Міністерство освіти і
науки України
Одеський національний політехнічний
університет
Кафедра Історії та етнографії
України
Реферат
На тему: «Оцінка козацтва
в історіографії»
Виконала: студентка групи
ОВ-102 Безсонова Олена
Перевірила: Федорова Алла Іванівна
Одеса 2010
Зміст:
- Вступ
- Теорії походження козацтва
- Причини виникнення козацтва
- Заснування Запорозької Січі
- Виникнення реєстрового козацтва
- Роль козацтва в ітсорії України
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Українське козацтво
є одним з популярних об’єктів для дослідження
не тільки у вітчизняній історії, але й
в історичних науках інших країн. Подібного
явища не знала історія жодної країни.
Про козаків у час їхнього розквіту знали
не тільки їх ближні сусіди, а й уся Європа.
Неодноразово приїжджали на Україну різні
дослідники, щоб ближче познайомитися
з життям та побутом козацької верстви.
Разом з тим, незважаючи на те, що за історичними
мірками, це відбувалося відносно недавно,
має місце неповна визначеність та різна
оцінка тих подій, що відбувалися за часи
козацтва. Завданнями цієї роботи було:
використовуючи твори сучасних авторів
розібратися з походженням українського
козацтва, їх військової організації та
суспільного життя, а також зробити висновки
щодо того, яке ж місце посідають козаки
в історії України.
Теорії походження
козацтва
Українське козацтво –
це дуже складне історично-соціальне
явище. Видатний історик М.С. Грушевський
писав про це так: “Внаслідок своєї
оригінальності, а також завдяки
гучної ролі в історії Східної
Європи, козацтво звертало на себе увагу
здавна; чимало (істориків) їм займалися,
але при цьому дуже багато залишилося
неясного, і в літературі по цьому
питанню існують часом судження
дуже сумнівні та помилкові”.
Не маючи надії
на захист степових кордонів
державою, український народ організував
його самотужки. Цю роль взяло
на себе українське козацтво.
Термін «козак» вперше зустрічається
в джерелах XIII ст. — монгольській
хроніці, датованій 1240р. У перекладі
з тюркської означає «одинокий», «схильний
до розбою, завоювання». Існують й інші
трактування цього слова. Так, у словнику
половецької мови за 1303 р. це слово перекладається
як «страж», або «конвоїр», у 1490 р. воно
вперше з'явилося в Україні на означення
людей, що ходили в степ за здобиччю або
боротися з татарами.
Проблема походження
козацтва віддавна привертала
увагу як вітчизняних, так і
зарубіжних дослідників і мала
різнопланове трактування. Існують
різні думки щодо часу й рушійних чинників
складання цього войовничого прошарку,
що населяв спочатку південь України.
Наприклад, у радянській науці найбільш
поширеною була теорія, за якою виникнення
козацтва пояснювалося посиленням феодального
та релігійно-національного гноблення,
наступом феодалів на селянство, загарбання
польськими панами селянських земель.
Однак, ця теорія не може застосовуватися
для універсального пояснення всіх випадків
перетворення селян на козаків: адже часто
на південних окраїнах українських земель
опинялися вільні, ще й заможні люди. У
зв’язку з цим спостереженням народилася
“уходницька” теорія: селяни й часом
міщани переселялися за дніпровські пороги
та у вільні степи з метою їхнього господарського
освоєння. У дореволюційній історіографії
була в ходу “аристократична” або “рицарська”
теорія формування козацтва, згідно якій
відчайдушні українські лицарі-феодали,
що зневажали смерть й тішили свої бентежні
душі небезпечним протиборством із татарами,
прагнули захистити власний народ від
жорстоких кочовиків. Немає сумнівів у
тому, що всі названі причини існували
насправді. Важко лише погодитися з тим,
що формування козацтва було справою окремих,
хай навіть і видатних осіб. То був історично
об’єктивний процес.
Причини виникнення
козацтва
Основна причина утворення
козацтва закорінена в тих соціально-політичних
умовах, які склалися на українських землях
у другій половині XV— XVI ст. Польща і Литва
все більше обмежували самоврядування
українських земель, аж до ліквідації
залишків їхньої автономності. Посилювалась
експансія католицизму. Водночас зміцнювався
клас феодалів — шляхетство, внаслідок
чого його землеволодіння на Україні розширювались.
Перед українцями постало питання пошуку
нових земель. Також слід зазначити, що
мала місце проблема захисту від турецько-татарських
агресорів. А становище українського населення
погіршувалось з кожним роком.
Особливість суспільного
життя в Україні в XV — першій
половині XVI ст. полягала також і
в тому, що основна маса населення
зосереджувалася на обжитих землях
Галичини, Поділля, Волині, Полісся,
північної Київщини. Саме тут
і відбувалося посилення кріпацтва.
Решта території України —
Середнє Подніпров'я, Побужжя,
Запорожжя — була майже не
заселена. В цих районах на
порубіжжі з Диким полем знаходились
прикордонні військові гарнізони
(міста Остер, Канів, Брацлав,
Вінниця). Далі тягнулись незаймані
землі, де було багато дичини, риби, диких
коней. Ватаги так званих ухідників із
прикордонних селищ селились на уходах
— в гирлах річок — і там рибалили, добували
мед, полювали. Невдовзі до ухідників почали
приєднуватись селяни-втікачі з Галичини,
Волині, Полісся, Західного Поділля. Вже
у другій половині XV — на початку XVI ст.
на Наддніпрянщині утворились загони
вільних озброєних людей із різних соціальних
прошарків: від ухідників, селян та міщан
до дрібної збіднілої шляхти і православного
духовенства.
На формування
козацького стану істотний вплив
мав воєнний чинник. У XV—XVII ст.
південь України був охоплений
полум'ям безперервної боротьби
з татаро-турецьки-ми загарбниками.
Для оборони з рублених і
січених колод будувались укріплення—
«січі». Серед перших організаторів
козацьких загонів були старости
прикордонних міст: Остафій Дашкович,
Предслав Лянцкоронський, Бернард
Претвич, а також сини магнатів
Заславських, Корецьких та інші.
їхніми зусиллями стихійно створені
загони набували все більш
організованої форми.
Помітну роль
у формуванні козацтва відіграло
розширення господарської діяльності
українського народу, освоєння степової
зони, що базувалось на вільній
праці. Вільний труд на вільній землі є
невіддільним від самої суті козацтва
і становить одну з його фундаментальних
рис.
Заснування Запорозької
Січі
Наступний етап еволюції українського
козацтва пов’язаний з виникненням Запорізької
Січі у середині XVI століття. Це було утворення
військово-політичного характеру, що мало
свої органи управління, чітку систему
організації війська і прагнуло підтримувати
зв’язки із сусідніми державами. Це був
зовсім новий етап у розвитку козацтва
і протягом тривалого часу Запорізька
Січ виконувала функції державного утворення.
Запорозька Січ
виникла у нижній течії Дніпра.
На той час Дніпро перетинали
пороги — кам'яні скелі. Всіх
порогів на Дніпрі було дев'ять:
Кодацький, Сурський, Лоханський, Овонецький,
Ненаситець, Вовнігський, Будилівський,
Лишній і Вільний. Крім порогів, були ще
й забори — такі самі лави скель, але не
через усю річку. їх було шість: Волошкова,
Стрільча, Тягинська, Воронова, Крива та
Таволжанська. Всі вони, хоч і робили майже
несудоплавним Дніпро, надійно прикривали
козаків від нападів з боку Польщі по головній
водній артерії. Нижче порогів у Дніпро
впадали численні притоки. Тут, за неприступними
порогами, серед незліченних островів
(майже 250), непрохідних очеретів і розлогих
степових ділянок було найкраще місце
для постійної опорної бази козацтва.
На південь від порогів у пониззі Дніпра
виникало чимало кам'яних островів, де
ще на початку XVI ст. козаки споруджували
невеликі укріплення — городки, в яких
знаходили захист від степових орд. Але
розпорошені городки-січі з невеликими
загонами не могли стримати натиску турецько-татарських
загонів з півдня і польсько-литовських
військ з півночі. Тому козаки об'єдналися
і створили в ЗО—40-х роках XVI ст. фортецю
під назвою Запорозька Січ, до якої увійшли
й невеликі городки-січі. Польський хроніст
Бельський у «Всесвітній хроніці» (Краків,
1551 р.) вперше розповів про існування за
порогами Дніпра козацького коша і фортеці
на острові Томаківка. Протягом свого
двохсотрічного існування запорозькі
козаки послідовно змінили вісім Січей:
Хортицьку, Базавлуць-ку, Томаківську,
Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську,
Кам'янську й Нову, або Підпільненську.
Причини змін різні: більші зручності,
стратегічні міркування, брак води, підмивання
фортеці Дніпром, шкідлива для здоров'я
місцевість тощо.
Найважливіший
і найбільший з усіх островів
на Дніпрі був острів Хортиця.
Він відігравав свого часу
роль стратегіної бази при
розселенні козаків за порогами,
тому саме тут в середині XVI
ст. волинський православний магнат
Дмитро (Байда) Вишневецький збудував
замок і оточив його козацькою
залогою. Тут він двічі оборонявся
від татар, протримавшись на
острові майже 10 років. Ця обставина,
а також численні археологічні і письмові
джерела дали підставу відомому досліднику
історії козацтва Д. Яворницькому вважати
саме Хортицьке укріплення матір'ю козацьких
січей, а князя Вишневецького — духовним
батьком Запорожжя. Занепад Хортицької
Січі вже ніяк не позначився на козацькій
громаді. Військовий центр переходив з
острова на острів, подальшу організацію
запорозького війська проводили послідовники
легендарного Байди-Вишневецького, що
дало змогу Запорозькій Січі протягом
другої половини XVI — у першій половині
XVII ст. еволюціонізувати до високих організаційних
форм.
Для Січі запорожці
завжди вибирали сухе й високе
місце на березі Дніпра або
якоїсь його притоки і, лишивши
посередині тієї площі майдан,
ставили навколо нього 38 довгих
хат-куренів, де товариство мало
притулок під час негоди. Посеред
майдану височів стовп. Це було
місце зборів і покарань. Окрім
куренів, у Січі зводили церкву
на честь святої Покрови; паланку-будинок,
де зберігалися військові клейноди,
містилася канцелярія й чинився
суд і розправа; пушкарню —
неглибокий, але просторий льох,
у якому тримали гармати, ручну
зброю, кінську упряж, порох,
кулі, сірку, селітру та інше
військове майно; скарбницю —
такий самий льох для зберігання
борошна, сала, риби й іншого
харчового припасу. Там само, в
невеликих барильцях, переховували
військові гроші.
Навколо січових
будівель копали окопи, а поверх
земляних валів робили засіки
з дубів, пізніше — стіни,
виплетені з лози й набиті
глиною або викладені з лозяних
кошелів, наповнених глиною. В
окопах лишали двоє воріт: головні«~
з боку степу та бокові —
з базару. Біля воріт робили
здебільшого плетені з лози
та закидані глиною башти, на
яких ставили гармати. Базар
завжди містився за січовими
окопами, там на майдані стояли
крамниці й шинки, де в мирні
часи торгували не тільки люди
з України, а й татари, московити,
греки, вірмени, євреї.
До берега (глибокої
затоки) приставали у мирні часи
грецькі, турецькі й італійські
кораблі з усяким крамом. З
того краму певна частина лишалася
в крамницях, більша ж розкуповувалася
прямо з кораблів польськими
та московськими торговими людьми,
що часто приїздили на Січ
за рибою, шкірою, медом і вощиною.
Одночасно на Січі
перебувало кілька тисяч козаків,
частина була на уходах, в степових
залогах.
Запорозька Січ
мала своєрідну військово-адміністративну
організацію. Запорозьке військо
мало два поділи — військовий
і територіальний. Військо поділялося
на 38 куренів (Пащуківський, Переяславський,
Канівський, Іркліївський, Корсунський
та ін.), а територія — спочатку
на 5, а потім на 8 паланок. Назва
«курінь» походить від слів
«курити», «диміти». Вона вживалася
в значенні сотні, полку, частини
війська. Паланка в буквальному
перекладі з татарської мови
означає «маленька фортеця».
Військові клейноди
запорожців складалися з булави,
пернача, бунчука, корогви, печаті
й котлів або литаврів.
Виникнення реєстрового
козацтва
З 1572 року з’являються
так звані реєстрові козаки, формування
яких складались із запорізьких козаків
указом польського короля для захисту
південних рубежів країни і придушування
селянських повстань.
Це було наймане військо
козаків, бійці котрого заносились
в спеціальні списки (реєстри). Організація
цього війська відрізнялася від
Січової тим, що замість ділення
на паланки і курені воно складалось
із полків і сотень. Після переходу
реєстрових козаків на бік Б. Хмельницького
в період Визвольної війни українського
народу 1648-1654 рр., їх воєнна організація
була впроваджена у військо Хмельницького
Роль козацтва
в історії України
Запорізьке козацтво відігравало
видатну роль в боротьбі народів
України проти феодально-кріпосного
гніту. В часи підйому антифеодального
і визвольного руху на Україні
Запорізька Січ неодноразово ставала
опорою і плацдармом для повстанських
військ. Так було, зокрема, в часи
селянсько-козацьких повстань під
проводом К. Косинського (1591-1593), С. Наливайко
(1594-1596), І. Трясила (1630), І. Сулими (1635), П.
Павлюка і К. Скидана (1637), Я. Острянина
(1638). Одночасно запорізьке козацтво
вело тривалу боротьбу проти турецько-татарської
агресії, разом з козаками з Дону
приймало участь в героїчних морських
і сухопутних походах проти Османської
імперії і Кримського ханства, підтримуючи
визвольну боротьбу підкорених цими
державами народів і визволяючи
з полону людей різних національностей.
Врешті-решт Запорозька Січ стає не
лише основною силою у боротьбі проти
турецько-татарської агресії, як того
домагалася Польща, а й центром
національно-визвольної боротьби українського
народу за незалежність. Найбільш видатними
козацькими керівниками цього періоду
були: С. Кішка (1600-1602), П.Конашевич-Сагайдачний
(1616-1622), М. Дорошенко (1623-1628).