Николай Костомаров как историк Украины

Микола  Іванович Костомаров протягом усього життя виступав в історичній науці  як новатор. Звернення до українства спонукало його в науці перейти  на позиції народу як такого. Це засвідчила вже його магістерська дисертація "Про  історичне значення руської народної поезії". Ідея вивчати історію не тільки за літописами та документами, а передусім "в живому народі" була революційною в тодішній науці й могла бути вироблена М.Костомаровим тільки на українському грунті.

Принципово  новим у його поглядах було те, що, на відміну від істориків "государства российского", які шукали начала московської державності,що з’явилося на північному сході Київської України-Русі, а сама народність вийшла на історичну арену в ХІІ столітті й тривалий час залишалася на периферії історичного життя київської держави. Основним же народом Київської Русі, за Миколою Костомаровим, були українці, це держава українського народу. Він викладає відмінності між росіянами і українцями в різних сферах життя: релігії, народній філософії, ставленні до співжиття з іншими народами, у побуті, родинних стосунках, властивостях психофізичного національного типу тощо.

З його праці  виходило, що росіяни й українці – поза всяким сумнівом, два різних народи, їхні відмінності під пером  дослідника виступали так виразно, що стаття "Две русские народности" надовго стала духовною опорою "світового українства".

2.3. М.  Костомаров про козацтво

Важливою  подією в житті вченого стала  подорож у травні 1872 року на запрошення етнографа П.П.Чубинського по Україні  з метою оглянути місця, пов’язані  з історією козацтва.

Дослідженням козацтва як соціально-політичного  явища України займалось багато вчених. Але одне з найбільш обгрунтованих вивчень козацтва провів представник ліберального руху XIX ст. М. Костомаров. Зокрема, в 68 публікаціях М. Костомарова (з-понад 300 робіт вченого) зустрічаються поняття, пов'язані з козацтвом та його роллю в розвитку суспільства на Україні.

У науці існує декілька теорій виникнення та розвитку козацтва. На основі багатьох наукових досліджень М. Костомаров розробив свою теорію. Підтримуючи точку зору М. А. Максимовича, вчений визначав козацтво як категорію соціально-політичну  та історичну, а не етнічну. Причиною його виникнення М. Костомаров вважав зовнішні фактори - напад татар на Україну і гноблення народу Литвою та Польщею. Він глибше вивчив соціальні  процеси, що виникали в середовищі козаків, проаналізував структуру козацтва, вказавши на поділ козацького стану  в другій половині XVI ст. на низовців, або запорожців і городових, або українських козаків. Стверджував, що між городовими козаками з'явився стан підпомагачів, зобов'язаних займатися тільки землеробством і домашніми роботами. Вчений не розглядав козацтво як явище, властиве винятково Україні. Він відзначав появу козаків у середині XVI ст. у різних місцевостях Росії. З'явившись на берегах Дніпра і самовільно заснувавши Запорізьку Січ, вони зустрічалися також і в Східній Русі. На Нижній Волзі козаками називалися вільні працівники на річкових суднах. Його висновок: слово "козак" у XVI ст. в широкому розумінні сприймалося як так звана гуляща людина, тобто особа не зв'язана тяглом. Козацтво в широкому розумінні - це не особливий рід військ, а та маса народу, що шукала волі і виражала “протест народу проти державного гніту”.

М. Костомаров вважав, що на Україні  козацтво одержало поширення у зв'язку з її своєрідним географічним положенням (найбільш сприятливий клімат та землі), а також історичними умовами, які ще більше вказували "холопам", що не хотіли підкорятися безправ'ю. У менш заселених південно-західних степових районах країни (на Брацлавщині, Канівщині, Черкащині) із втікачів формувався порівняно однорідний прошарок громадян. Це було вільне збройне населення - козацтво, котре в умовах сусідства з татарами не лише відстоювало свободу боротьбою проти татарських нападів, а й займалось "промислами і торгівлею".

Дослідження сучасних вчених підтвердили  висновки М. Костомарова з основних економічних питань. Розвиток торгового  промислу набув важливого значення у добу формування козаччини. Військова  здобич, яку, наприклад, за часів кошового отамана І. Сірка збирали у  Криму і Туреччині, поступово  втрачає роль для розвитку та збагачення козацтва. Надалі Запорізька Січ все  більше перетворюється не на фортецю, а на торгове місто, своєрідну "вільну економічну зону".

На відміну від поглядів деяких сучасників на козацтво, як на явище  споконвічне, М. Костомаров показав  його як суспільно-політичне явище, пов'язане з неминучим антагонізмом у феодальному суспільстві взагалі.

Аналізуючи склад козацтва, М. Костомаров відзначив, що вже при польських  королях Сигізмунді І та Сигізмунді II Августі існувало два види козаків: одних набирали старости з королівських містечок і волостей, а інші збиралися  у вільні загони і самі собі обирали  керівників. Виникнення козацтва М. Костомаров відносить до кінця XV ст., вказавши на грамоту, видану в 1499 р. київським міщанам, у якій вперше письмово визначається поняття "козак". Вчений вказує на те, що козацтво і Січ виникли  не з волі панства. М. Костомаров дотримується думки, що Запорізька Січ виникла  через кілька років після того, як Д. Вишневецький побудував військові  споруди на острові Хортиця, і  що Січ стала "ядром вільного козацтва", яке утворювалося із втікачів - селян  та міщан, тобто з "народного елементу".

Вчений не дотримувався якоїсь конкретної дати утворення Січі. Він припускав, що спочатку постійне розміщення "вільного козацтва" було на острові Томаківка. Першу вказівку в письмових актах про заснування Січі вчений відносив до 1568 р. Його висновки: "напевно, утворення Січі вчинилося не раптом, а поступово з так званої "сіроми", якій ні за чим було шкодувати на батьківщині", або ще точніше - з "сільських холопів", що не хотіли скорятися своїм панам".

Він виділяв козаків городових  і запорізьких, а також "своєвільних". Останні формувалися переважно з "панських холопів". Своєвільні козаки самостійно вибирали собі керівників. При цьому в самому козацькому стані існувала диференціація: "утворювалась козацька старшина, в протилежність якій були козаки прості, котрих називали козацькою черню".

Заслуговують на увагу обґрунтовані погляди М. Костомарова на козацтво, як на продукт антагонізму феодального  суспільства, як на соціальний стан, в  якому воскресли старі стихії "вічової вольниці староруського  світу", котрий завершував свою боротьбу із самодержавством. М. Костомаров вніс значний вклад у постановку, розробку та висвітлення історичних, політичних і філософських питань виникнення козацтва і організації Запорізької Січі. Певною мірою він очистив первісну історію козацтва від фантастичних вимислів літописців, описав козацькі і селянські повстання, що передували визвольній війні 1648-1654 рр., ввів у науковий обіг цікаві подробиці з польських і турецьких джерел про козацькі битви за незалежність, включно до їх морських перемог.

Таким чином, за М. Костомаровим, в  основі виникнення козацтва на Україні  лежали явища, що мали місце в історії  інших слов'янських народів, головним чином соціально-економічні мотиви та протиріччя в суспільстві.

У широкому діапазоні творчих пошуків  визначного вченого головне місце  займає пильний інтерес до боротьби українського народу за своє соціальне  і національне визволення. Саме опозиційність  до самодержавства, інтерес до історії  масових народних рухів і становить  основну цінність історичної та наукової спадщини М. Костомарова.

ВИСНОВКИ

Концепція вивчення історії життя народних мас в усіх його проявах і сьогодні не втратила своєї актуальності. Попри свої сумніви, розчарування, вагання, Микола Іванович Костомаров залишається для нас людиною, яка вперше у ХІХ столітті сказала, що український народ стане справді народом лише тоді, коли матиме свою державу.

"Можливо,  у недалекому майбутньому дослідники  покажуть усю оригінальність  костомарівської історичної думки на тлі впливової школи російських істориків-"государственников", які – одні мимоволі, а інші навмисно – абсолютизували принцип державності. Костомарова ж цікавило не утвердження держави саме по собі, а утвердження людини" (В.Скуратівський).

Видатні діячі українського національного  руху М.Драгоманов, М.Грушевський, С.Єфремов, В.Винниченко та інші неодноразово наголошували, що новітня політична історія  України починається з костомарівської "Книги буття українського народу" та Кирило-Мефодіївського товариства.

Плідність його праці викликала подив: його організованість, і дивовижна пам’ять  та ерудиція, і практичне знання багатьох європейських і класичних  мов. Сучасники захоплювалися його вмінням знайти спільну мову з  людиною будь-якого кола, цікавими розповідями, дотепними жартами, щирим  молодечим сміхом.

Використана література

1. М.Т. Яценко " М.І. Костомаров – фольклорист і літературознавець";
2. Упорядник Т. Ковтунович "Визначні особистості в історії України" частина ІІ, Житомир, 2003.
3. Грушевський М. З публіцистичних писань Костомарова // Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. К., 1928. С. III.
4. Семевский В. И. Николай Иванович Костомаров (1817 — 1855) // Русская старина. 1886. № 1. С. 185.
5. Костомаров Н. Исторические монографии и исследования: В 10 т. СПб., 1867. Т. III. С. 359.
6. Етнографічні писання Костомарова. К., 1930. С. 219.
7. Горленко В.П. Южнорусские очерки и портреты. – К., 1896.- С.125.
8. Костомаров М. Мое украинофильство в "Кудеяре"// Киевский телеграф. – 1875.- №85
9. Костомаров Н.И. Автобиография. – Литературное наследие…1890. – С.201.
10. Костомаров М.І. Русская история в жизнеписаниях ее главнейших деятелей. 1912. – С. 397-398.
11. Пинчук Ю.А.Исторические взгляды Н. И. Костомарова : (Критич. очерк) / Ю. А. Пинчук; АН УССР, Ин-т истории. - К. : Наук. думка, 1984. - 190 с.
12. Пінчук Ю.А. Микола Костомаров як історик козацтва// Наукові праці історичного факультету ЗДУ. – Зап., 1999. – Вип.VІІІ. – с.264-265.
13. Сініціна А.В. Історико-філософські ідеї українського романтизму (П.Куліш, М.Костомаров): Автореферат дис. Канд.. філософ. Наук. – Львів, 2001. – 20с.