Міжнародна політика Київської Русі

Натомість виникли проблеми у самій Польщі. Ярослав Мудрий допоміг сину Мєшка II Казимирові І  утвердитися на польському престолі. У 1024 р. була укладена русько-польська угода, скріплена шлюбом Казимира зі сестрою Ярослава Мудрого Марією - Добронегою, а син Ярослава Мудрого  Ізяслав одружився зі сестрою  Казимира - Гертрудою. Допомагаючи Казимирові, Ярослав Мудрий здійснив наприкінці 30-х і в 40-х роках XI ст. кілька походів  на Мазовію, яка конкурувала з  Казимиром.

Зближення з Польщею дещо погіршувало ставлення німецького імператора Конрада II до Ярослава Мудрого. У 1040 р. і 1043 р. руські посольства відвідали  імперію. У 1043 р. імператорові Генріху III була запропонована рука однієї з  доньок Ярослава Мудрого, але той  відмовився. Бажаючи мати добрі стосунки з імперією, Ярослав Мудрий посприяв одруженню сина.

Володимира з Одою, дочкою графа Леопольда фон Штаде, сина Ігоря з Кунегундою, дочкою саксонського маркграфа Оттона, а сина Святослава - зі сестрою трірського архієпископа Бурхарда. Укладення таких шлюбів об'єктивно стримувало активність східної  політики німецького імператора Генріха III.

Ярослав Мудрий доклав зусиль для покращення стосунків із Угорщиною. По смерті угорського короля Стефана  І королівський трон успадкував його племінник Петро Орсеоло, який орієнтувався на союз із німецьким імператором. Інший  племінник - Андрій - подався на Русь: спочатку на Волинь, але князь Ігор Ярославович не захотів його прийняти, і тоді принц був змушений вирушити до половців, а вже звідти прибув до Києва. Саме тут до угорського принца Андрія прибула делегація опозиційної  до Петра Орсеола знаті зі запрошенням  зайняти трон. Очевидно, Андрій отримав  допомогу від князя Ярослава Мудрого, бо невдовзі таки зайняв угорський  престол і одружився з донькою  Ярослава Мудрого Анастасією, а онук Ярослава -Ростислав Володимирович - одружився з Ілоною (Ленкою), донькою угорського герцога Бели.

На кінець 40-х років XI ст. припадає встановлення дружніх стосунків  між Київською Руссю та Францією. Ініціатором тут виступила Франція. У 1048 р. з Парижа до Києва вирушило посольство, яке очолили Готьє  Моський, Госселен де Шаліньяк та Роже Шалонський. Від імені короля Генріха  І вони просили руки доньки Ярослава Мудрого Анни. У травні 1049 р. в  Реймсі відбулося весілля. Зі собою  до Франції княжна взяла кириличне  Євангеліє, на якому пізніше присягали  французькі королі.

Традиційно дружніми в  часи правління Ярослава Мудрого  залишалися русько-скандинавські зв'язки. Сам Ярослав був одружений  з донькою шведського короля Олафа  Інгігердою, котру в нас звали  Ірина. Подружжя жило дружньо і, як відомо, по смерті Ірини Ярослав Мудрий заповів  поховати себе біля неї. Руські літописи та скандинавські саги повідомляють, що деякі скандинавські правителі  та їхні діти знаходили притулок у  Києві. Так, зокрема, у війську Ярослава Мудрого перебував Гаральд Хоробрий - норвезький принц, який був закоханий  у княжу доньку Єлизавету. В 1046 р. Гаральд Хоробрий одружився з  Єлизаветою, а з 1047 р. він став норвезьким королем.

У спадок від діда та батька Ярослав Мудрий отримав невирішену "печенізьку проблему". Ще 1017 р., в  період боротьби Ярослава за Київ, печеніги здійснили великий похід на столицю, в якій під час облоги і штурму спалахнула велика пожежа. Уже 1019 р. на р. Альті війська Ярослава Мудрого  зуміли розбити печенізьку орду. Укріплюючи південні рубежі держави, Ярослав Мудрий продовжив розбудову Змієвих  Валів. Система потужних укріплень  з'явилася в Пороссі. Її центром  став Юріїв, а також Торчеськ, Ятлин, Святославль. Це дало свої результати і печенізькі напади втратили свій головний козир - неочікуваність та раптовість.

У 1036 р. під стінами Києва  відбулася вирішальна битва з  печенігами. Війська Ярослава Мудрого, до яких входили, окрім киян, ще й  новгородці, варяги у жорстокій січі зуміли розгромити печенігів.

Хоча Ярослав Мудрий загалом  здійснював миролюбну політику, та все ж докладав зусиль до розширення кордонів держави на північному заході. У 1030 р. Ярослав Мудрий здійснив похід  у Прибалтику на чудь, де заклав місто  Юріїв (сучасне Тарту в Естонії). У З0-40-х роках XI ст. русичі здійснили  кілька походів проти ятвягів, литовців, естонців, але закріпитися твердо в цьому регіоні їм не вдалося.

На час правління Ярослава Мудрого погіршилися стосунки Русі з Візантією. Правда, сталося це не відразу. Є відомості, що руські війська  в 30-х роках XI ст. неодноразово допомагали візантійцям. Але 1043 р. на чолі з сином  Ярослава Мудрого Володимиром рушили на Візантію. Дослідники пояснюють  це зміною політики щодо Русі нового імператора Костянтина IX Мономаха (1042-1055). У Константинополі  почалися утиски руських купців, було вбито якогось знатного русича, розорено руські склади на Афоні. Все це змусило  Ярослава Мудрого вдатися до зброї. Однак похід закінчився невдало. Частину війська під час бурі викинуло на берег і взяли в  полон візантійці. Конфлікт тривав до 1046 р., коли було укладено русько-візантійську угоду, що поновлювала попередні  договори, а союз двох держав скріплено  одруженням сина Ярослава Мудрого Всеволода  з дочкою імператора Марією. Цей  шлюб засвідчив високий статус Київської  Русі.

4. Період міжусобиць

Після смерті Ярослава Мудрого 1054р. державою управляли три його старші сини Ізяслав, Святослав і  Всеволод створивши своєрідний союз. Але він не був міцним. Суперечності особливо загострилися під час поразки  руських військ 1068р. на р.Альта під  час великого нападу половців на Русь і повстання в Києві після  цього. Міждоусобні війни послаблювали державу, чим користувалися      зовнішні вороги - половці, литовці, поляки, угорці. В результаті невдоволені  претенденти на престол та вотчини  шукали рішення своїх політично-воєнних  комбінацій в альянсах з давніми  недругами русів.

Великий князь Всеволод провів своє княжіння  в боротьбі зі своїми небожами та троюрідними онуками.

Певна стабілізація настала  після повстання міського люду в  Києві проти бояр та лихварів. Щоб  заспокоїти повсталих великокняжий престол віддали Володимиру Мономаху (1113-1125), який здобув славу як переможець у воєнних походах на половців.   

 Головну увагу Мономах  приділяв зміцненню політичної  єдності держави, її міжнародного  авторитету, чому сприяли успішні  походи проти половців, зближення  з Візантією, Скандінавією, Західною  Європою шляхом налагодження  династичних зв'язків.

 Син Мономаха Мстислав (1125-1132) ще вмів підтримувати свій  великокняжий авторитет в очах  інших князів і утримувати  Русь від розколу.

Діяльність Мономаха та його сина Мстислава були останніми спробами зберегти єдність Київської держави. Після них з Київської Русі виділились окремі князівства і землі, які вже не могли претендувати на роль супердержав в міжнародній  політиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Висновки

Підсумовуючи історію  Київської Русі і її міжнародну політику,  можна поділити етапи її розвитку на три періоди.

Перший, що займає майже століття з 882 р., за часів зайняття престола Олегом до загибелі Святослава в 972р. називають  початковим, або періодом швидкої  експансії. Стратегічно вигідне  розташування Києва на торговому  шляху "з варягів в греки" дало можливість варяжським князям створити в ньому свою головну базу, контролювати дніпровську торгову артерію, підкорити  східнослов’янські племена. Було створене політико-економічне об'єднання, яке  змогло кинути виклик могутній Візантійській  імперії.

Другий період за правління  Володимира Святого (980-1015) та Ярослава Мудрого (1036-1054) - період консолідації. Експансіонізм попереднього періоду  поступається місцем внутрішній розбудові  держави, міжнародна політика характеризується намаганнями одержувати дивіденди  за рахунок політичних, торгових угод, підкріплених династичними шлюбами. І  головне, з введенням християнства Русь ввійшла до когорти передових  європейських країн, що давало їй змогу  проводити  зовнішню політику спираючись на підтримку патріархів церкви.

         Останній період характеризувався  руйнівними міжусобицями на фоні  зростаючої загрози вторгнень  кочових племен та економічна  стагнація внаслідок падіння  значення "варязького" торгового  шляху, пограбування хрестоносцями   Константинополя в 1204р. та занепаду  Абасидського халіфату - торгових  партнерів Києва. В цей період  за виключенням часу правління  Володимира Мономаха та його  сина Мстислава, зовнішня політика  була зведена князями до спроб  знаходити собі тимчасових союзників  для здобуття трону в Києві.  Після зруйнування Києва суздальським  князем Андрієм Боголюбським 1169р.  його політико-економічне та міжнародне  значення було майже нульовим. Все це дало змогу ордам  монголів 1240р. остаточно зруйнувати  залишки великої Київської Русі.

 

 

6. Література

1. Історія України. Під  редакцією В.А.Смолія.- К., Альтернативи, 1997.

2.Історія   України.  Баран В.К., Грицак Я.Й., Ісаєвич  Я.Д. та ін.- Львів: Світ, 1998.

3.Україна: історія. О.Субтельний- К: Либідь, 1994.  

4. Зовнішня політика України  2006 р.: стратегічні оцінки, прогнози  та перспективи. — К.: ВД Стилос, 2007. — 272 с.