, які проявляють вільнодумство [7, с.341].
Таким чином, розвиток абсолютизму у Франції співпало з розвитком буржуазних і капіталістичних відносин у цій країні. Основними етапами розвитку абсолютизму у Франції стали подолання внутрішньої опозиції, встановлення примату світської влади над владою церковної, нівелювання значення станово-представницьких органів, формування розвиненого і суворо ієрархічна державного апарату, становлення нового дворянства - дворянства мантії, яке забрало частину повноважень у старої феодальної знаті. Вищого значення французький абсолютизм досяг за Людовіка XIV, який сформулював своє кредо фразою «Держава - це я»
Висновки
Рішельє мав сильний вплив на хід європейської історії. У внутрішній політиці він усунув будь-яку можливість повномасштабної громадянської війни між католиками і протестантами. Йому не вдалося покінчити з традицією дуелей і інтриг серед провінційної знаті і придворних , але завдяки його зусиллям непокору короні стало вважатися не привілеєм , а злочином проти країни. Рішельє значно зміцнив позиції королівської ради у всіх сферах управління . Організовані їм торгові компанії для ведення справ із закордонними територіями виявилися неефективними , але захист стратегічних інтересів в колоніях Вест - Індії та Канади відкрила нову еру в створенні Французької імперії.
Рішельє протегував художникам і літераторам , заохочував таланти, сприяючи розквіту французького класицизму. Крім усього іншого, він був дуже плідним драматургом, його п'єси друкувалися в першій відкритій за його ініціативою королівської друкарні.
Неухильне служіння ясно усвідомленим цілям , широкий практичний розум , ясне розуміння навколишньої дійсності , уміння користуватися обставинами - все це забезпечило за Рішельє чільне місце в історії Франції. Основні напрямки діяльності Рішельє сформульовані в його « Політичному заповіті». Пріоритетом внутрішньої політики стала боротьба з протестантською опозицією і зміцнення королівської влади , головним зовнішньополітичним завданням підвищення престижу Франції і боротьба з гегемонією Габсбургів у Європі. « Моєю першою метою було велич короля , моєю другою метою була могутність королівства», - підбив підсумки свого життєвого шляху знаменитий борець з мушкетерами.
Як особистість Рішельє був суперечливий. Захоплює його здатність залишатися незворушним в будь-якій ситуації і тим не менше з ним траплялися напади, коли він не міг контролювати себе - це було нервове захворювання. Безсумнівно, він мав сильної волею: 18 років, долаючи фізичну слабкість і розумову хворобу, він керував Францією. Як хороший психолог він умів привернути до себе людину, але ніколи не ставав йому другом. Рішельє ненавиділи і боялися багато, але навіть вороги визнають його досягнення: централізація влади і створення абсолютизму, відтворення служилого дворянства, а тим самим і соціальної опори влади, створення першого Європейського рівноваги.
Йому не вдалося покінчити з традицією дуелей і інтриг серед провінційної знаті і придворних, але завдяки його зусиллям непокору короні стало вважатися не привілеєм, а злочином проти країни. Рішельє значно зміцнив позиції королівської ради у всіх сферах управління.
Неухильне служіння ясно усвідомленим цілям, широкий практичний розум, ясне розуміння навколишньої дійсності, уміння користуватися обставинами - все це забезпечило за Рішельє чільне місце в історії Франції. Рішельє прагнув до зміцнення абсолютизму, сприяв розвитку культури та літератури, заснував «Французьку Академію», сприяв реконструкції Сорбонни. Він протегував художникам і поетам, заохочував таланти, сприяв розквіту французького класицизму. Він і сам був дуже плідним драматургом, його п'єси друкувалися в першій відкритої за його ініціативою королівської друкарні.
Під час свого правління Рішельє провів адміністративні, фінансові, військові реформи, придушував феодальні заколоти, народні повстання. Його сучасники-французи не любили його і радісно святкували позбавлення від тиранії, однак у наш час французи вважають його одним з найвидатніших людей в історії Франції.
План
1.Вступ
2.Розділ І Особистість Армана Рішельє
3.Розділ ІІ. Передумови становлення абсолютизму
4.Розділ ІІІ. Виникнення і становлення абсолютизму в ФРАНЦІЇ
5.Висновок
6.Список використаної літератури
Міністерство освіти науки України
Кам'янець-Подільський національний університет
імені Івана Огієнка
Cамостійна робота на тему:
«Рішельє і абсолютизм »
Роботу виконав: студент другого курсу Історичного факультету 21 групи , Корінчук О.В.
Науковий керівник: кандидат історичних наук,
Кам’янець-Подільський,
2014 р.