Міжнародна політика Київської Русі

Національний університет  біоресурсів і природокористування  України 

 

Кафедра історії і політології

 

 

РЕФЕРАТ

Міжнародна політика Київської  Русі

 

 

 

 

 

Студентки І курсу 1групи

Педагогічного факультету

Кривенко Ірини Сергіївни

 

Науковий керівник: доцент Ісакова Н.П.

Київ 2012

План:

1. Вступ
2. Розширення територій: Олег, Ігор, Ольга, Святослав
3. Період розквіту
4. Період міжусобиць
5. Висновок
6. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ.

Київська Русь - одна з  найбільших держав середньовічної Європи - склалося в IX ст. в результаті тривалого  внутрішнього розвитку східнослов'янських  племен. Її історичним ядром було Середнє  Подніпров'я, де дуже рано зародилися нові соціальні явища, характерні для  класового суспільства.

Сучасні арабські й візантійські автори - називали перше державне об'єднання  східних слов'ян Руссю, а народ, що склав це об'єднання, - русами. У зв'язку з тим, що центром цієї могутньої  держави протягом кількох століть  був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської  Русі.

Київська Русь відіграла  визначну роль в історії слов'янських  народів. Становлення феодальних відносин і завершення процесів формування єдиної Давньоруської держави позитивно  позначилися на етнічному розвитку східнослов'янських племен, які поступово  складалися в єдину давньоруську народність. В її основі лежали спільна  територія, єдина мова, спільна культура, тісні економічні в'язі. Протягом всього періоду існування Київської  Русі давньоруська народність, яка  була спільною етнічною основою трьох  братніх східнослов'янських народів - російського, українського та білоруського, розвивалася шляхом подальшої консолідації.

Об'єднання всіх східнослов'янських  племен в єдиній державі сприяло  їх суспільно-економічному, політичному  і культурному розвитку, значно зміцнювало їх у боротьбі зі спільним ворогом. Культурні цінності, створені генієм давньоруського народу, витримали випробування часом. Вони стали основою національних культур російського, українського та білоруського народів, а кращі  з них увійшли до скарбниці  світової культури.

Велике історичне значення мала Київська Русь і для багатьох неслов'янських народів. Передові досягнення Русі в галузі суспільного, економічного і культурного розвитку ставали  надбанням Литви, естів, карелів, весі, мері, мурома, мордва, тюркських кочових  племен південно-руських степів. Частина цих народів етнічно і політично консолідувалася в складі Давньоруської держави.

На міжнародній арені  Давньоруська держава займала одне з провідних місць. Воно підтримувало широкі економічні, політичні та культурні  зв'язки з багатьма країнами Сходу  і Заходу. Русь підтримувала політичні, торгові та культурні відносини  з Чехією, Польщею, Угорщиною і  Болгарією, мала дипломатичні зв'язки з Візантією, Німеччиною, Норвегією  та Швецією, налагоджувала також  зв'язки з Францією та Англією. Про  міжнародне значення Русі свідчать династичні шлюби, які полягали російськими  князями. Одна дочка Ярослава Мудрого  була одружена з французьким королем  Генріхом I, інша за норвезьким королем  Гарольдом Сміливим, третя - за королем  угорським Андрієм (Андрашем). Володимир  Мономах по материнській лінії був  онуком візантійського імператора Костянтина X Мономаха. Сестра Володимира Мономаха Євпраксія-Адельгейда вийшла заміж  за німецького імператора Генріха IV, дочка  Євфимія - за угорського короля Коломана і т. д. Сам Мономах був одружений  на Гіді - дочки англійського короля Гарольда.

Договори з Візантією  зберігають цінні свідчення про  суспільні відносини в Київській  Русі та міжнародному її значенні. Договори закріплюють права Русі в політичних і торговельних відносинах з Візантією.

Русь згадується в сагах, що складалися в країнах Скандинавського  півострова. Про Русі писали арабські мандрівники, візантійські державні діячі  та історики. Французький епос - «Пісня про Роланда» свідчить про те, що Русь та її багатства були добре  відомі у Франції. Згадуються руси, а також Київська земля в німецькій  поезії - у «Пісні про Нібелунгів». Відомі були російські купці і  їхні товари і в Англії.

 

 

 

 

2. Розширення територій

На середину ІХ ст. у різних частинах східнослов’янської території  сформувалися три великі політичні  утворення, відомі в арабських джерелах під назвою Куявії, Славії, та Арсанії. Куявію ототожнюють з Київською  Руссю, державою далекого  нащадка  Кия - Аскольда, Славія - це об'єднання ільменських словен та окремих неслов'янських народів, майбутня Новгородська земля. Її столицею була Ладога. Арсанія знаходилася в Приазов'ї та Надчорномор'ї, де пізніше утворилося Тмутороканське князівство.

         В часи Аскольда та Діра  Київська держава вперше заявила  про себе світу.  На світанку 18 червня  860 року руський флот  з 200 суден раптово вдерся до  бухти Константинополя Золотий  Ріг.  Напад русів виявився  настільки несподіваним для візантійців,  що берегова сторожа не встигла  на дати нападникам   дійову  відсіч. Візантійському урядові  довелося сплатити контрибуцію  ватажкові русичів - князю Аскольду, аби він припинив облогу. Так  уперше Київське князівство сповістило  середньовічний світ про своє  існування й початок боротьби  за першість з Візантією на  Чорному морі, Південно-Східній Європі  та Передній Азії. Внаслідок вдалих  походів на володіння Візантії, Київська держава уклала дуже  вигідні договори, князь Аскольд  прийняв християнство і здійснив  перше хрещення Русі, яке, однак  торкнулося тільки верхівки суспільства.  Київська держава почала  виходити  на міжнародну арену. 

         Чутки про успіхи Аскольда  і Діра дійшли до Новгороду.  Рюрика вже не було в живих,  а його син Ігор (по-скандинавськи Інгвар) був ще замалим, аби стати на чолі дружини. Похід на Київ очолив Олег (по-скандинавськи Хелги), якого Рюрик зоставив опікуном Ігора до його повноліття. Олег зібрав дружину з варягів, фінів та слов'ян, взявши з собою також і Ігора. Прибувши в Київ в 882 році, хитрощами виманив Аскольда та Діра  за міські стіни та обвинувативши в самоправстві, стратив й захопивши владу став правити Київським князівством.

         Олег був обдарованим та рішучим  правителем, за його правління  він підкорив полян та древлян,  затвердивши своє право збирати  з них данину , що не сподобалось  хозарам, які розпочали з ним  війну, за що Олег зруйнував  їхні порти на Каспійському морі. Також добрих результатів дали воєнні походи на Візантію в 907 та 911 роках, коли Олег на чолі великої армії напав на Константинополь та пограбував його. В результаті воєнна сила Олега здійснила потрібний вплив Візантію, й греки пішли на підписання торгового договору, вельми вигідного для київського князя.

Олег біля костей коня. Ілюстрація до "Песни о вещем Олеге" О.С.Пушкіна. Акварель, Державний Літературний музей, Москва

         Після смерті Олега великим  київським князем став Ігор (912-945), який перші роки княжіння провів  в походах по приборканню повсталих  древлян та уличів і тільки  після вирішення внутрішніх проблем  він зміг продовжити справу  Олега - далекі торгово-загарбницькі  експедиції. Головним змістом його  зовнішньої політики було зміцнення  авторитету держави, розширення  володінь  та забезпечення інтересів  торгівлі з іноземними країнами, особливо з Візантією. В 940 р.  він поширив свою владу на  східний Крим і Тамань, де було  створене Тмутараканське князівство.  В 941 р. мирний договір закладений  Олегом з Візантією втратив  силу й Ігор на чолі флоту  відправився в морський похід  на Константинополь. Але візантійці  з допомогою нового винаходу - "грецького вогню" знищили майже весь його флот, змусивши Ігоря до ганебної втечі. Ця поразка привела до підписання в 944 році нового принизливого мирного договору з Візантією, який вводив обмеження купцям з Київської держави.

         Після загибелі Ігоря в засідці  древлян в 945 році,  державу  очолила його дружина княгиня  Ольга (945-964) від імені його  малолітнього сина Святослава, яка  по-перше розправилася з древлянами. У міжнародній політиці Ольга  намагалась забезпечувати інтереси  своєї держави дипломатичним  шляхом. У 946 році княгиня у  супроводі великого посольства  відвідала Константинополь і  була прийнята візантійським  імператором, який був зачарований  її красою і розумом. У переговорах  йшлося про відносини двох  держав і проблему християнізації. Ольгу було охрещено патріархом  та імператором у Софіївському  соборі. Сам факт рівноправних  переговорів з наймогутнішим   з правителем в усьому християнському  світі вказував на зростаюче  значення Києва на політичній  арені того часу.

Щоб домогтися більших  поступок з боку Візантії, Ольга  активізувала дипломатичні відносини  з західноєвропейськими державами. В часи її правління зріс авторитет  київської держави.

         Після Ольги, досягнувши повноліття, в Києві став князювати Святослав  (964-972). За своїм покликанням він  був більше воїном, ніж політиком  і державним діячем.

         Продовжуючи політику попередників, з метою об'єднання східнослов’янських  племен навколо Києва, він здійснив 964р. похід на Оку і Волгу,  де жили в’ятичі і фінські  племена, які сплачували данину  Хазарському каганату. Підкорення  цих племен зіткнуло Русь з  хазарами. Розгромивши каганат, Святослав  поставив крапку в давній історії  суперництва за гегемонію в  Євразії, взяв під контроль  волзький торговий шлях, але необачно  відкрив кочовикам Азії шлях  на захід. Орди печенігів з’явилися  в причорноморських степах, перекривши  торгові шляхи на схід. 

Другу половину свого правління  Святослав присвятив Балканам. В 968 він вступив в союз з візантійським  імператором проти могутнього Болгарського царства, на чолі величезного війська увірвався в Болгарію, розгромив її військо і розташувався в Переяславці на Дунаї. І лише загроза підкуплених греками печенізьких орд змусила Святослава повернутися назад. Але ледве минувала загроза, Святослав заявив "Хочу жити в Переяславці на Дунаї - там середина землі моєї, туди стікаються всі блага: із грецької землі - золото, паволоки, вина, різні плоди, із Чехіїта Венгрії серебро та коні, із Русі хутра й віск, мед та раби " і зоставивши старшого сина Ярополка правити в Києві в 969р. вирушив в новий похід на Балкини і скоро вступив в столицю Болгарії - Пловдив.

Відчуваючи велику загрозу , Візантія , яка до цього часу не втручалася і проводила політику, спрямовану на знесилення обох сторін, виступила з великим військом проти Русі. Після жорстоких битв, сторони змушені були піти на переговори. За договором Русь відмовлялась від  будь-яких претензій на візантійські володіння в Криму та на Дунаї. Імператор гарантував повернення руських  військ до дому і ставлення до них  як до друзів. Повертаючись додому в 972р. Святослав у районі дніпровських порогів зіткнувся  з печенігами, які діяли за вказівками Візантії, і загинув в бою. 

3. Період розквіту   

     Князювання  Володимира Великого (980-1015), який  прийшов до влади на фоні  міжусобної боротьби двох своїх  братів,  вважається початком  розквіту Київської Русі. В часи  його правління завершився тривалий  процес формування території  Київської Русі, основною задачею  війська стала охорона кордонів  держави. 

         Різко змінивши орієнтацію зовнішньої  політики, Володимир приєднав до  своїх володінь Западну Україну,  чим був покладений початок  багатовіковій боротьбі за цю  область з поляками.  Підкоривши  собі литовців-ятвягів, Володимир  встановив дружні відносини з  поляками, венграми та чехами.

В основі його западної орієнтації лежало намагання контролювати головні  торгові шляхи на запад та прокласти  новий шлях на Константинополь.

 Водночас Володимир  розумів, що з формуванням нового  більш складного суспільства,  старі духовні,  соціальні    та політичні орієнтири не  годились. Альтернативами виступали  дві найпрогресивніші релігії  того часу християнство та  іслам. Християнство на Русі  вже мало свої традиції з  часів хрещення княгині Ольги,  його розвитку сприяли близькість  християнської Болгарії, контакти  з поляками та уграми. Остаточно  на вибір християнства в візантійському  варіанті вплинуло сватання в  987р. Володимира до Анни, сестри  тодішніх візантійських імператорів,  як ціна за допомогу в боротьбі  з феодальною опозицією . Візантійскі  імператори Василій ІІ та Костянтин  будучи не в захваті від  пропозиції "варвара" запропонували  йому охреститися, що в 988 році  він і зробив. В тому, ж році  Володимир здійснив масове хрещення  жителів Києва в водах Дніпра. Християнство стало офіційною  релігією Києва.  Але й після  цього шлюб відтягувався, що спонукало  Володимира зайняти Корсунь (Херсонес), найдавніший грецький город в  Криму. Імператорові довелося  спішно прислати Анну до Херсонесу,  де вона урочисто взяла шлюб  з Володимиром.

        Введення  нової віри зблизило Володимира  з усіма європейськими монархами,  зміцнило європейський авторитет  Київської Русі, вивело її в  число передових європейських  країн, сприяло розширенню економічних  і культурних зв’язків з багатьма  народами, назавжди зв’язавши Русь  з християнським заходом.   

Смерть князя Володимира 1015 р. спричинила міжусобну боротьбу за владу між його синами, внаслідок  якої київський престол опанував Ярослав Мудрий. У протистоянні Ярослава Мудрого зі Святополком останньому допомагав його тесть - польський  король Болеслав Хоробрий. Ця допомога виявилася недостатньою і Святополк  програв справу, але польські війська  зайняли частину західноукраїнських земель. У 1022 р. Ярослав Мудрий зробив невдалий похід на Берестя, окуповане  поляками. Протистояння Ярослава Мудрого  з князем Мстиславом відволікло князя  від польських справ, і лише примирення з братом дало змогу знову повернутися  до цієї проблеми. У 1030 р. руські війська відбили у поляків Белз, а 1031 р. - Червенські гради. Єдність руських земель була відновлена.