Львівський університет

 

Вступ

Львівський національний університет імені Івана— один з найстаріших у Східній Європі та найстаріший в Україні університет. Один з найпрестижніших університетів України. Історія створення Львівського університету бере свій початок у ХVІІ ст., але вона має і цікаву передісторію, що сягає корінням у глибину віків. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Львівська братська школа у ХVІ—ХVІІ ст. 

         У ХVІ—ХVІІ ст. центрами культурного життя на українських землях були церковні братства. Користуючись підтримкою міщан та духовенства, вони сприяли поширенню ідей гуманізму, розвитку науки і шкільництва. Найдавнішим в Україні було Успенське ставропігійське братство у Львові, яке стало визначним українським культурним центром. З 1586 р. у Львові діяла братська школа, яка була середнім навчальним закладом. Тут вивчались церковно-слов'янська, грецька, латинська і польська мови, математика, граматика, риторика, астрономія, філософія та інші дисципліни. Члени Львівського братства планували навіть перетворити свій “гімнасіон” (так вони називали цю школу) у вищий навчальний заклад. У Львівській братській школі працювали і здобули освіту визначні діячі української культури кінця ХVІ—першої половини ХVІІ ст.: Лаврентій Зизаній (Кукіль) і його брат Степан, Кирило Ставровецький, Іван Борецький та ін.

До середини ХVІІ ст. в  Україні не було жодного вищого навчального  закладу. Шляхетська Польща чинила опір створенню тут вищої школи, яка  могла б стати небезпечним  політичним і культурним центром. Українська молодь змушена була здобувати вищу освіту в стінах Краківського й інших  європейських університетів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Львівський університет і орден Єзуїтів. 

    Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658 р.) між Україною та Річчю Посполитою польський уряд обіцяв у майбутньому відкрити в Україні дві вищі школи-академії: одну в Києві, а другу там, де знайдеться для неї відповідне місце. Академіям було обіцяно ті самі права університету, якими користувався Краківський університет. Впливові кола Речі Посполитої не виключали й того, що під тиском певних політичних обставин в Україні могли утворитися власні національні університети. Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Україні покладав особливі надії на свій осередок у Львові. Єзуїти з'явились у Львові ще наприкінці ХVІ ст., а в 1608 р. відкрили тут свою середню школу-колегію. До середини ХVІІ ст. ця колегія занепала, але все ж була врятована єзуїтами від загибелі, оскільки користувалась покровительством і підтримкою польських магнатів. Єзуїти розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету, тому постійно домагались перетворення своєї колегії в академію. Після неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові “гідність академії і титул університету” з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Однак відразу ж після підписання диплому створення академії зустріло рішучу опозицію Краківського університету та окремих впливових осіб держави, що його підтримували. Незважаючи на перешкоди, у Львівському університеті навчання велося за зразком інших європейських академій. А згодом польський король Август ІІІ у 1758 р. затвердив диплом від 20 січня 1661 р., виданий Яном ІІ Казимиром. Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпоряд-ковувався генералові єзуїтів у Римі. На чолі університету стояв ректор. Приміщення університету було поблизу Краківської вулиці в центрі Львова. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку, найбільшу у Львові друкарню.

Університет складався з  двох відділів (факультетів) — філософського  і богословського (теологічного). Роль середнього навчального закладу  при Львівському університеті відігравала  колегія, яка була підготовчим етапом для бажаючих продовжувати навчання.

Історичні джерела засвідчують, що у 1667 р. на філософському і теологічному відділах навчалось близько 500 студентів, а навчальний процес забезпечували  вісім викладачів. У середині ХVІІІ  ст. кількість студентів збільшилося  до 700 осіб, викладачів — до 15-17. Поляки становили 75% студентів, решту були українці та представники інших етнічних груп. Навчальний процес у Львівському університеті проводився за програмою єзуїтських шкіл, розробленою ще наприкінці ХVІ ст.; помітні зміни у цю програму стали вноситись лише в середині ХVІІІ ст. На відділі філософії, головним чином вивчали філософську систему Арістотеля, яка була сукупністю логіки, фізики й метафізики; у складі фізики розглядали також елементи математики, астрономії, біології, метеорології, у складі метафізики — питання психології та етики. Вивчали, крім цього, історію, географію, грецьку мову та ін. На відділі філософії навчання тривало два-три роки. Після закінчення цього відділу можна було здобувати богословську освіту. На теологічному відділі навчання тривало чотири роки. Тут проходили історію церкви, Старий і Новий Заповіт, догматичне і моральне богословіє, канонічне право, казуїстику, староєврейську мову. Всі університетські дисципліни викладали професори.

У середині і другій половині ХVІІІ ст. у зв'язку з розвитком  наукових знань, зокрема природничих  наук, сталися зміни у навчальному  процесі університету. У 1744 р. було відкрито кафедру математики, яку очолив Ф.Гродзіцький  — автор підручника з архітектури  і математики, створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську  астрономічну обсерваторію. Почали викладати  польську, французьку, німецьку мови, географію  та історію, як окремі предмети. Тут  працювали відомі вчені: історик  К.Несєцький, математики Ф.Гродзіцький  і Т.Секержинський, письменник Г.Піра-мович, громадський діяч, поет, письменник і філософ І.Красіцький. Випускниками університету були такі відомі люди, як І.Гізель, М.Слотвинський, Я.Богомоловський та багато інших. Після розпуску у 1773 р. ордену єзуїтів було закрито і Львівський університет. Однак незабаром ряд підрозділів єзуїтської академії стали підвалинами Йосифінського університету у Львові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Львівський університет в складі Австрійської імперії.

У 1772 р. Галичина увійшла  до складу Австрійської імперії. З метою  централізації і германізації багато національної держави уряд імператора Йосифа ІІ велику увагу приділяв освіті, в тому числі вищій. У Львові передбачалось  створити університет. Заміщення викладацьких посад на кафедрах мало відбуватися  шляхом конкурсу, з допущенням кандидатів без урахування віровизнань та національної належності.

Університетові було передано приміщення колишнього ордену тринітаріїв  при Краківській вулиці. Урядовим рішенням від 17 червня 1784 р. визначено  персональний склад викладачів та бюджет університету. У жовтні цього ж  року видано диплом та інструкцію для  університетської адміністрації. У  дипломі вказувалося, що Львівський університет створюється у складі чотирьох факультетів: філософського, юридичного, медичного і теологічного. Урочисте відкриття університету відбулось 16 листопада 1784 р.

У період між 1805 і 1817 роками у Львові на базі університету діяв ліцей. Це було пов'язано з реформою вищої освіти в Австрійській державі. Аналіз свідчить, що більшість дисциплін  і надалі викладали в університетському  обсязі, функціонували ті ж факультети.

Вищим органом управління університетом був сенат (консисторія). До його складу входили ректор, декани та сеньйори (найстарші за віком  і стажем професори). Сенат вирішував  найважливіші питання, які стосувались  загального керівництва університетом. Всі інші справи вирішували декани, що одночасно були директорами факультетів. Слід зазначити, що університет мав  певну автономію.

Підготовкою до вступу в  університет займалася гімназія, створена у 1784 р. Навчання у ній німецькою  і латинською мовами тривало 5 років. Усі студенти університету перші  три роки навчалися за програмою  філософського факультету, який був  загальноосвітнім, підготовчим. Після  закінчення філософського факультету студенти або продовжували навчатись  на ньому з метою поглиблення  своїх знань у галузі окремих  наук, або переходили на один з вищих факультетів — юридичний, медичний чи теологічний, навчання на яких тривало чотири роки. Навчальний процес відбувався латинською, польською та німецькою мовами. В 1825 р. було відкрито кафедру польської мови і літератури.

У 1787 р. при теологічному факультеті функціонував studium Ruthenum —  українські (“руські”) курси з дворічним  навчанням українською мовою. Вони діяли до 1806 р. Зі Львівським університетом  перших десятиліть ХІХ ст. пов”язані  імена видатних діячів українського національного відродження: Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Юрія Венеліна (Гуци).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 4. Перші професори Львівського університету.

     Фізичну науку в другій половині ХУІІІ — першій половині ХІХ ст. у Львівському університеті репрезентували професори Франц Гюсман, Ігнацій Юзех Мартинович, Антон Гільтенбранд, Іван Земанчик, Антон Глоіснер, Август Кунцек та Олександр Завадський, але лише деякі з них мали науковий доробок на ниві фізичної науки. Зокрема, проф. І.Ю.Мартинович (1755—1795) написав двотомний підручник з експериментальної фізики. Відомий вчений 80-х років ХVІІІ ст. Ф.Гюсман (1741—1806) видав у Відні двотомний опис віку землі з точки зору фізики. Виходець із Закарпаття Іван Земанчик багато зробив для збільшення кількості обладнання фізичного кабінету. Проф. А.Кунцек (1795—1865) , що цікавився, крім фізики, ще й астрономією, викладав математику і класичну філологію, написав сім наукових праць і підручників (наприклад, “Вчення про світло”, “Популярна астрономія”, “Популярний виклад з метеорології” та ін.).

Першим професором хімії  і ботаніки у Львівському університеті був Бурхардт Зацберт Шіверек (1742—1807). Основні заслуги Б.Шіверека —  дослідження мінеральних вод  Передкарпаття та заснування ботанічного  саду.

Одним з перших фахових  математиків в університеті був  Франц Кродеш (1761—1831), який написав  підручник з математики. Посібник “Елементи чистої механіки” приніс славу видатному австрійському  математику Леопольду Шульцу фон  Страшніцькому (1803-1852), що викладав в  університеті у 1834—1838 рр. “Натуральну  історію”, тобто природознавство  викладав в університеті проф. Бальтазар  Гаке (1740—1815). Він став піонером в  галузі геологічної науки в Галичині.

У сфері філософії в  зазначений період на найбільшу увагу  заслуговує Петро Лодій (1764—1829). Його перу належать підручники “Метафізика” та “Логічні настанови”. Низку праць  з філософії написав також  чех Ігнац Ян Гануш (1812—1869). Першим професор історії в університеті став Людвік Едвард Ценмарк (1753—1814). Він  був також спеціалістом у галузі допоміжних історичних дисциплін і  видав з цієї проблематики посібник. Першим професором допоміжних історичних дисциплін став Готфрід Уліх (1743—1794), який заснував у Львові читальню, написав підручник з дипломатії і нумізматики, був автором цілої низки праць з історії. Дуже популярним серед студентської молоді був професор загальної історії та історії Австрії Йосиф Маус (1778—1856).

Класичну філологію у  відновленому в 1784 р. університеті викладав Віктор Вацлав Ган (1763—1816), який крім проблем  мовознавства цікавився і проблемами естетики, видав двотомну збірку власних  віршів, написав кілька робіт з  історії літератури. Серед мовознавців  на увагу заслуговують також професори  Ігнат Поллак (1785—1825) та проф. Леопольд Умляух (1757—дата смерті невідома).

20—30-х роках ХІХ ст. пожвавилися дослідження в галузі  краєзнавства та гуманітарних  наук. Вихованець університету І.Могильницький  підготував першу в Галичині  граматику української мови, видану  у 1829 р. Її передмова “Відомість  о руськім язиці” містила стислий  огляд історії України, визначала  українську мову як самостійну  серед східнослов'янських мов.  Професор Львівського університету  І.Лаврівський уклав шеститомний  українсько-польсько-німецький словник,  переклав польською мовою “Повість  временних літ”. Значний внесок  у вивчення історії рідного  краю зробив проф. М.Гриневецький. Він збирав першодруки та інші  пам'ятки старовини.

Юридична наука того часу у Львівському університеті опиралась  на так звану історичну школу  права. Видатним спеціалістом у галузі цивільного права був проф. Йосиф  Вінівартер, який у Львові працював з 1806 по 1827 рік і видав кілька наукових праць.

 

 

 

 

 

Розділ 5. Система освіти Львівського університету в ХІХ- до розпаду Австро-Угорської імперії.

Значний вплив на розвиток Львівського університету мали події  польського національно-визвольного  повстання 1830—1831 рр. та особливо революції 1848 р., активну участь у яких брала  студентська молодь. Під час листопадового  повстання 1848 р. згорів університетський будинок, знищена його цінна наукова  бібліотека, яка вже тоді нараховувала понад 51 тис. томів. Згоріли цінні  рукописи. Повністю вийшло з ладу університетське  обладнання, через що тривалий час  не можна було розпочати заняття.

Упродовж другої половини ХІХ ст. відбувалося розширення університетських приміщень. З 1851 р. університет містився у будинку на вул. Миколая (нині вул.Грушевського). У 1891 р. за проектом архітектора Ю.Браунсойна на вул. Длугоша (нині вул. Св. Кирила і  Мефодія) було зведено окремий корпус для хімічного, геолого-мінералогічного  і фармакологічного інститутів. У 1894 р. завершилось будівництво корпусу  для новоутвореного медичного факультету (вул. Пекарська), а у 1897 р. —корпусу для фізичного інституту. У 1905 р. було споруджено приміщення для університетської бібліотеки.

Вищим керівним органом університету того часу був академічний сенат  у складі ректора, проректора, деканів, представників факультетів, секретаря. У компетенції сенату були такі питання  університетського життя, як навчальний процес, наукова робота, присудження  вчених ступенів, адміністративні справи.

Майже до кінця ХІХ ст. в університеті діяло три факультети: юридичний, філософський і теологічний. Юридичний факультет був провідним  в університеті, як за кількістю  студентів та викладачів, так і  за державними пріоритетами. У листопаді 1891 р., після тривалих зволікань, австрійський імператор Франц Йосиф І видав  розпорядження про відкриття  медичного факультету, що й відбулося  урочисто 9 вересня 1894 р.